Якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ (ВСУ у справі № 6-570цс16 від 6 квітня 2016р.)

Правова позиція ВСУ у справі № 6-570цс16 від 6 квітня 2016р.: За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою державного підприємства «Придніпровська залізниця», заінтересована особа: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця та зобов’язання вчинити дії за заявою державного підприємства «Придніпровська залізниця» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року державне підприємство «Придніпровська залізниця» (далі – ДП «Придніпровська залізниця») звернулося до суду зі скаргою, посилаючись на те, що 4 червня 2014 року старший державний виконавець ОСОБА_3 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа НОМЕР_1, виданого Марганецьким міським судом Дніпропетровської області про стягнення з ДП «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 100 тис. грн. та надав строк у добровільному порядку виконати цю постанову до 10 червня 2014 року. На виконання виконавчого листа 10 червня 2014 року ДП «Придніпровська залізниця» платіжним дорученням перерахувало на користь ОСОБА_1 83 243 грн 60 коп. і на користь держави у вигляді обов’язкового платежу на підставі статті 168 Податкового кодексу України 16 756 грн 40 коп. Не виконуючи жодних примусових заходів щодо виконання рішення суду від 6 листопада 2014 року, старший державний виконавець Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_3 виніс постанову про стягнення з ДП «Придніпровська залізниця» виконавчого збору в розмірі 10 тис. грн.

Посилаючись на те, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», заявник просив її скасувати.

Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2014 року в задоволенні скарги ДП «Придніпровська залізниця» відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2015 року вказану ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2014 року скасовано, передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 жовтня 2015 року, закрито провадження у справі за скаргою ДП «Придніпровська залізниця» на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ДП «Придніпровська залізниця» на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ДП «Придніпровська залізниця» порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме частини першої статті 383 та статті 386 цього Кодексу.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ДП «Придніпровська залізниця» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2011 року та 24 березня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

За змістом статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що заявником оскаржено дії державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, а тому спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, в ухвалі від 29 вересня 2011 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які розглянули скаргу товариства в порядку цивільного судочинства та ухвалили рішення по суті спору, частково задовольнивши скаргу про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника відділу державної виконавчої служби та зобов’язання вчинити дії. Натомість при ухваленні рішення від 24 березня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які розглянули скаргу ДП «Придніпровська залізниця» в порядку цивільного судочинства та винесли рішення по суті спору, відмовивши в задоволенні скарги про визнання протиправними дій державного виконавця, скасування постанови про стягнення виконавчого збору та визнання неправомірною його бездіяльності щодо невчинення належних дій по закінченню виконавчого провадження.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII ЦПК України і статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України).

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).

Отже, якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 30 червня, 11 листопада 2015 року, 16 березня та 30 березня 2016 року.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин норму частини першої статті 383 ЦПК України та дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 цього Кодексу (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

За таких обставин відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360⁴ ЦПК України ухвала Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року, ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 жовтня 2015 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року підлягають скасуванню з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360³, частиною першою та підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву державного підприємства «Придніпровська залізниця» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 жовтня 2015 року та ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.