Надання органом ДФС висновку науково-правової експертизи до суду не є належним доказом відповідно до ст.73 КАС України (КАС/ВС від від 30 жовтня 2018 року по справі №826/6667/16).

Фабула судового акту: Зміст висновку експерта у галузі права встановлюється ст. 112 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 КАС України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обовязковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань (ст. 113 КАС України).

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. ст. 74 та 75 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Зі змісту наведених норм вбачається, що висновок експерта з питань права не є доказом, а його прийняття та врахування є правом, а не обов'язком суду.

При цьому, такий висновок може стосуватися лише передбачених КАС України питань - застосування аналогії закону чи аналогії права чи змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Натомість, наданий висновок експерта в галузі права органом ДФС стосується питань застосування законодавства України, при цьому питання, визначені приписами пунктів 1, 2 частини 1 статті 112 КАС України, в межах даної справи не виникали.

З огляду на вищенаведене наданий відповідачем висновок експерта в галузі права не приймається судом до уваги.

Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року по справі №826/6667/16 (номер провадження №К/9901/44343/18).

Телеграм канал з питань оподаткування та аналізу судової практики.

https://t.me/tax_time

Аналізуйте судовий акт: Грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку не належить до мінімальних державних гарантій в оплаті праці та підстави для накладення штрафу за абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України відсутні. (ДААС, справа № 440/3821/1 від 16 квітня 2019 р)

Верховний суд скасував накладений управлінням Держпраці штраф в розмірі 558 450 грн., оскільки ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. (Справа №806/2143/18, 22.04.2019р.)

НЕ МАЄ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАКОНУ - НЕ МАЄ ПЕРЕВІРКИ (Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №1140/2746/18)

Анонімні повідомлення не є підставою для проведення перевірок контролюючим органом (Закарпатський ОАС № 260/1131/18 від 31.01.2019)

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №826/6667/16

адміністративне провадження №К/9901/44343/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року (головуючий суддя Сорочка Є.О., судді Земляна Г.В., Ісаєнко Ю.А.) у справі №826/6667/16 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство: «Всеукраїнський акціонерний банк», про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просив, з урахуванням заяви про зміну предмету позовних вимог:

- визнати протиправною з дати прийняття та скасувати постанову Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 20 листопада 2014 року №733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних» (далі - Постанова №733);

- скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 20 листопада 2014 року №123 «Про затвердження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський акціонерний банк»» (далі - Рішення №123);

- визнати протиправною з дати прийняття та скасувати постанову Правління НБУ від 19 березня 2015 року №188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»» (далі - Постанова №188);

- скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.03.2015 року №63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - Рішення № 63);

- зобов'язати НБУ надати можливість ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведення заходів з його ліквідації.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року апеляційні скарги Національного банку України, ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року скасовано. Позовну заяву ОСОБА_1 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи без самостійних вимог Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишено без розгляду.

Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду у період з 21 листопада 2014 року по 21 травня 2015 року (щодо оскарження постанови №733 та рішення №123) та з 20 березня 2015 року по 20(26) вересня 2015 року (щодо постанови №188 та рішення №63), не наведено поважних обставин, які не залежать від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що заважали звернутись до суду у межах встановленого частиною 2 статті 99 КАС України строку.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача адвокат ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що на сайті НБУ та Фонду гарантування вкладів було опубліковано лише загальну інформацію стосовно оскаржуваних постанов, зміст яких направлено виключно на повідомлення вкладників, кредиторів та інших суб'єктів про сам факт віднесення банку до категорії неплатоспроможних, але не про підстави прийняття такого рішення, що є банківською таємницею та не підлягає розголошенню.

У поданих запереченнях на касаційну скаргу відповідач - Національний банк України, просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, як законну та обґрунтовану. Наголошено на тому, що посилання скаржника на те, що позивач не мав доступу до змісту прийнятих Правлінням Національного банку України та Фонду гарантування вкладів рішень, оскільки вони є банківською таємницею та йому було не відомо про порушення його прав на момент опублікування вказаних рішень, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки на момент звернення позивача до суду перешкода у доступі до змісту зазначених рішень усунута не була і доступ до них він міг отримати лише за допомогою суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами 1, 2 статті 99 КАС України (в редакції діючій на час звернення з адміністративним позовом) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як встановлено, предметом оскарження є постанова Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних», рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 листопада 2014 року №123 «Про затвердження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський акціонерний банк», постанова Правління НБУ від 19 березня 2015 року №188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 березня 2015 року №63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк».

Відповідно до частини 2 статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-III (далі - Закон № 2121-III) Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно частини 2 статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI) не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання зазначених вимог, на офіційному веб-сайті НБУ 21 листопада 2014 року розміщено прес-реліз, в якому повідомлено про те, що 20 листопада 2014 року Правління НБУ відповідно до вимоги статті 76 Закону № 2121-III прийняло Постанову № 733, якою ПАТ «ВіЕйБі Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних (т. 3 а.с. 61).

Цього ж дня офіційному веб-сайті Фонду розміщено інформацію про те, що на підставі Постанови № 733 виконавча дирекція Фонду прийняла Рішення № 123, яким з 21 листопада 2014 року у ПАТ «ВіЕйБі Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію (т. 3 а.с. 62).

Відповідно до частини 5 статті 77 Закону № 2121-III Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно частин 1, 2, 4 статті 45 Закону № 4452-VI Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.

Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше, ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.

Фонд у семиденний строк з дня початку процедури ліквідації банку розміщує оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку відповідно до частини третьої цієї статті, в усіх приміщеннях банку, в яких здійснюється обслуговування клієнтів.

На підставі викладеного, на офіційному веб-сайті НБУ 20 березня 2015 року розміщено прес-реліз, в якому повідомлено про те, НБУ прийнято постанову про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» (т. 2 а.с. 91-92).

Також, 20 березня 2015 року на офіційному веб-сайті Фонду розміщено інформацію про те, що відповідно до постанови № 188, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №63, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Крім того, відомості про прийняття Постанови № 188 та Рішення №63 опубліковано в газеті "Голос України" № 54 від 26 березня 2015 року.

Отже, позивач мав реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав з дати опублікування відомостей про прийняття постанов та рішень НБУ та Фонду на відповідних сайтах з 21 листопада 2014 року та з 20(26) березня 2015 року відповідно.

Разом з тим, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом 26 квітня 2016 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції районного суду (том 1 а.с.3), тобто з порушенням процесуального строку.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення з позовом до суду, позивач зауважував, що на сайті НБУ та Фонду гарантування вкладів було опубліковано лише загальну інформацію стосовно оскаржуваних постанов, зміст яких направлено виключно на повідомлення вкладників, кредиторів та інших суб'єктів про сам факт віднесення банку до категорії неплатоспроможних, але не про підстави прийняття такого рішення, що є банківською таємницею та не підлягає розголошенню, а відтак, скаржник був позбавлений можливості дізнатися про порушення його прав та інтересів оскаржуваними постановами та рішеннями відповідачів.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що норми статті 99 КАС не пов'язують початок перебігу строку звернення до адміністративного суду із обізнаністю особи про підстави прийняття суб'єктом владних повноважень певних рішень чи про їх обґрунтування (мотивацію). У даному випадку інформація про прийняті відповідачами рішення, їх суть була належним чином опублікована та доведена до відома населення у відповідності до вимог Закону № 4452-VI, тому про порушення зазначеними рішеннями своїх прав, позивач, як зазначалося, мав би і міг дізнатися саме з дати розміщення такої інформації.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в статті 99 КАС України (в редакції, станом на дату подання адміністративного позову), дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.

З огляду на це, позивач повинен також ґрунтовно мотивувати, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною 1 статті 71 КАС України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Також, колегія суддів зауважує, що доводи касаційної скарги про те, що позивачу не могло бути відомо з інформації, опублікованої Національним банком України, про підстави прийняття суб'єктом владних повноважень оскаржуваних рішень, оскільки зазначені рішення та вжиті заходи впливу є банківською таємницею, також є безпідставними, оскільки станом на момент звернення позивача до суду перешкода у доступі до змісту зазначених рішень, документів та інформації усунута не була.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Крім того, колегія суддів вважає недоречними доводи позивача про те, що йому не було відомо про правові підстави оскаржуваних рішень, тому що порушення прав позивача, на які він вказує в позові, ним обґрунтовано саме наявністю оскаржуваних рішень. Саме рішення впливають на правовідносин, а не їх обґрунтування.

Більш того, суд враховує, що позивачу в лютому-квітні 2015 року було здійснено виплату суми вкладу у ПАТ «ВіЕйБі Банк» в межах гарантованої суми, отже позивач не міг не знати про триваючу процедуру виведення банку з ринку, яка починається після прийняття рішень, які ним оскаржуються у даній справі.

Таким чином, позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, які були об'єктивно непереборними, на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду.

З приводу клопотання Національного Банку України про долучення до матеріалів справи висновку експерта в галузі права від 16 жовтня 2018 року, який складений Київським регіональним центром Національної академії правових наук України, щодо застосування законодавства України, аналогії права чи аналогії закону до правовідносин щодо віднесення банків до категорії неплатоспроможних, колегія суддів касаційного суду зазначає наступне.

Пунктом першим частини першої статті 112 КАС України визначено, що учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо:

1) застосування аналогії закону чи аналогії права;

2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

За приписами частини 1 статті 113 КАС України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду.

Зі змісту наведених норм вбачається, що висновок експерта з питань права не є доказом, а його прийняття та врахування є правом, а не обов'язком суду.

При цьому, такий висновок може стосуватися лише передбачених КАС України питань - застосування аналогії закону чи аналогії права чи змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Натомість, наданий висновок експерта в галузі права стосується питань застосування законодавства України, при цьому питання, визначені приписами пунктів 1, 2 частини 1 статті 112 КАС України, в межах даної справи не виникали.

З огляду на вищенаведене наданий відповідачем-1 висновок експерта в галузі права не приймається судом до уваги.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, правильно застосував норми процесуального права, в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 345 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі №826/6667/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду