Чому ЄСПЛ у рішенні по справі «Устименко проти України» констатував порушення національними судами принципу правової визначеності

Одним из оснований пересмотра решений Верховным Судом Украины является установление международным судебным учреждением, юрисдикция которого признана Украиной, нарушения нашим государством обязательств при рассмотрении конкретного дела. Как часто граждане, имея на руках вердикт Европейского суда по правам человека, идут с ним в ВСУ и какие решения принимает последний?

Про принцип остаточності рішення

Під час чергового брифінгу «верховників», який відбувся 27 лютого, увага акцентувалася на зростанні кількості заяв про перегляд найвищим судовим органом рішень у справах, які були розглянуті ЄСПЛ. Так, у 2015-му до ВСУ надійшло 21 таке звернення, а в минулому році — на 70% більше (36).

Суддя-спікер Судової палати в адміністративних справах Олександр Прокопенко проаналізував справу «Устименко проти України», яка була переглянута у січні 2017-го всім складом ВСУ після її розгляду в страсбурзькій установі. Він розповів, що Костянтин Устименко у жовтні 2010 року звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська з адмінпозовом до управління Пенсійного фонду в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська. Позивач просив визнати протиправними дії згаданого органу та зобов’язати його перерахувати пенсію відповідно до закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Читайте статтю: Власний розсуд суддів Верховного суду як інструмент для сваволі

Далі події, за словами О.Прокопенка, розвивалися так: 1 грудня 2010 року райсуд, розглянувши позов у порядку скороченого провадження, задовольнив вимоги позивача. «Управління Пенсійного фонду з пропуском встановленого законом строку подало апеляційну скаргу. У квітні 2011 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд відмовив у прийнятті заяви у зв’язку з тим, що вона була подана після спливу 10-денного строку, який надавався для оскарження такого рішення», — зауважив «верховник».

У серпні 2011-го управління повторно подало заяву до апеляційного суду щодо перегляду справи. 26 січня 2012 року ДААС поновив строк оскарження, зазначивши, що відповідач пропустив його «з поважних причин». А 13 червня того ж року скасував постанову райсуду від 1.12.2010.

«Справа не була предметом перегляду касаційною інстанцією, а відповідно, й ВСУ. Устименко звернувся до ЄСПЛ. Суд наголосив: право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинне тлумачитися у світлі преамбули конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення. Якраз його і порушили національні суди, зокрема ДААС», — зауважив О.Прокопенко.

Читайте статтю: Як рішення ЄСПЛ допомагають постановленню справедливих вироків

Як сказав Євросуд, ДААС, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому рішення районної установи, порушив «принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за п.1 ст.6 конвенції».

Місяць тому ВСУ за заявою К.Устименка переглянув справу. «Відповідно до стст.237 243 Кодексу адміністративного судочинства склад суду не міг ухвалити остаточного рішення, тому було прийнято рішення про часткове задоволення заяви Устименка: скасування рішення апеляційного суду, направлення справи до апеляційного суду для нового розгляду зі стадії прийняття апеляції управління Пенсійного фонду. Це одне з тих рішень, яке свідчить про те, що суди повинні дотримуватися принципу верховенства права, на що орієнтує Конституція та КАС, керуватися принципом законності», — резюмував О.Прокопенко.

Зміна думки

У свою чергу суддя-спікер Судової палати у кримінальних справах Галина Канигіна поінформувала про факти порушення нашою державою міжнародних зобов’язань, установлені ЄСПЛ у справі «Зякун проти України».

Так, вироком Апеляційного суду Одеської області від 1.08.2005 Володимира Зякуна та іншого підсудного було визнано винними у вчиненні розбою та вбивстві й призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі. «Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 11.04.2006 касаційну скаргу як засуджених, так і їхніх захисників було залишено без задоволення, а вирок — без змін», — зауважила Г.Канигіна.

Згадайте новину: Україна обідніла на 4000 євро через пенсіонерку з Донецька: Рішення ЄСПЛ

Страсбурзька інституція констатувала порушення ст.3 конвенції, які полягали в тому, що заявник зазнав тілесних ушкоджень унаслідок жорстокого поводження з ним, та порушення п.1 ст.6 євродокумента через те, що зізнання чоловіка, отримане в результаті такого поводження, не було вилучене з доказової бази у його справі. А це, як вважає ЄСПЛ, зробило провадження в цілому несправедливим.

За словами Г.Канигіної, переглядаючи цю справу, ВСУ відійшов від своєї практики і скасував рішення суду не тільки щодо основного позивача, стосовно якого Євросуд констатував порушення конвенції з боку України, а й щодо іншого засудженого.

«Вирок скасовано, а справу направлено на новий розгляд до компетентного суду першої інстанції. Виходячи із суспільного інтересу, для забезпечення розгляду справи ВСУ визначив: запобіжний захід щодо обох має залишатися у вигляді тримання під вартою до вирішення цього питання компетентним судом», — розповіла Г.Канигіна.

Втім, експерти звертають увагу на те, що до цього часу в питанні забезпечення права на справедливий суд наші громадяни останню надію покладають на ЄСПЛ, а не на національні установи. Відтак остаточного, неупередженого та об’єктивного рішення їм доводиться чекати роками. На думку одних фахівців, з появою нового ВС ситуація має кардинально змінитися: громадяни зможуть знайти справедливість не в Страсбурзі, а в себе вдома. А от інші не такі впевнені: звичайно, структура буде новою, але ніхто не гарантує, що її кадрове наповнення та підходи в розгляді справ не залишаться старими.

Автор: Марина Закаблук

Джерело: Закон і Бізнес