Безробітня особа, яка зареєстрована як СПД (фізична особа - підприємець) не має право отримувати допомогу по безробіттю (Постанова ВСУ від 7 жовтня 2014 р. у справі № 21- 408а14)

Фабула судового акту: Центр зайнятості здійснював виплату допомоги по безробіттю особі, яка не працювала, не здійснювала господарську діяльність, проте була зареєстрована як суб‘єкт підприємницької діяльності (ФОП). Встановивши це ЦЗ припинив виплати та звернувся із позовом про стягнення раніше здійснених виплат до суду. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, а суди апеляційної інстанції залишили це рішення без змін. Так суд касаційної інстанції встановив, що відповідач хоча і був зареєстрований як ФОП, проте на момент звернення до ТЗ виконав усі дії щодо припинення підприємницької діяльності, а тому підстав для стягнення з нього отриманої допомоги по безробіттю немає. ВСУ розглядаючи заяву ЦЗ про перегляд встановив неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права та прийшов висновку про порушення судами п. 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000р.№ 30.

З точки зору адміністративного процесу це рішення цікаве наступним: ВСУ скасував рішення суду касаційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, проте не скасував рішення суду першої та апеляційної інстанцій, хоча і визнав їх протиправними, та не ухвалив нового рішення по суті позову ЦЗ, оскільки зазначив, що відповідно до ст.ст. 237, 243 КАК України немає відповідних повноважень і такі повноваження є тільки у суду касаційної інстанції.

Аналізуйте судовий акт: Непроведення або порушення строків проведення атестації не є підставою для відмови в призначенні пільгової пенсії за списком № 2 (Постанова ВСУ у справі №21-307а14 від 16 вересня 2014р.)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Херсонського міського центру зайнятості (далі - Центр зайнятості) до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2010 року Центр зайнятості звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 незаконно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 4346 грн 34 коп. на підставі частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1533-III).

На обґрунтування позову Центр зайнятості послався на те, що відповідач на момент звернення до Центру зайнятості та під час отримання допомоги по безробіттю був зареєстрований як фізична особа-підприємець (далі - ФОП), проте приховав цю обставину, яка унеможливлювала отримання зазначеної допомоги.

Суди встановили, що 29 вересня 2008 року ОСОБА_1 був зареєстрований у Центрі зайнятості, йому було надано статус безробітного відповідно до статті 2 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 803-XII) та призначено допомогу по безробіттю відповідно до статей 22, 23 Закону № 1533-III.

З правами та обов'язками безробітного ОСОБА_1 був ознайомлений на інформаційному семінарі 24 вересня 2008 року.

23 вересня 2010 року позивач провів перевірку, за результатами якої складено акт перевірки достовірності страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення № 206/П. У ході перевірки встановлено, що відповідач на порушення статті 2 Закону № 803-XII неправомірно отримав допомогу по безробіттю в період з 29 вересня 2008 року по 20 червня 2009 року в сумі 4246 грн 34 коп., оскільки з 31 березня 2005 року він зареєстрований як ФОП.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 1 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 травня 2014 року рішення судів першої й апеляційної інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Центр зайнятості зазначає, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції від 9 грудня 2010 року, 17, 24 січня, 12 червня 2013 року, 13, 20 березня 2014 року (справи №№ К-25572/10, К/9991/30630/12, К-33695/10, К/9991/35197/11, К/9991/54203/12, К/9991/49447/12 відповідно) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статей 1, 2 Закону № 803-ХІІ, статті 36 Закону № 1533-III, статей 46, 47 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 755-IV), пункту 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 219 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок). Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2014 року скасувати й ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Перевіривши наведені у заяві Центра зайнятості доводи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження, виходив із того, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статей 1, 2 Закону № 803-ХІІ, статті 36 Закону № 1533-III, статей 46, 47 Закону № 755-IV, пункту 20 Порядку.

Так, у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що оскільки особа на момент реєстрації в службі зайнятості була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, вона не могла бути визнана безробітною і, відповідно, отримувати матеріальне забезпечення за нормами Закону № 1533-III.

Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд дійшов іншого висновку, зазначивши у своєму рішенні, що ОСОБА_1, хоча і зареєстрований як підприємець, проте на момент звернення до Центру зайнятості виконав усі дії щодо припинення підприємницької діяльності, а тому підстав для стягнення з нього отриманої допомоги по безробіттю немає.

Колегія суддів вважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданих для порівняння судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Підпунктом «б» пункту 3 статті 1 Закону № 803-XII визначено, що в Україні до зайнятого населення належать, зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців.

Згідно зі статтею 2 зазначеного Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Відповідно до статей 4, № 755-IV державна реєстрація ФОП є засвідченням факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою. Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.

Пунктом 8 частини першої статті 31 Закону № 1533-III передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 36 цього Закону сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, в тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за № 915/5136; у редакції чинній на час виникнення спірних відносин), встановлено, що якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується в судовому порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, не може бути визнана безробітною і не має права на виплату допомоги по безробіттю.

Як установили суди, ОСОБА_1 29 вересня 2008 року подав до Центру зайнятості заяву про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, в якій зазначив, що він не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності. Проте на час подання цієї заяви та протягом усього часу отримання допомоги по безробіттю відповідач був зареєстрований як ФОП.

За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2014 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Проте, установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, про що йдеться в заяві, оскільки відповідно до частини другої статті 243 КАС Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги такі повноваження відповідно до вимог статті 223 КАС має суд касаційної інстанції, справу після скасування оскаржуваної ухвали слід направити на новий розгляд до зазначеного суду.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Херсонського міського центру зайнятості задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький