Знести неможливо залишити: знесення незаконної забудови допускається лише як крайній захід коли неможливо усунути порушення чи здійснити перебудову об’єкта (КЦС/ВС у справі № 320/1889/17-ц від 31.05.2021)

Фабула судового акту: Незаконними перебудовами мало кого здивуєш у нашій країні. У цій справі позивач вирішив боротися з порушником радикально і звернувся до суду з позовом про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Так, Відповідач самочинно, з порушенням норм ДБН прибудувала до будинку та влаштувала зливну яму для септику. На думку позивача в силу явних порушень цих вимог будівельних норм самочинна прибудова підлягає знесенню, а зливна яма для септику - демонтажу та засипці.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено, апеляційний суд же не погодився з таким висновком місцевого суду та відмовив у задоволенні позову.

Питання, яке, власне, вирішувалося судами – чи є знесення співмірним способом захисту у цій ситуації.

ВС у цій справі погодився з позицією апеляційного суду та зазначив наступне.

За змістом ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Судами дійсно було встановлено порушення будівельних норм при здійсненні будівництва, проте знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до ст. 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об’єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Аналізуйте судовий акт: За несвоєчасне введення в експлуатацію будинку суд стягнув пеню на користь інвестора застосувавши ЗУ "Про захист прав споживачів" (КЦС/ВС у справі № 607/1569/19 від 20.05.2021)

Позов про знесення самочинно збудованого об'єкта може бути пред'явлено органом державного архітектурно-будівельного контролю в разі, якщо особа в установлений строк не виконала вимог припису (ВС/КЦС, справа № 2-136/12, 20.02.19)

У разі істотного відхилення від проекту, що порушує права інших осіб, порушення будівельних норм і правил суд може постановити рішення, яким зобов'язати провести відповідну перебудову (ВС/КЦС, № 757/9131/15-ц, 18.04.18)

Відсутність належних та допустимих доказів введення об'єкту нерухомості в експлуатацію унеможливлює визнання права власності на самочинно збудоване майно (справа № 11/173-06, 04.12.17)

Постанова

Іменем України

31 травня 2021 року

м. Київ

справа № 320/1889/17-ц

провадження № 61-8737св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_3 ),

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Мелітопольська міська рада Запорізької області, департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 05 травня 2020 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Мелітопольська міська рада Запорізької області, департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_3 ), треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Мелітопольська міська рада Запорізької області, департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником 83/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 є власником 17/100 частин вказаного домоволодіння. У їхній спільній власності знаходиться земельна ділянка кадастровий № 2310700000:02:006:0491 площею 0,0849 га, на якій знаходиться вказане домоволодіння. Власниками сусіднього домоволодіння на АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 , якій належить 3/5 частин домоволодіння та ОСОБА_5 , якій належить 2/5 частин домоволодіння.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 вересня 2011 року у справі № 2-688/2011 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , Мелітопольської міської ради, ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення Мелітопольської міської ради від 23 лютого 2007 року № 4/3 задоволено у частині передачі у спільну сумісну власність відповідачів земельної ділянки площею 646,96 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку. Суд зобов`язав ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом забезпечення доступу до стін його будинку для можливості догляду за будівлею № НОМЕР_1 та здійснення його початкового та капітального ремонту до моменту поновлення межі за законом. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого 2012 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 вересня 2011 року залишено без змін.

Відповідач ОСОБА_2 самочинно прибудувала до свого будинку АДРЕСА_2 прибудову «а1-1» на відстані 1,9 м від стіни їхнього з ОСОБА_4 будинку, а також самочинно влаштувала зливну яму для септику на відстані 3,0 м від стіни їхнього будинку. Самочинне будівництво грубо порушує право власності позивача на 83/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , оскільки здійснене у порушення вимог пунктів 3.1 ДБН 360-92*, 3.25* ДБН 360-92*, 3.2а ДБН 360-92*. В силу явних порушень цих вимог при самочинному будівництві, вищевказана прибудова підлягає знесенню, а зливна яма для септику - демонтажу та засипці за рахунок відповідача.

Позивач просив зобов`язати відповідача ОСОБА_2 знести за власний рахунок самочинну прибудову «а 1-1» до житлового будинку АДРЕСА_2 , демонтувати та засипати зливну яму для септика, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , закласти в стіні дверний отвір та заштукатурити ділянку стіни закладеного отвору з боку приміщення 1-1, закласти в стіні віконний отвір та заштукатурити ділянку стіни закладеного отвору з боку приміщення 1-4 житлового будинку АДРЕСА_2 , судові витрати покласти на відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2020 року у складі судді Міщенко Т. М. позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 знести за власний рахунок самочинну прибудову «а 1-1» до житлового будинку АДРЕСА_2 ; демонтувати та засипати зливну яму для септика, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; закласти в стіні дверний отвір та заштукатурити ділянку стіни закладеного отвору з боку приміщення 1-1; закласти в стіні віконний отвір та заштукатурити ділянку стіни закладеного отвору з боку приміщення 1-4 житлового будинку АДРЕСА_2 . Вирішено питання судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що самочинний об`єкт відповідача порушує права інших осіб, а саме позивача у справі, а тому вказане майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво за його рахунок.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 травня 2020 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не надано жодного доказу про те, що відповідач, проживаючи в іншому будинку, порушує його права щодо користування та володіння належним йому будинком, і що ті порушення будівельних норм, на які позивач посилається порушують саме його права та є співмірними з тим способом захисту, який він обрав. Встановлені висновками експертиз обставини щодо здійснення відповідачем будівництва з порушенням вимог законодавства не є підставою для задоволення вимог позивача про знесення такого будівництва, оскільки цьому крайньому заходу передує виконання вимог частини сьомої статті 376 ЦК України щодо відповідної перебудови.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її із Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 .

У серпні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду клопотання про закриття провадження у вказаній справі у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 .

На підтвердження зазначеного факту надано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , що видане Мелітопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 04 червня 2020 року, актовий запис № 1239.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі. Провадження у вказаній справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 320/1889/17-ц та витребувано від приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Земенкової Ю. А. інформацію щодо спадкоємців ОСОБА_2 .

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла інформація від приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Земенкової Ю. А. у якій зазначено, що спадкоємцем за законом ОСОБА_2 є її син ОСОБА_3 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ).

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року залучено правонаступника відповідача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 .

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована посиланням на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема заявник вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована посиланням на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема заявник вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а.

Доводи інших учасників справи

У липні 2020 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, як незаконну, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У травні 2021 року ОСОБА_3 (правонаступник відповідача ОСОБА_2 ) надіслав відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що підстав для задоволення касаційних скарг немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником 83/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 є власником 17/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

Вказана обставина підтверджується: свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09 вересня 2015 року № НОМЕР_2 ; витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 43508219 від 09 вересня 2015 року; технічним паспортом КП «ММБТІ» від 20 травня 2015 року; рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 вересня 2011 року (т. 1 а. с. 7 - 14, 21 - 24).

У спільній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знаходиться земельна ділянка кадастровий № 2310700000:02:006:0491 площею 0,0849 га, на якій знаходиться вказане домоволодіння, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 26707149 від 12 вересня 2014 року, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12 вересня 2014 року, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т. 1 а. с. 15 - 19).

ОСОБА_2 належало 3/5 частин домоволодіння на АДРЕСА_2 , а ОСОБА_5 - 2/5 частин вказаного домоволодіння (т. 1 а. с. 33 - 36).

Відповідач ОСОБА_2 самочинно прибудувала до свого будинку АДРЕСА_2 прибудову «а1-1» на відстані 2,65 м від будинку ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 при самочинному будівництві зазначеної прибудови порушила протипожежні розриви між житловими будинками, чим порушила норми ДБН 360-92* (т. 1 а. с. 32, т. 2 а. с. 244).

Відповідач влаштувала зливну яму для септика (каналізаційний сток) на своїй земельній ділянці.

Відповідач без відповідного дозволу самочинно влаштувала у несучій стіні приміщень 1-1 та 1-4 житлового будинку АДРЕСА_2 віконний отвір та дверний отвір.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною третьою статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

При цьому, за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16 386 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19(провадження № 61-18648св20).

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до вимог частини сьомої статті 376 ЦК України для задоволення позову у цій категорії справ (про знесення самочинно збудованого нерухомого майна) необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об`єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови; у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову; знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Таким чином, встановлені висновками експертиз обставини щодо здійснення відповідачем будівництва з порушенням вимог законодавства, не є підставою для задоволення вимог позивача про знесення такого будівництва, оскільки цьому крайньому заходу передує виконання частини сьомої статті 376 ЦК України.

Посилання у касаційних скаргах на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а є безпідставними, оскільки у цій справі наявні інші фактичні обставини.

Отже, доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 05 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко