Надання згоди на розпоряджання часткою в бізнесі: практика суду щодо спільного сумісного майна подружжя

На тлі повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, яке призвело до значного збільшення кількості розлучень, виникають нові правові виклики, пов’язані з поділом спільного сумісного майна подружжя. Це дало поштовх задуматись та проаналізувати значення й необхідність надання згоди одного з подружжя на якісь дії щодо частки в бізнесі. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд цього року ухвалив рішення з цієї теми, яке продовжує лінію усталеної практики, але водночас дає додаткові пояснення щодо дій добросовісного набувача, зокрема стосовно перевірки контрагента на наявність шлюбу та згоди другої половинки.

Дії добросовісного набувача

Покупець як добросовісний набувач не звільняється від негативних наслідків, які можуть виникнути при укладенні правочину. Набувач із великим ступенем зацікавленості повинен оцінювати обставини укладення правочину, про це йдеться в рішенні Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду ВС від 16 січня 2025 року у cправі № 922/405/24.

Цій справі передував продаж частки у статутному капіталі товариства, де продавець продав, а покупець купив належну продавцю частку статутного капіталу товариства у розмірі 13 700 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу товариства.

Надалі дружина продавця вирішила оскаржити такий продаж, суд першої інстанції її підтримав, апеляція — ні, а КГС ВС підтвердив, що визнання недійсним договору купівлі-продажу частки ТОВ, укладеного одним із подружжя, є ефективним способом захисту порушених прав іншого з подружжя. Ані в матеріалах справи не було письмової згоди позивачки на відчуження належної частки статутного капіталу товариства, ані в умовах оспорюваного договору. Суд в рішенні зазначає, що відсутність згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна, тобто тут відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Отже, з огляду на те що визнання договору недійсним є належним та ефективним способом захисту порушеного права у разі (якщо такий позов поданий з метою повернення одному з подружжя частки в спільному майні), правовим наслідком недійсності договору буде відновлення права спільної сумісної власності подружжя.

КГС ВС зазначає, що покупець частки, діючи добросовісно і розумно, повинен був не лише перевірити інформацію з реєстру щодо учасників юридичної особи, але й оцінити інші обставини, зокрема перевірити особу як контрагента за договором, а саме:

• здійснити огляд паспорта для встановлення особи, з якою укладається договір,
• з’ясувати перебування контрагента у шлюбі на момент вчинення правочину (суд пише про можливість перевірки факту з огляду на державну реєстрацію шлюбу, як акта цивільного стану, з видачою відповідних документів та внесенням інформації до Державного реєстру актів цивільного стану).

Ці дії допомогли б встановити обставини необхідності надання письмової згоди одного з подружжя або встановити обставини поділу, виділу в натурі частки з майна, що перебуває в спільній сумісній власності.

Як зазначається в рішенні, покупець повинен був з’ясувати й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер вчинюваного правочину, зокрема відсутність зрозумілої економічної мети оспорюваного правочину (відсутність ціни договору, норм договору щодо обов’язку покупця оплатити частку тощо), тобто його оплатність (укладення договору одним із подружжя в інтересах сім’ї, можливість використання одержаного за таким договором в інтересах сім`ї). Іншими словами, суд зазначив необхідність проведення due diligence угоди.

В цій справ КГС ВС також звернув увагу на те, що ВП ВС неодноразово послідовно формувала позицію про те, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Наприклад, є рішення Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, де серед іншого вирішувалось питання відсутності згоди чоловіка на подарунок частки (спільної сумісної власності подружжя) в приватному підприємстві іншому учаснику (донці).

Судді зробили вище зазначений висновок щодо презумпції розпорядження спільним майном і зазначили таке:

«Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя».

Взагалі в цьому рішенні суд відступає від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 03.07.2013 у справі № 6-61цс13, Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 569/6236/16-ц та від 12.11.2019 у справі № 918/598/18, що частка в статутному капіталі приватного підприємства, яка придбана за спільні кошти подружжя, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним з них без згоди іншого.

Також до цього рішення подано три окремі думки, в тому числі і щодо наявності чи відсутності згоди на розпорядження часткою.

Згода може бути одна

Людина і пароплав, або скільки згод на правочин має дати учасниця ТОВ і одночасно дружина іншого учасника ТОВ: питання, які іноді постають перед суддями, вражають, чи не так?

Позивачка, даючи згоду на обмін частками в статутних фондах, як учасниця товариства, надала свою згоду щодо укладення договору міни і як інша з подружжя, адже підписуючи відповідну згоду, вона очевидно не могла не знати та не розуміти, що така згода матиме наслідком вибуття відповідного майна з власності не лише як учасника товариства, а й як іншого з подружжя та співвласника спільного сумісного майна, зазначає КГС ВС у постанові від 5 квітня 2023 року у cправі № 924/524/22 і пояснює таке:

«Зазначення у згоді статусу позивачки лише як учасниці товариства, і незазначення як іншої з подружжя, не має визначального значення у даному випадку, оскільки відчуження частки нею погоджено у статусі фізичної особи, яка за ознаками її статусу була і учасником товариства, і подружжям відповідача, що презюмує її згоду на відчуження частки товариства, як спільного сумісного майна подружжя. Інший підхід був би надмірним формалізмом, враховуючи, що цивільне законодавство базується на принципах розумності та добросовісності».

Підсудність спорів

Не нова практика, проте регулярно доходить до касаційного суду, — визначення підсудності спорів щодо спільної сумісної власності подружжя і діяльності ТОВ. В цьому випадку знову мова йде про відсутність згоди другого із подружжя, але — на внесення до статутного капіталу господарського товариства майна.

У постанові КГС ВС від 10 січня 2024 року у cправі № 909/516/23 зазначається, що спір щодо оскарження правочину стосовно внесення до статутного капіталу господарського товариства майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, з підстав відсутності згоди одного з подружжя є не спором між подружжям про право власності на спільне майно, а спором із правочинів щодо часток у юридичній особі, який належить розглядати за правилами господарського судочинства.

Оскільки правочином, яким сформовано частку одного з подружжя (чоловіка позивачки) у статутному капіталі товариства, регулюються права та обов’язки між цим товариством і зазначеною особою, однак не регулюються сімейні права та обов’язки між подружжям, батьками та дітьми, то цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах.

Висновки

Розпоряджання часткою в бізнесі не є сімейним спором — це усталена практика, яку доводиться періодично суддям підтверджувати.

Надана згода на розпоряджання спільною сумісною власністю подружжя має силу, навіть якщо в згоді другий з подружжя зазначений лише як ще один учасник ТОВ, без переліку родинних зв’язків.

І найголовніше, контрагента потрібно перевіряти не тільки на предмет санкцій чи дивної кредитної історії, але й на сімейний стан. Чи вбереже це від конфліктів? Гарантії не надасть ніхто, але це знизить ризики виникнення проблем.

Автор статті: Руслана Круковська, адвокат AGARD

Джерело: ЮП