Дитина має право на відшкодування моральної шкоди від матері, що покинула її у пологовому будинку та відмовилась від утримання (ВС/КЦС у справі № 2-3897/10 від 21.04.2021).

Фабула судового акту: Чи можна оцінити у грошовому еквіваленті материнську любов, догляд за дитиною та її виховання? Які страждання може відчувати дитина покинута матір’ю у пологовому будинку і яка сума коштів може відшкодувати їх?

Вкотре зауважу, що важко залишатись рівнодушною до сімейних справ, особливо коли мова йде про утримання дітей та виконання батьківських обов’язків.

У справі, що розглядалась життєві обставини учасників справи склались наступним чином. У батьків народилась дитина із численними вродженими вадами центральної нервової системи. Мати дитини відмовилась від неї в пологовому будинку. Син – інвалід дитинства залишився на догляді свого батька. Мати в судовому порядку була позбавлена батьківських прав.

До суду звернувся батько дитини із вимогами до біологічної матері про стягнення аліментів на утримання спільної дитини та стягнення моральної шкоди на користь сина.

Справа розглядалась у трьох інстанціях 11 років, звичайно в процесі розгляду розмір аліментів, визначений законодавством неодноразово змінювався.

Суд першої інстанції задовольнив позов частково, визначив розмір аліментів на рівні мінімального за різні періоди і відмовив у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди. Відмова у даній вимозі обґрунтована тим, що спірні правовідносини регулюються нормами СК України, які у даному випадку не допускають стягнення моральної шкоди. Посилання позивача на приписи ст. 1167 ЦК України суд вважав хибними, оскільки між сторонами виник спір з приводу стягнення аліментів, а не завданої шкоди.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невідповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального права, оскільки при визначені розміру аліментів не в повній мірі були враховані приписи ст.182 СК України, зокрема факти придбання відповідачем трикімнатної квартири, продажу іншого нерухомого майна, наявності грошей на банківському рахунку, неодноразових поїздок за кордон.

За результатами розгляду суд збільшив розмір аліментів та стягнув моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Не погодившись із винесеними рішенням, відповідачка подала касаційну скаргу.

Під час касаційного перегляду ВС виходив із того, що право на відшкодування моральної шкоди у сімейних відносинах не підлягає обмеженню лише вказаними у п. 6 ч. 2 ст.18 СК України, при тому, що наприклад, у цивільних правовідносинах компенсація моральної шкоди внаслідок порушення права особи, за загальним правилом, може відбуватися у випадку її спричинення незалежно від наявності спеціальних норм.

Отже, вказані у Сімейному кодексі України випадки (статті 49, 50, 157, 158, 159, 162 СК України) можливо розглядати як перелік діянь, що беззаперечно тягнуть за собою виникнення моральної шкоди. Натомість це не виключає можливості відшкодування такої шкоди, у разі її належного доведення, і в інших випадках порушення прав учасників сімейних відносин.

Щодо доведення обґрунтованості розміру аліментів безпосередньо у цій справі, ВС виходив із того, що в силу свого віку та рівня розуміння, дитина здатна усвідомити протиправний характер діянь матері, які стали підставою для позбавлення її батьківських прав та відчувати душевні страждання пов`язані із цими діяннями.

Очевидно, що усвідомлення того факту, що рідна мати його залишила та відмовилась від нього, завдає дитині душевних страждань, які ще більш загострюються на фоні наявних у нього захворювань. Тому, в цій частині суд визнав розмір стягнутої суми обґрунтованим.

Однак, щодо іншої частини суми моральної шкоди, суд зазначив, що матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо обізнаності та усвідомлення дитиною відсутності матеріального утримання з боку матері, наявності у зв`язку із цим душевних страждань дитини та причинного зв`язку між такими стражданнями та відсутністю утримання з боку матері, рівня забезпеченості потреб дитини батьком, впливу відсутності утримання з боку матері на можливість розвитку дитини, забезпечення її потреб тощо. З огляду на зазначене, ВС зменшив розмір моральної шкоди до 20 000 грн.

Щодо визначення розміру аліментів, ВС наголосив на своїх попередніх висновках стосовно того, що виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів. Тому, перерахував стягнутий розмір аліментів.

Аналізуйте судовий акт: Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини разом з одним із них (ВС/КЦС у справі № 288/39/20 від 18.03.2021).

Позбавлення батьківських прав – крайня міра (ВС/КЦС по справі №753/2025/19 від 06.05.2020 р.).

Як правильно ініціювати спір про заборгованість з аліментів: позов чи скарга на дії державного виконавця (ВС/КЦС у справі №2-751/2007 від 13.01.2021р.)

З доходу від відчуження нерухомого майна аліменти СТЯГУЮТЬСЯ (ВС/КЦС у справі № 234/15413/17 від 31.07.2020)

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 2-3897/10

провадження № 61-6791св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , як законний представник малолітнього ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В., від 13 березня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 (прізвище після укладення шлюбу ОСОБА_3 ) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.

15 червня 2010 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 5

частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) 2004 року.

11 травня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 15 червня 2010 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

17 жовтня 2017 року ухвалоюСуворовського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 у частині вимог до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.

ОСОБА_1 неодноразово уточнював позовні вимоги.

Остаточно сформулювавши у листопаді 2018 року позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути із ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини-інваліда ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 13 750 грн щомісячно із часу пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття, а також на відшкодування моральної шкоди, завданої дитині-інваліду ОСОБА_2 , стягнути із відповідача 960 501 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, залишивши сина в пологовому будинку, не займалася його вихованням, не цікавилася життям, не приймала участі в матеріальному забезпеченні, через що її було позбавлено батьківських прав. Син ОСОБА_2 народився із вродженими вадами здоров`я, є інвалідом з дитинства, а отже потребує постійного догляду та піклування, забезпечення спеціальним медичним доглядом і лікуванням, необхідністю придбавати коштовні медичні препарати та обладнання, що призводить до витрат на дитину в сумі понад 10 000 грн на місяць. Внаслідок цього позивач змушений весь час доглядати дитину, що позбавляє його можливості працювати та утримувати свого сина. Відповідач ухиляється від сплати аліментів, тоді як має значні статки, оскільки придбає коштовне майно, має грошові кошти від продажу нерухомого майна, відпочиває за кордоном.

Також посилаючись на положення статей 23 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначав, що в результаті протиправної поведінки відповідача малолітній дитині - ОСОБА_2 , була завдана моральна шкода, яка полягає у тривалих душевних хвилюваннях, викликаних порушенням його прав та розмір якої він оцінює у 960 501 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в наступних розмірах у період:

з 12 травня 2010 року по 31 грудня 2010 року - 384 грн щомісячно; з 01 січня

2011 року по 31 грудня 2011 року - 440 грн щомісячно; з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 465 грн щомісячно; з 01 січня 2013 року по 31 грудня

2013 року - 486 грн щомісячно; з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року -

310 грн щомісячно; з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року - 351 грн щомісячно; з 01 січня 2016 року по 21 лютого 2016 року - 351 грн щомісячно;

з 21 лютого 2016 року по 31 квітня 2016 року - 437 грн щомісячно; з 01 травня 2016 року по 31 листопада 2016 року - 460 грн щомісячно; з 01 грудня

2016 року по 31 грудня 2016 року - 492 грн щомісячно; з 01 січня 2017 року по

31 квітня 2017 року - 507 грн щомісячно; з 01 травня 2017 року по 08 липня

2017 року - 534 грн щомісячно; з 08 липня 2017 року по 31 листопада

2017 року - 889 грн щомісячно; з 01 липня 2018 року по 31 листопада

2018 року - 972 грн щомісячно; з 01 грудня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття у розмірі 1 020 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір

у розмірі 768,40 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Додатковим рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в період з 01 грудня 2017 року

по 30 червня 2018 року в розмірі 930 грн щомісячно.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачем не доведено наявність щомісячних витрат на утримання дитини в розмірі 10 000 грн, а вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини підлягають частковому задоволенню. Судом розрахований розмір аліментів у період роботи відповідача в розмірі 50% прожиткового мінімуму, а з моменту народження у відповідача дочки від іншого шлюбу в розмірі 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, згідно з діючими на той час положеннями статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України),

а із серпня 2018 року в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що спірні правовідносини регулюються нормами СК України, які у даному випадку не допускають стягнення моральної шкоди. Посилання позивача на приписи статті 1167 ЦК України суд вважав хибними, оскільки між сторонами виник спір з приводу стягнення аліментів, а не завданої шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 13 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 травня 2019 року скасовані та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_2 у розмірі 5 000 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 12 травня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.Вирішено питання про судові витрати.

Колегія суддів вважала, що судом першої інстанції при визначені розміру аліментів не в повній мірі враховані приписи статті 182 СК України, зокрема факти придбання відповідачем трикімнатної квартири, продажу іншого нерухомого майна, наявності грошей на банківському рахунку, неодноразових поїздок за кордон.

Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_3 в період із 12 травня

2010 року мала достатній дохід, який за розрахунками суду складав не менше 25 000 грн на місяць, а ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства, має численні вади здоров`я і потребує постійного догляду, лікування, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів на утримання дитини в розмірі 5 000 грн щомісячно,починаючи із дня пред`явлення позову

до суду - 12 травня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто

до ІНФОРМАЦІЯ_2 . При визначенні розміру аліментів судом також врахований стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів і наявність у неї іншої дитини.

Вирішуючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 завідомо знехтувала життєвими потребами малолітнього і хворого сина, позбавила його материнської любові та матеріального утримання, що призвело до суттєвого порушення прав дитини і потягнуло за собою спричинення значної моральної шкоди. При цьому, ОСОБА_1 фактично 10 років самостійно виховує і утримує хворого сина ОСОБА_1 , який переніс 5 нейрохірургічних операцій, потребує постійного догляду та перебуває без материнського піклування, ласки. Колегія суддів вважала, що право на відшкодування моральної шкоди завданої порушенням прав особи передбачено, зокрема статтею 23

ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня 2020 року скасувати, залишивши в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та додаткове рішення цього ж суду

від 23 травня 2019 року.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-3897/10 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У червні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_3 підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вважаючи, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України

від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та постанові Верховного Суду

від 07 травня 2018 року у справі № 640/537/14-ц.

Звертає увагу на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень ЦК України при вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди у подібних правовідносинах.

Зазначає, що позивач не цікавився розглядом справи майже 7 років та вчиняв дії щодо затягування розгляду справи, натомість апеляційний суд не з`ясував чому позивач до 2017 року не оскаржував ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 15 червня 2010 року про залишення позову без розгляду.

Вважає, що апеляційним судом не враховано, що ІНФОРМАЦІЯ_3 вона народила дочку та із того часу до 2018 року не працювала, знаходилась у відпустці по догляду за дитиною, а отже не мала самостійного заробітку.

Її дохід за 2011-2013 рік склав 48 156,04 грн, за 2018 рік - 46 137,59 грн,

за 2019 рік - 78 682,17 грн, а 16 жовтня 2019 року її було звільнено з роботи.

Крім того, на її утримані тривалий час знаходилась непрацездатна і тяжко хвора мати. Кошти отримані від продажу нерухомого майна у 2016 році були витрачені на лікування матері, а квартира придбана за кошти її чоловіка.

Зауважує, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 07 травня 2018 року у справі № 640/537/14-ц, законодавець, визначаючи з яких видів заробітку стягуються аліменти, ототожнює поняття заробіток та дохід, а тому при визначенні розміру аліментів слід керуватися виключно визначеним Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженим постановою Кабінетів Міністрів України № 146 від 26 жовтня 1993 року, який не суперечить СК України та є вичерпним.

Вказує, що вона лише тричі виїжджала за межі України на короткий термін, що ніяк не може свідчити про отримання нею значних статків, а визначений апеляційним судом розмір аліментів є явно несправедливим та занадто великим для неї.

Також зазначає, що її позбавлено батьківських прав і відповідно до приписів статті 166 СК України вона втратила особисті немайнові права щодо дитини та звільнена від обов`язків щодо її виховання.

Звертає увагу, що позивач не надав ніяких доказів про свої доходи.

Стверджує, що нею не завдано жодних моральних страждань позивачу, який своїми діями затягнув розгляд справи більше ніж на 10 років.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року продовжено ОСОБА_1 строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 ,

в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржувану постанову залишити без змін.

Вважає доводи ОСОБА_3 надуманими та безпідставними.

Зазначає про необґрунтованість посилань в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, оскільки наведені ОСОБА_3 висновки стосуються інших правовідносин.

Вказує, що підставою для відшкодування моральної шкоди стало спричинення такої шкоди саме дитині, яка розуміє, що мати його покинула та повністю від нього відсторонилася, що викликає у нього душевні хвилювання.

Стверджує, що висновок апеляційного суду про задоволення вимог щодо відшкодування моральної шкоди ґрунтується на приписах статей 9 10 11 23 1167 ЦК України, статей 8 15 179 180 СК України та відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 601/858/19.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 , батьками якого є ОСОБА_1 , 1979 року народження, та ОСОБА_3 , 1980 року народження.

ОСОБА_3 залишила дитину в пологовому будинку, що підтверджено відповідним актом та її заявою від 22 лютого 2010 року про відмову від дитини.

Згідно із випискою нейрохірургічного відділення Одеської обласної дитячої клінічної лікарні від 13 квітня 2010 року ОСОБА_2 встановлений діагноз: вроджений порок розвитку центральної нервової системи; мієлорадикуломенингоцеле попереково-крижового відділу хребта; внутрішня гідроцефалія; вентрикуло перитонеостомія; дисплазія тазостегнових суглобів; нижній в`ялий парапарез.

19 жовтня 2010 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси у справі № 2-5210/10 ОСОБА_3 позбавлена батьківських прав стосовно ОСОБА_2

09 червня 2011 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси у справі № 2-3447/11 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та

ОСОБА_3

Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 13 квітня 2013 року

ОСОБА_2 знаходився на обліку УСЗН в Суворовському ДП та

СП Одеської міської ради і отримував державну соціальну допомогу як інвалід з дитинства.

22 лютого 2010 року, 24 березня 2010 року, 22 червня 2015 року

ОСОБА_2 проведені хірургічні операції.

Із 22 квітня 2014 року по 25 квітня 2014 року ОСОБА_2 перебував на лікуванні в Одеській обласній дитячій клінічній лікарні.

Наявні у ОСОБА_2 захворювання відповідають розділу І, пункту 3 підпункту 3.11 005.2 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів до 18 років, затвердженого спільним Наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства фінансів України № 454/471/516 від 08 листопада 2001 року

Догляд за дитиною здійснює позивач ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 в добровільному порядку не надає допомоги на утримання сина.

Апеляційним судом встановлено, що 11 лютого 2013 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку експертного дослідження про визначення ринкової вартості нерухомого майна № L-244 від 25 жовтня 2017 року вартість вказаної квартири становить 2 014 600 грн.

У 2015 році ОСОБА_3 виїжджала з України до Об`єднаних Арабських Еміратів, у 2017 році - до Єгипту та Польщі.

Згідно декларації про доходи ОСОБА_3 за 2016 рік вона отримала дохід від продажу нерухомого майна в розмірі 1 530 226 грн.

Згідно декларації про доходи за 2017 рік ОСОБА_3 на своєму банківському рахунку мала грошові кошти у розмірі 38 112 грн.

21 липня 2012 року ОСОБА_3 (прізвище після укладення шлюбу ОСОБА_3 ) уклала шлюб із ОСОБА_9 , від якого у них

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дочка ОСОБА_10 .

Станом на 14 березня 2018 року ОСОБА_3 працювала у відділі контролю на морському транспорті управління контролю на водному транспорті Департаменту державного контролю, однак перебувала у відпустці по догляду за дитиною, без збереження заробітної плати. У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звільнена із займаної посади і матеріали справи не містять відомостей про її подальше працевлаштування.

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); а також якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України)

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої-другої, четвертої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо можливості відшкодування моральної шкоди у сімейних відносинах

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою

(стаття 51 Конституції України).

Відповідно до статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

За змістом частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення Цивільного кодексу України можуть субсидіарно застосовуватися для регулювання сімейних відносин.

Згідно пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, визначених Конституцією та законами України.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня

2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень

статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Відповідно до частини шостої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

Згідно пункту 6 частини другої статті 18 СК України способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.

Разом із тим, положення пункту 6 частини другої статті 18 СК України не можуть вважатися такими, що виключають можливість відшкодування, на підставі загальних норм ЦК України, моральної шкоди, у випадку її спричинення у сімейних відносинах.

При цьому, Верховний Суд враховує наступне.

Так, наведеному в частині другій статті 18 СК України, переліку способів захисту передує вказівка про те, що «Способами захисту сімейних прав та

інтересів зокрема є…». Вказана конструкція свідчить про незакритий характер такого переліку, який не вичерпується виключно наведеними в пунктах 1) - 7) способами захисту прав та інтересів.

Безпосередньо нормами Сімейного кодексу України відшкодування моральної шкоди передбачено лише у шести випадках:

- у разі позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв`язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов`язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї (частина третя статті 49 СК України);

- у разі позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв`язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов`язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього (частина третя статті 50 СК України);

- у разі ухилення від виконання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з батьків, хто проживає з дитиною (частина четверта статті 157 СК України);

- у разі ухилення від виконання рішення органу опіки та піклування щодо участі у вихованні дитини (частина друга статті 158 СК України);

- у разі ухилення від виконання судового рішення щодо участі у вихованні дитини (частина п`ята статті 159 СК України);

- у разі самочинної зміни місця проживання малолітньої дитини (частина друга статті 162 СК України).

Однак, з огляду на різноманітність суспільних відносин було б некоректним вважати, що право на відшкодування моральної шкоди у сімейних відносинах підлягає обмеженню лише вказаними у Сімейному кодексі України шістьма випадками або має бути прямо передбачено у договорі між учасниками сімейних відносин, при тому, що наприклад, у цивільних правовідносинах компенсація моральної шкоди внаслідок порушення права особи, за загальним правилом, може відбуватися у випадку її спричинення незалежно від наявності спеціальних норм (статті 16 23 ЦК України, пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц), а у трудових - у випадку порушення законних прав працівника, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (стаття 2371 Кодексу законів про працю України).

Обмеження права учасників сімейних відносин на відшкодування моральної шкоди лише випадками, передбаченими пунктом 6 частини другої статті 18

СК України, істотно звужує їх право на захист, і не може вважатися таким, що відповідає справедливості, добросовісності та розумності, як загальним засадам цивільного законодавства і засадам регулювання сімейних відносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України, частина дев`ята

статті 7 СК України).

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що вказуючи на відшкодування моральної шкоди у частині третій статті 49, частині третій статті 50,

частині четвертій статті 157, частині другій статті 158, частині п`ятій

статті 159, частині другій статті 162 СК України законодавець передбачив, що певні діяння чи події безпосередньо тягнуть за собою обов`язок правопорушника відшкодувати моральну шкоду (статті 157 158 159 162 СК України), або є підставою для її відшкодування (статті 49 50 СК України), тобто зазначені шість випадків наведені у тексті Сімейного кодексу України не з метою виключити можливість відшкодування моральної шкоди в інших, а як такі, в яких сам факт завдання моральної шкоди відповідним правопорушенням (ухиленням від виконання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, рішення суду або органу опіки та піклування щодо участі у вихованні дитини, самочинною зміною місця проживання дитини, позбавленням репродуктивної функції) вже констатовано законом.

Отже, вказані у Сімейному кодексі України випадки (статті 49 50 157 158 159 162 СК України) можливо розглядати як перелік діянь, що беззаперечно тягнуть за собою виникнення моральної шкоди. Натомість це не виключає можливості відшкодування такої шкоди, у разі її належного доведення, і в інших випадках порушення прав учасників сімейних відносин.

Щодо відшкодування моральної шкоди у розглядуваній справі

Батьки та дитина є учасниками сімейних відносин (частина друга статті 2

СК України).

Відповідно до частин першої-другої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно частини першої статті 143 СК України мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобов`язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга статті 150 СК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2010 року у справі № 2-5210/10 за позовами ОСОБА_11 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, останню позбавлено батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із тим, що ОСОБА_3 не забрала дитину із пологового будинку без поважної причини і протягом шести місяців не виявляла щодо неї батьківського піклування, а крім того ухиляється від виконання своїх зобов`язань по вихованню дитини.

Вказане рішення суду у справі № 2-5210/10 набрало законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином факт ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_2 є доведеним.

Відповідно до частини четвертої статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

В даному випадку вираз «відповідальності, встановленої законом» не обмежується застосуванням до правопорушника виключно наслідків, передбачених Сімейним кодексом України, та видом такої відповідальності може бути, у тому числі, покладення на особу обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду (за умови її доведення), яка згідно пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

ОСОБА_1 , як батько малолітнього ОСОБА_2 , мав право звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини, зокрема і в силу положень частини другої статті 154 СК України.

ОСОБА_2 , 2010 року народження, як на час заявлення його законним представником у 2018 році позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, так і на час ухвалення апеляційним судом у 2020 році оскарженої постанови, в силу свого віку та рівня розуміння, здатен усвідомити протиправний характер діянь ОСОБА_3 , які стали підставою для позбавлення її батьківських прав та відчувати душевні страждання пов`язані із цими діяннями.

Очевидно, що усвідомлення того факту, що рідна мати його залишила та відмовилась від нього, завдає ОСОБА_2 душевних страждань, які ще більш загострюються на фоні наявних у дитини захворювань.

Колегія суддів вважає, що в цій частині факт завдання моральної шкоди дитині доведено, що було правильно враховано апеляційним судом.

Разом із тим, при вирішені питання в частині відшкодування моральної шкоди, завданої ухиленням ОСОБА_3 від виконання обов`язку по утриманню дитини, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (частина друга статті 166 СК України).

За змістом частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Діяння ОСОБА_3 , яка не виконувала свій обов`язок по утриманню дитини, є протиправними, однак факт завдання такими діяннями моральної шкоди дитині підлягає доведенню.

При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів в цій частині, зокрема щодо обізнаності та усвідомлення дитиною відсутності матеріального утримання з боку матері, наявності у зв`язку із цим душевних страждань дитини та причинного зв`язку між такими стражданнями та відсутністю утримання з боку матері, рівня забезпеченості потреб дитини батьком, впливу відсутності утримання з боку матері на можливість розвитку дитини, забезпечення її потреб тощо.

Посилаючись при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди на те, що така шкода завдана не тільки дитині, а й батьку - ОСОБА_1 , апеляційний суд не звернув уваги, що ОСОБА_1 , реалізуючи свої процесуальні права на власний розсуд, в остаточній редакції позову не заявляв вимог про відшкодування завданої йому моральної шкоди, а просив стягнути із ОСОБА_3 моральну шкоду завдану саме дитині - ОСОБА_2 .

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на зміст і обґрунтування позовних вимог, встановлені судами попередніх інстанцій обставини та досліджені ними докази, враховуючи вимоги розумності і справедливості, Верховний Суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди, завданої

ОСОБА_2 , в сумі 20 000 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів

Згідно статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до частини першої статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у розглядуваній справі судовий процес із вирішення вимог про стягнення аліментів на утримання дитини в судах першої та апеляційної інстанції тривав із травня 2010 року по березень

2020 року, тобто майже 10 років, під час яких змінювалось законодавче регулювання вказаних правовідносин, сімейний та майновий стан сторін і потреби дитини.

При цьому, первісно звертаючись до суду у травні 2010 року із вимогами до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_2 , позивач просив визначити розмір цих аліментів у сумі 2 000 грн щомісячно до повноліття дитини.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 червня 2010 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Однак, до березня 2017 року, тобто на протязі більш ніж 6,5 років, матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що позивач цікавився розглядом справи та пояснень причини такої його поведінки.

03 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 15 червня 2010 року про залишення позову без розгляду, яка була скасована ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 травня 2017 року.

Вказані обставини про рух справи у період із травня 2010 року по квітень

2017 року є такими, що мають істотне значення.

В подальшому позивач неодноразово збільшував розмір вимог про стягнення аліментів, спочатку у жовтні 2017 року із 2 000 грн до 5 000 грн щомісячно, а потім у жовтні 2018 року із 5 000 грн до 13 750 грн щомісячно.

Визначений апеляційним судом розмір аліментів у 5 000 грн щомісячно позивач в касаційному порядку не оскаржує.

Відповідно до статті 182 СК України (в редакції на час ухвалення рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у розглядуваній справі) при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Апеляційний суд вважав за можливе визначити розмір доходу відповідача за період із травня 2010 року по березень 2020 року виходячи із ринкової вартості квартири ОСОБА_3 , суми коштів отриманих нею від продажу квартири, коштів, що знаходились на її банківському рахунку та за результатами цих розрахунків вирішив, що за вказаний період часу

(118 місяців) розмір доходу відповідача складав не менше ніж 25 000 грн на місяць.

Разом із тим, використовуючи вказаний підхід, апеляційний суд не врахував, що згідно складеного на замовлення позивача висновку про ймовірну вартість квартири ОСОБА_3 її ймовірна вартість в сумі 2 014 600 грн визначена станом на 25 жовтня 2017 року, тоді як згідно дослідженої судами декларації про доходи ОСОБА_3 за 2016 рік, вартість цієї ж квартири на дату набуття (24 грудня 2012 року) визначена в сумі 193 330 грн, що не спростовано.

Крім того, згідно висновку викладеного у постанові Верховного Суду у складі

у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц, яка прийнята після подання касаційної скарги ОСОБА_3 та підлягає врахуванню на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

За таких обставин використана апеляційним судом формула розрахунку доходів відповідача за період із травня 2010 року по березень 2020 року для визначення розміру аліментів є помилковою.

Натомість апеляційний суд вірно врахував стан здоров`я та матеріальне становище дитини, загальне матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів іншої дитини, нерухомого майна та грошових коштів.

Визначаючи дату початку стягнення аліментів, апеляційний суд обґрунтовано застосував положення частини першої статті 191 СК України, згідно з якими аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Виключення із даного правила передбачені частиною другою статті 191

СК України і стосуються стягнення аліментів за минулий час (тобто до пред`явлення позову).

Разом із тим, з урахуванням обставин розглядуваної справи, які мають істотне значення, колегія суддів дійшла висновку, що розмір аліментів має бути диференційовано, а саме за період із 12 травня 2010 року по 02 квітня 2017 року в сумі 2 000 грн щомісячно, а із 03 квітня 2017 року (дата подання ОСОБА_1 апеляційної скарги на ухвалу суду про залишення позову без розгляду) і до повноліття дитини в сумі 5 000 грн щомісячно.

При цьому, платник та одержувач аліментів не позбавлені права, за наявності підстав, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів (стаття 192 СК України), а той із батьків з ким проживає дитина - з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину (стаття 185 СК України).

За змістом частин першої, третьої-четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки апеляційним судом в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та розміру аліментів неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну постанови апеляційного суду в цій частині.

В іншій частині доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 402 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня 2020 року змінити, шляхом зміни її мотивувальної частини з урахуванням висновків цієї постанови Верховного Суду та шляхом викладення абзаців четвертого та п`ятого її резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_5 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_6 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_3 ), аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період із

12 травня 2010 року до 02 квітня 2017 року в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень щомісячно, а починаючи із 03 квітня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень щомісячно.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_3 ), як законного представника малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20 000 (двадцять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 ».

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня

2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович