02.05.2019 | Автор: Панасенко Павло Петрович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

СУД: Заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, у зв’язку з чим неможливо встановити дійсне волевиявлення заповідача, є недійсним (справа №615/1108/18 від 28.03.2019 р.)

Фабула судового акту: Судом було визнано недійсним заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

У наведеній справі позивач вказувала, що заповідач не вміла читати і писати, самостійно не могла скласти заповіт і ознайомитися з текстом заповіту, прочитати його та зрозуміти його суть, а отже її волевиявлення під час складання заповіту не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.

При цьому, позивач вказувала, що заповідач заповіт не читала, а заповіт був їй прочитаний секретарем сільської ради, що відповідно підтверджує доводи позивача, що заповідач через фізичні вади не могла сама прочитати заповіт, а отже посвідчення заповіту мало відбувалося при свідках, в іншому випадку заповідач мала прочитати заповіт самостійно та зазначити про те, що вона самостійно прочитала заповіт власноручно в тексті заповіту.

Згідно з частиною першою статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. 

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Судом було встановлено, що заповіт за проханням та зі слів заповідача записано за допомогою технічних засобів. Таким же друкованим текстом здійснено запис про посвідчення заповіту секретарем сільської ради, тест якого секретарем сільської ради попередньо прочитано вголос заповідачу. Під вказаним текстом мається роздруковане слово «підпис» та невиразні штрихи.

Суд встановив, що заповіт був складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Якби спадкодавець дійсно вміла читати і писати, як це бездоказово стверджують відповідачі, то у секретаря сільської ради були відсутні підстави особисто зачитувати їй текст заповіту, а якщо секретар зачитала їй текст заповіту, оскільки спадкодавець не вміла читати, то посвідчення заповіту повинно було здійснюватися в присутності не менше двох свідків із зазначенням в тексті заповіту відомостей про особу свідків, які повинні поставити свій підпис, однак ці вимоги закону не були дотримані.

Аналізуйте судовий актСуд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном, тому ухвалити рішення про тлумачення заповіту він може лише при розгляді спору між сторонами (ВС/КЦС, справа № 335/9398/16-ц, 05.12.18)

Виготовлення секретарем сільради тексту заповіту заздалегідь не є підставою для визнання його недійсним, оскільки заповідач не могла прибути у сільську раду, а її волевиявлення здійснено в усному порядку (ВС/КЦС,№ 564/1226/16-ц, 16.05.18)

Заповіт не може бути скасований судом, правильною позовною вимогою є визнання заповіту недійсним (ВС/КЦС у справі № 2-1201/2005 від 28 листопада 2018р.)

Заповіт баби на доньку не є перешкодою для спадкування майна онуком за правом представлення (ВС/КЦС у справі №539/2170/17 від 26 вересня 2018 р.)

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

_______________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2019 року                

м. Харків

Справа № 615/1108/18

Провадження № 22-ц/818/1277/19

Категорія: спадкові

Харківський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача: Кіся П.В.,

суддів: Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.

Учасники справи :

Позивач: ОСОБА_2,

Відповідач: ОСОБА_3, Костівська сільська рада Валківського району Харківської області,

Третя особа: приватний нотаріус Валківського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко Валентина Олександрівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6

на рішення Валківського районного суду Харківської області від 26 листопада 2018 року у складі судді Токмакової А.П.,-

встановив:

24.07.2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_7, складений 13.10.2016 року та посвідчений секретарем Костівської сільської ради Валківського району Харківської області 13.10.2016 року, вказуючи, що вона є племінницею ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Як єдина спадкоємиця за законом вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і 02.04.2018 року приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Демяненко В.О. заведено спадкову справу № 19/2018, однак під час оформлення спадкових прав в нотаріальній конторі вона дізналася про наявність заповіту ОСОБА_9 на все своє майно на користь іншої особи, який було складено та посвідчено секретарем Костівської сільської ради Валківського району Харківської області Бутко Н.О. 13.10.2016 року за реєстровим № 246,.

Позивач стверджує, що вказаний заповіт не можна вважати дійсним та вільним волевиявленням спадкодавці, оскільки на момент складення заповіту ОСОБА_7 знаходилася у вкрай тяжкому стані у зв'язку з захворюванням на язву тіла шлунку, Синдром Меллорі-Вейсса. В цей день, 13.10.2017 року о 19-10 год. її було доставлено бригадою екстреної медичної допомоги та медицини катастроф до відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги КЗОЗ «Валківська районна центральна лікарня», де госпіталізовано до палати інтенсивної терапії відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії. Як зазначено в медичній документації за словами ОСОБА_7 у такому стані вона перебувала вже два дні. Під час її обстеження було виявлено пролежні, що, на думку позивача, свідчить про те, що остання протягом тривалого часу перебувала в хворобливому стані.

Крім того, ОСОБА_7 була інвалідом дитинства з психічного захворювання, не мала освіти і не вміла читати, що свідчить про те, що ОСОБА_7 самостійно не могла скласти заповіт і ознайомитися з текстом заповіту, прочитати його та зрозуміти його суть, а отже її волевиявлення під час складання заповіту не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.

Крім того, зі змісту заповіту також вбачається, що його текст ОСОБА_7 особисто не читала, що заповіт їй було прочитано секретарем Костівської сільської ради Валківського району Харківської області Бутко Н.О. без присутності свідків, що порушенням вимог ст.ст.12511253 ЦК України, ст.ст.7,39 ЗУ «Про нотаріат», пп. 1.4 п. 1 розділу III Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 року № 3306/5.

Відповідачі проти позову заперечували, вважаючи його безпідставним та посилаючись на те, що ОСОБА_2 до своєї тітки не приїжджала, не доглядала, не піклувалася її життям, а саме її сусідка, відповідач ОСОБА_3 допомагала і підтримувала ОСОБА_7, яка всім односельцям повідомляла про намір залишити їй все майно у спадок.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 26 листопада 2018 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи скаргу представник позивача вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що ОСОБА_7 заповіт не читала, що заповіт був їй прочитаний секретарем сільської ради, а це підтверджує доводи позивача, що ОСОБА_7 через фізичні вади не могла сама прочитати заповіт, а отже посвідчення заповіту мало відбувалося при свідках. В іншому випадку заповідач мала прочитати заповіт самостійно та зазначити про те, що вона самостійно прочитала заповіт власноручно в тексті заповіту. При цьому підпис заповідача підтверджує обставини, що заповідач була не мала освіти, не вміла читати і писати.

Не зважаючи на те, що спадкодавця через фізичні вади не могла сама прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувалося без свідків. Так як ОСОБА_7 не вміла писати і читати, то самостійно не могла скласти заповіт, ознайомитися з текстом заповіту, прочитати його та зрозуміти його суть.

Також апелянт посилається на ту обставину, що судом було безпідставно не прийнято у якості доказів показання свідківОСОБА_11 та ОСОБА_12 з посиланням на те, що вони є близькими родичами позивача, вважаючи це порушенням принципу безпосередності дослідження доказів судом, визначеного ч. 1 ст. 89 ЦПК України.

В той же час суд прийняв у якості належних доказів письмові пояснення ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, хоча вони не були допитані в якості свідків в судовому засіданні.

Крім того, відповідачем у особі секретаря сільської ради було перевищено повноваження у зв'язку з отриманням пояснень від жителів села для подання до суду та їх посвідчення, а також у зв'язку з тим, що за законом відбирати письмові пояснення для суду мають право адвокати, правоохоронні органи, а нотаріуси та секретар сільської ради, який вчиняє нотаріальні діє, такого права не має.

Також під час надання письмових пояснень вказані особи не повідомляються про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань, як передбачено ч. 4 ст. 91 ЦПК України. Крім того, нотаріальне посвідчення письмових пояснень свідків секретарем сільської ради не передбачено Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 року № 3306/5.

Вказані обставини, на думку скаржника, свідчать про заінтересованість сільської ради у результатах вирішення спору.

Також апелянт вказував на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції досліджувались та в тексті судового рішення багато уваги приділено викладенню обставин надання або ненадання матеріальної допомоги спадкодавцю з боку позивача, які не впливають на право спадкування та не відносяться до предмета доказування по даній справі.

Натомість суд не взяв до уваги ту обставину, що позивач не мала можливості надавати допомогу ОСОБА_7, оскільки мала на утриманні тяжко хворих батьків, яких вона доглядала. Враховуючи, що ОСОБА_7 отримувала велику пенсію та могла себе обслуговувати, вважала кращим не заважати їй жити, як вона хоче. Вказувала, що позивач робила все, що могла: пропонувала ОСОБА_7 переїхати до нею до м. Харкова, але заповідач відмовилася. Фізично через догляд матері не могла відвідувати тітку.

У поданому до апеляційного суду відзиві голова Костівської сільської ради Валківського району Харківської області ОСОБА_17 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін та вказувала, щоОСОБА_7 мала освіту 4 класи, а тому твердження позивача про невміння ОСОБА_7 читати надумані. Даний факт було підтверджено показами інших свідків, а саме, що ОСОБА_7 дійсно працювала з 1975 року по 1988 рік в місцевому колгоспі 1 Травня дояркою, різноробочою та техпрацівником. З 1989 року по 1992 рік після перейменування колгоспу 1 Травня - в колгоспі ім. Горького різноробочою. Всі питання щодо надання субсидії, виготовлення Державного акту на землю, надання соціальної допомоги тощо, ОСОБА_7 завжди вирішувала сама. В неї не було опікуна, вона не була позбавлена дієздатності, пенсію та соціальну допомогу на поштовому відділенні отримувала самостійно.

Також голова сільради посилалася на те, що заповіт складено згідно ст.1241, ч.2 ст. 1248 ЦК України, що в ньому зазначено, що заповіт видається заповідачу ОСОБА_7 після того, як заповіт їй прочитано вголос. Вважає, що доводи позивача та її представника про те, що ОСОБА_7 не читала даний заповіт до його підписання, не знаходить своїх підтверджень ні в тексті заповіту, ні згідно доказів наданих позивачем. Секретар сільської ради Бутко Н.О., будучи відповідальною посадовою особою за посвідчення заповіту, в тексті заповіту вказала, що теж зачитувала текст заповіту заповідачу. Так як ОСОБА_7 читати вміла, то питання про залучення свідків під час складання та посвідчення заповіту не ставилося. Волевиявлення ОСОБА_7 при складанні заповіту було вільним і відповідало її внутрішній волі.

Крім того, ОСОБА_7 померла більше ніж через рік після складання заповіту, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 року, і за цей період не склала нового заповіту та не скасувала заповіту № 246 від 13.10.2016 року.

Відповідач ОСОБА_3 також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін та посилалась на те, що при розгляді справи було встановлено, що вона з заповідачем проживала по сусідству, знайома з нею з самого дитинства. Коли не стало її батьків, всіляко допомагала їй у всьому. Про те, що ОСОБА_7 хотіла скласти заповіт на її ім'я, знало майже все село, так як вона цього не приховувала.

Дійсно, в день складання заповіту ОСОБА_7 говорила, що їй погано. Після обіду вона сходила в сільську раду, а на вечір їй стало зле, не хотіла їсти, тільки пила воду. Ввечері вона викликала швидку допомогу. Оскільки ОСОБА_7 весь час сиділа за двором на стільці, щоб не перебувати самій у хаті, в неї утворилися пролежні в області ягодиць, як це зазначено в довідці лікаря, що можуть підтвердити всі жителі села. В лікарні побула два дні з 13.10.2016 року по 15.10.2016 року, після чого привезли її додому.

Померла ОСОБА_7 більше ніж через рік, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 року і за цей період не склала нового заповіту та не скасувала заповіту №246 від 13.10.2016 року.

Також відповідач ОСОБА_3 вказувала, що ОСОБА_7 повністю усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними. Волевиявлення ОСОБА_7 при складанні заповіту було вільним і відповідало її внутрішній волі. Під час розгляду справи за показаннями самої позивачки, свідків зі сторони позивача інших учасників справи та досліджених доказів було встановлено, що позивач не спілкувалася з померлою тіткою близько 20 років, не піклувалася про стареньку, на похорон так і не приїхала, сказала, що їй нічого не потрібно, щоб ховали без неї та робили, що хотіли, на сорок днів та на поминальні дні не приїздила, не знає де могила тітки.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 та її представник адвокат ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу і просили задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представники відповідачів - адвокати ОСОБА_18 і ОСОБА_19 просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на викладені в письмових відзивах доводи.

Відповідач ОСОБА_3 та голова Костівської сільської ради ОСОБА_17, які приймали участь в суді першої інстанції до апеляційного суду не з'явилися, причину неявки не повідомили, хоча належним чином повідомлялися апеляційним судом про час і місце розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що їх неявка, зважуючи на положення частини 2 статті 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутністю.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач ОСОБА_2, яка до шлюбу мала також прізвище «ОСОБА_2», є племінницею спадкодавці ОСОБА_7, а її батько ОСОБА_20 та спадкодавця ОСОБА_7 - рідні брат і сестра.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживала одна в АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_2 в шестимісячний строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, однак приватний нотаріус Валківського районного нотаріального округу Демяненко В.О. в листі від 29.05.2018 року повідомила ОСОБА_2, що вона не має права на спадкування, оскільки за відомостями Спадкового реєстру та документів спадкової справи ОСОБА_7 склала заповіт, який було посвідчено секретарем Костівської сільської ради Бутко Н.О. (а.с.18).

В наданій відповідачем копії заповіту від 13 жовтня 2016 року, виготовленого та роздрукованого за допомогою технічних засобів від імені ОСОБА_7, зазначено, що вона на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, а також все те, що матиме по закону на день смерті, вона заповідає ОСОБА_3. Там же мається друкований запис про те, що цей заповіт складено і посвідчено в приміщенні Костівської сільської ради в селі Костів о 16 годині 00 хвилин в двох примірниках, один з яких зберігається в справах Костівської сільської ради, а другий видано ОСОБА_7 після того, як заповіт їй прочитано вголос. Заповіт за проханням та зі слів заповідача записано за допомогою технічних засобів.

Під вказаним текстом мається роздруковане слово «підпис» та невиразні штрихи.

Таким же друкованим текстом здійснено запис про посвідчення заповіту секретарем сільської ради Бутко Н.О., тест якого нею попередньо прочитано вголос заповідачу ОСОБА_7 (а.с.132)

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на зміст вказаного заповіту, на пояснення відповідачів та свідків ОСОБА_21, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_22, мешканців села Костів, на видану головним лікарем КЗОЗ «Валківська ЦРЛ» довідку про обставини надання громадянці ОСОБА_7 медичної допомоги 13-15 жовтня 2016 року і вважав їх свідченням того, що ОСОБА_7 була грамотною, освіченою людиною, з відповідним до її віку станом здоров'я, без психічних розладів, а також посилався на те, що заповіт від імені ОСОБА_7 секретарем Костівської сільської ради складено і оформлено 13.10.2016 року у відповідності із вимогами закону, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Однак з таким рішення колегія суддів погодитися не може за таких підстав.

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржене представником позивача рішення суду вказаним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до статті 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача.

Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

За приписами статті 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.  У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.  Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Статтею 1253 ЦК України визначено, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом 3 частини другої статті 1248 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Згідно підпунктів 1.3, 1.7, 1.8, 1.11 пункту 1 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 у заповіті зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

За приписами частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як вбачається із роз'яснень, викладених у ч.2 п.16, ч.3 п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 - заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду про недоведеність обставин, на які посилається позивач, та на встановлення на підставі оцінки доводів відповідачів і наданих ним доказів про дійсне та вільне волевиявлення ОСОБА_7 на розпорядження своїм майном після смерті та правомірності дій секретаря Костівської сільської ради при складанні та посвідченні заповіту ОСОБА_7, оскільки такі висновки суду не відповідають обставинам справи, здійснені із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Так, в основу висновку про недоведеність позову ОСОБА_2 та про достовірність доводів відповідачів суд поклав аналіз наданих відповідачем протоколів пояснень мешканців села Костів ОСОБА_21, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_22, які не є показами свідків у розумінні такого виду доказів, передбаченого статтею 69 та нормами параграфу 2 глави 5 розділу 1 ЦПК України, оскільки суд не заслуховував покази цих осіб в судовому засіданні з дотриманням процедури, передбаченої статтею 230 ЦПК України.

Такі протоколи, за умови дотримання встановленої законом процедури їх складення уповноваженою на цю дію особою, могли би вважатися іншим письмовим доказом, можливість використання якого передбачена пунктом 1 частини 2 статті 76 та параграфом 3 глави 5 розділу 1 ЦПК України.

Однак і в якості таких доказів вони не можуть вважатися належним та допустимими, оскільки підписи в протоколах пояснень посвідчені секретарем Костівської сільської ради, яка є заінтересованою особою, правомірність дій якої поставлена під сумнів.

Крім того, у такий спосіб, тобто шляхом подання суду цих протоколів, не може вважатися доведеним відповідачами та обставина, що ОСОБА_7 була освіченою особою, вміла читати і писати.

Згідно статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірність доводів про освіченість ОСОБА_7, її уміння самостійно читати і писати, відповідачі мали б довести шляхом надання відповідних письмових доказів, а не шляхом надання сумнівного походження протоколу пояснення односельця спадкодавці ОСОБА_7 про те, що вона самостійно вирішувала питання щодо отримання субсидій, пенсії, Державного акту на землю.

Приймаючи як достовірні покази свідків, в тому числі і протокол пояснення ОСОБА_21, який згідно змісту протоколу, є племінником відповідачки ОСОБА_3, і одночасно відхиляючи покази ОСОБА_11 і ОСОБА_12 лише з огляду їх спорідненості з ОСОБА_2, суд не вмотивував висновок, за яких він віддав перевагу протоколам пояснень ОСОБА_21, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_22 порівняно з показами свідків з боку позивача, допитаних в судовому засіданні з дотриманням передбаченого законом порядку.

Зважуючи на обставини справи у їх сукупності, на взаємовідносини позивачки ОСОБА_2 і ОСОБА_7, є зрозумілим негативне відношення односельчан ОСОБА_7 до позивачки ОСОБА_2, однак доведення обставин, які мають значення для справи, має здійснюватися у спосіб, передбачений законом, тобто шляхом надання суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилається сторона.

Не можна погодитися і з висновком суду в тій частині, що свідчать на користь доводів відповідачів і довідка головного лікаря КЗОЗ «Валківська районна центральна лікарня» та надані на вимогу суду відповідачем Костівською сільською радою письмові докази у виді копії заповіту, фрагменту алфавітної книги та платіжного документу.

Так, згідно листа головного лікаря комунального закладу охорони здоров'я «Валківська центральна районна лікарня» (КЗОЗ «Валківська ЦРБ») ОСОБА_7 була доставлена бригадою медичної допомоги до відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги 13 жовтня 2016 року о 19 годині 10 хвилин, госпіталізована до хірургічного відділення. У зв'язку з тяжкістю стану госпіталізована до палати інтенсивної терапії відділення анастезіології з ліжками для госпіталізації тяжких. Згідно записам в амбулаторній карті хворого №4674 при огляді черговим лікарем була при свідомості в край тяжкому стані. Встановлений діагноз - язва тіла шлунку Синдром Меллорі-Вейса. Проводилось лікування, але за категоричним наполяганням хворої 15.10.2016 року вона була виписана з лікарні.

Зважуючи на вказані головним лікарем обставини госпіталізації ОСОБА_7 та змісту долученої до цього листа виписки з історії хвороби ОСОБА_7 у суду відсутні підстави погоджуватися з доводами відповідачів в тій частині, що ОСОБА_7 в цей день, 13.10.2016 року, перебуваючи у вкрай тяжкому стані, переймалася оформленням заповіту.

Зі змісту наданої відповідачем копії заповіту вбачається, що він складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Якби ОСОБА_7 дійсно була вміла читати і писати, як це бездоказово стверджують відповідачі, то у секретаря Костівської сільської ради відсутні підстави особисто зачитувати їй (ОСОБА_7) текст заповіту, виготовленого, начебто, на прохання ОСОБА_7, а якщо секретар зачитала їй текст заповіту, оскільки ОСОБА_7 не вміла читати, то посвідчення заповіту повинно було здійснюватися відповідно до вимог абзацу 3 частини 2 ст.1248 та частин 2, 5,6 статті 1253 ЦК України в присутності не менше двох свідків із зазначенням в тексті заповіту відомостей про особу свідків, які повинні поставити свій підпис.

Однак ці вимоги закону не були дотримані.

Також поза увагою суду залишилась і та обставина, що відповідач у особі Костівського сільського голови, надаючи на запит суду письмові докази в супровідному листі від 06.11.2018 року за вихідним №02-25/297 у якості додатків зазначає про надання копії: заповіту ОСОБА_7 від 13.10.2016 р., витягу алфавітної книги обліку заповітів з відомостями про реєстрацію цього заповіту та квитанції про оплату ОСОБА_7 державного мита за посвідчення заповіту, однак в дійсності замість квитанції, реквізити якої мали б містити підпис платника, тобто ОСОБА_7, надала суду копію прибуткового касового ордеру, який підпису ОСОБА_7 не містить. (а.с.131-134).

Зазначені маніпуляції з найменуваннями документів та їх фактичного змісту також свідчить не на користь відповідачів та їх представників.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст.77,78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачі не спростували належними та допустимими доказами доводи позивача про неосвіченість ОСОБА_7 та відповідно про складення заповіту з порушенням вимог абзацу 3 частини 2 ст.1248 та частин 2, 5,6 статті 1253 ЦК України щодо його форми та посвідчення.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції відповідно до п.2 ч.1 ст.374 та п.п. 3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Питання про розподіл судових витрат колегія суддів вирішує згідно вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367368374376381-384389390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 26 листопада 2018 року скасуватиі ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Костівської сільської ради Валківського району Харківської області, третя особа - приватний нотаріус Валківського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко Валентина Олександрівна про визнання недійсним заповіту - задовольнити.

Визнати недійсним заповіт ОСОБА_7, складений 13 жовтня 2016 року та посвідчений секретарем Костівської сільської ради Валківського району Харківської області 13 жовтня 2016 року за реєстровим номером 246.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1) судовий збір у сумі 352 грн. 40 коп. у якості відшкодування судових витрат за подачу позовної заяви та 528 грн. 60 коп. у якості відшкодування судових витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Костівської сільської ради Валківського району Харківської області (63024, Харківська область, Валківський район, с. Костів, вул. Миру, 35, код ЄРПОУ - 04398198) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1) судовий збір у сумі 352 грн. 40 коп. у якості відшкодування судових витрат за подачу позовної заяви та 528 грн. 60 коп. у якості відшкодування судових витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 квітня 2019 року

Головуючий -                                                П.В. Кісь

Судді:                                                           О.М. Хорошевський

                                                                      В.Б. Яцина

 

1761
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення