Сплата єдиного соціального внеску в порядку доручення іншому суб'єкту здійснити від імені та за рахунок довірителя відповідні платежі, не суперечить вимогам Закону України №2464-VI (КАС/ВС від 21.12.2018р. у справі №805/1429/17-а)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Сплата єдиного соціального внеску в порядку доручення іншому суб'єкту здійснити від імені та за рахунок довірителя відповідні платежі, не суперечить вимогам Закону України №2464-VI (КАС/ВС від 21.12.2018р. у справі №805/1429/17-а) - 0_30039800_1547371169_5c3b02a1495cb.jpg

Фабула судового акту: В обґрунтування своєї позиції Офіс великих платників податків ДФС зазначає, що норма Закону №2464-VI від 08.07.2010 р. не передбачає сплату третіми особами сум єдиного внеску за іншу особу.

Згідно з частиною 9 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загально обов'язкове державне соціальне страхування» передача платниками єдиного внеску своїх обов'язків з його сплати третім особам ЗАБОРОНЕНА, крім випадків, передбачених законодавством.

Колегія суддів зазначила, що Закон №2464, який є спеціальним, покладає на позивача, як платника єдиного соціального внеску (у відповідності до пункту 1 частини першої статті 4), безумовний, пріоритетний (частина дванадцята статті 9) обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів (частина п'ята статті 9) з його банківського рахунку (частина сьома статті 9).

Водночас, в ході судового процесу у справі встановлені обставини, які унеможливлюють виконання Товариством зазначеного обов'язку шляхом перерахування відповідних коштів з рахунку платника на рахунок органу доходів і зборів (арешт коштів).

ВАЖЛИВО!!!

Суд при винесенні постанови врахував, що спірні правовідносини, які стосуються збору (справляння) єдиного соціального внеску, за своєю суттю є публічно-правовими. При цьому Закон №2464 не передбачає випадків, коли, як у цій справі, існують обставини, що виключають можливість виконання обов'язку зі сплати єдиного внеску.

Тобто має місце ситуація, коли у спеціальному законі, виключно яким визначається порядок сплати єдиного внеску (частина друга статті 2), наявні прогалини щодо порядку виконання встановленого Законом №2464 обов'язку платника єдиного внеску щодо його сплати в умовах, зокрема, неможливості застосування регламентованого цим Законом способу виконання відповідного обов'язку.

Наявність таких прогалин обумовлює безпосереднє застосування регламентованих цим Законом принципів: обов'язковості сплати та захисту прав і законних інтересів застрахований осіб (стаття 3), а також положень інших нормативно-правових актів в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 1).

Разом з тим, конкретний зміст спірних правовідносин свідчить про те, що Товариство не мало на меті звільнення від обов'язку зі сплати єдиного внеску за частиною другою статті 6 Закону №2464, але, натомість, здійснювало пошук шляхів виконання цього обов'язку з тим, щоб забезпечити відповідний страховий стаж своїх працівників.

ВАЖЛИВО!!!

Частиною першою статті 1000 ЦК України встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до статті 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Зміст приватно-правових відносин щодо реалізації договору доручення між Товариством та Повіреним не входить до предмету доказування в межах даного адміністративного спору. З цього приводу не має і не може бути правового спору, віднесеного до юрисдикції адміністративного суду.

Втім, відповідні договори (які є правомірними, оскільки іншого не встановлено в порядку відповідного судочинства) та положення цивільного законодавства були проаналізовані судами в межах цієї справи з тим, щоб встановити обґрунтованість позовних вимог Товариства, які носять публічно-правовий характер.

Зазначені положення цивільного законодавства не були застосовані судами до спірних правовідносин, однак використані для висновку про те, чи відбулась передача публічно-правового обов'язку Товариства зі сплати єдиного внеску третій особі.

Виходячи із аналізу саме положень цивільного законодавства, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що в результаті реалізації між Товариством та Повіреним їхніх взаємовідносин за договорами доручення, не відбулось передачі третім особам обов'язку платника (Товариства) по сплаті єдиного внеску, що заборонено частиною дев'ятою статті 25 Закону №2464.

Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог частини дев'ятої статті 25 Закону №2464.

Позаяк саме наведена вище обставина і норма права покладена в основу позиції першого відповідача, Суд вважає його доводи в цій частині неприйнятними.

Отже, у випадку наявності прогалин у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі №2464 - щодо порядку (способу) виконання обов'язку платника по сплаті єдиного соціального внеску, за умов об'єктивної неможливості використати передбачений Законом спосіб виконання такого обов'язку, правомірними є дії платника єдиного внеску, спрямовані на забезпечення виконання цього обов'язку у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству.

Постанова КАС/ВС від 21.12.2018 №805/1429/17-а (адміністративне провадження № К/9901/43978/18, № К/9901/43975/18).

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78770803

Друзі, запрошую відвідати Телеграм канал, де висвітлюється актуальна та цікава інформація про останні зміни у податковому законодавстві, а також судова практика з податкових спорів.

https://t.me/tax_time

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

21 грудня 2018 року

справа №805/1429/17-а

адміністративне провадження №К/9901/43978/18, № К/9901/43975/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року у складі судді Галатіної О.О. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року у складі колегії суддів Геращенка І.В., Арабей Т.Г., Міронової Г.М., у справі №805/1429/17-а за позовом Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В :

21 березня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Концерн Стирол» (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі за текстом - Офіс, перший відповідач у справі), Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - податковий орган, другій відповідач у справі), в якому просило:

1) визнати протиправною бездіяльність першого відповідача із не зарахування платежів згідно платіжних доручень № 6051_ST від 16 вересня 2016 року, № 6078_ST від 22 вересня 2016 року, № 6100_ST від 23 вересня 2016 року, № 6134_ST від 30 вересня 2016 року, № 6202_ST від 13 жовтня 2016 року, № 6234_ST від 20 жовтня 2016 року, № 6373_ST від 09 листопада 2016 року, № 6420_ST від 15 листопада 2016 року, № 6430_ST від 16 листопада 2016 року, № 6437_ST від 17 листопада 2016 року, № 6449_ST від 18 листопада 2016 року, № 6592_ST від 07 грудня 2016 року, № 6612_ST від 09 грудня 2016 року, № 6640_ST від 14 грудня 2016 року, № 6673_ST від 15 грудня 2016 року, № 6815_ST від 13 січня 2017 року, № 6853_ST від 20 січня 2017 року, № 7049_ST від 21 лютого 2017 року, в рахунок сплати ПАТ «Концерн Стирол» єдиного внеску за вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року та січень 2017 року;

2) зобов'язати другого відповідача вчинити дії з зарахування платежів згідно зазначених платіжних доручень в рахунок сплати ПАТ «Концерн Стирол» єдиного внеску за вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року та січень 2017 року.

В обґрунтування позову зазначено, що Товариство вчинило всі залежні від нього і передбачені законодавством заходи на виконання обов'язку зі сплати зобов'язань по єдиному соціальному внеску, в той час як першим відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо зарахування цих сум на відповідний рахунок. Обраний спосіб захисту права щодо зобов'язання другого відповідача здійснити зарахування сум єдиного внеску обумовлений фактом знаходження Товариства на обліку в останнього станом на час звернення до суду.

25 травня 2017 року постановою Донецького окружного адміністративного суду (з урахуванням виправлення описки ухвалою від 26 травня 2017 року), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року, позов задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби із не зарахування платежів згідно платіжних доручень № 6051_ST від 16 вересня 2016 року, №6078_ST від 22 вересня 2016 року, №6100_ST від 23 вересня 2016 року, №6134_ST від 30 вересня 2016 року, № 6202_ST від 13 жовтня 2016 року, № 6234_ST від 20 жовтня 2016 року, № 6373_ST від 09 листопада 2016 року, № 6420_ST від 15 листопада 2016 року, №6430_ST від 16 листопада 2016 року, № 6437_ST від 17 листопада 2016 року, № 6449_ST від 18 листопада 2016 року, № 6592_ST від 07 грудня 2016 року, №6612_ST від 09 грудня 2016 року, №6640_ST від 14 грудня 2016 року, №6673_ST від 15 грудня 2016 року, № 6815_ST від 13 січня 2017 року, №6853_ST від 20 січня 2017 року, № 7049_ST від 21 лютого 2017 року, в рахунок сплати ПАТ "Концерн Стирол" єдиного внеску за вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року та січень 2017 року; зобов'язано Бахмутську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області вчинити дії з зарахування платежів згідно вказаних платіжних доручень.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що обраний Товариством спосіб виконання зобов'язань зі сплати єдиного соціального внеску, шляхом надання у передбаченому законодавством України порядку доручення іншому суб'єкту здійснити від імені та за рахунок довірителя відповідні платежі, не суперечить вимогам спеціального законодавства - Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI.

4 вересня 2017 року другим відповідачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, провадження за якою відкрито ухвалою цього суду від 8 вересня 2017 року (суддя Швед Е.Ю.), в якій скаржник, посилаючись на порушення судами матеріального права: а саме вимог пункту 1 глави 1 розділу ІІ, пункту 4, пункту 2 глави і розділу ІІІ Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року N422, зазначає про технічну неможливість виконати оскаржені судові рішення в частині зарахування відповідних сум єдиного соціального внеску, позаяк вони надійшли до податкового органу, на обліку в якому Товариство перебувало до січня 2017 року (на рахунок №37191201012803), а не на рахунок другого відповідача (на рахунок №37191201020572). Просить скасувати оскаржені судові рішення в частині задоволення позову щодо зобов'язання вчинити певні дії.

Цією ж ухвалою Вищого адміністративного суду України з суду першої інстанції витребувано матеріали адміністративної справи № 805/1429/17-а.

У запереченнях на касаційну скаргу другого відповідача Товариство з відповідними доводами не погоджується, посилаючись на вимоги пункту 1 глави 1 розділу ІІ, пункту 4, розділу VІ Порядку №422, просить у її задоволенні відмовити.

7 вересня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга першого відповідача на судові рішення судів попередніх інстанцій, провадження за якою відкрито ухвалою цього суду від 20 жовтня 2017 року (суддя Швед Е.Ю.), в якій скаржник, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме пункту 1 частини другої статті 6, частин другої та сьомої статті 9, частин 8 та 9 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2014 року №2464, який є спеціальним, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволені позовних вимог.

У запереченнях на касаційну скаргу першого відповідача Товариство з відповідними доводами щодо обраного способу виконання зобов'язання зі сплати сум єдиного соціального внеску не погоджується, обґрунтовуючи це аналогічним наведеному у позовній заяві чином.

10 жовтня 2017 року справа №805/1429/17-а надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України та 22 березня 2018 року передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

ВСТАНОВЛЕНІ У СПРАВІ ОБСТАВИНИ

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за кодом 05761614, місцезнаходження: 84610, Донецька обл., місто Горлівка, Вулиця Горлівської дивізії, будинок 10, про що зазначено у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1002160357 від 10 лютого 2017 року, як платник єдиного соціального внеску з 16 жовтня 1995 року перебуває на обліку першого відповідача, а з січня 2017 року - на обліку другого відповідача (за основним місцем обліку).

Виробничі потужності та адміністрація Товариства станом на час спірних правовідносин та судового процесу знаходяться на території міста Горлівка, яке включено до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р (втратило чинність) та згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р (чинний).

Зазначений факт не є спірним між сторонами.

Постановами старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 16 квітня 2015 року та від 31 липня 2015 року серія ВП № 46937780 на підставі наказу № 25/7, виданого 26 лютого 2015 року Господарським судом Запорізької області, на виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 03 лютого 2015 року у справі № 25/7 накладено арешт на кошти, які містяться на рахунках Товариства, в межах суми 113 549 641,63 грн. Арешт накладено на кошти, які знаходяться на рахунках Товариства, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника та належать боржнику.

01 серпня 2015 року Товариство (Довіритель) уклало договір доручення № 010515 з дочірнім підприємством «Хімік» Публічного акціонерного товариства «Азов» (Повірений), згідно якого в порядку та на умовах, визначених Договором, Повірений зобов'язується від імені та за рахунок Довірителя виконувати грошові зобов'язання. Виконані грошові зобов'язання, вчинені Повіреним на виконання цього Договору, створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов'язки Довірителя (4 січня 2016 року сторони уклали укладено Додаткову угоду № 1 до Договору щодо строку його дії, який починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 10.1 цього Договору, та закінчується 31 грудня 2016 року).

11 квітня 2016 року Товариство як «Позичальник», і Публічне акціонерне товариство «Азов», як «Позикодавець» та дочірнє підприємство «Хімік», як «Сторона», уклали договір безпроцентної позики (безвідсоткової поворотної фінансової допомоги) №135-304, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти, а Позичальник зобов'язується повернути її Позикодавцеві в порядку та у строк, визначені цим Договором.

Відповідно до умов цього договору, позика надається Позикодавцем Позичальнику у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок дочірнього підприємства «Хімік» Публічного акціонерного товариства «Азов» №26004110208, відкритий в АБ «Кліринговий Дім» м. Київ, МФО 300647.

Зазначений переказ грошових коштів на поточний рахунок дочірнього підприємства «Хімік» у розмірі, передбаченому пунктом 3.1. цього Договору, є виконанням зобов'язання Позичальника перед дочірнім підприємством «Хімік» по договору доручення №010515 від 01 серпня 2015 року, щодо забезпечення Повіреного всім необхідним для виконання доручення.

Власником грошових коштів, зарахованих на поточний рахунок дочірнього підприємства «Хімік» Публічного акціонерного товариства «Азот», є Позичальник, сума позики становить 500 000 000,00 грн; днем надання позики вважається день зарахування суми позики на поточний рахунок дочірнього підприємства «Хімік».

На виконання вказаних договорів 01 вересня 2016 року Товариство видало довіреність №75/09-16, якою уповноважило дочірнє підприємство «Хімік» Публічного акціонерного товариства «Азот» вчиняти від імені Товариства наступні дії: сплачувати (перераховувати) заробітну плату, податки, збори та інші обов'язкові платежі, передбачені чинним законодавством України, аліменти, пенсії, оплату листків непрацездатності, витрати на відрядження, матеріальної допомоги, витрати, пов'язані зі страхуванням, виконувати грошові зобов'язання по правочинам, в тому числі, але не виключно оплату витрат, пов'язаних з придбанням, продажем, конвертацією іноземної валюти та цінних паперів, витрати, пов'язані з погашенням кредитів та нарахованих по ним процентів, витрати, пов'язані з нарахуванням комісії та оплати за обслуговування по кредитам, оплату наданих нотаріальних послуг, отримувати грошові кошти на користь Товариства задля виконання зобов'язань в рамках договору доручення № 010515 від 01 серпня 2015 року. Довіреність видана без права передоручення строком на один рік та діє по 31 серпня 2017 року.

05 вересня 2016 року між Товариством (Довіритель) та дочірнім підприємством «Хімік» Публічного акціонерного товариства «Азот» (Повірений) укладено договір доручення №015092016, згідно якого в порядку та на умовах, визначених Договором, Повірений зобов'язується від імені та за рахунок Довірителя виконувати грошові зобов'язання. Виконані грошові зобов'язання, вчинені Повіреним на виконання цього Договору, створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов'язки Довірителя.

Позивачем сформовано звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вересень - грудень 2016 року які спрямовані на адресу першого відповідача та до другого відповідача за січень 2017 року.

Починаючи з 16 вересня 2016 року від імені та за рахунок Товариства сплату єдиного соціального внеску відповідно до договору доручення від 01 серпня 2015 року №010515 та довіреності №75/09-16 від 01 вересня 2016 року, здійснювало дочірнє підприємство «Хімік» у повному обсязі, про що свідчать відповідні платіжні доручення № 6051_ST від 16 вересня 2016 року, № 6078_ST від 22 вересня 2016 року, № 6100_ST від 23 вересня 2016 року, № 6134_ST від 30 вересня 2016 року, № 6202_ST від 13 жовтня 2016 року, № 6234_ST від 20 жовтня 2016 року, № 6373_ST від 09 листопада 2016 року, №6420_ST від 15 листопада 2016 року, № 6430_ST від 16 листопада 2016 року, № 6437_ST від 17 листопада 2016 року, № 6449_ST від 18 листопада 2016 року, № 6592_ST від 07 грудня 2016 року, № 6612_ST від 09 грудня 2016 року, № 6640_ST від 14 грудня 2016 року, №6673_ST від 15 грудня 2016 року, № 6815_ST від 13 січня 2017 року, № 6853_ST від 20 січня 2017 року, № 7049_ST від 21 лютого 2017 року.

Проте, як вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу (персональні облікові картки застрахованих осіб), перераховані кошти були не зараховані в рахунок сплати єдиного внеску.

НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН І ОЦІНКА СУДУ

І. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку,

Відповідно до статті 2 Закону №2464 дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2).

Виключно цим Законом визначаються зокрема: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску (частина друга статті 2).

Серед визначених статтею 3 Закону №2464 принципів збору та ведення обліку єдиного внеску наступні: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов'язковості сплати; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Пунктом першим частини першої статті 4 Закону №2464 до платників єдиного внеску віднесено роботодавців, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

До визначених частиною другою статті 6 Закону №2464 обов'язків платника єдиного внеску зокрема віднесено: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1); подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 4).

Частиною четвертою статті 8 Закону №2464 визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, якою передбачено, що:

- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті зокрема шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування (перша половина першого речення частини п'ятої статті 9);

- для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску; обслуговування коштів єдиного внеску здійснюється згідно з положенням про рух коштів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина шоста статті 9);

- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома статті 9);

- днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (пункт 1 частини десятої статті 9);

- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу) (частина дванадцята статті 9).

Частиною дев'ятою статті 25 Закону №2464 встановлено, що передача платниками єдиного внеску своїх обов'язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством.

Висновок щодо зазначеного нормативного регулювання і його застосування у спірних правовідносинах

Закон №2464, який є спеціальним, покладає на позивача, як платника єдиного соціального внеску (у відповідності до пункту 1 частини першої статті 4), безумовний, пріоритетний (частина дванадцята статті 9) обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів (частина п'ята статті 9) з його банківського рахунку (частина сьома статті 9).

Водночас, в ході судового процесу у справі встановлені обставини, які унеможливлюють виконання Товариством зазначеного обов'язку (перебування виробничих потужностей і працівників на території зони АТО, а також арешт коштів Товариства), у спосіб, визначений Законом №2464, тобто шляхом перерахування відповідних коштів з рахунку платника на рахунок органу доходів і зборів.

Суд враховує, що спірні правовідносини, які стосуються збору (справляння) єдиного соціального внеску, за своєю суттю є публічно-правовими. При цьому Закон №2464 не передбачає випадків, коли, як у цій справі, існують обставини, що виключають можливість виконання обов'язку зі сплати єдиного внеску.

Тобто має місце ситуація, коли у спеціальному законі, виключно яким визначається порядок сплати єдиного внеску (частина друга статті 2), наявні прогалини щодо порядку виконання встановленого Законом №2464 обов'язку платника єдиного внеску щодо його сплати в умовах, зокрема, неможливості застосування регламентованого цим Законом способу виконання відповідного обов'язку.

Наявність таких прогалин обумовлює безпосереднє застосування регламентованих цим Законом принципів: обов'язковості сплати та захисту прав і законних інтересів застрахований осіб (стаття 3), а також положень інших нормативно-правових актів в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 1).

Суд також виходить з того, що Закон №2464 передбачає можливість звільнення від виконання обов'язків платників єдиного внеску, визначених частиною другою статті 6 цього Закону, у разі перебування на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та подання відповідної заяви (пункт 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону).

Разом з тим, конкретний зміст спірних правовідносин свідчить про те, що Товариство не мало на меті звільнення від обов'язку зі сплати єдиного внеску за частиною другою статті 6 Закону №2464, але, натомість, здійснювало пошук шляхів виконання цього обов'язку з тим, щоб забезпечити відповідний страховий стаж своїх працівників.

ІІ. Цивільний кодекс України є нормативно-правовим актом матеріального права в значенні статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237). Представництво виникає на підставі зокрема договору (частина третя статті 237).

Частиною першою статті 1000 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до статті 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Висновок щодо зазначеного нормативного регулювання і його застосування у спірних правовідносинах

Зміст приватно-правових відносин щодо реалізації договору доручення між Товариством та Повіреним не входить до предмету доказування в межах даного адміністративного спору. З цього приводу не має і не може бути правового спору, віднесеного до юрисдикції адміністративного суду.

Втім, відповідні договори (які є правомірними, оскільки іншого не встановлено в порядку відповідного судочинства) та положення цивільного законодавства були проаналізовані судами в межах цієї справи з тим, щоб встановити обґрунтованість позовних вимог Товариства, які носять публічно-правовий характер.

Зазначені положення цивільного законодавства не були застосовані судами до спірних правовідносин, однак використані для висновку про те, чи відбулась передача публічно-правового обов'язку Товариства зі сплати єдиного внеску третій особі.

Виходячи із аналізу саме положень цивільного законодавства, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що в результаті реалізації між Товариством та Повіреним їхніх взаємовідносин за договорами доручення, не відбулось передачі третім особам обов'язку платника (Товариства) по сплаті єдиного внеску, що заборонено частиною дев'ятою статті 25 Закону №2464.

У Суду немає підстав вважати цей висновок судів попередніх інстанцій таким, що не відповідає закону, зокрема частині дев'ятій статті 25 Закону №2464, позаяк власником коштів, від імені якого здійснено відповідні платежі в рахунок сплати сум єдиного соціального внеску за наведеними вище платіжними дорученнями, є саме позивач, а не будь-яка третя особа.

Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог частини дев'ятої статті 25 Закону №2464.

Позаяк саме наведена вище обставина і норма права покладена в основу позиції першого відповідача, Суд вважає його доводи в цій частині неприйнятними.

Загальний висновок щодо правової оцінки обставин справи, здійсненої судами попередніх інстанцій

У випадку наявності прогалин у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі №2464 - щодо порядку (способу) виконання обов'язку платника по сплаті єдиного соціального внеску, за умов об'єктивної неможливості використати передбачений Законом спосіб виконання такого обов'язку, правомірними є дії платника єдиного внеску, спрямовані на забезпечення виконання цього обов'язку у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству.

Доказів чи належних обґрунтувань того, що внаслідок обраного Товариством способу реалізації обов'язку по сплаті єдиного соціального внеску допущено порушення закону, відповідачами в ході судового розгляду справи не надано.

Висновки Суду щодо решти доводів відповідачів

1. Доводи першого відповідача щодо того, що частина восьма статті 25 Закону №2464 передбачає вичерпний перелік випадків, коли можлива сплата єдиного внеску від імені платника третьою особою, Суд відхиляє, позаяк зазначена норма визначає відповідальних за сплату недоїмки (засновників, учасників юридичної особи, правонаступників тощо) у випадку недостатності у платника коштів та майна для її сплати, а не сплату відповідних зобов'язань від імені платника.

Водночас, факт недостатності у платника коштів, що обумовлює застосування наведеного законодавчого положення, відсутній, а неможливість виконання обов'язку обумовлюється іншими причинами, зазначеними вище.

2. Суд вважає неприйнятною позицію першого відповідача щодо неподання Товариством заяви в порядку статті 43 Податкового кодексу України, як на підставу не зарахування сплачених від його імені сум єдиного внеску, оскільки положення статті 43 Податкового кодексу України незастосовні до спірних правовідносин а) в силу частини четвертої статті 8 Закону №2454 і б) в силу того, що спірні правовідносини не входять до предмету правового регулювання цієї статті.

Доводи другого відповідача про технічну неможливість виконати судові рішення в частині зобов'язання зарахувати перераховані від імені платника суми єдиного внеску, Суд оцінює як безпідставні, оскільки саме податковий орган, в якому перебуває позивач за основним місцем обліку, має право вносити відповідні зміни до інтегрованої картки платника - з огляду на вимоги пунктів 1 та 4 розділу ІІ, пункту 5 розділу І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказ Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422.

Суд визнає, що судами попередніх інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційні скарги першого та другого відповідачів залишаються без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року та Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року у справі №805/1429/17-а залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А. Гончарова І.Я. Олендер

2725
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
1