Заставодержатель має право на стягнення предмету застави і після його відчуження третій особі на виконання постанови суду при ліквідації СПД (Постанова ВСУ від 3 квітня 2013р.)

Фабула судового акту: Неправильним є висновки судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій про те, що покупець предмету застави – автомобілю є добросовісним набувачем і предмет застави не може бути витребуваний із його володіння. Цей висновок базується на наступних аргументах: предмет застави було реалізовано в примусовому порядку на прилюдних торгах на підставі укладеного правочину, про прилюдні торги щодо предмету застави заставодержатель був повідомлений, покупець автомобілю не відповідає за зобов‘язаннями заставодавця перед заставодержателем, прилюдні торги та договір купівлі-продажу предмета застави судом недійсними не визнавались.

Аналізуйте судовий акт: Право застави зберігається навіть при переході права власності на майно під час ліквідаційної процедури (Постанова ВСУ у справі № 6-168цс14 від 19 листопада 2014р.)

Правова позиція ВСУ

Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.
Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Реалізація майна, що є предметом застави, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених ст.ст. 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Аналізуйте судовий акт: Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном і у випадку припинення (банкрутства) СПД ( Постанова ВСУ у справі № 6-125цс13 від 4 грудня 2013р.)

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 квітня 2013 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет застави,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2010 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави.

Зазначало, що 8 червня 2006 року між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір (далі – Кредитний договір), за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 88 936,20 євро для купівлі автомобіля марки Mercedes-Benz Cls 350 (далі – Автомобіль) на строк до 8 червня 2011 року зі сплатою 9,5 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором 8 червня 2006 року між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 укладено договір застави автотранспортного засобу (далі – Договір застави), за умовами якого ОСОБА_2 (заставодавець) надала банку (заставодержателю) у заставу Автомобіль.

Постановою господарського суду Запорізької області від 21 липня 2009 року суб’єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_2 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено арбітражного керуючого ОСОБА_4, визначено строк ліквідаційної процедури – три місяці.

Листом від 26 лютого 2010 року арбітражний керуючий ОСОБА_4 повідомив ПАТ «ОТП Банк» про те, що на прилюдних торгах, які відбулися 15 лютого 2010 року, було реалізовано майно банкрута - фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 – Автомобіль, та запропонував надати банківські реквізити для перерахування грошових коштів, отриманих від реалізації предмета застави за Договором застави – Автомобіля.

У жовтні 2010 року ПАТ «ОТП Банк» дізналося про те, що власником предмета застави – Автомобіля - є ОСОБА_1.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконані зобов’язання з погашення заборгованості за Кредитним договором, а також вимога банку про погашення вказаної заборгованості від 23 грудня 2008 року, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просило: звернути стягнення на предмет застави – Автомобіль, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу з публічних торгів за початковою ціною, що буде визначена спеціалізованою експертною організацією; з вартості предмета забезпечувального обтяжування (Автомобіля) задовольнити вимоги банку для погашення заборгованості за Кредитним договором, у тому числі: 516 995 грн 67 коп. заборгованості зі сплати кредиту, 56 394 грн 65 коп. заборгованості зі сплати процентів, 84 446 грн 90 коп. заборгованості зі сплати пені; стягнути з ОСОБА_2 1 820 грн судових витрат.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 4 жовтня 2011 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 4 жовтня 2011 року залишено без змін.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року ПАТ «ОТП Банк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 589 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 27 Закону України «Про заставу» і ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ПАТ «ОТП Банк» надало ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року та від 4 липня 2012 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2013 року цивільну справу за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет застави допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «ОТП Банк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що 8 червня 2006 року між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір, за яким банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 88 936,20 євро зі сплатою 9,5 % річних на строк до 8 червня 2011 року для купівлі Автомобіля.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором 8 червня 2006 року між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 укладено Договір застави, за умовами якого ОСОБА_2 надала банку в заставу Автомобіль.

У зв’язку з невиконанням ОСОБА_2 зобов’язань із повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором 23 грудня 2008 року банк надіслав їй вимогу про погашення заборгованості.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2010 року задоволено позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Постулат» (далі - ТОВ «Постулат») про стягнення заборгованості за кредитним договором: ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_2, ТОВ «Постулат» 748 770 грн 85 коп. заборгованості за Кредитним договором.

Постановою господарського суду Запорізької області від 21 липня 2009 року суб’єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_2 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено арбітражного керуючого ОСОБА_4, визначено строк ліквідаційної процедури – три місяці.

15 лютого 2010 року відбулися прилюдні торги, на яких у ході проведення ліквідаційної процедури було реалізовано майно банкрута - фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 – Автомобіль, який перебував у заставі ПАТ «ОТП Банк».

14 червня 2006 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстроване обтяження предмета застави - належного ОСОБА_2 Автомобіля.

Автомобіль придбав учасник прилюдних торгів ОСОБА_3 згідно з договором купівлі-продажу від 26 лютого 2010 року, укладеним між ним і ліквідатором.

26 лютого 2010 року ліквідатор надіслав банку повідомлення про реалізацію Автомобіля з вимогою надати банківські реквізити для перерахування грошових коштів, отриманих від реалізації майна банкрута.

29 червня 2010 року вимогу ліквідатора щодо надання банківських реквізитів для перерахування грошових коштів, отриманих від реалізації майна банкрута, було надіслано банку повторно.

14 травня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 здійснив відчуження Автомобіля ОСОБА_1.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 червня 2010 року скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 21 липня 2009 року про визнання суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 банкрутом, провадження у справі припинено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що Автомобіль було реалізовано в примусовому порядку на прилюдних торгах на підставі укладеного правочину, про що заставодержатель був повідомлений, і що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем Автомобіля й не відповідає перед банком за зобов’язаннями ОСОБА_2 за Кредитним договором і Договором застави, та що майнові права банку на Автомобіль на момент придбання його ОСОБА_1 відсутні; крім того, прилюдні торги та договори купівлі-продажу Автомобіля в установленому порядку недійсними не визнавалися.

Разом із тим у іншій справі, яка виникла з подібних правовідносин – звернення стягнення на предмет застави, суд касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року дійшов висновку про те, що реалізація рухомого майна банкрута, яке є предметом застави, у межах ліквідаційної процедури, проведеної з порушенням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», не припиняє заставу, а тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених ст.ст. 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Таким чином, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. 589 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про заставу» та ст.ст. 9, 12, 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Застава є способом забезпечення зобов’язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 1 Закону України «Про заставу» та ст. 572 ЦК України).

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (чч. 1, 2 ст. 590 ЦК України).

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

За змістом ст. 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов’язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі, якщо порушено провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

Це правило відповідає речовій природі застави як способу забезпечення, що отримало назву «право слідування».

За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених ст.ст. 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року, яка надана ПАТ «ОТП Банк» як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 589 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про заставу» і ст.ст. 9, 12, 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції помилково погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які вважали, що у зв’язку з реалізацією предмета застави, проведеною без припинення обтяжень, на прилюдних торгах, що відбулися в межах ліквідаційної процедури відносно банкрута - фізичної особи-підприємця, право застави заставодержателя (банку) припинилося.

Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий М.В. Патрюк

Судді: Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін