Кредит та іпотека: переривання строку перебігу позовної давності за основним зобов’язанням не впливає на перебіг строку за іншими обов’язками (ВП/КЦС у справі №201/15310/16 від 18.08.2021).

Фабула судового акту: Нещодавно до нашого адвокатського об’єднання звернувся клієнт. До нього позивається прокуратура, просить суд стягнути штрафні санкції за несвоєчасну сплату пайового внеску забудовника.

Відповідачем заявлено про сплив строку позовної давності. В судовому процесі це питання було явно спірним, в частині обрахунку строку за основним та додатковим зобов’язаннями та застосування інституту переривання перебігу строку позовної давності. За результатом, рішення винесено на користь нашого клієнта.

У нижченаведеній справі, ВС вирішував схожу ситуацію, але трохи в іншому контексті.

Приватбанк звернувся із позовом до боржника, що не виплатив кредит та просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити із обтяженої квартири відповідача.

Суд першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили.

Рішення мотивовані тим, що Приватбанк розірвав договір в односторонньому порядку ще у 2010 р., однак до суду звернувся лише через 4 роки, тобто із пропуском позовної давності.

Суд касаційної інстанції погодився із винесеними рішеннями, з огляду на наступне.

Так, на підставі ст. 256, 257, 261, 266 ЦК України, ВС зазначив, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

Також ВС дійшов до висновку, що тлумачення статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов’язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов’язком, у тому числі забезпечувальним.

Отже, вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов`язанням, не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено.

Крім того, ВС вказав, що звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин.

За таких підстав, ВС визнав необґрунтованою скаргу Приватбанку та відмовив у задоволенні касаційної скарги.

Аналізуйте судовий акт: Розірвання кредитного договору не є підставою для припинення заходів забезпечення кредитного зобов’язання (ВС/КЦС у справі № 539/3306/17 від 06.05.2020)

Позовна давність застосовується до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки / (ВС/КЦС у справі № 357/9126/17-ц від 10.10.2019р.)

Якщо договором деталізовано обов’язок боржника повернути борг частинами початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (КЦС/ВС у справі № 127/23910/14-ц від 23.12.2020)

Сплив позовної давності НЕ є підставою для припинення зобов’язання або засобу його забезпечення (ВС/КЦС № 201/13602/16-ц від 11.09.2019)

Постанова

Іменем України

18 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 201/15310/16

провадження № 61-547св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуАкціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від

23 вересня 2020 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів:

Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому,

з урахуванням уточнень, просило звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки згідно договору іпотеки

№ DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року і додаткового договору до нього

№ 1 від 14 квітня 2009 року; паркувальне місце поз. АДРЕСА_2, що є предметом іпотеки згідно договорів іпотеки

№ DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року та № DNHLGB00000749/1 від

14 квітня 2009 року, шляхом продажу вказаних предметів іпотеки на прилюдних торгах із установленням початкової ціни продажу на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселити ОСОБА_1 з житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNHLGB00000749, вид кредитування - непоновлювана кредитна лінія з цільовим призначенням - купівля нерухомості. Відповідно до умов кредитного договору позивач надав відповідачу кредит в іноземній валюті у розмірі 603 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 17 липня

2037 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,80 % річних. Виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором було забезпечено укладеним між сторонами договорами іпотеки, відповідно до яких в іпотеку банку ОСОБА_1 передано нерухоме майно: квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та паркувальне місце, поз. АДРЕСА_2 . Зі свого боку позивач виконав зобов`язання за кредитним договором, проте відповідач умови кредитного договору належним чином не виконувала та допустила прострочення виконання зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 06 травня 2016 року заборгованість за договором становила 722 575,68 дол. США, з яких: 576 105,14 дол. США - заборгованість за кредитом; 92 881,64 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 14 287,40 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 39 301,50 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня

2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди керувалися тим, що кредитний договір між сторонами укладено в 2007 році, умови пункту 2.3.3, які визначають право банку розірвати договір

в односторонньому порядку, недійсними не визнані; зміни до умов пунктів 2.3.1 та 2.3.3 договору сторонами не вносилися; викладені в листі № Г25.0.0.0./272 від 22 червня 2010 року про одностороннє розірвання договору з 01 липня

2010 року вимоги банком відкликані не були й у подальшому банком вчинені дії щодо позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог станом на 01 липня 2010 року (включаючи повністю суму боргу за тілом кредиту). Тому суди зробили висновок, що вчинені кредитором дії засвідчують розірвання банком кредитного договору в односторонньому порядку з 01 липня 2010 року. Після настання строку повернення кредиту у зв`язку з розірванням договору з 01 липня 2010 року АТ КБ "ПриватБанк", як кредитор, втратив право здійснювати нарахування процентів за користування кредитом та неустойки за ставкою, визначеною в кредитному договорі № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року, права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Виходячи з розрахунку заборгованості станом на

01 липня 2010 року, який наданий банком нотаріусу для вчинення виконавчих написів, заборгованість становила 597 156,91 дол. США. Згідно розрахунку відповідача та відповідно до наданих виписок по договору з дати заявлення банком вимоги про розірвання договору з 01 липня 2010 року та дострокове повернення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі відповідачем сплачено заборгованість в сумі 316 648,20 дол. США, отже різниця між сумою заявлених вимог на момент розірвання договору та сплачених платежів складала 280 508,71 дол. США. Тому позивач, як кредитор, має право вимоги до боржника в розмірі 280 508,71 дол. США, які АТ КБ "ПриватБанк", як іпотекодержатель, вправі задовольнити шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні позову в зв`язку зі спливом позовної давності, суд першої інстанції посилався на те, що позовна давність щодо стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки спливла

02 липня 2013 року, оскільки право звернення до суду з відповідним позовом після встановленої банком дати розірвання договору 01 липня 2010 року виникло у позивача з 02 липня 2010 року, з позовною заявою до суду банк звернувся 03 листопада 2016 року, тобто з пропуском загальної позовної давності за вимогами до боржника.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України

в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин.

Враховуючи, що кредитний договір, укладений сторонами в 2007 році, положення Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо заборони розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника з пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіком погашення боргу, не можуть бути підставою для визнання нікчемною письмової вимоги Банку про розірвання кредитного договору в односторонньому порядку, оскільки на момент укладення кредитного договору вказаної заборони законодавством передбачено не було і сторони кредитного договору погодили між собою можливість розірвання кредитного договору.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні підстави для задоволення вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про виселення, як похідної.

Аргументи учасників справи

У січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права; ненадання судами належної оцінки зібраним доказам, неврахування висновків Верховного Суду; неповне дослідження обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи; невідповідність висновків судів фактичним обставинами справи; застосування висновків, викладених у постановах Вищого господарського суду України, які не підлягають застосуванню, просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі; стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір.

Касаційну скаргу мотивовано тим, щосудами неправильно визначено початок перебігу позовної давності у цій справі, оскільки позивач дізнався про порушене право 26 травня 2014 року, тобто з моменту, коли державний виконавець закрив виконавче провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку

з визнанням виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за рішенням суду, тому з цієї дати виникло право на позов. Судом апеляційної інстанції не досліджено та не враховано зазначені документи виконавчого провадження № 23303443, які мають істотне значення для правильного вирішення даної справи.

Апеляційним судом не враховано переривання позовної давності, жодні висновки з цього приводу оскаржувана постанова не містить. Апеляційний суд

в порушення вимог процесуального закону не дослідив зібрані у справі докази, не врахував виписки по рахункам з платіжними дорученнями, письмові заяви по суті спору щодо здійснених відповідачем погашень в межах позовної давності. Відповідно до виписок по рахунку за період з 17 липня 2007 року по

01 жовтня 2018 року за період з 17 липня 2007 року по 16 травня 2018 року

(01 жовтня 2018 року) за період з 17 липня 2007 року по 01 жовтня 2018 року ОСОБА_1 регулярно з 2010 по 2014 роки періодично здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором, що свідчить про визнання боржником свого боргу. Так, згідно виписок та розрахунку заборгованості -

25 листопада 2014 року позичальником здійснено останнє погашення у розмірі

6 500 дол. США та 02 грудня 2014 року - у розмірі 64 дол. США, що за сукупністю складає визначений кредитним договором (пункт 7.1) щомісячний платіж

6 563,94 дол. США. Після цієї дати погашення не проводилися позичальником, тому вже 26 грудня 2014 року, після несплати щомісячного платежу, з`являється прострочене тіло кредиту у розмірі 148,90 дол. США та відповідно починає перебіг позовна давність, виникає право кредитора звернутися до суду за захистом своїх прав. Кожен із цих платежів перериває позовну давність, тому звернувшись із позовом 03 листопада 2016 року, позивач не пропустив позовну давність.

Розрахунок заборгованості здійснено позивачем станом на 06 травня 2016 року, тобто вже після усіх погашень та платежів зі сторони позичальника, отже борг відповідача складає 722 575,68 дол. США. Таким чином, висновки судів, що позивач як кредитор має право вимоги до боржника лише розмірі 280 508,71 дол. США є необґрунтовані, не відповідають обставинам та матеріалам справи.

Згідно довідки Банку від 02 квітня 2012 року № 25.000/1-34 станом на 02 квітня 2012 року за кредитним договором № ОННЬОВ00000749 від 17 липня 2007 року, що діє до 17 липня 2037 року, поточна заборгованість складає - 590 654,91 дол. США, в тому числі: 587 519,20 дол. США - заборгованість за кредитом, 2 291,51 дол. США - заборгованість за проценти, 844,20 дол. США - заборгованість за комісією. На 02 квітня 2012 року прострочена заборгованість відсутня.

Виконавчий напис № 1869 від 07 грудня 2010 року визнаний таким, що не підлягає виконанню згідно рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2012 року у справі № 2-10635/11, яке набрало законної сили. Виконавчий напис № 1870 від 07 грудня 2010 року визнаний таким, що не підлягає виконанню згідно рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2011 року у справі № 2-7132/11, яке набрало законної сили. 26 травня 2014 року Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ) закрито виконавче провадження № 23303443 на підставі пункту 4 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з визнанням виконавчого напису нотаріуса № 1869 від 07 грудня 2010 року таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, Банк про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки дізнався 26 травня 2014 року, тобто з моменту, коли державний виконавець закрив виконавче провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому перебіг позовної давності почався саме

з цього моменту.

Після закриття виконавчого провадження (26 травня 2014 року),

АТ КБ «ПриватБанк» 13 жовтня 2015 року звернувся з позовом до ОСОБА_1 та до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що також свідчить про переривання строку позовної давності відповідно до частини другої статті 264 ЦК України. 09 листопада 2015 року ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська відкрито провадження у справі № 200/22545/15-ц та справа не розглянута.

Суди помилково посилалися на листи від 22 червня 2010 року за

№ Г25.0.0.0./272 та від 14 липня 2010 року за № 25.0.0.0/1-303 як на підставу для розірвання кредитного договору Банком, оскільки відповідні листи не мали наслідків розірвання банком договору в односторонньому порядку. Згідно наведених листів позичальника повідомлено про дострокове розірвання

з 01 липня 2010 року кредитного договору в односторонньому порядку на підставі пункту 2.3.3 договору з посиланням на те, що позичальник не надала своєї згоди на підвищення відсоткової ставки за договором до 14,21 %. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня

2011 року у справі № 2-7132/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2011 року, встановлено, що позичальник не отримувала та їй не надіслано повідомлення про зміну процентної ставки до 14,21 %, тому позичальник продовжила сплачувати щомісяця кошти для погашення кредиту (том 1, а. с. 199 - 204). Оскільки позичальник не погодився на підвищення процентної ставки та розірвання договору, Банк продовжив обслуговування кредиту на обумовлених сторонами первісних умовах без підвищення процентної ставки та без розірвання договору, а позичальник в свою чергу продовжив виконувати зобов`язання на підставі кредитного договору, що додатково підтверджується виписками по рахунках, розрахунком заборгованості та поясненнями відповідача по справі. Таким чином, висновки судів про розірвання банком договору, зміну строку його виконання, пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, відсутність підстав для нарахування процентів та неустойки - не відповідають дійсності, не ґрунтуються на нормах закону та не відповідають матеріалам справи й умовам кредитного договору.

Суди зробили помилковий висновок, що вчинені кредитором дії засвідчують розірвання банком кредитного договору в односторонньому порядку з 01 липня 2010 року і не звернули уваги, що зміни законодавства відбулися 21 січня

2010 року, а листи датовані 22 червня 2010 року та 14 липня 2010 року, тобто після набрання чинності змін. Викладені в цих листах вимоги Банка з наведених в них підстав є нікчемними в силу закону, тому такі листи не створюють юридичних наслідків для сторін правочину.

Відповідач підлягає виселенню з житла, яке є предметом іпотеки.

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , поданий представником - адвокатом Іванчуком В. Я., у якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 березня 2021 року вказано, що: наведені

у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах: Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19); Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі

№ 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18), від 07 червня 2018 року у справі № 668/8830/15-ц (провадження № 61-24759св18), від 14 лютого 2018 року

у справі № 161/15679/15-ц (№ 61-765св18); Верховного Суду України від

08 листопада 2017 року (провадження № 6-2891цс16), від 09 листопада

2016 року (провадження № 6-2170цс16), від 23 листопада 2016 року (провадження № 6-2104цс16), від 09 листопада 2016 року (провадження

№ 6-1457цс16), від 10 лютого 2016 року (провадження № 6-2830цс15)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року в справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), зроблено висновок, що «вжитий банком спосіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить. Отже, до часу повернення виконавчого напису нотаріуса право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса».

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня

2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 07 червня 2018 року у справі № 668/8830/15-ц (провадження № 61-24759св18) зазначено, що «правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Досліджуючи надані позивачем розрахунок заборгованості та виписку по рахунку, апеляційним судом установлено, що останній платіж у сумі 500 грн відповідачем було здійснено у серпні 2012 року, шляхом внесення нею сум на погашення заборгованості за кредитним договором. Факт здійснення вказаного платежу також не заперечувалось і самим відповідачем. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про вчинення відповідачем дій, які, відповідно до положень статті 264 ЦК України, свідчать про переривання строку позовної давності».

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі

№ 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від

09 листопада 2016 року (провадження № 6-2170цс16), від 23 листопада

2016 року (провадження № 6-2104цс16), від 09 листопада 2016 року (провадження № 6-1457цс16) та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі

№ 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18).

У постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року (провадження

№ 6-2830цс15) зазначено, що «частина друга статті 109 цього Кодексу встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 липня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ DNHLGB00000749, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті у розмірі 603 000 дол. США у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на купівлю нерухомості з кінцевим терміном повернення до

17 липня 2037 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10,08 % річних.

Банк взяті на себе зобов`язання по видачі кредитних коштів виконав належним чином, що підтверджується випискою по позичковому рахунку НОМЕР_1 , згідно якої 17 липня 2007 року здійснено видачу кредитних коштів в сумі 603 000 дол. США. Відповідні обставини не заперечувалися відповідачем під час розгляду справи.

Того ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

№ DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року сторони уклали договір іпотеки

№ DNHLGB00000749, за умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку майнові права на отримання у власність згідно договору № 15-ИП про спільну діяльність у будівництві, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива Інвестмент», нерухомого майна, будівництво якого незавершене, а саме:

- квартири, будівельний номер АДРЕСА_1 .

- паркувального місця, поз. АДРЕСА_2 .

14 квітня 2009 року між сторонами укладений додатковий договір № 1 до договору іпотеки № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року, яким пункти 38.3 та 38.4 договору іпотеки № DNHLGB00000749 викладені в іншій редакції, зокрема: пункт 38.3 - в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно: квартиру, третьої черги житлового комплексу «Амфітеатр» містобудівного ансамблю «Крутогірній» за АДРЕСА_1 . Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 , виданого 08 січня 2009 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 11 січня 2009 року.

14 квітня 2009 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року сторони уклали договір іпотеки № DNHLGB00000749/1, за умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку паркувальне місце, поз. АДРЕСА_2 . Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_4 , виданого 11 січня 2009 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 19 січня 2009 року.

Того ж дня між банком та ОСОБА_1 укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року, яким сторони погодили внести зміни до пункту 7.3 договору та викласти його в іншій редакції: пункт 7.3. Забезпеченням виконанням позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека нерухомого майна, а саме: квартира

АДРЕСА_1 ; паркувальне місце поз. АДРЕСА_2 .

Умовами пункту 2.3.3 сторонами погоджено підстави та порядок розірвання банком кредитного договору в односторонньому порядку за умови ненадання позичальником у встановлений термін згоди сплачувати запропоновану банком процентну ставку, згідно з якимипри неотриманні Банком протягом 20-ти днів письмової відповіді Позичальника зі згодою сплачувати процентну ставку (запропоновану Банком) відповідно підпункту «в» пункту 2.3.1. Кредитного договору, банк на власний розсуд має право згідно статті 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання Кредитного договору з надісланням відповідного повідомлення. При цьому, позичальник (Відповідач) зобов`язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, комісію за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов`язання за Кредитним договором.

22 червня 2010 року банком на адресу ОСОБА_1 надіслано листа

№ Г25.0.0.0./272, в якому повідомлено про розірвання з 01 липня 2010 року

в односторонньому порядку кредитного договору № DNHLGB00000749 від

17 липня 2007 року на підставі пункту 2.3.3 договору та зазначено, що на адресу ОСОБА_1 було надіслано листа від 31 грудня 2008 року, в якому позичальника повідомлено про намір банку підвищити відсоткову ставку за кредитним договором № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року до 14,21 % річних починаючи з 02 березня 2009 року, а також висунуто вимогу до позичальника строком до 01 липня 2010 року повернути банку суму кредиту

в повному обсязі, винагороду, комісію й відсотки за фактичний строк користування кредитними коштами, що на день підписання цього листа складає: 595 375,77 дол. США тіло кредиту, 844,20 дол. США комісій та 5 894,76 дол. США відсотків.

14 липня 2010 року банком на адресу ОСОБА_1 надіслано листа

№ 25.0.0.0./1-303, в якому повідомлено, що на підставі пункту 2.3.3 кредитного договору банк з 01 липня 2010 року достроково розірвав кредитний договір та висунуто вимогу про повернення кредиту у повному обсязі. У разі невиконання даної вимоги протягом 30 банківських робочих днів з дня отримання повідомлення, банк буде змушений задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна, яке було передано в іпотеку згідно договорів іпотеки

№ DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року та № DNHLGB00000749/1 від

14 квітня 2009 року шляхом звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису або з позовом до суду.

07 грудня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В. вчинено виконавчий напис № 1869 на договорі іпотеки та запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно: квартиру

АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року в сумі

597 156,91 дол. США, включаючи прострочену заборгованість за кредитом -

595 192,51 дол. США, суму заборгованості за відсотками - 1 964,40 дол. США.

У виконавчому написі зазначено строк, за який має провадитися стягнення,

а саме - з 17 липня 2007 року по 01 липня 2010 року.

07 грудня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В. вчинено виконавчий напис № 1870 на договорі іпотеки та запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно: паркувальне місце поз. АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором

№ DNHLGB00000749 від 17 липня 2007 року в сумі 597 156,91 дол. США, включаючи прострочену заборгованість за кредитом - 595 192,51 дол. США, суму заборгованості за відсотками - 1 964,40 дол. США. У виконавчому написі зазначено строк, за який має провадитися стягнення, а саме - з 17 липня

2007 року по 01 липня 2010 року.

Згідно розрахунку відповідача та відповідно до наданих виписок по договору

з 01 липня 2010 року відповідачем сплачено заборгованість в сумі 316 648,20 дол. США.

У порушення умов кредитного договору позичальник взяті на себе зобов`язання по поверненню кредиту, сплати процентів та інших платежів належним чином не виконувала, у зв`язку з чим, згідно розрахунку Банку станом на 06 травня

2016 року, відповідач мала заборгованість в розмірі 722 575,68 дол. США, яка складається з: 576 105,14 дол. США - заборгованість за кредитом; 92 881,64 дол. США - заборгованість по процентам; 14 287,40 дол. США - заборгованість по комісії; 39 301,50 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Позивач подав до суду банківські виписки по рахункам НОМЕР_5 , НОМЕР_1 за період з 17 липня 2007 року по 01 жовтня 2018 року

з платіжними документами (а. с. 118 - 243, т. 2; а. с. 2 - 49, т. 3).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 256 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю

у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.

Тлумачення статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов?язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов?язком, у тому числі забезпечувальним.

Отже, вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов`язанням, не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року по справі № 357/5125/16-ц (провадження

№ 61-15142сво18), на висновки в якій послались суди в оскаржених рішеннях, зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло

у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав. У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин.

У справі, яка переглядається, 14 лютого 2013 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки

у рахунок погашення всієї заборгованості за кредитом. Даним виконавчим написом установлено, що строк платежу за зобов`язаннями настав 27 липня 2012 року. Тобто, вчинення виконавчого напису у даній справі потягло зміну строку виконання основного зобов`язання. За викладених обставин Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не бере до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження

№ 61-39634св18), відповідно до якого перебіг позовної давності почався саме

з моменту, коли виконавчий напис, яким банк задовольнив свої кредиторські вимоги, повернутий без виконання, оскільки містить різні конкретні обставини справи у порівнянні зі справою, яка переглядається. Так, у наведеній постанові встановлено, що банк про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки дізнався

з моменту, коли державний виконавець повернув виконавчий документ про звернення стягнення на предмет іпотеки. До часу повернення виконавчого напису нотаріуса право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса. У свою чергу у справі, яка переглядається, банк у позасудовому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, разом із тим, не реалізував свого права на стягнення всієї заборгованості за кредитним договором у судовому порядку

в межах строку позовної давності».

Підстав для ініціювання відступу від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року по справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) колегія суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності

є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93,

§ 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,

§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У справі, що переглядається, суди встановили, що АТ КБ «ПриватБанк» позов про звернення стягнення на предмет іпотеки пред`явлено у листопаді 2016 рокузі спливом позовної давності, оскільки внаслідок розірвання кредитного договору в односторонньому порядку з 01 липня 2010 року банк змінив строк виконання зобов`язання, тому право на позов щодо звернення стягнення на предмет іпотеки виникло у позивача в липні 2010 року. Відповідач заявила про застосування позовної давності. Підстав для переривання перебігу позовної давності по спірному забезпечувальному зобов`язанню суди не встановили, про поважність причин пропуску позовної давності позивач не заявляв.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову

в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки за спливом позовної давності. У зв`язку з цим правильно відмовили і у задоволенні вимоги про виселення, як похідної.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що про порушення своїх прав за пред?явленим у цій справі позовом банк дізнався з моменту, коли державний виконавець закрив виконавче провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса, оскільки у цій справі суди встановили, що банк у позасудовому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання шляхом пред?явлення відповідачувимоги про дострокове розірвання кредитного договору на його умовах з 01 липня

2010 року, разом із тим, не реалізував свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку в межах позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені: без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах: Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі

№ 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), від 14 липня 2020 року

у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19); Верховного Суду

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від

18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18), від 07 червня 2018 року у справі № 668/8830/15-ц (провадження № 61-24759св18), від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц (№ 61-765св18); Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року (провадження № 6-2891цс16), від

09 листопада 2016 року (провадження № 6-2170цс16), від 23 листопада

2016 року (провадження № 6-2104цс16), від 09 листопада 2016 року (провадження № 6-1457цс16), від 10 лютого 2016 року (провадження

№ 6-2830цс15)); без додержання норм матеріального та процесуального права

і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня

2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук