Громадянин України, громадянин світу: аналіз нового закону про множинне громадянство та його наслідки в реальному житті

Нова ера для українського громадянства

Ухвалення закону про множинне громадянство (раніше відомого як законопроєкт №11469) є не просто технічною зміною законодавства, а поворотним моментом у державній політиці України. Це стратегічна відповідь на два екзистенційні виклики, загострені повномасштабним вторгненням: демографічну кризу та необхідність збереження зв’язку з мільйонами українців, які опинилися за кордоном. Ця ініціатива Президента України знаменує собою фундаментальний зсув від політики формальної заборони до прагматичного визнання нової реальності.

Цей закон є спробою вирішити ключову суперечність: як примирити конституційний принцип «єдиного громадянства» з реальністю, де мільйони українців інтегруються в суспільства інших країн. Він покликаний зберегти для України її найцінніший капітал — людей, пропонуючи їм можливість отримати правовий статус у країнах перебування без розриву юридичного зв'язку з Батьківщиною.

Як це працюватиме

Новий закон створює складну, але логічну правову рамку, яка докорінно змінює підхід до інституту громадянства. Щоб зрозуміти його наслідки, необхідно проаналізувати його ключові елементи.

Деконструкція «єдиного громадянства»

Центральною юридичною проблемою реформи була потенційна колізія зі статтею 4 Конституції України, яка проголошує: «В Україні існує єдине громадянство». Замість того, щоб ініціювати складну процедуру внесення змін до Конституції, законодавець обрав шлях інтерпретації, по суті, встановивши, що ця норма історично була спрямована на запобігання сепаратизму (унеможливлення «громадянства Львівської області» чи «громадянства АР Крим»), а не на заборону мати паспорт іншої суверенної держави.

Разом з тим, такий підхід створює певну юридичну вразливість. Оскільки виключне право на офіційне тлумачення Конституції належить Конституційному Суду, уся реформа побудована на припущенні, що КСУ, у разі звернення, підтримає саме таке ліберальне тлумачення. Це створює потенційний довгостроковий ризик, який експерти називають «конституційною бомбою уповільненої дії», проте наразі держава обрала саме такий шлях для якнайшвидшого вирішення нагальної проблеми.

Декларування, «дружні країни» та ключові заборони

Операційна модель закону базується на кількох ключових механізмах.

По-перше, запроваджується обов'язок для громадян України декларувати наявність іноземного громадянства, що виводить це явище з «сірої зони».

По-друге, можливість мати множинне громадянство поширюється лише на громадянства держав, що увійдуть до спеціального переліку, який затверджуватиме Кабінет Міністрів.

І по-третє, встановлюється категорична заборона на громадянство держави-агресора (РФ) та на обіймання державних посад для осіб з множинним громадянством.

Ці механізми, хоч і є прагматичними, породжують дискусії. Наприклад, делегування повноважень щодо формування переліку «дружніх країн» уряду створює ризик політизації. Що станеться, якщо людина отримає громадянство країни, яка є в переліку, а через рік через політичні розбіжності цю країну з нього виключать? Закон поки не дає відповіді, що підкреслює важливість розробки стабільних та прозорих підзаконних актів.

Практичні наслідки для громадянина

Запровадження множинного громадянства породжує низку практичних питань щодо фінансових та юридичних аспектів життя людини.

Фінансовий вимір: оподаткування та пенсії

Багатьох турбує питання, чи не доведеться платити податки або чи можна отримувати дві пенсії. Тут важливо розуміти, що фінансові зобов'язання регулюються переважно статусом податкового резидента та двосторонніми угодами, а не кількістю паспортів.

В частині оподаткування, щоб уникнути ситуації, коли обидві країни вимагають сплати податків з одного й того ж доходу, Україна уклала Угоди про уникнення подвійного оподаткування з понад 70 країнами світу. Вони чітко розподіляють права на оподаткування різних видів доходів між двома державами.

Аналогічно, право на соціальні виплати та пенсії регулюється двосторонніми Угодами про соціальне забезпечення. Вони базуються на пропорційному принципі: людина не отримує дві повні пенсії, натомість кожна країна виплачує частину, пропорційну до страхового стажу, набутого на її території. Важливо, що періоди страхування в обох країнах можуть підсумовуватися для визначення права на пенсію, але кожна країна платить лише за «свій» період. Хоча ця система є логічною, вона може створювати певні складнощі, так звані «пенсійні пастки», коли людина може мати достатній сумарний стаж, але не мати мінімально необхідного в жодній з країн окремо, що потребуватиме уважного планування свого пенсійного майбутнього.

Права та обов'язки: навігація у лабіринті законів

Фундаментальний принцип, закріплений у законодавстві, полягає в тому, що «якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України». Це означає, що на території України така особа не може ухилятися від обов'язків, посилаючись на свій другий паспорт.

Водночас, запроваджуючи обмеження на зайняття державних посад для осіб з множинним громадянством, закон створює предмет для дискусії. З одного боку, це є поширеною міжнародною практикою, спрямованою на уникнення конфлікту інтересів. З іншого боку, це викликає питання щодо відповідності статті 24 Конституції, яка гарантує рівність громадян у їхніх правах. Пошук балансу між національною безпекою та рівністю прав, ймовірно, стане одним із напрямків для подальшого вдосконалення законодавства.

Критичні сфери: де можуть виникати складнощі

Практична реалізація закону буде найбільш цікавою у сферах, де перетинаються юрисдикції різних держав.

Військовий обов'язок та мобілізація

Це питання є найбільш чутливим і вимагає однозначної відповіді: наявність другого паспорта не звільняє від військового обов'язку перед Україною. Поки особа з множинним громадянством перебуває на території України, вона розглядається виключно як громадянин України і підлягає мобілізації на загальних підставах.

Це, однак, створює потенційну колізію обов'язків. За відсутності двосторонніх угод про врегулювання військового обов'язку, молодий чоловік, який є громадянином України та, наприклад, Ізраїлю, може бути призваний на службу в обох країнах. Це є складною міжнародною проблемою, вирішення якої потребуватиме активної дипломатичної роботи та укладення відповідних угод, що є нормальною практикою у міжнародних відносинах.

Шлюб, спадщина та кримінальна юстиція

Множинне громадянство не створює тут правового вакууму, адже ці сфери вже регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право». Проте воно додає новий рівень складності. Визначення «останнього постійного місця проживання» для спадщини, якщо людина жила на дві країни, перетвориться на захоплюючий судовий квест. Поділ майна при розлученні, набутого в різних юрисдикціях, також вимагатиме від юристів майстерності та глибоких знань.

У сфері кримінальної юстиції зберігається ключовий принцип: стаття 25 Конституції прямо забороняє видачу (екстрадицію) громадян України. Цей потужний «щит» залишається чинним і для осіб з множинним громадянством. Однак це не означає безкарності. Україна, відмовивши в екстрадиції, буде зобов'язана провести власне розслідування.

Вплив на ключові групи населення

Новий Закон матиме глибокий вплив на цілі групи українського суспільства.

Українські біженці: рятівна нитка до Батьківщини

Для мільйонів українців, які отримали тимчасовий захист за кордоном, цей закон є справжнім порятунком. Він усуває болісну дилему, дозволяючи забезпечити своє майбутнє та правовий статус у країні перебування, і водночас зберегти повний юридичний та емоційний зв'язок з Україною. Це перетворює потенційну демографічну втрату на потужну, глобально інтегровану діаспору.

Небезпечна пастка для окупованих територій

Одним з найбільш ризикованих положень закону є норма про втрату громадянства за «добровільне» набуття паспорта держави-агресора. Проблема полягає у самому понятті «добровільності» в умовах окупації, яке є фікцією. Буквальне застосування цієї норми без урахування контексту тотального примусу може призвести до масового позбавлення громадянства жертв окупації. Ця норма вимагає негайного уточнення та розробки чітких критеріїв, які б відрізняли акт державної зради від вимушеного кроку під тиском окупаційної влади.

Висновки: балансуючи між інтересами та реаліями

Ухвалення закону про множинне громадянство є сміливим і прагматичним кроком, спрямованим на збереження людського капіталу України. Він відкриває для мільйонів українців можливість інтегруватися у світову спільноту, не втрачаючи коріння. Успіх цієї історичної реформи буде вимірюватися не фактом її ухвалення, а мудрістю та наполегливістю, з якими держава підійде до її імплементації, вирішуючи неминучі правові колізії та вдосконалюючи механізми на користь своїх громадян. Це марафон, а не спринт, що вимагає побудови надійної правової системи, яка справді слугуватиме інтересам усіх українців, де б вони не були.

Автор статті: Кирил Іорданов, адвокат АО Barristers