І знову про принцип змагальності сторін у судовому процесі: поважна причина для неподання доказів вчасно

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд посилається на докази, надані позивачами лише під час оскарження. Відсутність цих доказів на попередньому розгляді апеляційний суд виправдовує поважною причиною, що порушує принцип змагальності сторін у процесі.

З оскарженнями і без

У Первомайському міськрайонному суді Харківської області узагальнили практику розгляду цивільних справ про стягнення боргу по кредитному договору із відступленням права вимоги шляхом продажу кредитного портфеля та шляхом укладання договору факторингу за 2014—2015 роки.

Під час вивчення практики встановлено, що справ зазначеної категорії у суді було 20. 18 проваджень завершено. З них по 7 справам позивачам було відмовлено в задоволенні вимог, всі ці рішення було оскаржено до Апеляційного суду Харківської області, рішення скасовані та постановлені нові рішення про стягнення суми заборгованості по кредитним договорам. 1 справа була повернута позивачу у зв’язку з неусуненням недоліків, 8 справ було розглянуто з винесенням заочних рішень та стягнуто суму заборгованості по кредитним договорам, 1 справу закрито у зв’язку зі смертю боржника, 1 справу повернуто позивачу у зв’язку з непідсудністю даної справи, 1 справа перебуває в апеляційному суді, 1 справа знаходиться в провадженні судді Первомайського міськрайонного суду.

Вона відкрита за позовною заявою ТОВ «ОТП Факторинг України» до Особи 1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням позов було залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду даний вердикт скасовано та постановлено нове рішення про стягнення суми заборгованості по кредитному договору. Строки розгляду не порушено;

У іншій справі за позовною заявою ТОВ «ОТП Факторинг України» до Особи 2 про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалою суду позов було залишено без руху та надано строк позивачу для усунення недоліків. Пізніше заява була повернута у зв’язку з неусуненням недоліків. Строки розгляду не порушено.

У наступній справі за позовною заявою ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до Особи 3 про стягнення заборгованості за кредитним договором заочним рішенням позов було задоволено, а заборгованість стягнуто, вказане рішення не оскаржувалось.

Вбачається, що рішення про відмову в задоволенні позовних вимог оскаржувались до апеляційного суду. За результатами розгляду останнім рішення були скасовані та постановлені нові — про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Жодне рішення апеляційного суду оскаржено не було. Рішення Первомайського міськрайонного суду про задоволення позовних вимог фінансових установ взагалі не оскаржувались.

Відтак очевидна необхідність проведення аналізу справ, по яких рішення суду першої інстанції скасовані.

Читайте статтю: Застосування судами принципу змагальності сторін на практиці або історія отримання поштою постанови від державного виконавця (господарське судочинство).

В залежності від доказів

Так, при ухваленні рішень про відмову в задоволенні позовних вимог судді виходили з того, що позивачами не було надано доказів щодо наявності у них права вимоги по відношенню до відповідача по справі. При цьому по всіх справах позивачі надавали письмові заяви про розгляд справ без їх участі за наявними у справі доказами.

Скасовуючи прийняті судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог вищезазначеним позивачам, апеляційний суд посилався на те, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачами подано додаткові докази, які підтверджують набуття права вимоги позивача до відповідача, визнаючи при цьому, що неподання доказів до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Судді ж першої інстанції, приймаючи рішення, виходили з того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним кодексом.

Статтею 11 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що, виходячи з принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, суд позбавлений можливості самостійного витребування та збирання доказів по справі та надання оцінки обсягу доказів, який би був достатній для задоволення вимог позивача.

Наприклад, договором купівлі-продажу кредитного портфеля передбачено, що на підтвердження факту передачі кредитного портфеля в момент укладення цього договору продавець зобов’язується передати покупцю кредитні документи. Договором передбачається, що передача кредитного портфеля (з усіма кредитними документами) покупцю підтверджується підписанням відповідного акта передачі документів сторонами.

Умовами договору визначено, що продавець зобов’язується передати покупцю усі кредитні документи та підписати акт приймання-передачі кредитного портфеля.

Крім вищезазначених умов договору, діюче законодавство також встановлює обов’язковість наявності доказів прав нового кредитора у зобов’язанні та вимоги до оформлення первинних документів, що підтверджують їх передачу від первісного кредитора до нового кредитора. Первісний кредитор повинен передати новому документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до ч.1 ст.9 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.99 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повин­ні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення.

Згідно з ч.2 ст.9 цього ж закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов’язкові реквізити.

Під час розгляду справ позивачами до матеріалів справ не було надано належних та допустимих доказів прав нового кредитора у зобов’язанні з відповідними додатковими договорами, що унеможливлювало задоволення позовних вимог.

Читайте статтю: Застосування судами принципу змагальності сторін або історія оскарження рішення Одеської міської ради прийняте у далекому 1981 році (адміністративне судочинство).

Договір з повідомленням

При розгляді справ даної категорії також необхідно звернути увагу на те, що умовами договору купівлі-продажу кредитного портфеля визначено, що продавець зобов’язується повідомити боржників/поручителів про укладення цього договору протягом 20 робочих днів з дати набрання чинності. Крім цього, продавець зобов’язується повідомити боржників/поручителів про укладення договору відповідно до вимог чинного законодавства та надати будь-які повідомлення, здійснювати всі необхідні реєстрації та отримати всі необхідні дозволи, які можуть вимагатися у зв’язку з укладенням договору та передачею кредитного портфеля.

Пунктом 1 ч.1 ст.512 ЦК передбачено можливість заміни кредитора іншою стороною внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступленні права вимоги). Згідно положень ст.514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.516 ЦК, якщо боржник не був письмово повідомлений про зміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Боржник має право не виконувати свого обов’язку перед новим кредитором до надання йому доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

Таким чином, якщо докази стосовно повідомлення відповідача про заміну кредитора у зобов’язанні відсутні, то ст.517 ЦК дає право боржнику не виконувати свого обов’язку перед новим кредитором.

Даний висновок підтверджується правовою позицією Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, зокрема в ухвалах від 11.04.2012 у справі №6-46604св11, від 12.06.2013 у справі №6-46345св12 тощо.

Вичерпний перелік

Також при розгляді даної категорії справ суддям необхідно звертати увагу на положення ч.2 та ч.4 гл.3 розд.ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку від 14.08.2003 №337 та пп.5.1—5.5. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою НБУ від 18.06.2003 № 254.

Так, загальні вимоги до оформлення касових документів при проведенні касових операцій банків з клієнтами визначені ч.1 гл.1 розд.ІІІ інструкції. До них належать заява на переказ готівки, прибутково-видатковий касовий ордер, заява на видачу готівки, прибутковий касовий ордер, видатковий касовий ордер, грошовий чек, а також рахунки на сплату платежів та документи, встановлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій.

Суддям слід звертати увагу, що даний перелік касових документів є вичерпним.

Визначення термінів «касові документи», «касові операції» та «готівка» надано у ч.2 розд.І інструкції. Так готівка — це грошові знаки (банкноти, монети); касові документи — документи, за допомогою яких оформлюються операції з готівкою та банківськими металами; касові операції — операції, які здійснює банк, а саме: видача готівки, приймання її та обмін не придатних до обігу банкнот (монет) на придатні до обігу банкноти (монети), банкнот на монети, монет на банкноти, банкнот (монет) одного номіналу на банкноти (монети) іншого номіналу, вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет), валютно-обмінні операції та операції з банківськими металами;

До касових операцій, які регламентуються інструкцією, належать видача готівки національної та іноземної валют клієнтам з їхніх рахунків за видатковими касовими документами через касу банку або із застосуванням платіжних карток з їхніх рахунків чи відповідного рахунку банку через його касу або банкомат.

Відповідно до ч.2 гл.3 розд.ІІІ інструкції з каси банку готівка національної валюти видається за такими видатковими документами:

• грошовими чеками — юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям;

• заявою на видачу готівки — фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу) за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо);

• за документом на отримання переказу готівкою в національній валюті, установленим відповідною платіжною системою, — фізичним і юридичним

особам (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу);

• за видатковим касовим ордером — працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями.

Досліджуючи матеріали справи, суду необхідно з’ясовувати наявність доказів належного виконання первісним кредитором умов кредитного договору в частині видачі кредиту готівковими коштами відповідачеві.

Видача коштів

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до пп.2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затверджене постановою Правління НБУ від 30.12.98 №566, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Цим положенням визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов’язкові реквізити.

Залежно від виду операції первинні документи банку поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій.

До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами НБУ.

Пунктом 5.1 гл.5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Регістри бухгалтерського обліку повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Згідно з п.5.5. Положення про організацію операційної діяльності, форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити обов’язкові реквізити.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Операції в іноземній валюті в аналітичному обліку ведуться в подвійній оцінці, а саме: в іноземній валюті — за номіналом, у гривневому еквіваленті — за офіційним курсом гривні до іноземних валют.

Вищенаведене свідчить про необхідність встановлення належних та допустимих доказів виконання первісним кредитором умов кредитного договору в частині видачі кредиту безготівковими коштами відповідачеві.

Договір факторингу

Також необхідно звернути увагу, що первісний кредитор передає свої права за кредитним договором іншому шляхом укладання договору купівлі-продажу кредитного портфеля, який є підставою позову і за своєю правовою природою є договором факторингу.

Цесія — це сам факт заміни особи в зобов’язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов’язання.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст.4 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг належать операції з факторингу. Статтею 21 вказаного закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється Національною комісією.

Згідно п.13 положення «Про Національну комісію», що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента від 23.11.2011, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів, актів і доручень Президента, актів Кабінету Міністрів видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання.

Відповідно до пп.1.2 розпорядження «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» №231 від 3.04.2009, до фінансової послуги факторингу віднесено — набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб’єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.

Тому вищенаведене свідчить про необхідність з’ясувати питання про наявність належних та допустимих доказів наявності у фактора прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи несуб’єкта господарювання.

Надана правова позиція з приводу вищезазначеного підтверджується правовою позицією ВСС в ухвалах від 18.12.2013 року у справі №6-43353св13, від 23.04.2013 у справі №6-1321в14 тощо.

Вищенаведене свідчить про необхідність приведення судової практики до однакового застосування норм матеріального та процесуального права.

Автор статті: суддя Первомайського міськрайонного суду Харківської області Андрій Росоха

Джерело: З&Б

Аналізуйте судовий акт: Ухвала господарського суду м. Києва у справі №58/132 від 21 лютого 2013р. (суддя Головатюк Л. Д., повний текст).

Постанова Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2а/1522/100/11 від 03 квітня 2012 року ( суддя Абухін Р. Д.)