Факт здійснення державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на об’єкт нерухомого майна (КГС/ВС у справі № 914/2070/19 від 16.02.2021)

Фабула судового акту: Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору оренди, відповідно до якого в оренду передано будівлі спорткомплексу.

Власне, договір оренди за своєю суттю був змішаним договором і містив елементи інвестиційного договору, договору будівельного підряду та договору оренди комунального майна.

Спірним договором передбачено, що майно передається в оренду з метою відновлення спортивного комплексу шляхом реконструкції для подальшого використання за призначенням.

Відновлення об’єкта оренди здійснювалося за рахунок коштів орендаря, інвестованих у реконструкцію об’єкта у рамках реалізації проєкту.

Інвестиційний проєкт, вочевидь, не вдався і позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору, посилаючись на те, що на момент його укладення міська рада не була власником спірного майна, майно перебувало під арештом, внаслідок чого орендодавець не володів необхідним обсягом прав на розпорядження спірним майном.

Рішенням місцевого суду залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду у задоволенні позову відмовлено.

Так, зокрема, місцевий суд виходив з того, що міська рада на момент укладення спірного договору була власником об’єкта оренди. Речове право на об’єкт незавершеного будівництва за міською радою зареєстровано, не визнане недійсним та ніким не скасоване.

У цій справі ВС було закрито провадження, проте, серед іншого, надано правовий висновок відносно того, що за визначенням ч. 3 ст. 331 ЦК України об’єкт незавершеного будівництва за своєю суттю є сукупністю будівельних матеріалів, які також є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво). З метою отримання можливості укладення цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, застави тощо) щодо такого майна (сукупності будівельних матеріалів), тобто можливості набути відповідні цивільні права та обов`язки власника майна, забудовник вправі, до завершення будівництва та досягнення його кінцевої мети у вигляді створення нерухомого майна, здійснити державну реєстрацію права власності на об’єкт незавершеного будівництва, надавши органу державної реєстрації визначений законодавством перелік документів.

Проте, факт здійснення державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні ст. 181 та ч. 2 ст. 331 ЦК України, оскільки така реєстрація не звільняє забудовника від обов’язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.

Аналізуйте судовий акт: Договір суборенди приміщення комунального навчального закладу, що використовується не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, підлягає визнанню недійсним (ВС/КГС, № 917/782/20, від 14.04.2021 р.)

Як розрахувати розмір поліпшень орендованого майна для відшкодування (ВС/КГС у справі №905/435/19 від 24.02.2021).

Особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману (КГС/ВС у справі № 910/18600/19 від 31.03.2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 914/2070/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С.К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Стрийбуд"

на рішення Господарського суду Львівської області від 02.03.2020 (суддя Яворський Б. І.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 (головуючий суддя Бойко С. М., судді Бонк Т. Б., Матущак О. І.)

у справі № 914/2070/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Стрийбуд"

до Стрийської міської ради

за участю Прокуратури Львівської області

про визнання недійсним договору

(у судовому засіданні взяв участь прокурор Бересток Б. П.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Стрийбуд" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Стрийської міської ради про визнання недійсним договору оренди № 12 від 15.06.2017, відповідно до якого в оренду передано індивідуально визначене майно комунальної власності, а саме: будівлі спорткомплексу в складі спорткорпусу «А-2», площею 646,3 кв. м, блок санпобутових приміщень «В» (незавершене будівництво 24% готовності), огорожа №1, які розміщені за адресою: м. Стрий, вул. Коссака, 9 «в».

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що на момент укладення спірного договору Стрийська міська рада не була власником спірного майна, майно перебувало під арештом на підставі ухвали Стрийського міськрайонного суду від 11.09.2009 у справі № 8-16-09, внаслідок чого орендодавець не володів необхідним обсягом прав на розпорядження спірним майном. Крім того, відповідачем здійснено реєстрацію права власності на майно на підставі свідоцтва про право власності без наявності відповідного судового рішення, яке в силу частини четвертої статті 331 ЦК України (в редакції Закону №3201-IV від 15.12.2005) було необхідним документом для проведення реєстрації права власності, також цільове призначення об`єкта оренди не дозволяє орендарю використовувати його згідно з метою спірного договору.

3. Правовими підставами позову позивач зазначає частини третю, четверту статті 331 ЦК України (в редакції Закону №3201-IV від 15.12.2005), статті 202, 203, 207, 215, 236, частину першу статті 767 ЦК України, частину другу статті 238 ГК України, статті 2, 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статтю 1, частину третю статті 3, статтю 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», частину восьму статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пункт 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, що затверджено наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002.

Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.03.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 у справі № 914/2070/19, у задоволенні позову відмовлено.

5. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що Стрийська міська рада на момент укладення спірного договору № 12 від 15.06.2017 була власником об`єкта оренди, що підтверджено свідоцтвом про право власності САА № 678913 від 27.12.2004, яке не визнане недійсним та ніким не скасоване. Речове право на об`єкт незавершеного будівництва за Стрийською міською радою зареєстровано 28.12.2004.

6. Також суд першої інстанції зазначив, що не знайшла свого підтвердження та обставина, що спірний договір укладений щодо майна, яке перебувало під арештом на підставі ухвали суду, оскільки арешт втратив свою чинність у зв`язку з вирішенням спору у справі за позовом, щодо якого вживались заходи забезпечення у вигляді арешту.

7. Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що договір, який є предметом оскарження в даній справі, за своєю правовою природою є змішаним та містить елементи інвестиційного договору, договору будівельного підряду та договору оренди комунального майна.

8. Так, за змістом спірного договору та відповідно до його умов Позивач за рахунок власних коштів здійснює фінансування передпроектних, проектних робіт, будівництва та введення в експлуатацію майна, яке є об`єктом договору. Вказаний об`єкт по завершенню будівництва та введення в експлуатацію підлягає передачі позивачем на користь відповідача та визнається власністю останнього, натомість нова річ (речі), створені позивачем і за його рахунок в рамках реалізації проекту, і оформлені належним чином відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, визнається його власністю (п. 2.4, 5.4-5.5 договору).

9. З наведеного вбачається, що в даному випадку інвестиції направлені на будівництво та введення в експлуатацію будівлі спорткомплексу в складі спорткорпусу «А-2» площею 646,3 кв. м., блоку санпобутових приміщень «В» (незавершене будівництво - 24% готовності), огорожу № 1, по вул. Коссака, 9 «в» у м. Стрий, тоді як право володіти, розпоряджатися та користуватися позивачем набувається стосовно зовсім іншого об`єкту, а саме нової речі (речей), які будуть ним створені за його рахунок в рамках реалізації проекту.

10. При цьому, індивідуально визначене майно, яке є предметом спірного договору, не заборонене до оренди законами України та не задіяне у процесі основного виробництва.

11. Також, апеляційний господарський суд зазначив, що не аналізує твердження апелянта (Позивача) про те, що в силу частини четвертої статті 179 ГК України та частини другої статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» спірний договір не відповідає типовому договору в частині істотних умов про відновлення орендованого майна та умови його повернення, оскільки в позовній заяві Позивач не посилався на ці обставини як на підставу позовних вимог.

12. Разом з тим, доводи позивача про те, що об`єкт права власності, який зареєстрований за Стрийською міською радою на підставі свідоцтва, відмінний від об`єкту, що є предметом спірного договору, судом апеляційної інстанції відхилені, оскільки ґрунтується на припущеннях, а порівняльний аналіз опису та характеристик об`єкта, що зареєстрований в Реєстрі речових прав на нерухоме майно та майна, що є предметом спірного договору свідчить про те, що це майно є одним і тим самим. Окрім того такі твердження Позивача не узгоджуються з іншими доводами позивача та є взаємосуперечливими.

13. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що за обставинами встановленими в цивільній справі № 8-16-09 порушене право власності Стрийської міської ради на будівлі спортивного комплексу, які знаходяться в м. Стрий по вул. Коссака, 9в, відновлено шляхом приведення у стан, який існував до порушення права, а тому на момент укладення договору №12 від 15.06.2017, який є предметом оскарження в даній справі, відповідач був належним титульним власником предмету цього договору.

14. Також, апеляційний суд не погодився з твердженнями Позивача про те, що спірне майно перебувало під арештом на підставі ухвали Стрийського міськрайонного суду від 11.09.2009 у справі № 8-16-09, оскільки заборона на відчуження майна, вжита в інтересах Стрийської міської ради та поширюється на інших осіб, а тому право відповідача на розпорядження своєю власністю не могло бути обмежене лише з формальних підстав.

15. Разом з тим, судом було відхилено доводи Позивача про незаконність державної реєстрації права власності на спірне майно за Стрийською міською радою на підставі свідоцтва, яке видане без наявності відповідного судового рішення, тобто, як зазначав Позивач в порушення частини четвертої статті 331 ЦК України (в редакції Закону №3201-IV від 15.12.2005), оскільки зазначене свідоцтво є чинним, вимоги про його скасування не є предметом спору в даній справі, а відтак і не входять до предмету доказування в даній справі.

16. Також, суд апеляційної інстанції відхилив доводи Позивача щодо необхідності визнання недійним оскаржуваного договору з підстав неможливості використання ним об`єкта оренди згідно мети договору (реконструкції об`єкта), з огляду на те, що зміст умов договору (пункти 2.3, 6.2.3, 6.3.2-6.3.5) спростовує неможливість використання Позивачем об`єкта оренди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 02.03.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 у справі № 914/2070/19 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

18. Позивач не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій зазначаючи, що судами не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності, зокрема скаржник зазначає, що сторони при укладенні спірного договору відступили від відносин оренди, визначених Законом України "Про оренду державного та комунального майна", хоча на нього посилались, оскільки оскаржуваний договір не відповідає умовам типового договору оренди відповідного майна.

19. Разом з тим, передання в оренду майна за спірним договором було здійснено Відповідачем без наявності належно оформленого права власності на відповідне майно, оскільки право комунальної власності на об`єкт було зареєстровано за Відповідачем на підставі свідоцтва про право власності САА № 678913 від 27.12.2004, проте в силу вимог, чинного на момент реєстрації права власності законодавства, зокрема статті 331 ЦК України, право власності на об`єкт незавершеного будівництва могло бути зареєстроване лише на підставі відповідного рішення суду.

20. При цьому, за твердженнями Позивача, відповідно до відомостей наявних в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на момент укладення оскаржуваного договору, на спірний об`єкт було накладено арешт, що в свою чергу унеможливлювало передання майна в оренду.

21. Також скаржник вказує про неможливість передання в оренду за спірним договором об`єкта незавершеного будівництва, з огляду на заборону, встановлену частиною восьмою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

22. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 757/45133/15-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 908/1661/17, від 18.04.2019 у справі № 926/3650/16 та від 16.09.2019 у справі № 909/32/17.

23. Також, обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Позивач зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частини другої-третьої статті 331 та частини четвертої статті 334 ЦК України, частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", абзацу 2 частини першої статті 1, частини п`ятої статті 14, частини дев`ятої статті 18, частин першої-другої та частини п`ятої статті 27-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

24. Разом з тим, за доводами скаржника, суди попередніх інстанцій оскаржуваними рішеннями вирішили права, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме ОСОБА_1 та ТОВ СРК «Лідер».

Позиція інших учасників справи

25. Прокурор подав відзив на касаційну скаргу у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначаючи, що рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені в результаті повного дослідження наявних у справі доказів та є законними, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

26. При цьому прокурор зазначає, що законність набуття права власності відповідачем на майно, яке передавалось в оренду за спірним договором, не є предметом даного спору. Доводи скаржника про наявність арешту накладеного на об`єкт оренди, який діяв на час укладення спірного договору є необґрунтованими та не відповідають дійсності, оскільки арешт накладався в інтересах Стрийської міської ради, у межах цивільної справи № 8-16-09, з метою заборони відчуження, а не передачі в оренду майна та стосувався третіх осіб, а не Відповідача, як належного власника майна. При цьому зазначений арешт, було накладено до вирішення зазначеної цивільної справи, а відтак арешт був не чинним на час укладення договору оренди.

27. Разом з тим, стосовно доводів Позивача про невідповідність умов оскаржуваного договору вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в частині умов затвердженого типового договору, прокурор зазначив, що зазначене не було підставою позову, а відтак правомірно були не прийняті до уваги судом апеляційної інстанції.

28. Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

29. 28.12.2004 за територіальною громадою м. Стрия в особі Стрийської міської ради зареєстровано право комунальної власності на будівлі спорткомплексу по вул. Коссака, 9в у м. Стрий (свідоцтво про право власності САА № 678913 від 27.12.2004).

30. У провадженні Стрийського міськрайонного суду перебувала цивільна справа № 8-16-09 за позовом виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області до ОСОБА_1 , ТзОВ СРК "Лідер" та КП "Стрийське МБТІ" про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.

31. Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11.09.2009 задоволено заяву виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області про забезпечення позову та заборонено ОСОБА_1 і ТзОВ СРК "Лідер" вчиняти будь-які дії щодо відчуження будівлі спортивного комплексу, а саме: спорткорпус "А-2", загальною площею 641,9 кв. м, басейн "Б-1", що знаходяться в АДРЕСА_1 і належить ТзОВ СРК "Лідер" до вирішення спору по суті.

32. На виконання вказаної ухвали, 11.09.2009 Стрийською державною нотаріальною конторою та 16.09.2009 Відділом державної виконавчої служби Стрийського міськрайонного управління юстиції в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження у вигляді арешту нерухомого майна за № 9048812 та № 9060813 відповідно.

33. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області у цивільній справі № 8-16-09 від 04.01.2011 відмовлено у задоволенні позову ТзОВ СРК "Лідер" до ОСОБА_1 та третіх осіб із самостійними вимогами - виконавчого комітету Стрийської міської ради про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна будівель спортивного комплексу в АДРЕСА_1 в від 15.04.2009 дійсним; задоволено позов виконавчого комітету Стрийської міської ради до ОСОБА_1 , ТзОВ СРК "Лідер", третьої особи без самостійних вимог КП "Стрийське МБТІ" про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна будівель спортивного комплексу в АДРЕСА_1 в від 15.04.2009 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно будівель спортивного комплексу в АДРЕСА_1 в недійсним; визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна будівель спортивного комплексу в АДРЕСА_1 в від 15.04.2009, укладений між ОСОБА_1 , ТзОВ СРК "Лідер", та визнано недійсним право власності на нерухоме майно, а саме будівлі спорткомплексу в АДРЕСА_1 , яке зареєстроване за ТзОВ СРК "Лідер" 03.08.2009, згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, номер запису 452 в книзі 3.

34. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19.05.2011 рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 04.01.2011 залишено без змін, а ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.07.2011 відмовлено ТзОВ СРК «Лідер» у відкритті касаційного провадження щодо перегляду рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду.

35. Так, рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 04.01.2011 у справі №8-16-09 встановлено, що будівлі спортивного комплексу, які знаходяться в АДРЕСА_1 , вибуло з комунальної власності Стрийської міської ради на підставі договору від 13.02.2009, за умовами якого його придбав ОСОБА_1 , який, в свою чергу, відчужив його ТОВ СРК «Лідер» на підставі іншого договору купівлі-продажу від 15.04.2009. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.09.2010, яке набрало законної сили, розірвано договір купівлі-продажу від 13.02.2009 з підстав невиконання ОСОБА_1 умов щодо оплати придбаного майна. Ці обставини зумовили визнання недійсним і похідного договору купівлі-продажу від 15.04.2009, укладеного між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ СРК «Лідер» (покупець).

36. Тобто за обставинами цивільної справи № 8-16-09 порушене право власності Стрийської міської ради на будівлі спортивного комплексу, які знаходяться в АДРЕСА_1 , відновлено шляхом приведення у стан, який існував до порушення права.

37. 15.06.2017 Стрийською міською радою (орендодавець) та ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Стрийбуд» (орендар) укладено договір № 12 за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування індивідуально визначене майно, а саме будівлю спорткомплексу в складі спорткорпусу «А-2» площею 646,3 кв.м., блоку санпобутових приміщень «В» (незавершене будівництво - 24% готовності), огорожу №1, по АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі виконавчого комітету Стрийської міської ради (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку від 07.10.2016 і становить 1 965 689,00 грн.

38. Пунктом 1.2 цього договору сторони погодили, що майно передається в оренду з метою відновлення спортивного комплексу шляхом реконструкції для подальшого використання за призначенням.

39. У пунктах 3.1-3.6 договору №12 від 15.06.2017 сторони передбачили методику визначення розміру орендної плати, її розмір за перший місяць, а також порядок та строки її сплати.

40. Відповідно до п. 1.3 договору стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання-передачі й вказується в додатку до цього договору, який є невід`ємною частиною.

41. Згідно з пунктами 2.1-2.2 договору сторони погоджуються, що використання об`єкта оренди за призначенням є можливим лише за умови здійснення капіталовкладень в його реконструкцію. Сторони усвідомлюють, що капіталовкладення в реконструкцію об`єкта оренди виключно з метою його подальшого використання за призначенням є економічно невиправданим як для орендодавця, так і для орендаря, і погоджуються з доцільністю реалізації у відношенні об`єкта оренди комплексного будівельно-інвестиційного проєкту його реконструкції з добудовою та надбудовою додаткових житлових та нежитлових площ (далі Проєкт).

42. Відповідно до пункту 2.3 договору реалізація проекту в частині оформлення прав землекористування, отримання необхідних дозволів, експертиз та погоджень, у тому числі від орендодавця, здійснюється орендарем в порядку, передбаченому чинним законодавством та нормативно-правовими актами.

43. Пунктом 2.4 договору передбачено, що реалізація проєкту передбачає отримання орендодавцем закінченого будівництвом та введеного в експлуатацію об`єкта нерухомого майна спортивно-оздоровчого призначення загальною площею, не меншою, аніж площа нерухомого майна, що є об`єктом оренди за цим договором.

44. Згідно з п. 5.3 договору відновлення об`єкта оренди здійснюється за рахунок коштів орендаря, інвестованих у реконструкцію об`єкта у рамках реалізації проєкту.

45. Пунктами 5.4-5.5 договору передбачено, що поліпшення об`єкта як орендованого майна, здійснені в рамках реалізації проєкту, визнаються власністю орендодавця. Нова річ (речі), створені орендарем і за його рахунок в рамках реалізації проєкту, і оформлені належним чином відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, визнається власністю орендаря.

46. Згідно з п. 6.2.3 договору орендар має право виступати в статусі замовника будівництва по проекту перед органами державної влади, місцевого самоврядування та третіми особами в усіх питаннях, що стосуються реалізації проекту.

47. Пунктами 6.3.2-6.3.5 договору орендодавець зобов`язується: надати орендареві згоду на здійснення поліпшень об`єкта оренди; сприяти орендареві у реалізації проекту; надати орендареві можливість оформлення необхідних для реалізації проекту права землекористування; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватись об`єктом оренди на умовах цього договору.

48. Цей договір укладено строком на один рік з 01.07.2017 по 30.06.2018 (п. 9.1 договору).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

49. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

50. Підставою касаційного оскарження у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судами попередніх інстанцій під час ухвалення постанови, що оскаржуються, висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 22 цієї Постанови).

51. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій частині з огляду на таке.

52. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

53. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 по справі № 372/4583/14-ц).

54. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

55. Так предметом позову у цій справі є визнання недійсним договору оренди, згідно якого в оренду передано індивідуально визначене майно комунальної власності, а саме: будівлі спорткомплексу в складі спорткорпусу «А-2», площею 646,3 кв. м, блок санпобутових приміщень «В» (незавершене будівництво 24% готовності), огорожа №1, які розміщені за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначив, що на момент укладення спірного договору Відповідач не був власником спірного майна, а також, майно перебувало під арештом на підставі ухвали суду, внаслідок чого орендодавець не володів необхідним обсягом прав на розпорядження спірним майном. Крім того, Відповідачем здійснено реєстрацію права власності на майно на підставі свідоцтва про право власності без наявності відповідного судового рішення, яке в силу частини четвертої статті 331 ЦК України (в редакції Закону №3201-IV від 15.12.2005) було необхідним документом для проведення реєстрації права власності.

56. Натомість, постанова Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 908/1661/17, на яку посилається скаржник, ухвалена у справі, щодо стягнення з підрядника попередньої оплати та штрафних санкцій внаслідок невиконання підрядником обумовлених договором робіт. При цьому, висновки суду касаційної інстанції у цій справі стосуються питання стягнення неустойки, сума якої є значно вищою за суму основного зобов`язання, що в свою чергу суперечить критерію справедливості, у зв`язку з чим, Верховний Суд зазначив, що в силу приписів статей 3 627 ЦК України принцип свободи договору не є абсолютним.

57. З огляду на викладене, постанова Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 908/1661/17 ухвалена за інших фактичних обставин справи, доказової бази та предмета спору аніж у справі, яка переглядається.

58. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 757/45133/15-ц ухвалена у спорі, в якому з позовом до суду звернулась фізична особа - громадянин України до підприємства - надавача послуг з електропостачання із вимогами про зобов`язання відповідача укласти договір постачання електричної енергії до належного позивачу майнового комплексу. При цьому у наведеній справі Великою Палатою Верховного Суду досліджувалось питання правомірності відмови відповідача щодо укладення такого договору з позивачем, як фізичною особою, з посиланням на існуючий договір, укладений з попереднім власником майна у взаємозв`язку із застосуванням до спірних правовідносин Закону України "Про електроенергетику", Правил користування електричною енергією та Правил користування електричною енергією для населення. Так, за наслідками розгляду зазначеного спору, висновки Великої Палати Верховного Суду полягали в тому, що відмова відповідача у здійсненні дій щодо укладення договору про постачання електричної енергії з посиланням на існуючий договір з попереднім власником не ґрунтується на вимогах закону та порушує права нового власника щодо реалізації ним свого права власності на належне йому нерухоме майно.

59. З огляду на викладене, очевидним є те, що правовідносини, з яких виникли спори у наведеній справі та справі, яка переглядається не є подібними.

60. Постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17 ухвалена у справі, в якій прокурор звернувся за захистом державних інтересів в особі міської ради з вимогами про визнання недійсним удаваного правочину - договору про співробітництво та організацію взаємовідносин. За доводами прокурора умови оскаржуваного правочину не відповідають вимогам статті 1130 ЦК України в частині визначення предмета договору про спільну діяльність, а приховують договір оренди спірного об`єкта нерухомості, оскільки містить істотні умови договору оренди та передбачає передачу берегозахисної споруди відповідачу з метою здійснення ним підприємницької діяльності, за відсутності відповідного рішення міської ради про передачу власності територіальної громади міста в оренду. У наведеній справі суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову з огляду на недоведеність прокурором вимог та відсутність в оспорюваному договорі ознак договору оренди зазначивши, що оскаржуваний правочин містить в собі елементи договору про спільну діяльність та договору підряду. Верховний Суд, скасовуючи ухвалені рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, у наведеній справі дійшов висновку, що спірний договір фактично регулює відносини оренди комунального майна (берегозахисної споруди) без згоди власника майна, при цьому в силу приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об`єкт спірного договору - берегозахисна споруда взагалі не може бути об`єктом оренди.

61. З огляду на викладене, Постанова Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17 хоча і ухвалена у спорі з аналогічним предметом, проте за відмінного суб`єктного складу сторін (до суду звернувся прокурор за захистом державних інтересів), а також відмінних встановлених фактичних обставин справи, доказової бази та нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, а відтак не є подібною до справи, яка переглядається.

62. Постанова Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 926/3650/16 ухвалена у справі а позовом обласної ради, як орендодавця за договором, до орендаря про зобов`язання звільнити та повернути орендоване майно. Вимоги ради були мотивовані тим, що термін дії укладеного між сторонами договору оренди закінчився, при цьому орендодавець висловив своє небажання на продовження строку дії договору, проте орендар не повернув передане в оренду майно. Судами першої та апеляційної інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що у відповідача відсутній обов`язок повернути позивачу орендоване майно, оскільки в результаті проведення відповідачем реконструкції орендованого майна за згодою наймодавця (обласної ради) орендоване майно було повністю демонтоване (ліквідоване) та створене нове майно, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу ринкову вартість орендованого майна, яке в ході проведення реконструкції було повністю демонтоване (ліквідоване). Верховний Суд у постанові від 18.04.2019 скасував рішення судів попередніх інстанцій у цій справі та направив справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, зазначивши, що судами не було досліджено та не встановлено того, чи було відшкодовано відповідачем обласній раді ринкову вартість орендованого майна, розмір такого відшкодування та відповідність такого відшкодування ринковим цінам на майно. Також судами не було досліджено та не встановлено того, яку частину майна було демонтовано та яка саме частина майна була реконструйована.

63. Суд зазначає, що постанова Верховного Суд від 18.04.2019 у справі № 926/3650/16 ухвалена за іншої фактично-доказової бази (інших фактичних обставин і доказів, які їх підтверджують), ніж у даній справі, і саме в залежності від таких обставин та доказів і приймалося відповідне рішення Верховним Судом, який, як зазначалося вище, направив справу на новий розгляд.

64. Постанова Верховного Суду від 16.09.2019 у справі № 909/32/17 ухвалена у спорі про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя за умовами якого відбувся перехід права власності на передану в іпотеку земельну ділянку. При цьому, як було встановлено судовими рішеннями у справі, на майно, яке передано в іпотеку було накладено арешт у вигляді заборони відчуження. Верховний Суд у наведеній постанові зазначив, що наявність обтяжень у вигляді арешту (заборони відчуження) земельної ділянки, який було припинено на підставі рішення суду, що взагалі не ухвалювалось, є перешкодою для вчинення нотаріусом відповідних реєстраційних дій. Разом з тим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносини стосуються не звернення стягнення на предмет іпотеки, не питання виникнення пріоритету іпотеки, не питання дійсності вимог позивача, тим паче, за наявності чинного судового рішення про заміну його стягувачем у виконавчому провадженні, а саме визнання недійсним договору купівлі-продажу, який, за твердженнями позивача, був укладений з порушенням норм законодавства, у зв`язку з чим суди повинні були встановити наявність чи відсутність підстав для визнання недійсним договору на підставі викладених у позовній заяві доводів, а не усунувшись від цього, досліджувати будь-які інші обставини. З огляду на викладене Верховний Суд направив зазначену справі на новий розгляд до суду першої інстанції.

65. З огляду на викладене, Постанова Верховного Суду від 16.09.2019 у справі № 909/32/17 ухвалена у спорі за відмінних встановлених фактичних обставин справи (зокрема, в частині переходу права власності на спірне майно), доказової бази та нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, а відтак не є подібною до справи, яка переглядається.

66. Разом з тим, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у цій справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що також не дає підстав вважати правовідносини у цих справах подібними.

67. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (разом з доводами, які нею були обґрунтовані), не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити у відповідності до положень пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

68. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 23 цієї Постанови) Верховний Суд зазначає таке.

69. Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

70. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).

71. Відповідно до частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

72. Порядок набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва врегульований статтею 331 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення у відповідача права власності), за приписами частини другої якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

73. Одночасно частиною 3 статті 331 ЦК України (у згаданій редакції) передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

74. Відповідно до частини 4 статті 331 ЦК України за заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною.

75. За приписами статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

76. При цьому, державна реєстрація права власності як на об`єкт незавершеного будівництва, так і на нерухоме майно здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

77. Згідно статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла на момент реєстрації за відповідачем права власності) підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є зокрема, свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду, рішення суду про право власності на об`єкт незавершеного будівництва, інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

78. Так, аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177 - 179, 182 цього Кодексу, статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

79. Що стосується об`єкта незавершеного будівництва, то за визначенням частини 3 статті 331 ЦК України він за своєю суттю є сукупністю будівельних матеріалів, які також є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво). З метою отримання можливості укладення цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, застави тощо) щодо такого майна (сукупності будівельних матеріалів), тобто можливості набути відповідні цивільні права та обов`язки власника майна, забудовник вправі, до завершення будівництва та досягнення його кінцевої мети у вигляді створення нерухомого майна, здійснити державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва, надавши органу державної реєстрації визначений законодавством перелік документів.

80. Проте факт здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини 2 статті 331 ЦК України, оскільки така реєстрація не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.

81. Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що з огляду на встановлені обставини цієї справи, висновки судів попередніх інстанцій (пункти 5, 12-13, 15, 30-36 цієї Постанови) відповідають положенням діючого, на момент реєстрації за відповідачем права власності, законодавства (пункти 72-80 цієї Постанови) у зв`язку з чим, доводи скаржника, викладені у пункті 19 цієї Постанови не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду даної справи.

82. Що стосується доводів скаржника про неможливість передання в оренду за спірним договором об`єкта незавершеного будівництва, з огляду на заборону, встановлену частиною восьмою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Верховний Суд зазначає таке.

83. Відповідно до частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

84. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на час укладення оскаржуваного договору) об`єктами оренди за цим Законом, зокрема, є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

85. Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об`єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

86. Так, з огляду на викладені положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, наведеними в пунктах 7-10 цієї Постанови.

87. Наведене вище у пунктах 69-80 цієї постанови узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.03.2019 у справі № 910/4032/18.

88. При цьому положення частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, в контексті наявності підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору, оскілки вказана норма встановлює заборону експлуатації закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію у встановленому чинним законодавством порядку.

89. Натомість, згідно з умовами спірного договору (пункти 42-47 цієї Постанови), зміст яких спростовує неможливість використання Позивачем об`єкта оренди, орендар з метою реалізації проєкту, в порядку передбаченому чинним законодавством, здійснює заходи щодо оформлення прав землекористування, отримання необхідних дозволів, експертиз та погоджень, у тому числі від орендодавця, здійснює реконструкцію/будівництво, передає та вчиняє заходи, щодо введення в експлуатацію об`єкта нерухомого майна.

90. З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з правильними та обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції (пункт 16 цієї Постанови), та відхиляє доводи скаржника, викладені у пункті 21 цієї Постанови.

91. Разом з тим, колегія суддів відзначає, що скаржник, обґрунтовуючи свої посилання на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та посилаючись на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, належним чином не обґрунтував необхідність формування висновку щодо зазначених ним норм права, в контексті спірних правовідносин, з урахуванням встановлених обставин даної справи.

92. Окрім цього, положення абзацу 2 частини першої статті 1, частини п`ятої статті 14, частини дев`ятої статті 18, частин першої-другої та частини п`ятої статті 27-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" були прийняті після реєстрації відповідачем права власності на об`єкт оренди за спірним договором. В цій частині сам скаржник у своїй касаційній скарзі зазначає про обмеження, пов`язані з реєстрацією речових прав не нерухоме майно, і належним чином не обґрунтовує можливі порушення цих норм при укладенні спірного договору. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині. Доводи касаційної скарги їх не спростовують.

93. Що стосується доводів скаржника щодо невідповідності умов оскаржуваного договору Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині істотних умов типового договору оренди щодо відновлення орендованого майна та умови його повернення, то Верховний Суд безвідносно до висновків, викладених у пунктах 56-65 цієї постанови, зазначає, що, як вірно зазначив апеляційний господарський суд, скаржник в позовній заяві не посилався на ці обставини як на підставу позовних вимог.

94. Також, з огляду на висновки судів попередніх інстанцій, викладені у пунктах 6, 14 цієї Постанови, під час касаційного перегляду даної справи не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про те, що на момент укладення оскаржуваного договору, на спірний об`єкт було накладено арешт, що в свою чергу унеможливлювало передання майна в оренду, при цьому колегія суддів зазначає, що вимоги скаржника у цій частині направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених приписами статті 300 ГПК України.

95. Стосовно доводів касаційної скарги, викладених у пункті 24 цієї Постанови, колегія суддів (безвідносно до відсутності в цій частині обґрунтувань підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України) зазначає, що скаржником не доведено тієї обставини, що оскаржуваними судовими рішеннями у цій справі вирішено питання про права, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме ОСОБА_1 та ТОВ СРК «Лідер», в той час, як зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що останні не містять висновків, які б могли вплинути на права, інтереси або обов`язки зазначених осіб (опис судами попередніх інстанцій процесуальних документів (з частковим викладенням їх змісту) у справі № 8-16-09 (в якій і вирішувався спір про права зазначених осіб) такими висновками не є).

96. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

97. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

98. Під час касаційного розгляду справи (в межах розгляду справи касаційним судом) Судом не виявлено порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

99. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій, не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих судових рішень у справі.

Розподіл судових витрат

100. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 914/2070/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Стрийбуд" на рішення Господарського суду Львівської області від 02.03.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. У решті касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Стрийбуд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 02.03.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 у справі № 914/2070/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил