Адміністративна відповідальності головного бухгалтера за ч. 5 ст.165 КУпАП за несплату або несвоєчасну сплату податків.

Статтею 14 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі також -КУпАП) встановлено, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.

Відповідно до частини 4 статті 165-1 КУпАП несплата або несвоєчасна сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у тому числі авансових платежів, у сумі більше трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу - підприємця або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від вісімдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з частини 1статті 234-2 КУпАП органи доходів і зборів розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням порядку приймання готівки для подальшого її переказу (стаття 163-13), порушенням порядку проведення готівкових розрахунків та розрахунків з використанням електронних платіжних засобів за товари (послуги) (стаття 163-15), ухиленням від поданнядекларації про доходи(стаття 164-1), порушенням законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (стаття 165-1), порушенням порядку припинення юридичної особи (частини третя - шоста статті 166-6), перешкоджанням уповноваженим особам органів доходів і зборів у проведенні перевірок (стаття 188-23).

Відповідно до частини 7 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загально обов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI, єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Згідно ч. 9ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», передача платниками єдиного внеску своїх обов'язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 1000 ЦК України,за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Відповідно до ст.1003, ч. 1 ст.1004, ч. 1 ст.1005, ч. 1 ст. 1007 ЦК Україниу договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим. Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто. Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Таким чином, основним змістом договору доручення є зобов'язання повіреного вчинити певні юридичні дії від імені та за рахунок довірителя.

ВАЖЛИВО!!!

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач виконав свої зобов'язання зі сплати єдиного внеску шляхом вчинення дій від імені позивача повіреним на підставі договору доручення. Крім того, слід зазначити, що внаслідок таких дій позивача ніяких негативних наслідків не наступило, а навпаки кошти своєчасно надійшли до відповідача.

Відповідно дост. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Аналіз законодавчих норм, заперечення позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення дає підстави суду дійти висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення та спростувати позицію позивача, проте жодних доказів, суду не надано.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що аналогічна практика щодо вирішення подібних спірних правовідносин міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України по справі № К/800/18754/16 від 26.01.2017 року.

Крім того, слід звернути увагу на те, що згідно з частиною першою статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цьогоКодексупідвідомчі суду (судді).

Відповідно до п. п. 1, 7 ч. 1ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

Листом від 02.08.2013 №6802-0-4-13/11 Міністерство юстиції України роз'яснило, що в теорії адміністративного права триваючими визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його неповністю чи неналежним чином.

З огляду на те, що законом передбачено граничний термін подання звіту та граничний термін сплати єдиного внеску до фіскального органу, а норма містить формальний склад правопорушення щодо події неподання або несвоєчасного подання (подання за невстановленою формою) звітності з єдиного внеску, несплати або несвоєчасної сплати єдиного внеску, то термін правопорушення необхідно обчислювати на наступний день граничного строку подання звітності або сплати внеску з урахуванням нормст. 38 КУпАП.

Тобто, відлік строку для застосування адміністративного стягнення за несвоєчасну сплату єдиного внеску повинен починатися саме з того дня, який є граничним терміном сплати єдиного внеску до фіскального органу за відповідний місяць, а не з дати складання акту перевірки фіскальним органом, оскільки несвоєчасна сплата єдиного внеску не є триваючим правопорушенням.

ВАЖЛИВО!!!

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, на думку суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Автор статті: Хітько Василь Миколайович