Хуліган побив консула за неправильне паркування. Чи є в його діях зневага до суспільства? (ВС/ККС по справі №461/2694/19 від 22.12.2020 р.)

Фабула судового акту: ККУ передбачена кримінальна відповідальність за хуліганство.

Як вбачається із положень ст. 296 ККУ, під хуліганством розуміється грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

В кожній справі суд на власний розсуд, у відповідності до матеріалів справи, зібраних доказів вирішує питання наявності таких мотивів у правопорушника.

Однак, ВС встановив критерій, на який суди повинні орієнтуватись при встановленні хуліганських дій, як дій направлених на порушення громадського порядку.

Так, потерпілим у справі є почесний консул Королівства Бельгії. Як вбачається із судових рішень, керуючи дипломатичним автомобілем, консул здійснив зупинку та неправильно припаркувався. В суді пояснював, що мав необхідність здійснити термінову зупинку через погане самопочуття.

До нього підійшов знайомий – обвинувачений у справі, який, вочевидь роздратувався побаченим, напав на консула та завдав йому кілька ударів руками по голові та тілу, заподівши легких тілесних ушкоджень. Дії обвинуваченого супроводжувались зухвалою поведінкою та словесними образами не лише в момент побиття, а й після приїзду поліції.

Суди перших двох інстанцій визнали чоловіка винним у скоєнні хуліганства, проте, захисником було подано касаційну скаргу.

Неправильне застосування норм ККУ захисник обґрунтовував тим, що суди невірно кваліфікували діяння підзахисного за ч.1 ст.296 КК, оскільки в діях останнього відсутня суб’єктивна ознака даного складу злочину — вираження явної неповаги до суспільства та загальноприйнятих норм моралі, застосування до потерпілого насильства відбулось через особисті неприязні стосунки, а тому вірною кваліфікацією було б застосування ч.2 ст.125 ККУ.

ВС залишив вирок без змін та надав детальне тлумачення об’єктивної та суб’єктивної сторони цього кримінального правопорушення.

Так, хуліганство з об’єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється в людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна та призводить до заподіяння моральної й матеріальної шкоди.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування в свідомості винного такого внутрішнього спонукання й відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності.

ВС зазначив, що причиною хуліганських дій у цій справі став дріб’язковий привід щодо неправильного паркування автомобіля. Обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку й об’єктивні ознаки поведінки засудженого свідчать про те, що вона була зумовлена не особистою неприязню до консула, а бажанням протиставити себе суспільству, продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, та супроводжувалась особливою зухвалістю у вигляді приниження гідності потерпілого, поєднаного з насильством над ним.

А такі дії не можуть бути кваліфіковані як умисне нанесення тілесних ушкоджень, хуліганство видає особливий мотив - неповага до суспільства, і в цій справі вона явно продемонстрована.

Аналізуйте судові акти: Хуліганство – ч.4 ст. 296 КК України: що таке предмет спеціально пристосований або заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень – роз’яснення (ВС/ККС у справі № 749/1092/16-к від 12 березня 2019 р.)

ВС/Велика Палата: Сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства (ВС/ВП від 03.07.2019, справа № 288/1158/16-к)

Для кваліфікації дій за ознакою особливої зухвалості достатньо факту заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому (ВС/ККС у справі № 323/3000/18 від 27.01.2020)

Наявність неприязних стосунків між винною особою та потерпілим свідчить про ВІДСУТНІСТЬ у діях засудженого хуліганства (ВС/ККС у справі № 720/990/18 від 18.06.2020)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 461/2694/19

провадження № 51-3220 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді Марчук Н.О.,

суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,

за участю:

секретаря

судового засідання Крота І.М.,

прокурора Титаренка Ю.О.,

захисника Мицика О.В.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

представника потерпілого Деменка А.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисників Мицика Олега Володимировича та Ревера Сергія Васильовича на вирок Галицького районного суду м. Львова від 10 грудня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 червня 2020 року стосовно

ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Львова, який зареєстрований та

проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 10 грудня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2020 року, засуджено ОСОБА_2 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, до покарання у виді арешту на строк 3 місяці.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 07 січня 2019 року, знаходячись неподалік будинку № 18 на просп. Шевченка у м. Львові, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, використовуючи дріб`язковий привід щодо неправильного паркування ОСОБА_1 транспортного засобу «Audi Q7», номерний знак НОМЕР_1 , при цьому достовірно знаючи, що останній є почесним консулом Королівства Бельгії у Західному регіоні України, напав на останнього та наніс йому декілька ударів руками по голові та тілу, заподівши потерпілому легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Мицик О.В., не погоджуючись із судовими рішеннями через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить їх змінити та призначити ОСОБА_2 покарання у виді штрафу. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_2 необґрунтовано суворе покарання, без урахування усіх даних про його особу. Суд апеляційної інстанції погодився з цим рішенням, не навівши достатніх мотивів. Також суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ГО «Народна самооборона Львівщини» про передачу ОСОБА_2 на поруки колективу.

У касаційній скарзі захисник Ревер С.В., не погоджуючись із судовими рішеннями через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_2 з ч.1 ст. 296 на ч. 2 ст. 125 КК України та призначити покарання у виді штрафу. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суди неправильно кваліфікували дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 296 КК України, оскільки в діях останнього відсутня суб`єктивна ознака даного складу злочину - вираження явної неповаги до суспільства та загальноприйнятих норм моралі, ОСОБА_2 застосував до потерпілого насильство через особисті неприязні стосунки з ОСОБА_1 .

На касаційні скарги захисників потерпілим ОСОБА_1 подано письмове заперечення, в якому він просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Позиція учасників судового провадження

Захисник Мицик О.В. підтримав подані касаційні скарги, просив їх задовольнити.

Прокурор, потерпілий та його представник заперечили проти задоволення касаційних скарг, просили залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Як убачається з матеріалів справи, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 дотримано в повному обсязі.

Касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Той факт, що ОСОБА_2 грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, підтверджується наданими в суді першої інстанції показаннями потерпілого ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , даними, що містяться у відеозаписі з камер відеоспостережень патрульних поліцейських, висновках експертів.

Так, потерпілий ОСОБА_1 показав про те, що він 07 січня 2019 року, керуючи дипломатичним автомобілем «AudiQ7», номернийзнак НОМЕР_1 , в якому знаходилась також його дружина, припаркувався на 2-3 хвилини на розі вул. Дудаєва та просп. Шевченка у м. Львові, щоб купити води через погане самопочуття, а коли повернувся, то побачив біля вказаного транспортного засобу свого знайомого ОСОБА_2 , який зробив йому зауваження щодо неправильного паркування. Він пояснив причину зупинки, проте ОСОБА_2 на його пояснення не реагував, продовжував у зухвалій формі висловлювати образи, а при спробі сісти в автомобіль - несподівано наніс три удари кулаками в голову, від яких він ударився головою об транспортний засіб та втратив свідомість. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що по прибуттю патрульної поліції ОСОБА_2 продовжував поводитись зухвало, ображав його як людину і дипломата, оскільки добре знав його дипломатичну місію.

Свідок ОСОБА_3 показала про те, що вона 07 січня 2019 року знаходилась у салоні автомобіля «AudiQ7», яким керував її чоловік ОСОБА_1 , останній припаркував указаний транспортний засіб на розі вул. Дудаєва та просп. Шевченка у м. Львові на декілька хвилин, щоб купити води. Коли він повернувся, то до авто підійшов ОСОБА_2 , який почав його ображати через неправильну парковку автомобіля, її чоловік намагався пояснити ОСОБА_2 причину зупинки, проте останній не реагував та продовжував ображати, принижувати потерпілого в особливо зухвалій формі. Коли її чоловік намагався сісти в автомобіль, ОСОБА_2 наніс йому декілька ударів кулаками в голову, внаслідок чого потерпілий ударився головою об деталі транспортного засобу. Вона почала кричати та вийшла з автомобіля, після чого викликала поліцію. Весь час ОСОБА_1 намагався зупинити хуліганські дії ОСОБА_2 , проте останній на це не реагував, по прибуттю патрульної поліції також поводився зухвало та ображав її чоловіка, як дипломата.

Свідок ОСОБА_4 показав про те, що 07 січня 2019 року він та поліцейський ОСОБА_5 отримали виклик про заподіяння тілесних ушкоджень особі, по прибуттю на просп. Шевченка у м. Львові побачили потерпілого ОСОБА_1 , який сидів у салоні автомобіля, мав сліди побиття на обличчі, повідомив про те, що його знайомий ОСОБА_2 безпричинно з хуліганських спонукань наніс йому декілька ударів у голову. Підійшовши до чоловіка, який представився ОСОБА_2 , останній повідомив, що саме він наніс тілесні ушкодження ОСОБА_1 , при цьому в їхній присутності поводився зухвало, ображав, принижуючи дипломатичний статус потерпілого через неправильне паркування.

Згідно з висновками експертів № 17 від 09 січня 2019 року та №127 від 05 лютого 2019 року наявні у ОСОБА_1 тілесні ушкодження відносяться до легкого ступеню важкості з короткочасним розладом здоров`я; під час проведення з ним слідчого експерименту 01 лютого 2019 року останній відтворив механізм та місця нанесення йому ОСОБА_2 ударів кулаками у голову.

На думку колегії суддів,висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого саме ч. 1 ст. 296 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Крім того, доводи касаційної скарги сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_2 складу інкримінованого злочину не ґрунтуються на нормах матеріального права з огляду на таке.

Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

Хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм хуліганства, як злочину проти громадського порядку та моральності.

За матеріалами провадження встановлено, що ОСОБА_2 , використовуючи дріб`язковий привід щодо неправильного паркування ОСОБА_1 транспортного засобу «AudiQ7» та достовірно знаючи, що останній є почесним консулом Королівства Бельгії у Західному регіоні України, умисно напав на останнього та наніс йому декілька ударів руками по голові та тілу. При цьому конфлікт був спровокований саме ОСОБА_2 , як зухвалий виклик соціальному оточенню. Обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку й об`єктивні ознаки поведінки засудженого свідчать про те, що вона була зумовлена не особистою неприязню до ОСОБА_1 , а бажанням протиставити себе суспільству, продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, та супроводжувалась особливою зухвалістю у виді приниження гідності потерпілого, поєднаного з насильством над ним.

Врахувавши викладене, дослідивши зібрані у справі докази та постановляючи вирок, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 вчинив суспільно небезпечне діяння та встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність та допустимість, з урахуванням положень статей 85 86 94 97 КПК України. У вироку суд першої інстанції навів достатньо переконливе обґрунтування своїх висновків у цій частині.

На думку Суду, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК України щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді арешту в межах санкції ч. 1 ст. 296 КК України, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, наявність як обставини, що пом`якшує покарання - часткове визнання винуватості, так і обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину щодо особи похилого віку, дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, вибачився перед потерпілим та шкодує про вчинене.

Тобто суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_2 покарання за вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, дотримався вимог статей 65-67 КК України.

Призначене засудженому покарання саме у виді арешту є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати

його надмірно суворим, як про це зазначено в касаційній скарзі захисника, Суд не знаходить. Більш того, Суд зважає й на те, що суд обрав для ОСОБА_2 вид покарання, який не є найсуворішим в санкції ч. 1 ст. 296 КК України, і визначив його строк не в максимальних межах, передбачених цим Законом.

Крім того, колегією суддів установлено, що перегляд вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції за апеляційною скаргою захисника Мицика О.В., вимоги якої аналогічні доводам касаційних скарг, здійснювався з дотриманням вимог статей 404 405 407 412-414 КПК України.

Також суд апеляційної інстанції з дотриманням кримінального процесуального та кримінального законів розглянув клопотання ГО «Народна самооборона Львівщини» та не знайшов підстав для його задоволення.

При апеляційного провадження суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, належним чином умотивувавши свої висновки, та постановив ухвалу, якавідповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційні скарги захисників Мицика Олега Володимировича та Ревера Сергія Васильовича залишити без задоволення, а вирок Галицького районного суду м. Львова від 10 грудня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 червня 2020 року стосовно ОСОБА_2 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.О. Марчук А.М. Макаровець В.К. Маринич