Господарський суд Львівської області: Незаконна бездіяльність органу місцевого самоврядування є підставою для відшкодування моральної шкоди фермерському господарству (№ 914/263/19,13.06.19)

Фабула судового акта: Як видно з матеріалів цієї, досить, незвичайної справи, Фермерське господарство (позивач, господарство) ще у лютому 2012 року звернулось до Львівської міської ради (відповідач, Рада) із заявою про надання земельної ділянки площею 38 м2 у м. Львові для встановлення приміщення торгівлі квітковою продукцією. Однак вказана заява не розглядалася Радою, тому господарство звернулось до суду. Постановою районного суду від 25.12.2014, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.09.2017, визнано неправомірною бездіяльність Ради щодо розгляду заяв, зобов`язано Раду розглянути заяви щодо передачі в оренду земельної ділянки. Вказана постанова суду була виконана Радою лише 18.09.2018.

У зв’язку з наведеними обставина господарство у лютому 2019 року звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Ради про стягнення матеріальної та моральної шкоди за період з листопада 2015 року по жовтень 2018 року на загальну суму 1 528 344,00 грн, з яких: 147 600,00 грн моральна шкода та 1 380 744,00 грн матеріальна шкода.

При цьому позивач зазначав, що невиконання відповідачем постанови районного суду від 25.12.2014 в частині розгляду його заяви стосовно надання в оренду зазначеної земельної ділянки для встановлення павільйону торгівлі квітковою продукцією, завдає йому моральної шкоди, яка полягає в глибоких переживаннях у зв`язку з позбавленням реалізації своїх прав та життєвих планів, порушенні нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, невиправданих затрачених матеріальних ресурсів, порушення і втручання у право власності, вчинення дій на заниження престижу та довіри до діяльності позивача та інших його немайнових прав.

Рішенням Господарського суду Львівської області, що пропонується увазі читачів, цей позов задоволено частково, - стягнуто з Львівської міської ради на користь господарства 90 435,80 грн моральної шкоди. В решті вимог відмовлено. Рішення мотивоване, зокрема, приписами частин 1, 2 статті 1167 ЦК України.

Задовольняючи частково позовні господарства про стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що постанова районного суду від 25.12.2014 щодо розгляду заяв позивача є виконаною Львівською міською радою 18.09.2018, тому розмір моральної шкоди підлягає визначенню виходячи з однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завданої шкоди, за період з листопада 2015 року по 18.09.2018. Розрахунок розміру здійснено виходячи з того, що розмір мінімальної заробітної плати у період з листопада 2015 року по 18 вересня 2019 року, відповідно до Законів України про державний бюджет України на 2015,2016,2017 та 2018 рік, складав: з 01.11.2015 р. по 30.04.2016 р. – 1 378 грн., з 01.05.2016 р. по 30.11.2016 р. – 1 450 грн., з 01.12.2016 р. по 31.12.2016 р. – 1 600 грн., з 01.01.2017 р. по 31.12. 2017 р. - 3 200 грн., з 01.01.2018 р. по 18.09.2018 р.- 3 723 грн.

Відтак, за період з листопада 2015 р. по 18 вересня 2018 року включно, судом визначено до стягнення моральну шкоду в розмірі 90 435 грн. 80 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, суд зазначив про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача щодо не розгляду заяви позивача та завданою позивачу матеріальною шкодою. Суд акцентував, що сам по собі розгляд заяви про надання земельної ділянки не гарантує рішення про її надання, а тому твердження позивача про те, що лише бездіяльність Ради щодо розгляду заяви призвела до понесення позивачем матеріальних збитків, є передчасним.

Варто зазначити, що 26 лютого 2020 року справу було розглянуто Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що залишив судове рішення без змін.

Аналізуйте судовий акт: За напад на людину безпритульних собак може відповідати міська рада, оскільки нею допущена бездіяльність у питанні благоустрою з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров'я жителів (ВС/КЦС, справа № 503/361/17, 21.01.19)

Ще один з методів зобов’язати слідчого належно виконувати свої обов’язки або як бездіяльність слідчого закінчується порушенням кримінальної справи щодо останнього (Ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва по справі № 757/24912/19)

Скарги на бездіяльність центрального апарату Державного бюро розслідувань підсудні Шевченківському районному суду м. Києва, а не іншим судам (Київський апеляційний суд, №761/1665/20, 18.02.2020)

Суди повинні не лише визнати протиправною бездіяльність ДПІ, а й зобов'язати її надати органу, що здійснює казначейське обслуговування коштів, висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету (справа № К/800/39871/15, 04.10.17)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2019 р. Справа № 914/263/19

За позовом: Фермерського господарства “Рисовський”, с. Зубра Пустомитівського району Львівської області

до відповідача: Львівської міської ради, м. Львів

про стягнення матеріальної та моральної шкоди на суму 1 528 344 грн. 00 коп.

Суддя Морозюк А.Я.

за участю секретаря Іванів Н.С.

Представники сторін:

від позивача: Рисовський І.Г. - керівник

від відповідача: Синьовський Б.В. - представник

Процесуальні дії у справі:

Позов заявлено Фермерським господарством “Рисовський” до Львівської міської ради про стягнення матеріальної та моральної шкоди на суму 1 528 344 грн. 00 коп. Як вбачається із доданого до позовної заяви розрахунку матеріальної та моральної шкоди, розмір шкоди заявлено до стягнення за період з листопада 2015 р. по жовтень 2018 р. і включає в себе 147 600 грн.00 коп. моральної шкоди та 1 380 744 грн.00 коп. матеріальної шкоди.

Ухвалою суду від 04.03.2019 р. (після усунення позивачем недоліків на виконання ухвали суду від 18.02.2019 р. про залишення позовної заяви без руху) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 02.04.2019 р.

Ухвалою від 02.04.2019 р. підготовче засідання відкладено на 06.05.2019 р.

Ухвалою суду від 06.05.2019 р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 28.05.2019 р.

Ухвалою суду від 28.05.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 13.06.19 р. Також вказаною ухвалою суд ухвалив не приймати до розгляду та повернути заявнику заяву про збільшення розміру позовних вимог від 28.05.2019 р. (іменовану як позовна заява (уточнена) від 28.05.2019 р.).

Позивач в судовому засіданні 13.06.2019 р. позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав наведених у позовній заяві, запереченні на відзив, та з посиланням на матеріали справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.06.2019 р. проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, запереченні (на заперечення позивача на відзив), просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд заслухавши думку сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, врахувавши, що обом сторонам у справі були створені всі необхідні можливості для подання доказів та пояснень на підтвердження своїх вимог та заперечень, взявши до уваги встановлені Господарським процесуальним кодексом України строки розгляду справи, дійшов висновку про прийняття рішення у справі.

Позиція позивача:

Позовні вимоги мотивовані тим, що погодивши проектні пропозиції, позивач 29.02.2012 р. звернувся до Львівської міської ради із заявою №3-Р-5954 про надання земельної ділянки на проспекті Червоної Калини у м. Львові площею 38 кв.м. для встановлення приміщення для торгівлі квітковою продукцією. Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання йому земельної ділянки площею 38 кв.м. на пр. Червоної Калини, 109 у м. Львові по представленому погодженому проекту, та земельної ділянки площею 15 кв.м під реконструкцію частини галереї торгового центру на пр. Червоної Калини, 109 у м. Львові по договору суперфіцію, згідно представленого проекту. Зобов`язано Львівську міську раду розглянути заяви ОСОБА_1 щодо передачі в оренду: земельної ділянки площею 38 кв.м на пр. Червоної Калини, 109 у м. Львові по представленому погодженому проекту та земельної ділянки площею 15 кв.м. під реконструкцію частини галереї торгового центру на пр. Червоної Калини, 109 у м. Львові.

Однак, вказана заява відповідачем розглянута не була, а постанова Пустомитівського районного суду від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а не виконана, що і послужило підставою для подання цього позову, у зв`язку із чим позивач нарахував відповідачу з листопада 2015 р. по жовтень 2018 р. матеріальну шкоду у вигляді неотриманого доходу в розмірі 1 380 744 грн.00 коп. від реалізації квіткової продукції, а також147 600 грн.00 коп. пов`язаної з цим моральної шкоди,тобто за кожен місяць невиконання судового рішення по 4 100 грн., що позивач вважає співмірним відшкодуванню особі при незаконному перебуванні під слідством та судом.

Також позивач зазначає, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 у справі № 914/340/15 присуджено до стягнення з відповідача на його користь 6 090, 00 грн. моральної шкоди у зв`язку з нерозглядом заяв та невиконанням судових рішень.

Позиція відповідача:

Відповідач у відзиві на позовну заяву та запереченні (на заперечення позивача на відзив)просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вважає їх необгрунтованими та безпідставними. Зокрема, відповідач звертає увагу на те, що позивач, стверджуючи про здійснення підприємницької діяльності пов`язаної із вирощуванням та реалізацією квіткової продукції, не надав відповідних доказів в обгрунтування наведеного. Крім того, відповідач зазначає, що згідно з даними ЄДРПОУ фермерське господарство “Рисовський” перебуває у стані припинення, про що свідчить відповідна відмітка в реєстрі, а тому не здійснює діяльності про яку зазначає у позові. Також вказує на те що земельна ділянка(на яку претендує позивач) з 2015 року належить на праві користування іншим особам, з чим позивач обізнаний і що викликає сумніви у виникненні моральних страждань. Зазначає що Львівською міською радою на даний час виконано постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а щодо розгляду заяв ОСОБА_1 , про що останнього повідомлено листом Департаменту містобудування від 06.07.2018 року за № 2403 вих.3561( в якому зазначено що проект відповідної ухвали про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на проспекті Ч. Калини, АДРЕСА_1 м. Львові розглядався на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради 21.06.2018-27.06.2018 р. та не набрав необхідної кількості голосів депутатського корпусу на підтримку). Також вказує, що у попередніх трьох позовах вже стягнуто з відповідача на користь позивача моральну шкоду за кожен місяць нерозгляду звернень на виконання постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а, зокрема: з червня по жовтень 2015 р.(в розмірі 6 090,00 грн.) у справі № 914/340/15; з листопада 2015 р. по червень 2017 р.( в розмірі 39 218,00 грн.) у справі № 914/1633/17; з липня 2017 р. по лютий 2018 р.(в розмірі 32 000,00 грн.) у справі № 914/977/18, а відповідно до положень ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово.

Обставини встановлені судом:

Позивач в позовній заяві зазначає, що розпорядженням представника Президента України в Пустомитівському районі від 12.03.1993 р. Рисовського ОСОБА_2 визнано одноосібним фермером з 4 га землі, яку вилучено внаслідок рейдерства. Тому позивач зосередив свою діяльність на виробництві троянд, у зв`язку з чим виникла потреба організувати приміщення для торгівлі власною вирощеною продукцією.

Надалі позивач вказує, що погодивши проектні пропозиції, 29.02.2012 р. позивач звернувся до Львівської міської ради із заявою №3-Р-5954 про надання земельної ділянки на проспекті Червоної Калини у м. Львові площею 38 кв.м. для встановлення приміщення для торгівлі квітковою продукцією. Однак вказана заява не розглядалась, тому він звернувся до адміністративного суду.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а (залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015 у справі №876/4359/15, та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.09.2017 р. у справі № К/800/30683/15), визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання йому земельної ділянки площею 38 кв.м. на проспекті Червоної Калини у м. Львові по представленому погодженому проекту та земельної ділянки площею 15 кв.м під реконструкцію частини галереї торгового центру на пр. Червоної Калини, 109 у м. Львові по договору суперфіцію, згідно представленого проекту. Поновлено порушені права ОСОБА_1 та зобов`язано Львівську міську раду розглянути заяви ОСОБА_1 щодо передачі в оренду: земельної ділянки площею 38 кв.м на пр. Червоної Калини, 109 у м. Львові по представленому погодженому проекту та земельної ділянки площею 15 кв.м. під реконструкцію частини галереї торгового центру на пр. Червоної Калини, 109 у м. Львові по договору суперфіцію, згідно представленого проекту.

Як вбачається із змісту мотивувальної частини вищевказаної постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а: згідно реєстраційної карти № 3-Р-5954 від 29.02.2012 р. Рисовський І.Г ОСОБА_3 звернувся до Львівської міської ради із заявою у якій просив надати йому в оренду земельну ділянку для встановлення павільйону торгівлі власною квітковою продукцією площею 38 кв.м.; згідно реєстраційної картки № 3-Р 5940 ОСОБА_4 .Г ОСОБА_3 звернувся до Львівської міської ради із заявою у якій просив надати йому в користування земельну ділянку площею 15 кв.м. під приміщення торгівлі продуктами бджільництва.

Позивач, мотивуючи позовні вимоги у розглядуваній справі № 914/263/19, покликається на нерозгляд відповідачем заяви №3-Р-5954 поданої 29.02.2012 р. про надання земельної ділянки на проспекті Червоної Калини у м. Львові площею 38 кв.м. для встановлення приміщення для торгівлі квітковою продукцією. До позовної заяви позивачем додано заяву, яка подана фермером ОСОБА_1 ., із реєстраційною карткою Центру обслуговування мешканців Львівської міської ради №3-Р-5954 від 29.02.2012 р.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що фактично заява, якої стосується реєстраційна картка Львівської міської ради №3-Р-5954 від 29.02.2012 р., була подана від приватного підприємця Рисовського ОСОБА_2 (копію вказаної заяви приватного підприємця Рисовського ОСОБА_2 із реєстраційною карткою №3-Р-5954 від 29.02.2012 р. відповідач долучив до відзиву на позовну заяву).

Суд дослідивши зміст обох заяв констатує їх тотожність (за винятком того що додана позивачем заява подана фермером ОСОБА_1 , а додана відповідачем заява – подана приватним підприємцем-фермером ОСОБА_1 .), які попри незначні відмінності в тексті, обидві містять прохання про надання в оренду земельної ділянки для встановлення павільйону торгівлі власною квітковою продукцією площею 38 кв.м. Відтак, вищевказана розбіжність між текстами заяв(з огляду на тотожність суті порушеного у них прохання) не розцінюється судом як така що істотно впливає на позицію позивача щодо стверджуваного порушення відповідачем його прав.

Окрім цього, рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2012 у справі № 5015/6840/11 (на яке посилається позивач у заяві від 29.02.2012 № 3-Р-5954), визнано порушеним право Фермерського господарства “Рисовський” та приватного підприємця Рисовського І.Г. на розгляд заяви про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства та надання обґрунтованої відповіді.

Також, судом встановлено, що Господарським судом Львівської області вже розглядалося три позови Фермерського господарства “Рисовський” до Львівської міської ради про стягнення матеріальної і моральної шкоди.

Так, у лютому 2015 року Фермерське господарство “Рисовський” звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про відшкодування завданої моральної та матеріальної шкоди (справа №914/340/15).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2015 р. у справі №914/340/15 відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог про відшкодування завданої шкоди.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р.у справі №914/340/15 (яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2016 р.) рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2015 р. у справі № 914/340/15 скасовано щодо відмови в позові в частині стягненні 6 090, 00 грн моральної шкоди. В цій частині прийнято нове рішення, позов задоволено, стягнуто з Львівської міської ради на користь Фермерського господарства “Рисовський” 6 090, 00 грн моральної шкоди. В решті рішення суду залишено без змін.

При прийнятті вказаної постанови від 29.06.2016 р. у справі №914/340/15 суд апеляційної інстанції встановив, що беззаперечним доказом вчинення Львівською міською радою правопорушення є невиконання постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015 р. у справі №876/4359/15 про визнання протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо не розгляду протягом 10-ти років заяв позивача про надання в оренду земельних ділянок у м. Львові на проспекті Червоної Калини, 109, площами 38 кв.м. та 15 кв.м.

При цьому, бездіяльність відповідача визначена не у ненаданні земельних ділянок, а у не розгляді (неповідомленні про результати розгляду поданих заяв), що мало наслідком невідомість перспективи діяльності фермерського господарства і відповідно завдало певної моральної шкоди позивачу.

Крім того, суд апеляційної інстанції у справі №914/340/15 погодився з доводами позивача, які стосуються того, що позивач поніс моральну шкоду у зв`язку з невиконанням відповідачем постанови Пустомитівського районного суду Львівської області. Апеляційний господарський суд задоволив позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди за період 6 місяців (з червня по жовтень 2015 року включно) в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завдання шкоди.

У серпні 2017 року Фермерське господарство “Рисовський” звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про відшкодування завданої шкоди (справа №914/1633/17).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.09.2017 р. у справі №914/1633/17 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Львівської міської ради на користь ФГ “Рисовський” 39 218, 00 грн. моральної шкоди. Стягнуто з Львівської міської ради 558, 18 грн судового збору в дохід Державного бюджету України. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 р. у справі №914/1633/17 задоволено апеляційну скаргу Львівської міської ради. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2017 р. у справі № 914/1633/17 скасовано в частині задоволення позову про стягнення з Львівської міської ради на користь ФГ “Рисовський” 39 218,00 грн. моральної шкоди. В цій частині ухвалено нове рішення. Відмовлено у позові ФГ “Рисовський” до Львівської міської ради про стягнення 39 218,00 грн. моральної шкоди. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2017 р. у справі № 914/1633/17 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 03.07.2018 р. скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 р., справу № 914/1633/17 передано на новий розгляд до Львівської апеляційного господарського суду.

За результатами нового апеляційного розгляду справи, Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 р. у справі № 914/1633/17 (залишеною без змін Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.12.2018 р.) апеляційну скаргу Львівської міської ради залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2017 р. у справі №914/1633/17 (яким присуджено до стягнення моральну шкоду за період з листопада 2015 року по червень 2017 року в сумі 39 218, 00 грн.), залишено без змін.

У травні 2018 року Фермерське господарство “Рисовський” звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про стягнення 179 869 грн. шкоди (справа №914/977/18).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2018 р. у справі №914/977/18 в позові відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 р. у справі №914/977/18 апеляційну скаргу Фермерського господарства “Рисовський” задоволено частково. Рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2018 р. скасовано в частині відмови в стягненні 32 000, 00 грн моральної шкоди. В цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Львівської міської ради на користь Фермерського господарства “Рисовський” 32 000, 00 грн моральної шкоди. Стягнуто з Львівської міської ради в дохід Державного бюджету України 480, 00 грн судового збору. В решті рішення суду залишено без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції у Постанові від 10.01.2019 р. у справі №914/977/18 зазначив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 32 000, 00 грн моральної шкоди з липня 2017 р. по лютий 2018 р. в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завданої шкоди.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2019 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2018 р. та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 р. у справі №914/977/18.

Суд відзначає, що у всіх трьох вищезазначених судових справах було стягнуто з Львівської міської ради на користь Фермерського господарства “Рисовський” моральну шкоду за не розгляд звернень на виконання постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а.

Так, у справі № 914/340/15 стягнуто моральну шкоду за період з червня по жовтень 2015 р.(в розмірі 6 090,00 грн.); у справі № 914/1633/17 стягнуто моральну шкоду за період з листопада 2015 р. по червень 2017 р.( в розмірі 39 218,00 грн.); у справі № 914/977/18 стягнуто моральну шкоду за період з липня 2017 р. по лютий 2018 р. (в розмірі 32 000,00 грн.). Також у всіх вищезазначених справах було відмовлено Фермерському господарству “Рисовський” у стягненні матеріальної шкоди за вказані періоди.

У розглядуваній справі № 914/263/19 позовні вимоги Фермерського господарства “Рисовський” до Львівської міської ради про стягнення матеріальної та моральної шкоди на суму 1 528 344 грн. 00 коп. заявлено за період з листопада 2015 р. по жовтень 2018 р., які включають в себе 147 600 грн.00 коп. моральної шкоди та 1 380 744 грн.00 коп. матеріальної шкоди(що вбачається із доданого до позовної заяви розрахунку матеріальної та моральної шкоди). Позивач, мотивуючи позовні вимоги у розглядуваній справі № 914/263/19, покликається на нерозгляд відповідачем заяви №3-Р-5954 поданої 29.02.2012 р. про надання земельної ділянки на проспекті Червоної Калини у м. Львові площею 38 кв.м. для встановлення приміщення для торгівлі квітковою продукцією. До позовної заяви позивачем долучено заяву, яка подана фермером ОСОБА_1 ., із реєстраційною карткою Центру обслуговування мешканців Львівської міської ради №3-Р-5954 від 29.02.2012 р.

Із змісту Постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. у справі №914/340/15 вбачається, що період стягнення матеріальної та моральної шкоди заявлений у справі № 914/340/15, є з червня по жовтень 2015 р., тобто не охоплюється періодом заявленим до стягнення у розглядуваній справі № 914/263/19(який є з листопада 2015 р. по жовтень 2018 р.), а відтак предмети спору у цих справах є різні.

Щодо справи № 914/1633/17(у якій заявлений період стягнення матеріальної та моральної шкоди з листопада 2015 р. по червень 2017 р.) та справи № 914/977/18(у якій заявлений період стягнення матеріальної та моральної шкоди з липня 2017 р. по лютий 2018 р.), то заявлений період стягнення матеріальної та моральної шкоди у розглядуваній справі № 914/263/19(з листопада 2015 р. по жовтень 2018 р.) хоч і охоплює періоди у справах № 914/1633/17 та № 914/977/18, але стосується різних правовідносин, тобто предмети спору у справах № 914/1633/17 та № 914/977/18 та у розглядуваній справі № 914/263/19 також є різними, що підтверджується наступним.

З метою достеменного встановлення предметів спору у справах № 914/1633/17 та № 914/977/18, судом витребувано з архіву Господарського суду Львівської області судові справи № 914/1633/17 та № 914/977/18 для їх вивчення, та досліджено їх в судовому засіданні 13.06.2019 року.

Як вбачається із змісту позовної заяви Фермерського господарства “Рисовський” від 23.06.2017 р. у справі № 914/1633/17, доданого до неї розрахунку матеріальної та моральної шкоди, інших матеріалів справи, позовні вимоги у справі № 914/1633/17 заявлені за не розгляд (на виконання постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а) звернення позивача виключно стосовно надання в користування земельної ділянки площею 15 кв.м. під приміщення торгівлі продуктами бджільництва (копію вказаної позовної заяви,доданого до неї розрахунку матеріальної та моральної шкоди, та доданої до неї заяви про надання земельної ділянки на проспекті Червоної Калини у м. Львові площею 15 кв.м. під павільйон торгівлі продуктами бджільництва, долучено до матеріалів розглядуваної справи № 914/263/19). Також це вбачається із змісту судових рішень у справі № 914/1633/17 про які зазначалося вище(рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2017 р. у справі №914/1633/17, Постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 р. у справі № 914/1633/17 та Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.12.2018 р. у справі № 914/1633/17).

Також, як вбачається із змісту позовної заяви Фермерського господарства “Рисовський” від 05.05.2018 р. у справі № 914/977/18, доданого до неї розрахунку матеріальної та моральної шкоди, інших матеріалів справи, позовні вимоги у справі № 914/977/18 заявлені за не розгляд (на виконання постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а) звернення позивача виключно стосовно надання в користування земельної ділянки площею 15 кв.м. під приміщення торгівлі продуктами бджільництва (копію вказаної позовної заяви, доданого до неї розрахунку матеріальної та моральної шкоди, та доданої до неї заяви №3-Р-5940 поданої 29.02.2012 р. про надання земельної ділянки на проспекті Червоної Калини у м. Львові площею 15 кв.м. під приміщення торгівлі продуктами бджільництва, а також відповіді на відзив від 30.06.2018 р. та пояснення по суті позовних вимог від 10.09.2018 р., долучено до матеріалів розглядуваної справи № 914/263/19).Також це вбачається із змісту судового рішення у справі № 914/977/18 про яке зазначалося вище(Постанови Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 р. у справі №914/977/18).

Відтак, оскільки предметом спору у розглядуваній справі № 914/263/19 є стягнення матеріальної та моральної шкоди за не розгляд (на виконання постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а) звернення позивача виключно стосовно надання в оренду земельної ділянки на проспекті Червоної Калини у м. Львові площею 38 кв.м. для встановлення павільйону для торгівлі квітковою продукцією(заяви №3-Р-5954 поданої 29.02.2012 р.), а предметами спору у справах № 914/1633/17 та № 914/977/18 є стягнення матеріальної та моральної шкоди за не розгляд (на виконання постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а) звернення позивача виключно стосовно надання в користування земельної ділянки площею 15 кв.м. під приміщення торгівлі продуктами бджільництва(заяви №3-Р-5940 поданої 29.02.2012 р.), то предмети спору у розглядуваній справі № 914/263/19 та справах № 914/1633/17 та № 914/977/18 є різними.

Аргументи відповідача щодо того, що предмети спору у справах № 914/1633/17 та № 914/977/18, та у розглядуваній справі № 914/263/19 є різними лише в частині стягнення матеріальної шкоди, а в частині моральної шкоди вони співпадають і така є вже фактично стягнутою у справах № 914/1633/17 та № 914/977/18 за період з листопада 2015 року по лютий 2018 року, визнаються судом помилковими. Суд вважає, що моральна шкода може бути стягнута окремо як за нерозгляд заяви позивача про надання йому земельної ділянки площею 15 кв.м. під приміщення торгівлі продуктами бджільництва(що було предметом спору у справах № 914/1633/17 та № 914/977/18), так і за нерозгляд заяви позивача про надання йому земельної ділянки для встановлення павільйону торгівлі власною квітковою продукцією площею 38 кв.м.(що є предметом спору у розглядуваній справі № 914/263/19), оскільки стосується різних правовідносин і різних напрямків діяльності Фермерського господарства “Рисовський”. При цьому суд також виходить із принципу диспозитивності господарського судочинства, тобто у справах № 914/1633/17 та № 914/977/18 позовні вимоги розглядалися в межах заявлених позивачем вимог, і позивач розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Також судом встановлено, що на виконання постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 у справі №450/4743/13-а, Львівською міською радою на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради 21.06.2018-27.06.2018 р. розглядався проект відповідної ухвали про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на проспекті Ч. Калини, АДРЕСА_1 у м. Львові, однак не набрав необхідної кількості голосів депутатського корпусу на підтримку. Наведене підтверджується доданою відповідачем до відзиву на позовну заяву копією порядку денного пленарного засідання 21.06.2018-27.06.2018 р., а також доданими відповідачем до заперечення(на заперечення позивача на відзив) копією проекту Ухвали ЛМР «Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на просп.Червоної Калини,109», копією пояснювальної записки до проекту ухвали, копією листа відділу організації пленарних засідань управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради за № 4-0001-583 від 02.07.2018 р., копією заяви ОСОБА_1 від 05.11.2018 р.(зареєстровано у ЛМР 08.11.2018 р. за № 3-Р-115688-004).

Як зазначає відповідач, про результати розгляду зазначеного питання ОСОБА_1 повідомлено ще у липні 2018 року, листом Департаменту містобудування Львівської міської радивід 06.07.2018 року за № 2403 вих.3561(копію листа додано відповідачем до відзиву на позовну заяву), в якому зокрема зазначено що проект відповідної ухвали про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на проспекті Ч. Калини, 109 у м. Львові розглядався на пленарному засіданні 13-ої сесії Львівської міської ради 7-го скликання 21.06.2018-27.06.2018 р. та не набрав необхідної кількості голосів депутатського корпусу на підтримку.

Однак, з огляду на те що позивач заперечує отримання зазначеного листа Департаменту містобудування Львівської міської ради від 06.07.2018 року за № 2403 вих.3561, а відповідач додав до заперечення(на заперечення позивача на відзив) лише реєстр від 06.07.2018 р. про відправлення простого поштового відправлення 2403 вих.3561(без доказів надіслання листа з описом вкладення та отримання повідомлення про вручення листа адресату) і визнає у запереченні(на заперечення позивача на відзив) що лист було надіслано простим поштовим відправленням(також це підтверджує доданий до поданого суду 28.05.2019 р. клопотання відповідача лист Управління інформаційних послуг ЛМР від 21.05.2019 р. № 4-2802-38), суд вважає недоведеним відповідачем його твердження про те що про результати розгляду зазначеного питання ОСОБА_1 повідомлено ще у липні 2018 року.

Водночас, судом встановлено, що в одній з вищезгадуваних судових справ, а саме, у справі № 914/977/18 в судовому засіданні 18.09.2018 р. за участі ОСОБА_1 відповідач(Львівська міська рада) подала для долучення до матеріалів справи копію вищезазначеного листа Департаменту містобудування Львівської міської ради від 06.07.2018 року за № 2403 вих.3561, про що відображено в тексті ухвали суду від 18.09.2018 р. у справі № 914/977/18(копію листа та ухвали додано відповідачем до матеріалів справи 28.05.2019 р.). Відтак, суд приходить до висновку, що з 18.09.2018 року Фермерське господарство “Рисовський” в особі його керівника Рисовського І.Г. було обізнано із результатами виконання Львівською міською радою постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а щодо розгляду заяв ОСОБА_1 .

Позивач в судовому засіданні в усних поясненнях зазначив, що постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а було зобов`язано розглянути заяви ОСОБА_1 щодо передачі в оренду земельних ділянок по представленому проекту, однак Львівською міською радою на пленарному засіданні сесії 21.06.2018-27.06.2018 р. розглядався проект щодо надання гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що на думку позивача не вказує на виконання відповідачем постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а. Зазначені аргументи позивача визнаються судом помилковими, оскільки визначальним в контексті предмету спору у розглядуваній справі № 914/263/19 є сам факт розгляду відповідачем поданих заяв та підтверджене матеріалами справи повідомлення про результат їх розгляду позивача 18.09.2018 року, при цьому не має значення чи розглянуті і вирішені вони саме так як це вважає правильним позивач.

Таким чином, матеріали справи підтверджують, що 18.09.2018 року постанова Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 у справі №450/4743/13-а щодо розгляду заяв ОСОБА_1 є виконана Львівською міською радою.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до фактичних обставин справи, встановлених судом, спір виник через нерозгляд відповідачем (на виконання постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а) звернення позивача стосовно надання в оренду земельної ділянки на проспекті Червоної Калини у м. Львові площею 38 кв.м. для встановлення павільйону для торгівлі квітковою продукцією(заяви №3-Р-5954 поданої 29.02.2012 р.).

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Приписами частин 1, 2 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначає, що невиконання відповідачем постанови Пустомитівського районного суду від 25.12.2014 р. у справі № 450/4743/13-а в частині розгляду звернення позивача стосовно надання в оренду земельної ділянки на проспекті Червоної Калини у м. Львові площею 38 кв.м. для встановлення павільйону для торгівлі квітковою продукцією(заяви №3-Р-5954 поданої 29.02.2012 р.), завдає позивачу моральної шкоди, яка полягає в глибоких переживаннях в зв`язку з позбавленням реалізації своїх прав та життєвих планів, порушенні нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, невиправданих затрачених матеріальних ресурсів, порушення і втручання у право власності, вчинення дій на заниження престижу та довіри до діяльності позивача та інших його немайнових прав.

Як підтверджено матеріалами справи, постанова Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а щодо розгляду заяв ОСОБА_1 є виконана Львівською міською радою лише 18.09.2018 року.

Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Позивачем заявлено до стягнення моральну шкоду в сумі 147 600 грн. за період з листопада 2015 року по жовтень 2018 року в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завданої шкоди.

Позивач проводить розрахунок розміру заявленої до стягнення моральної шкоди з відповідача за період з листопада 2015 року по жовтень 2018 року з врахуванням розміру однієї мінімальної заробітної плати в розмірі 4 100 грн. та помноженого на період часу, протягом якого невиконано рішення суду, зокрема 36 місяців (4 100 грн. помножити на 36 місяців дорівнює 147 600 грн.).

Разом з тим, суд відзначає, що оскільки постанова Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а щодо розгляду заяв ОСОБА_1 є виконана Львівською міською радою 18.09.2018 року, то із заявленого періоду відсутні підстави для стягнення моральної шкоди за період з 19.09.2018 року по 31.10.2018 року.

Відтак, виходячи із встановлених у справі обставин, враховуючи вимоги розумності та справедливості, розмір моральної шкоди судом визначено виходячи з однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завданої шкоди, за період з листопада 2015 р. по 18 вересня 2018 року.

Відповідно до пункту другого статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Європейський суд з Прав Людини у пункті 40 рішення по справі “Горнсбі проти Греції” від 19.03.1997 р. зазначає, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд”, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі “Філіс проти Греції” (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Стосовно обов`язковості судових рішень зазначено також у “пілотному рішенні ЄСПЛ у справі “Юрій Михайлович Іванов проти України” від 15.10.2009 р.

Як встановлено судом і уже зазначалося вище, невиконання відповідачем постанови Пустомитівського районного суду від 25.12.2014 р. у справі № 450/4743/13-а в іншій її частині, а саме, в частині розгляду звернення позивача стосовно надання в користування земельної ділянки на проспекті Червоної Калини у м. Львові площею 15 кв.м. під приміщення торгівлі продуктами бджільництва(заяви №3-Р-5940 поданої 29.02.2012 р.),вже було підставою для звернення позивача до суду, зокрема,у справах № 914/1633/17 та № 914/977/18, за результатами розгляду яких у справі № 914/1633/17 стягнуто моральну шкоду за період з листопада 2015 р. по червень 2017 р.(в сумі 39 218,00 грн.) та у справі № 914/977/18 стягнуто моральну шкоду за період з липня 2017 р. по лютий 2018 р. (в сумі 32 000,00 грн.) в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завданої шкоди. Також у всіх вищезазначених справах було відмовлено Фермерському господарству “Рисовський” у стягненні матеріальної шкоди за вказані періоди.

Отже, позов у розглядуваній справі № 914/263/19 в частині вимог про відшкодування моральної шкоди за період з листопада 2015 р. по жовтень 2018 року за нерозглядзвернення позивача стосовно надання в оренду земельної ділянки на проспекті Червоної Калини у м. Львові площею 38 кв.м. для встановлення павільйону для торгівлі квітковою продукцією(заяви №3-Р-5954 поданої 29.02.2012 р.), завданої зокрема зниженням престижу і довіри до діяльності фермерського господарства та інших немайнових прав позивача, подано з аналогічних підстав незаконної бездіяльності Ради, з яких було частково задоволено позови про відшкодування моральної шкоди у справах № 914/1633/17 та № 914/977/18, судові рішення у яких набрали законної сили.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи із встановлених у справі обставин, враховуючи вимоги розумності та справедливості, розмір моральної шкоди судом визначено виходячи з однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завданої шкоди, за період з листопада 2015 р. по 18 вересня 2018 року.

Розмір мінімальної заробітної плати у період з листопада 2015 року по 18 вересня 2019 року, відповідно до Законів України про державний бюджет України на 2015,2016,2017 та 2018 рік, складав: з 01.11.2015 р. по 30.04.2016 р. – 1 378 грн., з 01.05.2016 р. по 30.11.2016 р. – 1 450 грн., з 01.12.2016 р. по 31.12.2016 р. – 1 600 грн., з 01.01.2017 р. по 31.12. 2017 р. - 3 200 грн., з 01.01.2018 р. по 18.09.2018 р.- 3 723 грн.

Відтак, за період з листопада 2015 р. по 18 вересня 2018 року включно, судом визначено до стягнення моральну шкоду в розмірі 90 435 грн. 80 коп.

Також слід зазначити, що у п. 60 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. справа “Рисовський проти України” вказано, що одноосібний власник товариства може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти його товариства (див., серед інших джерел, ухвали щодо прийнятності у справах “Анкаркрона проти Швеції” (Ankarcrona v. Sweden), заява № 35178/97, від 27 червня 2000 року, “Носов проти Росії” (Nosovv. Russia), заява № 30877/02, від 20 жовтня 2005 року, а також зазначене вище рішення у справі “Гумбатов проти Азербайджану” (Humbatov v. Azerbaijan), п. 21). У нещодавній справі “Хамідов проти Росії” (Khamidov v. Russia) (заява № 72118/01, п. 125, ECHR 2007-XII (витяги)).

Відтак суд вважає, що висновки про тісний зв`язок між інтересом заявника щодо діяльності фермерського господарства як фізичної особи та як власника фермерського господарства так само стосуються і цієї справи.

Отже, розмежування термінів “юридична” та “фізична” особи у класичному розумінні цих визначень, наведених в Цивільному кодексі України, щодо даного спору не є правильним.

З огляду на викладене, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 90 435 грн. 80 коп. моральної шкоди за період з листопада 2015 р. по 18 вересня 2018 року включно, в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завданої шкоди, а позов в цій частині підлягає задоволенню. В задоволенні позову в частині стягнення решти заявленої до стягнення суми моральної шкоди в розмірі 57 164,20 грн. суд відмовляє.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення 1 380 744 грн.00 коп. матеріальної шкоди у вигляді неотриманого доходу від реалізації квіткової продукціїза період з листопада 2015 р. по жовтень 2018 р., суд зазначає наступне.

Частина 2 ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Таким чином, на відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173 1174 Цивільного кодексу України передбачають відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Необхідною умовою для стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірних рішень органу місцевого самоврядування, є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. У разі відсутності хоча б одного з наведених елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

При цьому, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Відтак, враховуючи, що предметом спору є стягнення шкоди у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди) внаслідок протиправної поведінки відповідача, то позивачу необхідно було довести підстави та розмір неодержаних доходів.

Суд відзначає, що сам по собі розгляд заяви про надання земельної ділянки не гарантує рішення про її надання, а тому твердження позивача про те, що лише бездіяльність Львівської міської ради щодо розгляду спірної заяви призвела до понесення позивачем матеріальних збитків, є передчасним.

Слід також звернути увагу, що матеріали справи не містять документів, які свідчать про ведення позивачем господарської діяльності, та взяти до уваги факт перебування позивача у стані припинення ще з 2008 року(що підтверджується змістом отриманого судом Витягу з ЄДР ЮО,ФОП та ГФ), відтак, можливість одержання доходів є теоретичною та не може бути підставою для її стягнення.

Таким чином, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача щодо не розгляду заяви та завданою позивачу матеріальною шкодою.

Слід також зазначити, що у всіх трьох вищезазначених справах № 914/340/15, № 914/1633/17, № 914/977/18, розглянутих за позовами з аналогічних підстав незаконної бездіяльності Ради, і судові рішення у яких набрали законної сили, було відмовлено Фермерському господарству “Рисовський” у стягненні матеріальної шкоди у вигляді неотриманого доходу.

З огляду на вищенаведене, щодо вимог позивача про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 1 380 744 грн.00 коп. у вигляді неотриманого доходу від реалізації квіткової продукції за період з листопада 2015 р. по жовтень 2018 р., суд вважає такі вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними, а тому приходить до висновку відмовити в задоволенні вказаної позовної вимоги.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем частково підтверджено доводи позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, відтак суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 90 435 грн. 80 коп. моральної шкоди за період з листопада 2015 р. по 18 вересня 2018 року. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке:

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України “Про судовий збір”, судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Враховуючи, що предметом даного спору є стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу бездіяльністю та неприйняттям відповідного рішення органом місцевого самоврядування, в межах наданих повноважень, отже такий позов судовим збором не оплачується.

Відповідно до ч.2 ст.129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відтак, враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору у розглядуваній справі, а позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з відповідача слід стягнути 1 356 грн.54 коп. судового збору в дохід Державного бюджету України, пропорційно розміру задоволених вимог.

Докази про сплату учасниками справи інших судових витрат чи докази судових витрат, які сторона має сплатити у зв`язку з розглядом даної справи, суду не надано, і такі в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 13 74 76 77 78 79 86 129 207 236-241 327 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Львівської міської ради (місцезнаходження: 79008, м.Львів, пл. Ринок, буд. 1, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 04055896) на користь Фермерського господарства “Рисовський”(місцезнаходження: 81135, Львівська обл., Пустомитівський р-н.,с. Зубра, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 19324981) -90435грн.80 коп. моральної шкоди.

3. Стягнути з Львівської міської ради (місцезнаходження: 79008, м.Львів, пл. Ринок, буд. 1, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 04055896)– 1356грн.54коп.судового збору в дохід Державного бюджету України.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Накази, відповідно до ст. 327 ГПК України, видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256 257 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://lv.arbitr.gov.ua /sud5015/.

Повне рішення складено 24.06.2019 р.

Суддя Морозюк А.Я