КЦС ВС вказав на алгоритм процесуальних дій суду під час подання позову, якщо місце проживання / реєстрації відповідача позивачу невідоме (справа № 199/15273/25 )

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

У справі, що переглядалася, позивачка звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, вказавши останню відому адресу проживання чоловіка. Звертала увагу на те, що з 2018 року вона не спілкується з чоловіком, а отримати офіційну довідку про його реєстрацію вона не може через законодавчі обмеження щодо захисту персональних даних.

Суд першої інстанції повернув позовну заяву позивачці, оскільки вона не надала доказів місцезнаходження майна відповідача або його останнього зареєстрованого місця проживання для підтвердження підсудності. Апеляційний суд погодився з висновком районного суду, мотивуючи це тим, що обов’язок надання таких доказів покладено на учасників справи, а їх відсутність ставить під сумнів питання підсудності.

КЦС ВС скасував судові рішення судів попередніх інстанцій і направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, зробивши такі правові висновки.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також гарантувати сторонам право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (див. DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи) (ч. 9 ст. 28 ЦПК України).

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (ч. 8 ст. 185 ЦПК України).

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п’яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому ст. 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому ч. 8 цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи – відповідача (ч. 1 ст. 185 ЦПК України).

Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 10 ст. 185 ЦПК України).

Отже, КЦС ВС наголосив, що процесуальний закон передбачає лише два шляхи, якщо адреса відповідача не знайдена: або передати справу до іншого суду (якщо відома інша адреса), або відкрити провадження, якщо місце проживання встановити неможливо. Повернення позову через те, що реєстри не містять інформації про місце реєстрації відповідача, є порушенням закону.

Суд касаційної інстанції роз’яснив імперативний порядок: згідно з ч. 10 ст. 187 ЦПК України, якщо офіційна інформація з реєстрів не дає змоги встановити місце реєстрації особи, суд зобов’язаний вирішити питання про відкриття провадження, а не повертати позов. У такому разі закон передбачає чіткий механізм – виклик відповідача здійснюється через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.

КЦС ВС також наголосив, що для тлумачення процесуальних норм є притаманною засада розумності, а право на суд не може бути обмежене вимогами, які позивач об’єктивно не здатний виконати. Покладання на громадянина обов’язку надавати докази, до яких він не має доступу через законодавство про захист персональних даних, призводить до безвихідної ситуації та порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Постанова КЦС Суду від 20 травня 2026 року у справі № 199/15273/25 (провадження № 61-4965св26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/136946129.