ВП ВС: Звернення із заявою про видачу судового наказу не перериває строк позовної давності за заявленою вимогою; переривання строку відбувається лише при поданні позову з цією вимогою (ВП ВС у справі № 712/8916/17 від 7 липня 2020 р.)

23.09.2020 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
ВП ВС: Звернення із заявою про видачу судового наказу не перериває строк позовної давності за заявленою вимогою; переривання строку відбувається лише при поданні позову з цією вимогою (ВП ВС у справі № 712/8916/17 від 7 липня 2020 р.) - 988a1329a0b6008caeb173269d62d621_5f6b62e1b1343.jpg

Фабула судового акту: У цивільному судочинстві наказне провадження з’явилося вже після прийняття Цивільного кодексу України, який почав діяти з 1 січня 2004 року. Тому питання позовної давності щодо здійснення наказного провадження та видачі судових наказів главою 19 ЦК України прямо не врегульовано.

В даному випадку ми розглядаємо проблему переривання строків позовної давності за цивільною вимогою у випадку звернення стягувача до суду із заявою про видачу судового наказу. Чи переривається строк позовної давності за такою вимогою – чи ні?

Наказне провадження це різновид спрощеного цивільного провадження, яке здійснюється без виклику сторін, розпочинається з моменту подання стягувачем заяви про видачу судового наказу та закінчується видачею або відмовою у видачі судового наказу. При цьому судовий наказ одночасно вже є і рішенням суду, і виконавчим документом. Участь боржника у наказному провадженні можлива лише, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання його копії. Тому боржник позбавлений права до видачі судового наказу заявити про закінчення строку позовної давності, у випадку якщо це має місце.

Стаття 161 ЦПК України передбачає перелік вимог, за якими може бути видано судовий наказ. Водночас стягувач має право подавати за такими вимогами як і заяву про видачу судового наказу, так і позовну заяву в загальному порядку, передбаченому ЦПК України.

Велика Палата ВС узагальнила, що фактично існують два підходи до застосування позовної давності у наказному провадженні: а) позовна давність підтверджує наявність спору про право та виключає прийняття заяви про видачу судового наказу; б) суд не має враховувати позовну давність без заяви особи, а тому відсутні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Водночас пункт 5, ст. 165 ЦПК України визначає підставою для відмови у видачі судового наказу сплив строку позовної давності, який повинен встановити і застосувати суд без заяви боржника.

У справі, що розглядається, стягувач звернувся із заявою в порядку пункту 3, ст. 161 ЦК України про видачу наказу про стягнення боргу із житлово-комунальних послуг. Суд не прийняв цю заяву через наявність спору про право. Пізніше стягувач подав вже позовну заяву із аналогічною вимогою, проте втратив час, і у відношенні частини суми боргу вже сплив строк позовної давності. Боржник під час розгляду позову зробив заяву про застосування строку позовної давності, і суд з цієї підстави відмовив у стягненні.

ВП ВС розглядаючи касаційну скаргу відступила від декількох відомих постанов ВС у цій царині і застосувавши статтю 264 ЦК України прийшла до наступного висновку. Подання заяви про видачу судового наказу не може використовуватися стягувачем, як підстава для переривання строку позовної давності за вимогою вказаною у такій заяві (чи її частиною).

Аналізуйте судовий акт: Обізнаність про порушення права презюмується, неможливість довідатись про таке порушення слід довести (ВС/КЦС № 200/19766/16-ц від 15.01.2020)

Закон не наводить обставин, за яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на суд, який в цій справи поновив строк після спливу шести років (ВС/КГС, справа № 913/112/18, 13.02.19)

Факт, що відповідач належно не повідомлений про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви останнього про застосування позовної давності (ВС/ВП № 200/11343/14-ц від 17.04.2018)

До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність НЕ застосовується (ВС/КЦС у справі № 686/16196/15-ц від 08.07.2020)

Позовна давність у спорах про стягнення збитків, спричинених злочином розпочинається з моменту виявлення таких збитків, а не встановлення вини судовим рішенням (ВС/КЦС № 132/2083/16-ц від 28.03.2018)

Постанова

Іменем України

7 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 712/8916/17

Провадження № 14-448цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію

за касаційною скаргою відповідачки на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року, ухвалене суддею Пересуньком Я. В., й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Сіренка Ю. В., Пономаренка В. В., Ювшина В. І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Короткий зміст позовних вимог

1. 17 липня 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив стягнути солідарно з відповідачки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на 1 лютого 2017 року: 45 686,17 грн - заборгованості за спожиту теплову енергію, 5 703,23 грн - інфляційних витрат і 1 285,34 грн - три проценти річних.

2. Позов мотивував такими обставинами:

2.1. Позивач постачає теплову енергію для потреб опалення та гарячого водопостачання, зокрема, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира).

2.2. Відповідачі мають заборгованість перед позивачем за надані у квартирі житлово-комунальні послуги (поставлену теплову енергію), оскільки з січня 2011 року не вносять відповідну оплату, чим завдають шкоду позивачеві.

2.3. 11 квітня 2017 року позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки.

2.4. 12 травня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси відмовив у прийнятті зазначеної заяви через наявність спору про право.

2.5. Крім повернення боргу за спожиті послуги, відповідачі мають сплатити позивачеві три проценти річних й інфляційні втрати згідно з наданим розрахунком за період заборгованості з травня 2016 року до травня 2017 року включно.

(2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 29 вересня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу про залишення без розгляду позову в частині вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог (з урахуванням ухвали цього ж суду від 6 жовтня 2017 року про виправлення описки), а саме: стягнув з відповідачки на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію за період з квітня 2014 року «по 1 лютого 2017 року» у сумі 30 804,96 грн, три проценти річних - 983,39 грн, інфляційні втрати - 5 703,23 грн; в іншій частині позову відмовив через пропуск позовної давності.

4. Мотивував рішення так:

4.1. Сторони перебувають у фактичних договірних відносинах, в яких відповідачка як власниця квартири має обов`язок оплатити позивачеві надані ним послуги відповідно до кількості зареєстрованих у квартирі осіб.

4.2. У вересні 2017 року відповідачка подала заяву про сплив позовної давності.

4.3. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, подання кредитором (виконавцем послуг) згідно з розділом ІІ Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Тому, оскільки позивач у квітні 2017 року подав до суду заяву про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки, перебіг позовної давності був перерваний.

4.4. Отже, обґрунтованою є вимога позивача про стягнення заборгованості у межах позовної давності за період з квітня 2014 року «по 31 січня 2017 року».

(3) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 22 листопада 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року.

6. Мотивував ухвалу так:

6.1. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13.

6.2. Правовідносини сторін є грошовим зобов`язанням, в якому на боржника покладений обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, а цьому обов`язку кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані ним послуги.

6.3. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Оскільки за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг відповідальність несе відповідачка, а заборгованість за послуги позивач нараховував щомісяця, то загальна позовна давність починає спливати за кожним таким щомісячним платежем окремо.

(4) Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 7 грудня 2017 року відповідачка подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

(5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

8. 1 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи, що є достатньо обґрунтованих підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15. Мотивував ухвалу так:

8.1. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виснував, що відповідачка з січня 2011 року жодного разу не вносила оплату за поставлені позивачем до її квартири послуги, а позивач 20 квітня 2017 року звертався із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідачки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості, внаслідок чого перебіг позовної давності перервався. Тому суд стягнув заборгованість з урахуванням звернення позивача із заявою про видачу судового наказу за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року включно.

8.2. Суд першої інстанції застосував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, згідно з яким «судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності».

8.3. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14, згідно з яким, оскільки «судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності».

8.4. У зазначених висновках Верховний Суд України надав розширювальне тлумачення приписів статті 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо підстав для переривання перебігу позовної давності. Причиною для такого розширювального тлумачення стала неузгодженість матеріальних і процесуальних норм: на момент прийняття ЦК України у процесуальному законі не було правил про наказне провадження, а тому ЦК України не передбачав такої підстави для переривання перебігу позовної давності як подання кредитором заяви про видачу судового наказу. Із запровадженням у ЦПК України 2004 року інституту наказного провадження зміни до статті 264 ЦК України внесені не були. Тому у судовій практиці були спроби узгодити матеріальні та процесуальні норми щодо застосування позовної давності у наказному провадженні.

8.5. У листі від 1 липня 2007 року «Практика розгляду судами цивільних справ у порядку наказного провадження» Верховний Суд України вказав, що «чинне законодавство не передбачає застосування позовної давності судом на власний розсуд. Відповідно до частин другої та третьої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Зважаючи на це, суди не повинні відмовляти у прийнятті заяв про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Адже у разі винесення судового наказу щодо зобов`язання, за якими сплив строк позовної давності, боржник має право на скасування судового наказу».

8.6. Натомість згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» «наявність спору про право (пункт 2 частини третьої статті 100 ЦПК), що є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити, коли із доданих документів убачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 ЦК)».

8.7. Фактично існували два підходи до застосування позовної давності у наказному провадженні: а) позовна давність підтверджує наявність спору про право та виключає прийняття заяви про видачу судового наказу; б) суд не має враховувати позовну давність без заяви особи, а тому відсутні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Протилежні висновки у подібних правовідносинах не сприяють єдності правозастосовної практики.

8.8. Навряд чи були підстави розширити зміст припису статті 264 ЦК України та виснувати про те, що подання кредитором заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Ця інтерпретація зроблена в інтересах кредитора без урахування інтересів боржника, в якого фактично немає можливості заявити про застосування позовної давності у наказному провадженні, а у суду - її врахувати.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Відповідачка мотивувала касаційну скаргу так:

9.1. У позивача з відповідачкою відсутній укладений договір про надання відповідних житлово-комунальних послуг.

9.2. Позивач втратив право на судовий захист відповідно до статей 264 і 267 ЦК України.

9.3. Суди допустили порушення норм процесуального права; у їхніх рішеннях є «неправдиві факти»; ці рішення є «завідомо неправосудними та незрозумілими», а докази, які підтверджують заборгованість відповідачки, є необґрунтованими.

9.4. Суди помилково вказали 11 квітня 2017 року датою постановлення ухвали Соснівського районного суду міста Черкаси про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості, оскільки цю ухвалу суд постановив 12 травня 2017 року.

(2) Позиція позивача

10. Позивач відзив на касаційну скаргу не подав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо обов`язку власниці квартири оплатити фактично надані житлово-комунальні послуги

11. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачка не надала належних і допустимих доказів того, що у квартирі відсутнє централізоване опалення чи гаряче водопостачання, а також виснували, що у сторін склалися фактичні договірні відносини за відсутності письмового договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Проте відповідачка заперечує наявність таких відносин, акцентуючи на відсутності зазначеного договору у письмовій формі.

12. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідачку від обов`язку оплати за надані такі послуги.

13. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

14. Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон).

15. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).

16. Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону).

17. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

18. Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону).

19. Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону).

20. Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).

21. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

22. За змістом частини перша статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

23. Вирішуючи питання про те, чи правильно суди першої й апеляційної інстанцій застосували норми права, Велика Палата Верховного Суду з огляду на наведений припис процесуального закону бере до уваги обставини, які встановили ці суди, та вважає неприйнятними аргументи касаційної скарги про «неправдиві факти», встановлені у судових рішеннях, необґрунтованість» доказів, що підтверджують ці факти, а також про «завідому неправосудність і незрозумілість» таких рішень.

24. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачка є одноосібною власницею квартири, в якій мають зареєстроване місце проживання, окрім відповідачки, ще 5 осіб, і що позивач надав послуги з постачання теплової енергії. З огляду на це відповідачка як власник квартири, в якій були отримані житлово-комунальні послуги, мала обов`язок оплатити позивачеві їхню вартість. Але, як також установили суди, оскільки з січня 2011 року вона жодного разу не оплачувала за поставлені позивачем до квартири послуги, чим порушила його право, за захистом якого він звернувся до суду. З огляду на висновки судів Велика Палата Верховного Суду має перевірити, за який період можливе стягнення заборгованості, яка виникла у відповідачки.

(1.2) Щодо переривання перебігу позовної давності

25. Позивач звернувся до суду з позовом 17 липня 2017 року та заявив вимогу про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги станом на 1 лютого 2017 року, а також трьох процентів річних й інфляційних втрат за період заборгованості з травня 2016 року до травня 2017 року включно (згідно з наданим розрахунком), вважаючи, що позовна давність стосовно оплати за постачання теплової енергії, яку відповідачка не вносила, починаючи з січня 2011 року, перервалася поданням заяви про видачу судового наказу. Відповідачка у суді першої інстанції до ухвалення ним рішення подала письмову заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до всіх вимог позивача.

26. Суд першої інстанції вважав, що позовна давність за вимогою про стягнення заборгованості за вказаний період була перервана поданням до суду у квітні 2017 року заяви про видачу судового наказу, але стягнув з відповідачки борг за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року включно. Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції щодо вирішення спору. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що інститут переривання позовної давності до спірних відносин незастосовний.

27. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(пункт 138)).

28. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний закономінтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний закономінтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)).

29. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

30. Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).

31. Відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та частини першої статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати, судовий наказ є особливою формою судового рішення за певними вимогами, зокрема, і про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості (пункт 3 частини першої статті 96 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, пункт 3 частини першої статті 161 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).

32. Верховний Суд України сформулював висновок про те, що оскільки судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому ЦПК України, перериває перебіг позовної давності (постанови від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15). Аналогічно застосував приписи про переривання позовної давності і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц.

33. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведена інтерпретація норм права не врахувала інтересу боржника, зокрема у тому, щоби заявити про застосування позовної давності, а такої можливості у наказному провадженні немає. Більше того, стаття 100 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не встановлювала підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи її повернення ні те, що з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, ні те, що пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою. Натомість пункт 5 частини першої статті 165 ЦПК України у редакції, чинній з вказаної дати, таку підставу для відмови у видачі судового наказу передбачає.

34. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

35. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду України чи Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 41)).

36. Вирішуючи поставлене в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2019 року питання про наявність підстав для відступу від наведеного вище висновку Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду зауважує таке:

36.1. Інститут наказного провадження був запроваджений у цивільному процесі України з 1 вересня 2005 року, коли набрав чинності ЦПК України. ЦК України набрав чинності 1 січня 2004 року. З того часу приписи статті 264 цього кодексу про переривання перебігу позовної давності залишаються незмінними, а перелік підстав такого переривання є вичерпним.

36.2. Наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього. Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є правом, а не обов`язком особи, якій належить право вимоги, а також органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, частина друга статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).

37. Як встановили суди попередніх інстанцій, до звернення з позовом позивач 20 квітня 2017 року подав до суду заяву про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідачки, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 заборгованості за період з 1 січня 2011 року до 1 лютого 2017 року. А 12 травня 2017 року, як вірно стверджує відповідачка у касаційній скарзі, Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу у справі № 712/5031/17 про відмову у прийнятті зазначеної заяви про видачу судового наказу (описка у даті постановлення цієї ухвали в описових частинах рішення суду першої інстанції від 29 вересня 2017 року й ухвали апеляційного суду від 22 листопада 2017 року у справі № 712/8916/17 не впливає на висновки Великої Палати Верховного Суду).

38. Велика Палата Верховного Суду вважає, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 903/509/17).Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред`явлення позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).

39. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, висловленого у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, та від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності.

(1.3) Щодо стягнення заборгованості за надані послуги

40. Спірні правовідносини виникли з приводу несплати відповідачкою наданих позивачем житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання квартири. Суди попередніх інстанцій задовольнили позов частково, стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року включно у сумі 30 804,96 грн, а також 983,39 грн розрахованих трьох процентів річних і 5 703,23 грн розрахованих інфляційних втрат за вказаний період та відмовивши в іншій частині вимог через пропуск позовної давності. Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що позов слід задовольнити частково, проте період розрахунку заборгованості та сума, яку слід стягнути, є відмінними від тих, які визначили суди.

41. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону).

42. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у редакції, що була чинною впродовж періоду, за який позивач просить стягнути заборгованість).

43. Як установили суди попередніх інстанцій, з січня 2011 року відповідачка жодного разу не оплачувала за надані позивачем послуги. Суди дослідили, зокрема, розрахунок заборгованості, згідно з яким позивач її нараховував за кожен календарний місяць надання послуг, починаючи з січня 2011 року.

44. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

45. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

46. Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то, як правильно вказали суди попередніх інстанцій, перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.

47. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд першої інстанції, розраховуючи інфляційні втрати, правильно вказав, що платіж за квітень відповідачка мала внести до 20 травня відповідного року. Однак для розрахунку заборгованості власне за послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання квартири суди не взяли до уваги нормативно визначений термін внесення відповідних платежів, а тому неправильно визначили день, з якого настало прострочення відповідачки за кожним місячним платежем.

48. З огляду на те, що у позивача з відповідачкою є фактичні договірні відносини, тобто не визначений інший, ніж встановлений у пункті 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення термін внесення платежів, саме з 21 числа кожного місяця, наступного за тим, в якому були надані відповідні послуги, починається прострочення оплати цих послуг, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожним місячним платежем.

49. Оскільки подання позивачем 20 квітня 2017 року заяви про видачу судового наказу не перервало загальної позовної давності, остання не спливла до тих щомісячних платежів, від моменту прострочення яких до дня звернення до суду з позовом не минуло 3 роки. Послуги, надані у червні 2014 року, відповідачка мала оплатити до 20 липня 2014 року включно (тобто позовна давність за вимогою про стягнення заборгованості за червень 2014 року минала 21 липня 2017 року). А позивач звернувся з позовом 17 липня 2017 року. Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на стягнення заборгованості за період з квітня, а не з червня 2014 року.

50. Суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, перевірив наданий позивачем розрахунок і встановив у межах підставних, на думку суду, вимог розмір заборгованості відповідачки, починаючи з квітня 2014 року. Велика Палата Верховного Суду, користуючись дослідженим судами розрахунком, визначила, що за виключенням вартості послуг, наданих у квітні та травні 2014 року, сума заборгованості за надані у період з червня 2014 року до січня 2017 року включно послуги становить 30 319,76 грн.

(1.4) Щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат

51. У позовній заяві позивач вказав, що, окрім повернення боргу за надані ним послуги, відповідачі мають сплатити позивачеві три проценти річних й інфляційні втрати та надав розрахунок, згідно з яким нарахував три проценти річних й інфляційні втрати за період прострочення з травня 2016 року до травня 2017 року включно. Проте суди стягнули з відповідачки такі проценти і втрати за період з червня 2014 року до січня 2017 року. Велика Палата Верховного Суду з таким висновком судів не погоджується.

52. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункт 45)).

53. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

54. За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15).

55. З огляду на те, що відповідачка, як встановили суди попередніх інстанцій, прострочила виконання грошового зобов`язання, вона на вимогу позивача повинна сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.

56. За змістом частин першої та другої статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (аналогічні приписи є у частинах першій і третій статті 13 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).

57. З огляду на принцип диспозитивності та заявлений позивачем у розрахунку період нарахування трьох процентів річних й інфляційних втрат за період прострочення оплати послуг з травня 2016 року до травня 2017 року включно (т. 1, а. с. 4-6), суди попередніх інстанцій помилково стягнули ці проценти та втрати за інший період (з квітня 2014 року до 1 лютого 2017 року), аніж заявив позивач.

58. Окрім того, розраховуючи три проценти річних, суди не врахували, що початок періоду прострочення за кожним щомісячним платежем припадає на 21 число кожного наступного місяця. Тому сума заборгованості за процентами з травня 2016 року до травня 2017 року включно відповідно до заявленого позивачем та дослідженого судами розрахунку становить: за прострочення оплати послуг за травень 2016 року - 21,57 грн, за червень 2016 року - 20,37 грн, за липень 2016 року - 29,56 грн, за серпень 2016 року - 21,42 грн, за вересень 2016 року - 7,17 грн, за жовтень 2016 року - 25,99 грн, за листопад 2016 року - 28,61 грн, за грудень 2016 року - 23,63 грн, за січень 2017 року - 20,67 грн, за лютий 2017 року - 15,63 грн, за березень 2017 року - 6,56 грн, за квітень 2017 року - 1,34 грн, а разом - 222,52 грн, розрахованих за формулою: 3% річних від суми боргу за місячним платежем = сума боргу за один щомісячний платіж * 3 : 100 : кількість днів у році, коли мало місце прострочення * кількість днів прострочення цього щомісячного платежу у відповідному році.

59. Оскільки індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, то якщо сума боргу сплачується з 16 до останнього дня місяця включно, розрахунок інфляційних втрат починається з наступного за цим місяцем і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 916/1883/16 (пункт 43), від 8 травня 2019 року у справі № 904/2156/18, від 20 вересня 2019 року у справі № 904/4342/18 (пункт 46), від 14 січня 2020 року у справі № 924/532/19 (пункт 23), від 29 квітня 2020 року у справі № 910/1193/19 (пункт 5.2.8), від 18 червня 2020 року у справі № 904/3491/19 (пункт 9.11)).

60. З огляду на вказане інфляційні втрати за прострочення оплати за послуги, надані, наприклад, у травні 2016 року, які мали бути оплачені до 20 червня 2016 року включно, слід розраховувати, з липня 2016 року. А станом на 31 травня 2017 року інфляційні втрати за оплату послуг, наданих у квітні та травні того року, не виникли у періоді, який позивач зазначив у його розрахунку, дослідженому судами. Тому відповідно до заявленого у цьому розрахунку заборгованості, на яку слід нарахувати інфляційні втрати за період з травня 2016 року до травня 2017 року, сума таких втрат, що має компенсувати відповідачка, становить: за прострочення оплати послуг за травень 2016 року - 104,78 грн, за червень 2016 року - 109,27 грн, за липень 2016 року - 180,2 грн, за серпень 2016 року - 125,68 грн, за вересень 2016 року - 37,44 грн, за жовтень 2016 року - 118,72 грн, за листопад 2016 року - 134,24 грн, за грудень 2016 року - 121 грн, за січень 2017 року - 101,88 грн, за лютий 2017 року - 58,42 грн, за березень 2017 року - 25,31 грн, а разом - 1 116,95 грн.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

61. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.

62. Оскільки відповідачка подала касаційну скаргу у справі № 712/8916/17 7 грудня 2017 року, а її розгляд не завершився до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.

63. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункти 1 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).

64. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 410 ЦПК України у вказаній редакції).

65. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України у зазначеній редакції).

66. З огляду на наведену оцінку доводів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій, касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови щодо застосування позовної давності, періоду нарахування заборгованості та розподілу судового збору; крім того, рішення суду першої інстанції, залишене без змін ухвалою апеляційного суду, треба змінити у резолютивній частині щодо періоду та сум стягнутих з відповідачки заборгованості за житлово-комунальні послуги, трьох процентів річних й інфляційних втрат; а у решті оскаржені судові рішення залишити без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

67. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

68. За подання позовної заяви позивач заплатив 1 600 грн судового збору (т. 1, а. с. 1).

69. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції зазначив, що позов спочатку поданий до трьох відповідачів, і за умови задоволення позову у первісному вигляді, кожен з них мав би сплатити по 533,33 грн судового збору. Оскільки позов до двох з них залишений без розгляду за заявою позивача, то з відповідачки на користь позивача відповідно до статті 88 ЦПК України у редакції, чинній на той час, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 533,33 грн. Суд апеляційної інстанції указане рішення залишив без змін.

70. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками. По-перше, суд першої інстанції розглянув позов по суті лише до відповідачки. По-друге, суд першої інстанції задовольнив частково позовні вимоги. З огляду на припис частини першої статті 88 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

71. Оскільки Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу відповідачки, судові рішення у частині - змінила, зменшивши суму коштів, які слід стягнути з відповідачки на користь позивача, то слід провести новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах першої й апеляційної інстанцій, а також розподілити судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

72. За подання апеляційної скарги відповідачка заплатила 1 760 грн судового збору (т. 2, а. с. 90). Позивач теж подавав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції і заплатив таку ж суму судового збору (т. 2, а. с. 95). За подання касаційної скарги відповідачка сплатила 1 920 грн судового збору (т. 3, а. с. 106).

73. Позивач заявив до стягнення 52 674,74 грн. Велика Палата Верховного Суду вважає підставними до стягнення загалом 31 659,23 грн, що складає приблизно 60,10 % від заявленої позивачем вимоги. З огляду на наведене позивач має право на стягнення з відповідачки (1 600 грн +1 760 грн) х 60,10 % : 100% = 2 019,36 грн. Своєю чергою відповідачка має право на стягнення з позивача (1 760 грн +1 920 грн) х (100% - 60,10 %) : 100% = 1 468,32 грн.

74. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).

75. З огляду на те, що на відповідачку покладається більша сума судових витрат, вона має сплатити позивачеві різницю: 2 019,36 грн - 1 468,32 грн = 551,04 грн.

(3) Висновки щодо застосування норм права

76. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

77. Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року).Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина перша статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року).

78. Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку (частина перша статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року).

79. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

80. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

81. Переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.

82. Подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позовудо належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

83. Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року).

84. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у первинній редакції).Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 633, чинної з 30 серпня 2017 року).

85. Якщо договором не встановлений інший термін, то з 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення.

Керуючись частиною четвертою статті 258, статтею 400, пунктами 1 і 3 частини першої статті 409, статтями 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови щодо застосування позовної давності, періоду нарахування заборгованості та розподілу судового збору.

3. Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року, змінити у резолютивній частині, виклавши абзац другий останньої у такій редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради» (ідентифікаційний код 02082522; вул. Остафія Дашковича, 62, м. Черкаси, 18001) заборгованість з оплати за постачання теплової енергії з червня 2014 року до січня 2017 року включно у розмірі 30 319 (тридцять тисяч триста дев`ятнадцять) грн 76 коп., а також нараховані за період прострочення оплати послуг з травня 2016 року до травня 2017 року включно три проценти річних - 222 (двісті двадцять дві) грн 52 коп. й інфляційні втрати - 1 116 (одну тисячу сто шістнадцять) грн 95 коп.».

4. У решті рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

5. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради» (ідентифікаційний код 02082522; вул. Остафія Дашковича, 62, м. Черкаси, 18001) 551(п`ятсот п`ятдесят одну) грн 04 коп. витрат зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. С. Золотніков Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Ю. Л. ВласовО. М. Ситнік М. І. ГрицівО. С. Ткачук В. І. ДанішевськаВ. Ю. Уркевич Ж. М. ЄленінаО. Г. Яновська

5830
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
1