ДІУ стягнула відсотки за користування чужими грошовими коштами з ПАТ "КБ "Надра" у розмірі 228 14 млн. грн. (ВГСУ судді: Кот О. В., Кочерова Н. О., Саранюк В. І.)

Фабула судового акту: Прокурор від імені КМ України та Державної іпотечної установи звернувся до суду із позовом про стягнення з КБ «Надра» процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ в порядку, передбаченому ст. ст. 536, 1048, 1214 ЦК України. КБ «Надра» отримавши від ДІУ кредит рефінансування повинен був повернути цей кредит в строк до 10 квітня 2009 року , проте у підсумку повністю погасив лише 31 січня 2013 року. Цей період був визначений, як період отримання доходів від безпідставного набутого майна, і шляхом застосування аналогії закону (ст. 1048 ЦК України), проценти від користування чужими грошовими коштами визначались за весь період на рівні облікової ставки НБУ. Суд першої інстанції підтвердив право КМ України виступати позивачем в цій справі і задовольнив позов та стягнув з відповідача проценти в сумі 228 140 524, 16 грн. Суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили це рішення без змін. Відповідач також заперечував проти позову заявляючи про пропущення позивачем строку позовної давності, проте суди встановили переривання строку позовної давності, зокрема на підставі наявних у справі листів відповідача, в яких він визнавав наявність боргу у зв‘язку з неповерненням кредитних коштів.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2015 року Справа № 910/14247/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кота О.В., суддів Кочерової Н.О.(доповідач), Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 у справі № 910/14247/14 господарського суду міста Києваза позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі 1) Кабінету Міністрів України, 2) Державної іпотечної установи до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"простягнення 228 140 524,16 грн

за участю представників сторін:

від позивача-1: Роздобудько С.Г., дов. від 14.01.2015

від позивача-2: Бобкова І.О., дов. від 30.12.2014, Сукманова О.В., дов. від 22.08.2014

від відповідача: Ковалевський А.В., дов. від 05.03.2015,

Кренець О.С., дов. від 05.03.2015

від прокуратури (ГПУ): Савицька О.В., посв. від 13.03.2013

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної іпотечної установи звернувся до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про стягнення 228 140 524,16 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування вимог заступник прокурора зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між ним та позивачем-2 кредитного договору рефінансування № 7/1 від 15.10.2008, умови якого передбачали обов'язок відповідача, як позичальника, повернути позивачу-2, як кредитору, кредитні кошти в сумі 700000000,00 грн в обумовлений договором строк, несвоєчасно повернув кредит Державній іпотечній установі та продовжував користуватися грошовими коштами без відповідної на те підстави, яка припинилась з моменту закінчення визначеного у кредитному договорі строку для користування кредитом, у зв'язку з чим відповідач відповідно до ст.ст. 536, 1048, 1214 ЦК України має сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.08.2014 у даній справі (суддя Підченко Ю.О.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "КБ "Надра" на користь Державної іпотечної установи відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 228 140 524,16 грн та у доход спеціального фонду Державного бюджету України, що передбачений для зарахування судового збору, судовий збір у розмірі 73 080,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 (колегія суддів у складі: Ропій Л.М. - головуючий, Калатай Н.Ф., Рябуха В.І.) апеляційну скаргу ПАТ "КБ "Надра" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2014 - без змін.

При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" протягом періоду з 10.04.2009 по 31.01.2013 безпідставно користувалося кредитними коштами, наданими йому Державною іпотечною установою, оскільки після спливу визначеного кредитним договором строку повернення кредиту - 10.04.2009 підстава для користування кредитом відпала, а кредитні кошти відповідач повернув лише 31.01.2013, у зв'язку з чим відповідно до ст.ст. 536, 1214 ЦК України відповідач зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами, розмір яких, за висновком судів, позивач вірно визначив по аналогії закону за правилами статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ.

Крім того, за висновком судів, Кабінет Міністрів України є належним позивачем у справі, як вищий орган у системі виконавчої влади, засновник Державної іпотечної установи та орган, який здійснює низку повноважень, пов'язаних з управлінням Державної іпотечної установи, а заступником прокурора міста Києва при зверненні з позовом у даній справі було дотримано вимоги ч. 3 ст. 2 ГПК України.

Суди також, керуючись ст.ст. 256, 257, 264 ЦК України, дійшли висновку про те, що позов у даній справі подано в межах строку позовної давності з огляду на те, що її перебіг переривався 09.04.2010 і 26.09.2011 у зв'язку з надісланням публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" Державній іпотечній установі листів, в яких банк визнавав наявність у нього перед Державною іпотечною установою боргу по кредитному договору № 7/1 від 15.10.2008, а також переривався 31.01.2013 у зв'язку з поверненням кредитних коштів ПАТ "КБ "Надра" Державній іпотечній установі.

В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами, 15.10.2008 між Державною іпотечною установою (кредитор, другий позивач) та відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (позичальник), правонаступником якого є відповідач - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", укладено кредитний договір № 7/1 під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами, згідно з п. 1.1. якого кредитор зобов'язався надати позичальнику на умовах цього договору, а позичальник зобов'язався прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 000 000,00 грн (далі за текстом - кредит рефінансування) та сплатити відсотки за користування кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит рефінансування надається позичальнику на строк до 10.04.2009 (п. 1.2. договору).

15.10.2008 на виконання умов кредитного договору позивачем-2 перераховано відповідачу 700 000 000,00 грн кредитних коштів.

23.03.2009 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 7/1 від 15.10.2008, якою сторони визначили, що з 23.03.2009 сума кредиту рефінансування складає 693 595 080,00 грн, а зменшення суми кредиту рефінансування згідно з пп. 1.1.1. не вважається достроковим погашенням відповідно до п.2.3.1. кредитного договору. Згідно з п. 2 зазначеної додаткової угоди № 1 суму коштів в розмірі 6 404 920,00 грн відповідач повинен перерахувати 23.03.2009 на рахунок другого позивача.

Однак, відповідач в порушення п. 1.2. кредитного договору погасив кредит рефінансування у сумі залишку - 693 695 080,00 грн лише 31.01.2013, про що свідчить витяг із особового рахунку другого позивача за 31.01.2013.

Звертаючись з позовом у даній справі, заступник прокурора зазначав, що з моменту закінчення встановленого кредитним договором строку повернення кредиту відпала підстава для користування відповідачем кредитними коштами, у зв'язку з чим, прокурор, з посиланням на ст.ст. 536, 1214 ЦК України, просив стягнути з відповідача відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 228 140 524,16 грн за період з 10.04.2009 по 30.01.2013, розмір яких позивач-2 визначив по аналогії закону за правиламистатті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Наведеною нормою передбачено обов'язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами. Виняток з цього правила може бути встановлений лише договором і тільки між фізичними особами. Тобто, користування юридичною особою чужими грошовими коштами завжди буде оплатним, а юридичні особи мають дотримуватися передбаченого ст. 536 ЦК Україниобов'язку.

Пунктами 6.1. та 6.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048,1054, 1061 ЦК України).

Зобов'язання з безпідставного зберігання майна виникають за наявності таких умов: по-перше, щоб мало місце зберігання майна; по-друге, щоб зберігання було здійснено за рахунок іншої особи; по-третє, щоб були відсутні правові підстави для зберігання майна.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави "Позика", якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пунктами 1.2. та 2.2.2. кредитного договору № 7/1 встановлено обов'язок відповідача в строки, обумовлені цим договором, тобто, до 10.04.2009, погасити кредит рефінансування та своєчасно, у визначені цим договором строки, сплачувати відсотки за користування кредитом рефінансування, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору на першу вимогу кредитора сплатити штрафні санкції, а також у повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати спричинені збитки.

Таким чином, за умовами кредитного договору відповідач зобов'язаний був повернути наданий кредит рефінансування у сумі його залишку, визначеного додатковою угодою № 1 від 23.03.2009 до кредитного договору № 7/1 від 15.10.2008, - в розмірі 693 595 080,00 грн у строк до 10.04.2009.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач в порушення умов п. 1.2. кредитного договору № 7/1 погасив кредит рефінансування у сумі залишку 693695 080,00 грн лише 31.01.2013.

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що відповідно до умов кредитного договору після 10.04.2009 підстава для утримання публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" наданих Державною іпотечною установою грошових коштів відпала, у зв'язку з чим дійшли вірного висновку про те, що протягом періоду з 11.04.2009 по 30.01.2013 мало місце безпідставне зберігання відповідачем грошових коштів Державної іпотечної установи та користування ними.

Згідно з ч.2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що кредитним договором рефінансування № 7/1 від 15.10.2008 не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі ст.8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини з приводу стягнення процентів за користування безпідставно збереженими грошовими коштами, що склались між позивачем-2 та відповідачем у справі, є подібними з відносинами позики, які регулюються положеннями параграфу 1 глави 71 ЦК України, оскільки виникли внаслідок невиконання відповідачем умов кредитного договору № 7/1 від 15.10.2008 щодо повернення кредиту.

Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин в частині визначення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ по аналогії закону положення ст. 1048 ЦК України, як таких, що є подібними за змістом.

(Правова позиція щодо можливості застосування по аналогії закону ст. 1048 ЦК України до спірних правовідносин в частині нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами викладена в постанові Верховного суду України від 24.01.2006 у справі № 14/130).

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, проведений Державною іпотечною установою розрахунок суми процентів за користування безпідставно збереженими грошовими із застосуванням облікової ставки НБУ за період з 10.04.2009 по 30.01.2013 на суму безпідставно збережених грошових коштів (несвоєчасно повернутого кредиту рефінансування) в розмірі 693 595 080,00 грн, є вірним та відповідає наведеним вище нормам закону.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на наявність судових рішень, які набрали законної сили, в інших справах, в яких господарські суди дійшли висновку про відсутність підстав для нарахування і стягнення процентів за кредитом після 10.04.2009, оскільки зазначені висновки судів не є встановленими фактами, а є лише висновками судів, зробленими на підставі правової оцінки обставин справ та відповідних доказів, предмет та підстави позовів у таких справах були іншими, ніж у даній справі (№ 910/14247/14) та не стосувались стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст.ст. 536, 1214 та 1048 ЦК України. Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для застосування ст. 35 ГПК України до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій при вирішення спору у даній справі правильно застосували положення ст.ст. 536, 1214 та 1048 ЦК України та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги у даній справі.

Крім того, колегія суддів також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про дотримання позивачем строку позовної давності при звернення з даним позовом з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спірним періодом у даній справі, за який позивач просить стягнути відсотки за користування чужими грошовими коштами, є період з 10.04.2009 по 31.01.2013. Позовну заяву у справі подано заступником прокурора 14.07.2014.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідачем подано до місцевого господарського суду заяву від 28.07.2014 про застосування позовної давності. Також, про застосування позовної давності заявлено відповідачем й у відзиві на позовну заяву від 28.07.2014.

Статтею 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач звертався до позивача-2 з листами № 28/3-5-6628 від 09.04.2010 та № 28/3-5-20448 від 26.09.2011, в яких визнав існування у нього перед позивачем-2 заборгованості, просив розглянути його пропозицію з реструктуризації заборгованості за кредитним договором № 7/1 від 15.10.2008, пропонував узгодити іншу черговість погашення вимог кредитора та обіцяв погасити заборгованість, а 31.01.2013 повернув кредит рефінансування.

Зазначені листи свідчать про визнання публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" наявності свого боргу перед Державною іпотечною установою, що виник у зв'язку з несвоєчасним поверненням Державній іпотечній установі грошових коштів за кредитним договором рефінансування № 7/1 від 15.10.2008, та, як наслідок, свого обов'язку зі сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки відповідно до положень ст.ст. 536, 1214 ЦК України користування чужими грошовими коштами, в т.ч. безпідставно збереженими, є платним, а сплата відсотків за користування такими коштами є платою, яку отримує кредитор від боржника за користування своїми коштами.

Встановивши наведені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що перебіг позовної давності за позовними вимогами у даній справі переривався 09.04.2010, 26.09.2011, 31.01.2013, а позовні вимоги у даній справі були заявлені в межах строку позовної давності.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Кабінет Міністрів України є належним позивачем у справі, як вищий орган у системі виконавчої влади, який відповідно до Постанови КМУ № 1330 від 08.10.2004 "Деякі питання Державної іпотечної установи" та Постанови КМУ № 768 від 17.07.2009 "Про Державну іпотечну установу" є засновником Державної іпотечної установи та згідно зі Статутом Державної іпотечної установи здійснює низку повноважень, пов'язаних з її управлінням, у зв'язку з чим безпідставними є твердження відповідача в касаційній скарзі про те, що Кабінет Міністрів України є неналежним позивачем у справі.

Разом з тим, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, заступником прокурора міста Києва при зверненні з позовом у даній справі було дотримано вимоги ч. 3 ст. 2 ГПК України, а саме: вказано орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (Кабінет Міністрів України та Державна іпотечна установа), та визначено, що порушення інтересів держави полягає в неотриманні Державною іпотечною установою, стовідсотковий статутний капітал якої належить державі, доходів від плати за користування публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" грошовими коштами, які не були своєчасно повернуті Державній іпотечній установі за кредитним договором рефінансування № 7/1 від 15.10.2008, у зв'язку з чим позивач-2 поніс значні збитки. Заступником прокурора відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК Україниобґрунтовано і необхідність захисту державних інтересів, яка полягає у реальному поновленні майнових прав держави.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення відповідно до вимог закону та обставин справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції обґрунтовано залишив прийняте рішення без змін.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 у справі № 910/14247/14 - без змін.

Головуючий О. Кот

Судді: Н. Кочерова

В. Саранюк