Чи має довіреність містити посилання на те, що вона видана саме адвокату? Чи зміниться судова практика?..

Рішенням Товариству відмовлено у задоволенні позову до ПАТ про визнання недійсними рішень наглядової ради. Товариство звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою апеляційного господарського суду було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на зазначене рішення .

Проте в подальшому ухвалою апеляційного господарського суду закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на вказане рішення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), оскільки після відкриття провадження виявилося, що апеляційну скаргу подано особою, яка не має права її підписувати.

Ця ухвала мотивована тим, що з доданої до апеляційної скарги довіреності від 07.10.2016 слідує, що вона видана саме фізичній особі, а не адвокату, що не може вважатися належним підтвердженням його повноважень для представництва Товариства в суді апеляційної інстанції з огляду на приписи ч. 4 ст. 60 ГПК та ч. 3 ст. 26 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що провадження у даній справі було порушено місцевим судом відповідно до ухвали від 29.05.2017, тобто після набрання чинності ЗУ № 1401-VIII від 02.06.2016 "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)". В підтвердження повноважень на підписання апеляційної скарги Товариства до апеляційної скарги додано копію довіреності Товариства від 07.10.2016, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України. З довіреності Товариства вбачається, що воно уповноважує ПІБ бути представником Товариства та вести від його імені, зокрема, господарські справи в усіх судах з правом підпису від імені Товариства всіх документів. Проте, суд апеляційної інстанції наголосив, що виходячи з системного тлумачення ч. 4 ст. 60 ГПК та ч. 3 ст. 26 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", у тексті довіреності обов'язково має бути зазначено, що її видано власне адвокату, а не фізичній особі. Наявність свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є належним доказом представництва клієнта саме у конкретній справі.

Не погоджуючись з такою ухвалою апеляційного суду, Товариство звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену ухвалу скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 02.07.2018 за касаційною скаргою Товариства відкрито касаційне провадження.

Під час розгляду справи касаційним судом з'ясовано, що у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/2414/17 суд касаційної інстанції, переглядаючи ухвалу апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги, висловив правову позицію, відповідно до якої за відсутності ордера довіреність повинна містити інформацію, що повноваження на представництво в суді надано саме адвокату, а не громадянину.

За висновком Суду, сама по собі довіреність не є доказом, який підтверджує повноваження адвоката позивача у справі, а також не свідчить про те, що у відносинах з довірителем Особа, як представник за довіреністю, виступає в статусі адвоката. При цьому, долучення до матеріалів справи копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не усуває зазначеного недоліку. Таким чином, Суд дійшов висновку, що позивачем не дотримано вимог ч. 4 ст. 60 ГПК, оскільки саме довіреність повинна давати вичерпну інформацію про надання повноважень на представництво адвокату, а не громадянину.

Проаналізувавши зміст ухвали апеляційного господарського суду про закриття провадження, яка переглядається у цій справі, та постанову Верховного Суду у справі № 914/2414/17, касаційний суд дійшов висновку про подібність обставин цих справ та однакове застосування судами ч. 4 ст. 60 ГПК. Так, суди вважають, що довіреність повинна містити інформацію, що повноваження на представництво надано саме адвокату, а не фізичній особі. Наявність свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є належним доказом представництва клієнта у суді.

Колегія суддів Касаційного господарського суду, яка розглядає цю справу, вказала, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування ч. 4 ст. 60 ГПК у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у справі №914/2414/17, мотивуючи це, зокрема, тим, що жодна норма ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не встановлює, що в довіреності, виданій на ім'я фізичної особи - адвоката, обов'язково зазначається про те, що такий представник є саме адвокатом.

Не містить таких вимог ні Господарський процесуальний кодекс України, ні Цивільний кодекс України, яким врегульовано питання представництва за довіреністю. Важливим є, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, мала статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Тоді як довіреність визначає лише повноваження адвоката, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти для виконання доручення.

Таким чином, колегія суддів вважаючи за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеному в раніше ухваленій постанові у справі № 914/2414/17 про те, що довіреність, на підставі якої адвокат здійснює представництво інтересів клієнта у суді, повинна обов'язково містити вказівку, що представник є адвокатом, передала справу № 908/1101/17 за касаційною скаргою Товариства на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2018 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (в порядку ч. 2 ст. 302 ГПК).

Здавалось, от воно, нарешті, суд почув те, про що вже багато місяців волають у судово-юридичній спільноті, яка у відчаї вже почала навіть обговорювати те, що як «останню барикаду» вже пора почати застосовувати ст. 397 Кримінального кодексу України («Втручання в діяльність захисника чи представника особи»), раз суди неустанно вдаючись до надлишкового формалізму та повертаючи заяви і скарги з тих чи інших підстав непідтвердження повноважень представників, забувають про те, що власне сам представник за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді несе відповідальність в порядку ст. 4001 КК.

Проте, на прикрість, на розгляд об’єднаної палати з пропозицією про зміну судової практики щодо підтвердження повноважень довіреністю, яка містить/не містить посилання на те, що її видано саме адвокату, передано не надто хороший приклад : справу, де свідоцтво датовано на рік пізніше дати довіреності (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю – 30.08.2017, довіреність – 07.10.2016). А як свідчить дані ЄДРСР, касаційні суди і самі нерідко роблять повернення касаційних скарги з посиланням на те, що свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю датовано пізніше дати видачі довіреності (наприклад: ухвала КГС ВС від 16.03.2018 № 922/158/17).

Отже, слідкуємо разом за цією справою, і хай справедливість переможе.

Судовий акт, що аналізується: ухвала КГС ВС від 22.08.2018 у справі № 908/1101/17.

Автор статті: Роман Вітюк,

юрист, м. Київ

УХВАЛА

22 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/1101/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представників учасників справи

позивача - Россоха М.О.,

відповідача - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засідання касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.С.Б. Плюс"

на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2018 (про закриття апеляційного провадження)

(головуючий - Геза Т.Д., судді: Дучал Н.М., Склярук О.І.)

у справі № 908/1101/17 Господарського суду Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.С.Б. Плюс"

до Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач"

про визнання недійсними рішень наглядової ради від 19.09.2016, від 31.10.2016, від 16.11.2016, оформлених протоколами засідань наглядової ради № б/н від 19.09.2016, № б/н від 31.10.2016 та документом під назвою рішення наглядової ради ПрАТ "Запорізький завод "Перетворювач" № б/н від 16.11.2016,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.01.2018 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Ф.С.Б. Плюс" у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач" про визнання недійсними рішень наглядової ради від 19.09.2016, від 31.10.2016, від 16.11.2016, оформлених протоколами засідань наглядової ради № б/н від 19.09.2016, № б/н від 31.10.2016 та документом під назвою "рішення наглядової ради ПрАТ "Запорізький завод "Перетворювач" № б/н від 16.11.2016.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ф.С.Б.Плюс" звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.01.2018, в якій просило його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.С.Б.Плюс" на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.01.2018.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2018 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.С.Б.Плюс" на рішення господарського суду Запорізької області від 12.01.2018 на підставі п.2 ч.1 ст.264 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2018 мотивована таким.

Провадження у справі №908/1101/17 порушено відповідно до ухвали Господарського суду Запорізької області від 29.05.2017, тобто після набрання чинності Законом України №1401-VIII від 02.06.2016 "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.С.Б.Плюс" на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.01.2018 підписана адвокатом ОСОБА_5 - представником позивача за довіреністю.

В підтвердження повноважень ОСОБА_5 на підписання апеляційної скарги ТОВ "Ф.С.Б.Плюс" до апеляційної скарги додано копію довіреності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.С.Б.Плюс" від 07.10.2016, копію свідоцтва ЗП №001400 про право на заняття адвокатською діяльністю та копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України серія АР №001187.

З довіреності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.С.Б.Плюс" вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ф.С.Б.Плюс" уповноважує ОСОБА_5 бути представником ТОВ "Ф.С.Б.Плюс" та вести від його імені, зокрема, господарські справи в усіх судах з правом підпису від імені ТОВ "Ф.С.Б.Плюс" всіх документів.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що виходячи з системного тлумачення ч.4 ст.60 Господарського процесуального кодексу Українита ч. 3 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", у тексті довіреності обов'язково має бути зазначено, що її видано власне адвокату, а не фізичній особі. Наявність свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є належним доказом представництва клієнта саме у конкретній справі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з доданої до апеляційної скарги довіреності б/н від 07.10.2016 слідує, що вона видана саме фізичній особі ОСОБА_5, а не адвокату ОСОБА_5, що не може вважатися належним підтвердженням його повноважень для представництва ТОВ "Ф.С.Б.Плюс" в суді апеляційної інстанції з огляду на приписи ч. 4 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відтак, врахувавши положення п.2 ч.1 ст.264 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження на тій підставі, що після відкриття провадження виявилося, що апеляційну скаргу подано особою, яка не має права її підписувати.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2018 скасувати, а справу №908/1101/17 передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 02.07.2018 (колегією суддів у складі: Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Стратієнко Л.В.) відкрито касаційне провадження у справі №908/1101/17 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.С.Б. Плюс" на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2018 та призначено розгляд касаційної скарги у судовому засіданні на 01 серпня 2018 року.

Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду №1739 від 31.07.2018 у зв'язку з відпусткою судді Баранця О.М. відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 №30 (зі змінами та доповненнями), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 908/1101/17.

В період з 31.07.2018 по 03.08.2018 автоматизований розподіл справи №908/1101/17 не відбувся у зв'язку з відсутністю необхідної кількості суддів для розподілу справи, що підтверджується наявними у матеріалах справи протоколами щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2018, 01.08.2018, 02.08.2018, 03.08.2018.

06 серпня 2018 року автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/1101/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Ткач І.В. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.08.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 07.08.2018 призначено розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.С.Б. Плюс" на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2018 у судовому засіданні суду касаційної інстанції на 22 серпня 2018 року.

Водночас, під час розгляду справи з'ясовано, що у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/2414/17 (колегія суддів у складі Суховий В.Г. - головуючий, судді Берднік І.С., Міщенко І.С.) суд касаційної інстанції, переглядаючи ухвалу Львівського апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги, висловив правову позицію, відповідно до якої за відсутності ордера довіреність повинна містити інформацію, що повноваження на представництво в суді надано саме адвокату, а не громадянину. За висновком Суду, сама по собі довіреність не є доказом, який підтверджує повноваження адвоката позивача у справі - ПрАТ "Київстар", а також не свідчить про те, що у відносинах з довірителем (ПрАТ "Київстар") ОСОБА_8 як представник за довіреністю виступає в статусі адвоката. При цьому, долучення до матеріалів справи копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не усуває зазначеного недоліку. Таким чином, Суд дійшов висновку, що позивачем не дотримано вимог ч.4 ст.60 Господарського процесуального кодексу України, оскільки саме довіреність повинна давати вичерпну інформацію про надання повноважень на представництво адвокату, а не громадянину.

Проаналізувавши зміст ухвали апеляційного господарського суду про закриття провадження, яка переглядається у цій справі, та постанову Верховного Суду у справі №914/2414/17, Суд дійшов висновку про подібність обставин цих справ та однакове застосування судами ч. 4 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України. Так, суди вважають, що довіреність повинна містити інформацію, що повноваження на представництво надано саме адвокату, а не фізичній особі. Наявність свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є належним доказом представництва клієнта у суді.

Відповідно до частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

Колегія суддів Касаційного господарського суду, яка розглядає цю справу, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування ч.4 ст.60 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у справі №914/2414/17, мотивуючи це таким.

За змістом ч.4 ст.60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty), згідно з якою юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування та не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці.

Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності" (рішення у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява №18139/91, рішення від 23 червня 1995 року, п. 37).

Конституцією України проголошено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ч.2 ст.3 Конституції України).

Виходячи зі змісту ст.131-2 Конституції України, обов'язковою вимогою для здійснення представництва іншої особи у суді є те, що таке представництво може здійснювати виключно адвокат (за винятком випадків, встановлених законом).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Частиною 1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: - договір про надання правової допомоги; - довіреність; - ордер; - доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 3 ст.26 Закону встановлено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Жодна норма Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не встановлює, що в довіреності, виданій на ім'я фізичної особи - адвоката, обов'язково зазначається про те, що такий представник є саме адвокатом. Не містить таких вимог ні Господарський процесуальний кодекс України, ні Цивільний кодекс України, яким врегульовано питання представництва за довіреністю.

В зазначеному аспекті важливим є, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, мала статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Тоді як довіреність визначає лише повноваження адвоката, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти для виконання доручення.

Превалюючим завданням судочинства є впровадження ефективного, неупередженого, справедливого та своєчасного захисту прав і свобод особи.

Конституція України гарантує особам право на апеляційний перегляд рішення судів першої інстанції. У пункті 27 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 зі справи "Пелевін проти України" за заявою №24402/02 Суд зазначив, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах (див., наприклад, рішення у справі "Делкурт проти Бельгії", від 17 січня 1970 року, пункт 25, Серія А, № 11). Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства", від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія А, № 93).

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, здійсненому в раніше ухваленій постанові у справі №914/2414/17 про те, що довіреність, на підставі якої адвокат здійснює представництво інтересів клієнта у суді, повинна обов'язково містити вказівку, що представник є адвокатом.

Керуючись частиною 2 статті 302, статтею 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Справу №908/1101/17 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.С.Б. Плюс" на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 05.05.2018 передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді Г. Вронська

Л. Стратієнко