Чи можна стягувати заборгованість з підприємств, які знаходяться на територіях, на яких ведуться активні бойові дії?

З початком повномасштабної агресії рф постало багато питань, які стосуються юридичного урегулювання певних сфер суспільного життя. Не стало виключенням і питання виконання судових рішень, як на території підконтрольній Україні, так і на територіях, які тимчасово непідконтрольні Уряду держави.

З метою врегулювання відповідної сфери суспільних правовідносин законодавцем було ухвалено Закон України "Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 15.03.2022, яким доповнено розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" пунктом 10-2. У подальшому Верховна Рада України вносила зміни до вказаного пункту.

Наведена нормою передбачено зупинення виконання виконавчих дій, заборону заміни стягувачів у виконавчих провадженнях, стягувачами за якими є рф, її громадяни, юридичні особи, а також юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства, відмінного від законодавства України, серед кінцевих бенефіціарних власників, членів або учасників (акціонерів) яких є рф, її громадянин або юридичні особи. Виключенням є громадян рф, які проживають на території України на законних підставах та юридичні особи, які створені та зареєстрованих відповідно до закону України, кінцевими бенефіціарними власниками, членами або учасниками (акціонерами) яких є виключно громадяни рф, які проживають на території України на законних підставах.

Також ухвалений Закон регулює можливість часткового використання коштів, на які накладено арешт органами державної виконавчої служби або приватним виконавцем (для фізичних осіб – видаткові операції у розмірі мінімальної заробітної плати на місяць; для юридичних осіб – для виплати заробітної плати не більше п’яти розмірів мінімальної заробітної плати на місяць; а також для сплати податків та зборів).

Абзац п’ятнадцятий пункту 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" вводить заборону на відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до переліку на період дії воєнного стану в Україні.

Розглянемо вказану норму більш детальніше.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією" (набрала чинності 25.12.2022) встановлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року був затверджений наказом Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75. Указаний наказ втратив чинність 27.12.2022. Наразі діє наказ Міністерства від 22.12.2022 № 309 (з наступними змінами), яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі – Перелік).

Отже, в силу абзацу п’ятнадцятого пункту 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" заборона відкривати виконавчі провадження та вчиняти виконавчі дії розповсюджується на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до Переліку.

Водночас, як бачимо зі змісту наведеної норми, заборона відкривати виконавчі провадження та вчиняти виконавчі дії стосується саме певної території (територіальних громад внесених до Переліку).

Така заборона не стосується місця реєстрації (розташування) підприємства і місце реєстрації юридичної особи не ототожнює з місцем вчинення виконавчих дій.

Верховний Суд розглянув ряд спорів з цього приводу і дійшов таких висновків.

У постанові від 24.04.2023 у справі № 910/9593/17 Суд зазначив, що відкриття виконавчого провадження та вчинення примусових заходів звернення стягнення на кошти боржника органом державної виконавчої служби, який не перебуває на території проведення воєнних (бойових) дій, оточення (блокування) не мають жодних законних заборон для їх вчинення з метою виконання рішення суду (прив`язка заборони відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій виключно до місця знаходження органу ДВС), заборона не поширюватиме свою дію на виконання усіх судових рішень, які підвідомчі Департаменту ДВС (зокрема тих, сума зобов`язання за якими становить п`ятдесят та більше мільйонів гривень). Такий підхід нівелюватиме мету запровадженої державою заборони.

Верховний Суд у справі № 905/2368/15, розглядаючи питання повернення виконавчого документу без виконання на підставі пункту 9 частини четвертої статті 4 (виконавчий документ не підлягає виконанню), абзацу п’ятнадцятого пункту 102 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження", зауважив, що Департамент ДВС передчасно вдався до аналізу дій, які можуть здійснюватися після відкриття виконавчого провадження, не взяв до уваги фактичні обставини звернення із таким наказом та помилково послався на приписи пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону "Про виконавче провадження" без належного обґрунтування у контексті спірних правовідносин. Вказав, що доводи державного виконавця зводяться до імовірних подальших виконавчих дій, які повинні відбуватись після відкриття виконавчого провадження і можуть мати значення після вчинення виконавчих дій з арешту коштів боржника, не виявлення коштів та майна боржника, на які можливо звернути стягнення тощо.

Верховний Суд вказав, що аргументи, наведені у касаційній скарзі стосовно того, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на інше майно, яке належить боржнику, а таке майно може знаходитися за місцем знаходження боржника (місто Донецьк), також можуть бути предметом оцінки вже внаслідок відкриття виконавчого провадження.

Наведені справи стосувалися розгляду виконавчих документів, сума стягнення за якими перевищувала п`ятдесят мільйонів гривень і виконання яких підвідомче Департаменту ДВС на підставі пункту 4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5.

Тобто Верховний Суд врахував, що місцезнаходженням органу Державної виконавчої служби є місто Київ, яке не включено до Переліку і таке виконання може бути здійснено на територіях, які не розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій і не перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Що ж до майна, за рахунок якого може бути задоволено вимоги стягувача, то така обставина також має важливе значення в контексті місця відкриття виконавчого провадження і вчинення виконавчих дій.

За змістом частини першої, другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Отже, місце розташування майна має істотне значення для можливості відкриття виконавчого провадження щодо юридичної особи не за місцем її реєстрації. Наприклад, у разі реєстрації юридичної особи боржника на території територіальної громади, яка внесена до Переліку, стягувач не обмежений в праві звертатися до органів державної виконавчої служби або приватного виконавця, юрисдикція яких поширюється на місцезнаходження, зокрема майна боржника, яке може бути відмінним від місцезнаходження самого боржника.

Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (частина четверта статті 24 Закону України "Про виконавче провадження").

Звичайно, що одним з найоптимальніших варіантів виконання судового рішення для виконавця і стягувача є стягнення коштів з рахунків боржника (у разі наявності таких). У цьому випадку важливим є визначення місцезнаходження такого майна. У контексті цього питання також звернемось до висновків Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 10.09.2018 у справі № 905/3542/15 зазначив, що безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України "Про виконавче провадження", у якому йдеться про "кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках".

У постанові від 01.08.2019 у справі № 910/13508">910/13508/15 Верховний Суд дійшов висновку, що місцезнаходженням майна (грошових коштів) є місто Київ (місцезнаходження банку, в якому у боржника наявний рахунок), а тому майно боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та на який розповсюджується його компетенція.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/64/15 зробила висновок, що у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Відповідна інформація щодо наявності рахунку у конкретному банку має бути підтвердженою.

Повертаючись до порушеного у цій статті питання слід дійти висновку, що виконавче провадження може бути відкрито стосовно боржника, місцезнаходженням якого є територія територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) за умови наявності у нього майна на території, яка підконтрольна Україні.

Так, Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 у справі № 904/1708/22 погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні скарги боржника на дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на кошти, яка була мотивована місцезнаходженням боржника (територія, включена до Переліку).

Верховний Суд виходив з того, що місцезнаходженням приватного виконавця є територія не включена до Переліку, а кошти, на які було накладено арешт, знаходилися на рахунку у банку, місцезнаходженням якого також була територія не включена до вказаного Переліку.

Отже, враховуючи законодавче урегулювання питання виконання судових рішень щодо юридичних осіб, місцезнаходженням яких є території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) та судову практику з цього приводу, можна дійти таких висновків:

• державний або приватний виконавець можуть відкривати виконавче провадження стосовно підприємств, місцезнаходженням яких є території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця і така територія не внесена до Переліку;
• місцем відкриття виконавчого провадження та вжиття заходів примусового виконання судового рішення може бути банк, в якому у боржника наявний рахунок;
• заява про відкриття виконавчого провадження має містити достатні докази для підтвердження наявності у боржника рахунку в банку. Саме лише зазначення про це є недостатнім;
• подальші дії приватного виконавця у межах вже відкритого виконавчого провадження не обмежуються виконавчим округом цього виконавця.

Такі висновки повністю узгоджуються з однією із основних засад судочинства – обов'язковістю рішення суду, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя та виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили.

Автор статті: Вітюк Роман