02.01.2017 | Автор: Соля
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Застосування судами принципу змагальності сторін або історія оскарження рішення Одеської міської ради прийняте у далекому 1981 році (адміністративне судочинство)

Читайте статтю: Застосування судами принципу змагальності сторін на практиці або історія отримання поштою постанови від державного виконавця (господарське судочинство).

КАС України передбачає застосування судами при вирішенні спорів принципу змагальності сторін, принципу диспозитивності та принципу офіційного зв’язування всіх обставин справи. На сторону у справі покладається обов’язок доказування  обставини,  на яких ґрунтуються її вимога та заперечення. Разом з цим відповідно до ч. 2, ст. 71 КАС України «в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.» Цю норму вважали революційною при ухваленні самого Кодексу адміністративного судочинства України. На прикладі спору між юридичною особою та Одеською міською радою розглянемо, як адміністративні суди в Україні застосовують принцип змагальності сторін і як відносяться до процесуально визначеного обов’язку суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність свого рішення на практиці.

Замість вступу реальна життєва ситуація із елементами гумору.

Громадянин Дмитро на прізвисько Шаровик у житті дуже раціональна людина. Якщо для машини Аккорд необхідний бензин, то тут використовуються корпоративні талони, якщо спілкується з партнерами по бізнесу, то завжди доб’ється дисконтної карточки мережі, якщо іде у відпустку, то тільки готель із системою «всё включено», тощо. Навіть, якщо Дмитро, після того як хильне декілька пляшок пива, і проявить слабкість, наприклад виставиться друзям якісним «Гіннесом», то завжди є дружина, яка жорстко все контролює і трохи що - телефонує….

В житті інколи так буває, і Дмитру раптом пощастило. В Одесі помер далекий родич, який залишив Дмитру у спадок об’єкт нежилого фонду на першому поверсі по вулиці Філатова.  При цьому місцевий повірений адвокат родича відпрацював свій гонорар на відмінно і переоформив на Дмитра правовстановлюючи документи на нерухомість без участі самого Дмитра. Дзвінок від повіреного породив у Дмитра таку сміливість, що він забив на роботу, не заплановано добрячи накатив і вирішив на радощах розповісти дружині хто в хаті добувач. Перебуваючи поряд з дружиною на кухні Дмитро переможно роздивлявся по сторонам і періодично висказувався.

  • Ти бач як  усе трапилось.. І головне завдяки кому. Тепер є нежилой фонд в Одесі.   Будемо здавати, щоб капало!!! – тоном беззаперечного хазяїна повторював Дмитро плануючи відкрити чергову пляшку пива.
  • Навіщо здавати? - не погодилась дружина, переставляючи пиво зі столу в холодильник. Нам ця коморка  не потрібна. Це ж не квартира, жити там не можна, в Одесу рідко їздимо. Давай продамо, і щось інше купимо тут в Києві.
  • Та ну продавати.., чому?- запитав Дмитро, сумно подивившись на холодильник.  Треба здавати щоб капало і будемо частіше їздити в Одесу за рахунок того, що капає.
  • Я Одесу не люблю. Там ще невідомо, що з комунальними боргами, орендатора шукати треба. Ти ж ситуацію з майном контролювати не зможеш. Думай як продавати!

Роздумуючи Дмитро прийшов до висновку, що продати нежилий фонд, наприклад мережі аптек, також непогано. Частину отриманих коштів він вже планував пустити на заміну Аккорду на Ауді Q7. Благо, що джип Q7 подобався дружині, і тут мабуть питань би не виникло. Головне, що депозит не потрібно було б чіпати. «Нехай і далі собі у банку капає, - розмірковував Дмитро.» Але це треба було робити швидко, оскільки в салоні Ауди була дуже вигідна акція, та й взагалі нерухомість у зв’язку з кризою падала у ціні. Тому вирішив подзвонити другу юристу із відповідною пропозицією, який мав зв’язки з фармацевтичною компанією.  Через пару тижнів аптечна мережа погодилась купити у Дмитра нерухомість  під аптеку і Дмитро разом з юристом, який представляв інтереси мережі за довіреністю вирушили до Одеси підписати договір купівлі-продажу.

Але в Одесі у нотаріуса їх чекала прикра несподіванка. Нотаріус перевіряючи реєстр заборон повідомив друзям, що майно не можна відчужувати, оскільки на нього накладено заборону на відчуження Рішення Одеської міської ради 1981 року, яке передбачало будівництво на місці нерухомості  будівлі обчислювального центру обласної контори банку  СРСР.

Вихід звичайно знайшов товариш юрист. У міськвиконкомі Одеси у таких випадках видали довідки, які підтверджували згоду Одеської міської ради на відчуження нерухомості на цій території. Процедура видачі таких довідок регламентувалась окремим рішенням Одеської міської ради, а не законом, тому правова природа таких довідок була невідома. Відсутня в ситуації була і будь-яка логіка: якщо планується будівництво, то яким чином Одеська міська рада може давати згоду на відчуження, якщо будівництво не  планується, то чому Одеська міська рада тримає заборону і видає спеціальні довідки у кожному індивідуальному випадку. Проте Дмитра та й юриста обурило більше за все не відсутність логіки чи необхідність несподівано брати довідку, а ціна цієї довідки, яку запросив посередник Решало. В противному випадку довідку можливо б дали через місяць, а для її видачі необхідно було б ще збирати нікому непотрібний пакет документів. Ні часу, ні бажання звичайно партнери не мали. Відчуваючи не аби яку образу на Одеську міську раду Дмитро виклав хабар в доларах США посереднику Решалові і через два дні мав у своєму розпорядженні кляту довідку. Далі, договір - купівлі продажу нежилого фонду було успішно укладено у нотаріуса, а ще через кілька днів кошти за нерухомість поступили на рахунок Дмитра. Але про цю безпардонну та безглузду довідку та рішення 1981 року про будівництво будівлі банку неіснуючого СРСР, Дмитро звичайно не забув і час від часу нецензурно пригадував чиновників із міста Одеса.

Якщо Дмитро Шаровик не став оскаржувати рішення Одеської міської ради 1981 року про будівництво обчислювального центру обласної контори Державного банку СРСР, то компанія, яка придбала у Дмитра це нежиле приміщення вирішила це рішення оскаржити.

І ось, що з цього вийшло.

Суть справи полягає в наступному.

У далекому 1981 році місто Одеса запланувала побудувати у визначеному місті обчислювальний центр обласної контори Державного банку СРСР.  Побудовані на цьому місті інші будівлі та споруди запланували знести і у зв’язку з цим в межах власних повноважень Одеська міська рада (далі за текстом – ОМР) прийняла рішення, яким серед іншого  заборонила будь-які цивільні операції з нерухомим майном, запланованим під знос.

Минули десятиліття і рішення 1981 року було внесено ОМР до Єдиного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухомого майна і, таким чином, кожен нотаріус бачив заборону відчуження нерухомості, яка була розташована за переліченими у рішенні ОМР 1981 року адресами. З якою метою – невідомо, оскільки СРСР перестав існувати і будівництво будівель Державного банку СРСР в принципі не могло бути. При цьому відповідно до іншого рішення ОМР 1996 року операції з нерухомим майном, розташованим на цій території, дозволялись при наявності письмової згоди Виконавчого комітету ОМР. Видача ОМР непередбаченої жодним законом довідки про дозвіл власнику розпоряджатися власним майном, вважається в Одесі засобом усунення порушення права власності, яке виникає на підставі рішення ОМР 1981 року. Логічне питання навіщо місто Одеса видає певні довідки і взагалі оперує рішенням ОМР 1981 року, якщо будь-яке будівництво на тому місті не планується владою міста Одеси не сприймається. З іншого боку, нехай якщо не банк СРСР, а будь-яке інше будівництво планується на цьому місті, то як місто Одеса може видавати такі довідки? Власнику нерухомого майна ТОВ не вдалось також отримати в ОМР інформацію про перспективи скасування рішення ОМР 1981 року і вилучення цього запису з Єдиного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухомого майна.  Зважаючи на безрезультатність спілкування ТОВ з ОМР з цього приводу припинилось.

Розгляд справи  у суді першої інстанції.

Отже, ТОВ, яке є власником нерухомого майна, на яке розповсюджувалась дія рішення ОМР 1981 року вирішило звернутися із позовом про визнання цього рішення нечинним до місцевого адміністративного суду. Позов  обґрунтовувався тим, що рішення ОМР 1981 року порушує право власності ТОВ, а саме рішення є нечинним оскільки будівництво обчислювального центру обласної контори Державного банку СРСР неможливе після ліквідації Державного банку СРСР.  В судовому засіданні ТОВ було заявлено клопотання про витребування у ОМР – відповідача документів: Генерального плану розвитку м. Одеси, детального плану територій або будь-якого іншого документу, який  би підтверджував будівництво на місті розташування нерухомості ТОВ. Розгляд справи переносився декілька разів, представник ОМР в судові засідання не з’являвся, ОМР витребувані судом документи не надала, як не надала і будь-яких інших документів на підтвердження правомірності свого рішення 1981 року.

За клопотанням представника ТОВ суд вирішив розглядати справу за наявними матеріалами. По-суті розгляд відбувався таким чином.

Суддя: «Ось Ви хочете розглядати за наявними матеріалами. А Ви що не розумієте, що без документів від ОМР ми з Вами вирішити нічого не можемо?»

ТОВ: «Ваша честь, це вже четверте засідання і зрозуміло, що будь-яких документів ОМР не надасть. Бо їх в них нема. Якщо би в ОМР  були б документи, які б підтверджували будь-яке будівництво на місті нашої нерухомості, то ОМР давно б їх вже подала.»

Суддя: «Если бы, да кабы… Ви так розмовляєте наче знаєте Генплан міста Одеси. Принесіть в суд Генплан і доведіть, що будівництва не буде!»

ТОВ: «Так як там може бути будівництво, якщо виконком ОМР видає спеціальні довідки – дозволи на відчуження нерухомого майна, на місті якого планувалось у 1981 році будівництво. І ці довідки – дозволи приймають нотаріуси і на підставі їх посвідчують договори купівлі-продажу цієї нерухомості.  Якщо би Одеса там планувала щось будувати, то як виконком ОМР може видати ці довідки – дозволи? Тут нема логіки!»

Суддя: «То підіть і отримайте цю довідку-дозвіл, якщо Вам так треба. Навіщо Ви в суд прийшли… У  Вас є ще докази на підтвердження позовних вимог, як Ви можете довести, що рішення ОМР  1981 року є нечинним?»

ТОВ: «Ваша честь, так хіба позивач повинен це доводити. Відповідач повинен зволити прийти до суду та надати суду витребувані ухвалою суду документи!  Де відповідач, його вчетверте тут немає! Та навіть при всьому бажанні нам Генплан Одеси ніхто не дасть. У справі є наші листи, ми звертались до ОМР з цього приводу. ОМР нам навіть не відповіла, щодо Генплану.»

Суддя: «Я за Вас докази надати не можу. Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення! Шукайте докази…»

ТОВ: « Ваша честь частина друга статті 71 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Представник ОМР в судове засідання жодного разу не з’явився, витребуваних документів ухвалою суду не надав, тому не довів правомірність рішення ОМР 1981 року. При цьому ТОВ вважає, що рішення ОМР 1981 року порушує право власності ТОВ на нерухомість, оскільки встановлює не обґрунтовані обмеження у реалізації права власності на нерухомість…»

Суддя: «Досить! З судом не потрібно сперечатись. Я це все вже чув. Хочете за наявними матеріалами у справі, буде Вам за наявними… Ідіть дві години погуляйте…»

Через дві години суд відмовив ТОВ у задоволенні позову.

Цитата із ухваленої постанови суду першої інстанції.  

«Позивач повинен довести факт нечинності рішення ВК ОМР від 1981 року належними та допустимими доказами, однак відповідних доказів позивачем на підтвердження наведених посилань всупереч ст. 71 КАС України не надано, а тому доводи позивача є необґрунтованими.»

Постанова Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2а/1522/100/11 від 03 квітня 2012 року ( суддя Абухін Р. Д.)

Розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Не розуміючи підходу суду першої інстанції до вирішення спору ТОВ звернулося із апеляційної скаргою обґрунтовуючи її порушенням судом першої інстанції принципу змагальності сторін та неправильним застосуванням ст. 71 КАС України «Обов’язок доказування.» Зокрема ТОВ наголошувало на тому, що принцип змагальності сторін в суді передбачає змагальність сторін у доведенні перед судом своєї позиції передусім через доказування, тобто підтвердження сторонами обставин, на які вони посилаються, безпосередньо доказами.  А у випадку розгляду позову про визнання нечинним рішення суб’єкта владних повноважень, тягар (обов’язок) доведення правомірності цього рішення покладається на суб’єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. При цьому ОМР не надало суду жодних документів, які були витребувані ухвалою суду, або будь-яких інших доказів, які би підтверджували правомірність рішення ОМР 1981 року. Необхідно також додати, що представник ОМР взагалі не з’явився до суду жодного разу, тому в суді не було встановлено заперечує ОМР  проти позову або не заперечує.   

Суд апеляційної інстанції не придав уваги доводам апеляційної скарги, проте обґрунтував відмову у її задоволенні дещо по іншому, ніж суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову.

Так, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що довідки – дозволи на відчуження, які видає ОМР є механізмом, що усуває порушення права власності, яке відбувається внаслідок дії рішення ОМР 1981 року. Окрім цього суд апеляційної інстанції встановив, що ТОВ не надало доказів того, що ОМР відмовила ТОВ у задоволенні клопотання про подання нотаріальній конторі заяви, про те що рішення ОМР 1981 року являється архівним документом і припинило виконувати свої функції .

Останній висновок суду апеляційної інстанції залишився більш ніж незрозумілим. По-перше відсутність цього клопотання ТОВ до ОМР не означає правомірність рішення ОМР 1981 року, яку повинно доводити у суді ОМР, а по-друге – ТОВ має право напряму звертатися до суду з позовом про визнання рішення нечинним без попереднього подання будь-яких клопотань до ОМР про скасування цього рішення.     

Цитата із винесеної ухвали суду апеляційної інстанції.

«Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що існує встановлена процедура відчуження та обмін квартир у будинках, що підлягають знесенню, через отримання відповідної довідки про згоду виконкому міської ради, і, у випадку дотримання такої процедури, відпадуть підстави, які перешкоджають позивачу розпоряджатися придбаним ним приміщенням. Доказів того, що Одеська міська рада відмовила ТОВ «Фармастор» у задоволенні його клопотання про подання першій Одеській державній нотаріальній конторі заяви про те, що рішення №390 від 18.06.1981р. являється архівним документом і припинило виконувати свої функції ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанції товариством не надано».

Ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду у справі № 2а/1522/100/11 від 30 травня 2013 р. ( судді Романішин В. Л., Димерлій О. О., )

Розгляд справи у суді касаційної інстанції.

ТОВ оскаржило постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в касаційному суді обґрунтовуючи скаргу тим самими доводами: порушенням судами принципу змагальності сторін та неправильне застосуванням ст. 71 КАС України «Обов’язок доказування.» Було також наголошено на праві ТОВ прямо звертатись в суд з позовом про визнання нечинним рішення 1981 року без подання попереднього клопотання до ОМР про скасування рішення та вилучення запису з Єдиного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухомого майна, а тим більше без надання суду доказів у відмові в задоволенні такого клопотання.

Проте суд касаційної інстанції взагалі не аналізував доводи касаційної скарги і відмовив ТОВ в її задоволенні з тих самих причин, що і суд апеляційної інстанції.

Цитата із винесеної ухвали суду касаційної інстанції.

«Як встановлено судами попередніх інстанцій, товариством не надано доказів того, що Одеська міська рада відмовила ТОВ «Фармастор» у задоволенні його клопотання про подання першій Одеській державній нотаріальній конторі заяви про те, що рішення №390 від 18.06.1981р. є архівним документом і припинило виконувати свої функції.»

«В обґрунтування позовних вимог позивач не зазначив, якому нормативному акту суперечить рішення відповідача №390 від 18.06.1981 року.»  

«Проте, як було встановлено судами попередніх інстанцій, доказів в обґрунтування своїх вимог позивачем не надано.»

Ухвала Вищого адміністративного суду України у справі № К/800/31702/13 від 03 липня 2014р. ( судді Мороз Л. Л., Горбатюк С. А., Швед Е. Ю., Єщенко О. В.)

З огляду на викладене вище, ми проходимо до сумних висновків. Суди трьох інстанцій в цій справі «однобоко» застосували принцип змагальності стороні і взагалі не застосували частину другу ст. 71 КАС України під  назвою «Обов’язок доказування», яка передбачає, що «в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.»

Насамкінець необхідно підкреслити, що незважаючи на відмовні рішення судів трьох інстанцій ми і далі вважаємо,  рішення Одеської міської ради про будівництво обчислювального центру обласної  контори Державного банку СРСР прийняте у 1981 року, є нечинним, оскільки Державний банк СРСР ліквідовано, а Одеська міська ради у суді не надала жодних доказів, які  б передбачали будь-яке будівництво на місті розташування нерухомості нашого ТОВ.     

Пропонуємо обговорити застосування принципу змагальності сторін при здійсненні судочинства.                                                                   

 

8
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення