Дії особи слід кваліфікувати як розбій, навіть якщо підозрюваний не погрожував потерпілій словесно (ККС/ВС у справі № 706/882/19 від 24.05.2021)

Фабула судового акту: Розбій чи грабіж?

Ст. 187 КК України стверджує, що розбоєм є напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

У даній справі чоловіка засуджено за те, що він дочекавшись часу, коли не буде у магазині людей, зайшов до приміщення магазину де перебувала потерпіла і, тримаючи в руках ніж, таким чином демонструючи його потерпілій, що остання сприйняла як реальну загрозу, викрав гроші, належні власниці магазину.

Не погоджуючись з позицією судів про кваліфікацію таких за ч. 2 ст. 187 КК України, засуджений подав касаційну скаргу, посилаючись на те, що у його діях наявний склад злочину, передбачений ст. 186 КК України (грабіж).

Так, в касаційній скарзі обґрунтовано, що чоловік не погрожував потерпілій та не застосовував до неї насильства, небезпечного для її життя та здоров’я.

Такі висновки скаржник зробив на підставі того, що з боку засудженого, зокрема, був відсутній факт вербального висловлювання з погрозами до потерпілої, а також не застосовувалося безпосередньо насильство.

Ці аргументи відхилили суди, ВС також зазначив, що це не виключає в його діях складу інкримінованого йому злочину.

Наявних дій зі сторони засудженого на думку ВС і так достатньо для кваліфікації злочину як розбою.

ВС зауважив, що форма висловлення погрози не обмежується конкретними словами про можливе застосування насильства, вона має місце і тоді, коли винна особа, зокрема, своїми жестами, демонстрацією зброї або інших предметів, які потерпілий об`єктивно може розцінити як такі, що при їх застосуванні його здоров`ю чи життю загрожуватиме небезпека, бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, то ця погроза буде реалізована, а в потерпілого дійсно таке враження склалося.

Аналізуйте судовий акт: Розбій є закінченим з моменту здійснення нападу, факт заволодіння майном значення не має (ВС/ККС у справі № 552/5608/18 від 28.04.2021)

До фізичного насильства при розбої належить насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння (ВС/ККС № 235/164/16-к від 24.04.2018)

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою належить кваліфікувати як грабіж (№ 686/21508/15-к від 30.08.2017)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року

м. Київ

справа № 706/882/19

провадження № 51-444км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,

прокурора Піх Ю. Г.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Стороняка В. Я.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року та вирок Черкаського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, які постановлені в кримінальному провадженні, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Верхнячка Христинівського району Черкаської області, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 11 червня 2015 року за ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна, яке є його власністю, звільненого 19 лютого 2019 року у зв`язку з відбуттям строку покарання,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Христинівського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК - на строк 1 рік; за ч. 2 ст. 187 КК - на строк 9 років. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 19 березня 2019 року приблизно о 19:00, перебуваючи в будинку АДРЕСА_2 , діючи повторно, таємно, викрав з гаманця, який належить ОСОБА_2 , гроші в сумі 1800 грн, заподіявши тим самим потерпілій майнову шкоду на цю суму.

Крім того, ОСОБА_1 , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, 11 травня 2019 року приблизно о 15:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи повторно, маючи умисел на заволодіння чужим майном із погрозою застосування насильства, яке є небезпечним для життя і здоров`я, прийшов до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( АДРЕСА_3 ), де, погрожуючи ОСОБА_3 ножем, заволодів грошима в сумі 305 грн, заподіявши тим самим власнику магазину ОСОБА_4 майнову шкоду на вказану суму.

Черкаський апеляційний суд 25 листопада 2020 року в частині призначеного ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК покарання скасував вирок районного суду і постановив свій, яким призначив засудженому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК - на строк 1 рік; за ч. 2 ст. 187 КК - на строк 9 років із конфіскацією майна, яке є його власністю. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна, яке є його власністю.

У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і його особі через суворість, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої або апеляційної інстанції.

Суть доводів засудженого зводиться до незгоди з ухваленими щодо нього вироками судів першої і апеляційної інстанцій у частині визнання його винуватості за епізодами розбійного нападу. Засуджений вважає, що матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження того, що він застосував або погрожував застосувати до потерпілої ОСОБА_3 насильство, небезпечне для життя та здоров`я, а висновки судів про протилежне є невмотивованими. Тому, на думку засудженого, його дії потребують перекваліфікації з ч. 2 ст. 187 КК на ч. 2 ст. 186 КК.

Також вказує, що апеляційний суд всупереч вимоги зі ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не задовольнив його клопотання про повторний допит свідків, потерпілої, зокрема свідка зі сторони обвинувачення, якому, на думку засудженого, відомі події, що відбулися 11 травня 2019 року.

Засуджений зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що під час його затримання працівники поліції здійснювали стосовно нього неправомірні дії, а саме: застосовували фізичну силу, психологічний, моральний тиск і примушували дати показання, а також завчасно не надали йому захисника.

Крім того, за твердженням засудженого, апеляційний суд не дав йому можливості ознайомитися з апеляційною скаргою захисника Божка О. А.

ОСОБА_1 вказує, що апеляційний суд не надав йому належного захисника, а захисник Солодкова С. І. була некомпетентна в його справі і відмовилася захищати його права.

Звертає увагу і на те, що суди попередніх інстанцій не ознайомили його з матеріалами справи.

Також, на думку засудженого, апеляційний суд призначив йому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень через суворість.

Заперечень на касаційну скаргу засудженого до Верховного Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні

У судовому засіданні засуджений та його захисник, навівши відповідні пояснення, підтримали касаційну скаргу засудженого, просили її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у касаційній скарзі засудженого доводів, заперечила проти її задоволення, просила судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині засуджений не оскаржує.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Разом з тим засуджений, посилаючись у своїй касаційній скарзі на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, наводить доводи, які, зокрема, полягають у його незгоді з наданою судами оцінкою доказів і, відповідно, з встановленими фактичними обставинами справи, що з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому Верховний Суд не перевіряє цих доводів касаційної скарги.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи засудженого про те, що під час досудового розслідування йому вчасно не надали захисника, оскільки вони спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких видно, що ОСОБА_1 з дня його затримання, а саме з 11 травня 2019 року, був забезпечений належною правовою допомогою, яку йому надавав призначений за рахунок держави адвокат Божко О. А. З протоколу про затримання ОСОБА_1 вбачається, що останньому було роз`яснено щодо можливості конфіденційного спілкування із захисником до його допиту.

Відхиляє суд касаційної інстанції і доводи засудженого про те, що апеляційний суд позбавив його ефективного захисту через неналежну якість наданої йому правової допомоги захисником Солодковою С. І .

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) вимагає «призначення» захисника, який би в інтересах обвинуваченого здійснював юридичну допомогу практично й ефективно, забезпечуючи достатній захист. Оцінити, чи було це юридичне представництво практичним та ефективним, можна лише на основі конкретних обставин справи, розглядаючи процес у цілому (рішення ЄСПЛ «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980 року, «Імбріоша проти Швейцарії» від 24 листопада 1993 року, «Дауд проти Португалії» від 21 квітня 1998 року, «Куліковський проти Польщі» від 21 грудня 2010 року). Як вважає ЄСПЛ, ведення захисту, по суті, є справою обвинуваченого та його адвоката, тобто це переважно питання взаємовідносин між ними, незалежно від того, чи призначається захисник у межах надання правової допомоги, чи оплачується приватно, а відповідно до згаданої норми Конвенції втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома (рішення ЄСПЛ «Санніно проти Італії» від 27 квітня 2006 року, «Кускані проти Сполученого Королівства» від 24 вересня 2004 року).

Верховний Суд вважає за необхідне також зауважити, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав і кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

З матеріалів кримінального провадження видно, що для здійснення захисту ОСОБА_1 було залучено за призначенням захисника Божка О. А . У зв`язку із відмовою засудженого від зазначеного захисника в апеляційному суді захисника Божка О. А. було замінено адвокатом Солодковою С. І. , яка надалі здійснювала захист. Проти її участі ОСОБА_1 не заперечував, не повідомляв суду фактів неефективності надання нею правової допомоги і не порушував перед судом питання щодо необхідності залучення іншого адвоката для здійснення його захисту.

Відповідно до аудіозаписів судових засідань захисник Солодкова С. І. активно реалізовувала надані їй законом права, підтримувала позицію засудженого та висловлювала свою думку з приводу обставин кримінального провадження на користь ОСОБА_1 , тобто не висловлювала своєї позиції на погіршення становища підзахисного і не діяла всупереч його волі, виконавши обов`язки захисника, визначені положеннями ст. 47 КПК.

Об`єктивних даних про неналежне виконання нею професійних обов`язків адвоката, яке би могло призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_1 , передбачених ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3, 4 ст. 42 КПК, у матеріалах кримінального провадження не міститься.

Безпідставними є й доводи засудженого щодо неознайомлення його судами з матеріалами кримінального провадження. Такі доводи спростовуються наявними в провадженнях розписками ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 225, 226, т. 2 а. с. 103, 104).

Не є прийнятними і доводи засудженого про те, що апеляційний суд усупереч ч. 3 ст. 404 КПК не допитав свідків, потерпілу, а також свідка зі сторони обвинувачення, якому, на думку засудженого, відомі події, що відбулися 11 травня 2019 року, тобто не дослідив повторно доказів.

Положеннями ст. 404 КПК регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, передбачених ст. 404 КПК, підстав для повторного дослідження доказів у клопотанні засудженим наведено не було, і не зазначав таких ОСОБА_1 і під час апеляційного розгляду.При цьому суд апеляційної інстанції вважав безпідставним порушене ОСОБА_1 питання про допит неповнолітнього свідка, оскільки цей суд правильно вказав, а засуджений підтвердив у судовому засіданні, що цей свідок очевидцем подій не був, а той факт, що вказаний свідок, на думку засудженого, міг підтвердити, що ОСОБА_1 не був у стані алкогольного сп`яніння при вчиненні злочину, спростовується показаннями останнього та потерпілої, які зазначили, що коли ОСОБА_1 прийшов до магазину, купив пляшку пива, яку розпивав, та розмовляв з ОСОБА_3 .

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК.

Сам собою факт непогодження з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.

Не ставлять під сумнів рішення апеляційного суду і доводи засудженого про те, що він не знайомився з апеляційною скаргою свого захисника Божка О. А., оскільки під час апеляційного розгляду апеляційний суд оголосив доводи поданих апеляційних скарг, у тому числі й адвоката Божка О. А., а сам ОСОБА_1 підтримав подані як ним особисто, так і адвокатом Божком О. А. апеляційні скарги та просив їх задовольнити. При цьому жодних тверджень про те, що він не знайомий зі змістом апеляційної скарги свого захисника, ОСОБА_1 в апеляційному суді не висловлював.

Щодо доводів касаційної скарги засудженого про застосування до нього працівниками правоохоронного органу неправомірних дій Верховний Суд зазначає наступне.

Під час розгляду кримінального провадження в судах попередніх інстанцій засуджений ОСОБА_1 вказував про застосування до нього під час затримання працівниками Христинівської поліції неправомірних дій, а саме: застосовування фізичної сили, психологічного, морального тиску і примушування дати показання.

Місцевий суд вказані заяви засудженого фактично залишив без уваги, обмежившись вказівкою прокурору про необхідність їх перевірки.

Суд апеляційної інстанції, спростовуючи такі твердження ОСОБА_1 , обмежився посиланням на повідомлення начальника Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, вих. № 11-С-805/су/03-2020 від 03 вересня 2020 року, згідно з яким за результатом розгляду звернення ОСОБА_1 не встановлено об`єктивних обставин, які могли б свідчити про вчинення окремими службовими особами Національної поліції України кримінальних правопорушень, у зв`язку з чим відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилися.

Верховний Суд відмічає, що матеріали кримінального провадження, з одного боку, не містять об`єктивних даних, які б дійсно підтверджували застосування до ОСОБА_1 працівниками поліції фізичної сили, психологічного і морального тиску. Але, з іншого боку, в оскаржених судових рішеннях відсутні й належним чином обґрунтовані висновки про те, що заяви засудженого є явно безпідставні або що його твердження були спростовані в результаті ретельної та ефективної перевірки його заяви.

Верховний Суд вважає, що позиції судів попередніх інстанції щодо заяв засудженого, зокрема посилання апеляційного суду на вищевказане повідомлення начальника Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань не можна визнати ефективною перевіркою і такою, що безспірно спростовує заяви про застосування до ОСОБА_1 неправомірних дій зі сторони працівників поліції.

За таких обставин, враховуючи відсутність належної перевірки і переконливих доказів на спростування твердження сторони захисту про здійснення співробітниками органів досудового розслідування на ОСОБА_1 фізичного і психологічного тиску, Верховний Суд, виходячи з положень п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК, вважає за необхідне визнати недопустимим доказ, отриманий із показань засудженого під час досудового розслідування, а саме протокол проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 , та відеозапису до нього від 12 травня 2019 року, і виключити посилання судів на нього в судових рішеннях.

Водночас Верховний Суд вважає, що виключення цього доказу з обсягу доказів, які покладені судами на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості засудженого у вчиненні розбійного нападу, оскільки у цьому кримінальному провадженні результати слідчого експерименту за участі ОСОБА_1 не мали вирішального значення, а вина засудженого підтверджується сукупністю інших переконливих і достатніх доказів, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 КПК.

Зокрема, постановляючи вирок, суд першої інстанції, врахував показання:

- засудженого ОСОБА_1 , який винуватість визнав частково та пояснив, що зайшов у магазин «Катрін» та, пройшовши за прилавок, без погроз та застосування насильства заволодів грошима. Також вказав, що при ньому був ніж, однак він його не застосовував;

- потерпілої ОСОБА_3 , яка вказала, що коли вона була в магазині, в якому працює продавцем, прийшов ОСОБА_1 , з яким вона знайома, взяв пиво, вони розмовляли. Потім почула, як закрились двері, а для того, щоб вони закрились, необхідно було прибрати камінь, і в цей час за прилавок почав заходити ОСОБА_1 . Вона запитала у нього, чого він іде за прилавок, і побачила, що із його кармана штанів видніється ніж. Зрозумівши, що засуджений хоче викрасти гроші, вона закрила собою коробку, де була більша сума, однак засуджений штовхав її до коробки, де була менша сума, і в цей час потерпіла побачила в його руках ніж. Вона запитала у ОСОБА_1 : «Антон, що ти робиш?», на що він їй відповів: «Тіше тіше», схопив гроші і вийшов;

- потерпілої ОСОБА_4 , яка показала, що 11 травня 2019 року до неї зателефонувала ОСОБА_3 і пояснила, що її пограбував ОСОБА_1 , на що вона викликала поліцію;

- свідка ОСОБА_8 , яка пояснила, що бачила, як працівники поліції з куртки ОСОБА_1 витягли ніж.

Винуватість засудженого за ч. 2 ст. 187 КК також підтверджується даними, що містяться у протоколах слідчих дій, а саме: затримання особи, відповідно до якого під час обшуку в ОСОБА_1 було вилучено ніж із білою ручкою та гроші в сумі 255 грн; проведення слідчого експерименту та відеозапису до нього від 29 травня 2019 року за участю ОСОБА_3 , згідно з яким потерпіла в приміщенні магазину розповіла про здійснення розбійного нападу ОСОБА_1 та вказала момент, коли вона побачила ножа в руках засудженого.

Ці докази, які були оцінені місцевим судом відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а їх сукупність - із точки зору достатності та взаємозв`язку, надали місцевому суду можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненому особою, яка раніше вчинила розбій.

Зазначені докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, а виключення з їх обсягу протоколу слідчого експерименту за участі ОСОБА_1 не спростовує вищенаведених висновків місцевого суду.

Верховний Суд відхиляє доводи засудженого про відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, оскільки він не погрожував потерпілій ОСОБА_3 та не застосовував до неї насильства, небезпечного для її життя та здоров`я, з огляду на таке.

З об`єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного, зокрема, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу.

При цьому форма висловлення погрози не обмежується конкретними словами про можливе застосування насильства, вона має місце і тоді, коли винна особа, зокрема, своїми жестами, демонстрацією зброї або інших предметів, які потерпілий об`єктивно може розцінити як такі, що при їх застосуванні його здоров`ю чи життю загрожуватиме небезпека, бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, то ця погроза буде реалізована, а в потерпілого дійсно таке враження склалося.

Потерпіла ОСОБА_3 під час її допиту в суді першої інстанції та при проведенні за її участю слідчого експерименту від 29 травня 2019 року чітко і послідовно вказувала, що бачила в руці ОСОБА_1 ножа, коли той перебував у магазині і викрадав гроші, і вона тримала його за цю руку, щоб він не застосував до неї ножа.

Підстав сумніватися в показаннях потерпілої у судів попередніх інстанцій не було, оскільки ці показання були послідовними і узгоджувались між собою та з обставинами, встановленими у кримінальному провадженні, з чим погоджується і Верховний Суд.

Місцевий суд, на підставі досліджених ним доказів установив, що ОСОБА_1 , маючи при собі ножа, вичікуючи зручний час, коли не буде у магазині людей, закрив за собою двері, зайшов до приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де перебувала ОСОБА_3 , і, тримаючи в руках ніж, таким чином демонструючи його потерпілій, що остання об`єктивно сприйняла як реальну загрозу, викрав гроші, належні власниці магазину.

Тому за вказаних установлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК кваліфіковано правильно.

Факт відсутності вербального висловлювання з боку ОСОБА_1 - погроз до потерпілої ОСОБА_3 та незастосування до неї насильства, небезпечного для життя і здоров`я, не виключає в його діях складу інкримінованого йому злочину.

Всупереч доводам засудженого призначене йому покарання, з урахуванням змін внесених апеляційним судом, відповідає вимогам ст. 65 КК.

Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 ККособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

При призначенні покарання засудженому ОСОБА_1 судами враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про його особу, який раніше неодноразово судимий, характеризується негативно, на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

На переконання Верховного Суду, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК, є пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості.

Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого необхідно задовольнити частково, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - змінити.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року та вирок Черкаського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Виключити із вказаних судових рішень посилання судів як на доказ доведеності винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, на протокол слідчого експерименту та відеозапис до нього від 12 травня 2019 року, проведеного за участю ОСОБА_1 .

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

М. В. Мазур В. М. Бородій С. О. Стороженко