Якщо особа змінила місце свого проживання ще не маючи статусу підозрюваного, в подальшому була оголошена в розшук, то ухилення від досудового розслідування виключається (Борівський районний суд Харківської області, ухвала, справа № 618/79/19)

Фабула судового акту: Судом було звільнено особу від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, у звязку із закінченням строків давності.

В наведеній справі судом було встановлено, що кримінальне правопорушення вчинено у квітні 2013 року, у квітні 2013 року обвинувачений був допитаний в якості свідка у даному кримінальному провадженні та напротязі двадцяти днів фактично виконані всі процесуальні дії та зібрані докази по справі (виконана судово-медична експертиза, до участі у справі залучено законного представника потерпілої, проведено допит потерпілої). В травні 2013 року останній, користуючись конституційним правом на свободу пересування, змінив місце проживання переїхав до м. Донецьк, і лише після цього, 26.09.2013 року йому надано статус підозрюваного у кримінальному провадженні, тому в даному випадку питання про юридично значуще ухилення від слідства виключається.

Відповідно до ч. 2ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання.

Під ухиленням від слідства або суду з огляду на положення ч. 2 ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, імітація своєї смерті тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук.

Причому підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин не встановлено його місцезнаходження.

Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобовязана зявлятись до правоохоронних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обовязок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обовязку.

Разом з тим на особу, яка скоїла злочин, законодавством не покладається обовязок самовикриття, а тому, якщо вона до моменту виникнення вказаного обовязку, в порядку реалізації конституційного права на свободу пересування, змінила місце свого проживання (навіть з метою уникнення кримінальної відповідальності), про юридично значуще ухилення від слідства говорити не можна.

Аналогічні висновки висловив Верховний Суд України в постанові від 19 березня 2015 року по справі № 5-1кс15.

Аналізуйте судовий акт: Якщо строк давності сплив до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду, то особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальна справа (ВС/ККС, № 665/2387/14-к,22.05.18)

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є ОБОВ’ЯЗКОМ, а не правом суду (ВС/ККС № 345/2618/16-к від 19.11.2019)

Звільнення від відповідальності у зв’язку із примиренням МОЖЛИВО і на стадії апеляційного перегляду (ВС/ККС № 537/1772/17 від 13.08.2019)

Зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного не може свідчити про ухилення останнього від слідства (ВС/ККС № 639/793/17 від 30.05.2019)

Амністія ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ до осіб, як під час іспитового строку вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості (ВС/ККС № 137/84/17 від 18.03.2019)

Борівський районний суд Харківської області

справа: № 618/79/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2019 року Борівський районний суд Харківської області в складі:

головуючого-судді Гуляєвої Г.М.

за участю секретаря Кравцової О.П.

прокурора

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника

розглянувши в смт. Борова у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №1-кп/614/8/19 по обвинуваченню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця,громадянина України,ІНФОРМАЦІЯ_3,неодруженого,не працюючого,зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, фактично мешкає: м.Харків, в силуст.89 КК України не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.296 КК України,

встановив:

ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що 14 квітня 2013 року близько 16 год. 00 хв., знаходячись в стані алкогольного спяніння в громадському місці на дитячому майданчику поблизу сільського будинку культури, діючи зі спрямованим на вчинення хуліганських дій умислом, грубо порушуючи громадський порядок і виражаючи явну неповагу до суспільства, з особливою зухвалістю, в присутності сторонніх осіб навмисно підняв за ноги малолітню ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, та штовхнув її до фонтану з водою, внаслідок чого вона при падінні, вдарившись об тверду бетонну поверхню дна фонтану, отримала згідно висновку судово-медичної експертизи № 196-КП/13 від 16.04.2013 легкі тілесні ушкодження у вигляді садна в області нижньої повіки правого ока ближче до зовнішнього кута, по садну в області середньої фаланги 4-го пальця правої кисті та в області основної фаланги 1-го пальця лівої кисті, садна в поперековій області з правого боку.

Своїми умисними діями ОСОБА_3 скоїв злочин, передбачений ст. 296 ч. 1 КК України, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, вчинене з особливою зухвалістю, що виразилося в заподіянні потерпілій ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 не оспорював вищевикладені фактичні обставини справи, свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, що йому інкриміновано, визнав повністю. Пояснив про обставини вчиненого кримінального правопорушення, які відповідають викладеним вище. Обвинувачений пояснив, що йому було невідомо, що він оголошений в розшук, дізнався про це в січні 2019 року, після чого відразу добровільно зявився до слідчого та слідчого судді.

Захисник в судовому засіданні обставини, викладені в обвинувальному акті не оспорював.

Потерпіла та її законний представник в судовому засіданні пояснили, що претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не мають. В судове засідання, призначене на 26.03.2019 р., не з?явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, в питанні призначення покарання покладаються на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні повідомила, що познайомилася з ОСОБА_1 в серпні 2016 року, 23.01.2018 року вони одружилися в м. Горлівка. 03 вересня 2018 року на ППП «Журавлівка» перевіряли паспорти обвинуваченого та свідка, претензій щодо розшуку ніяких не було. В січні 2019 року ОСОБА_3 втратив паспорт, про що дав оголошення та з сайту МВС України дізнався, що він перебуває в розшуку. Обвинувачений був здивований та добровільно з?явився в органи поліції та до слідчого судді.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що про обставини скоєння кримінального правопорушення майже нічого не памятає, так як це було давно. 14 квітня 2013 року він з обвинуваченим ОСОБА_1 та ще з однією особою, яку він не пам?ятає, сиділи в парку, свідок відійшов по особистим потребам, коли повернувся все вже сталося. Вже через неділю обвинувачений та потерпіла примирилися.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що вона є матір?ю обвинуваченого, про подію, яка сталася 14 квітня 2013 року дізналася від людей і одразу ввечері з обвинуваченим пішла до потерпілої, але примирення не відбулося. 05 травня 2013 року ОСОБА_3 поїхав на роботу, вони спілкувалися 1-2 рази в тиждень, останній раз в 2014 році. Коли обвинувачений працював в м. Харкові та м. Києві він спілкувався з матір?ю, коли працював у м. Донецьк зв?язок обірвався. Про повідомлення про підозру та виклики поліції сину не говорила, оскільки не було можливості. В 2013-2014 рр. їй ще було невідомо, що син знаходиться в розшуку, про це свідок дізналася від людей, так як його фото було розміщено на стенді біля відділення поліції.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він є старшим слідчим СВ Дворічанського ВП Куп?янського ВП ГУНП в Харківській області. З 2014 року він продовжив досудове розслідування у даному кримінальному провадженні. Пояснив, що з протоколу допиту матері вбачається, що вона підтримує зв?язок із сином. Крім того, саме їй було вручено повідомлення про підозру, корінці повісток про виклик до відділення поліції. В кримінальному провадженні клопотання подавалися слідчим суддям іншими слідчими, хоча вони не входили до слідчої групи, у зв?язку з тим, що свідок перебував у відпустці, а останні його заміщували. Вкінці 2018 року до свідка, як до слідчого, зверталися батьки обвинуваченого з приводу того, що їхній син незаконно перебуває у розшуку.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що з 2013 р. по 2015 р. він працював дільничним інспектором у Дворічанському районному відділі міліції. В 2015 р. ОСОБА_9 допитував матір обвинуваченого, вона повідомила, що син працює, вона спілкувалася з ним з різних номерів, потім зв?язок обірвався. Протокол ОСОБА_7 підписувала власноручно, зауважень не було.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що на момент відкриття кримінального провадження він був старшим слідчим у Дворічанському районному відділі міліції, п?ять років уже там не працює, в зв?язку з чим майже нічого не пам?ятає про дане кримінальне провадження. Свідок пояснив, що він говорив з обвинуваченим ОСОБА_1 по телефону, останній не збирався приїжджати до свого місця реєстрації. Повідомлення про підозру було вручено матері обвинуваченого. Повістки про виклики також отримували батьки обвинуваченого. Невідповідності дат у процесуальних документах є технічними помилками, які виникали у зв?язку з великим обсягом роботи. Свідок не пам?ятає за яким номером телефону та скільки разів він викликав ОСОБА_1 Рапортів, повідомлень, довідок про відмову ОСОБА_1 з?явитися за викликом до районного відділу не подавав, заходів щодо приводу останнього не здійснював.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України також підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами: Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.88); рапортом ст. інспектора-чергового СВМ від 15.04.2013 р. (а.с.91); протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 15.04.2013 р. (а.с.92-93); протоколом огляду місця події від 16.04.2013 р. з ілюстративними матеріалами (а.с.94-97); висновком експерта № 196-КП/13 від 16 квітня 2013 року (а.с.98).

При дослідженні доказів судом було встановлено, що матеріали кримінального провадження містять суперечливі відомості та недопустимі докази, а саме: всупереч ч. 3 ст. 214 КПК України, 15.04.2013 року був допитаний в якості свідка ОСОБА_3, хоча відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, до ЄРДР були внесені 16.04.2013 р. Крім того, рапорти ст. слідчого М.В. Бабай мають суперечності у змісті процесуальних документів: рапорт від 14.04.2013 р. містить відомості про вчинення процесуальних дій, які були здійснені 16.04.2013 р.; рапорт від 24.09.2013 р. містить відомості про повідомлення про підозру ОСОБА_1 26.09.2013 р. (а.с.90, 116).

Згідно ізст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації,отриманій внаслідок істотного порушенняправ та свобод людини.

Суд вважаєдоведеною винуОСОБА_1у вчиненнізлочину такваліфікує йогодії за ч.1 ст.296 КК України хуліганство, тобто грубее порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

Обвинуваченим ОСОБА_1 та захисником в ході розгляду кримінального провадження заявлено клопотання про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, в порядку ч. 4 ст. 286 КПК України та закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, ч. 1 ст. 49 КК України. Клопотання мотивовано тим, що з самого початку досудового розслідування ОСОБА_3 відразу з?явився до органу досудового розслідування, надав пояснення та був допитаний в якості свідка по кримінальному провадженню. Станом на травень 2013 року ОСОБА_3 не мав статусу підозрюваного, запобіжні заходи до нього не застосовувалися, жодних обов?язків не залишати місце проживання він не мав. ОСОБА_3 не був обізнаний про те, що він знаходиться у розшуку, не мав наміру ухилятися від досудового слідства, про що свідчить його добровільне з?явлення до слідчого та слідчого судді, після того, як він дізнався, що його оголошено в розшук.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти закриття кримінального провадження та пояснив, що клопотання є безпідставним, строки давності не закінчилися, оскільки з моменту оголошення обвинуваченого в розшук 29.10.2013 р. строк досудового розслідування перервався і його відлік продовжився з 22.01.2019 р. Прокурор вважає безпідставними твердження обвинуваченого та захисника про необізнаність ОСОБА_1, що його оголошено в розшук, так як повідомлення про підозру 26.09.2013 року було вручено його матері. З протоколу допиту матері, з пояснень останньої, наданих в суді, вбачається, що вона спілкувалася ще на той момент з сином, тобто вона мала можливість повідомити обвинуваченому про неодноразові виклики його до органів міліції та про повідомлення про підозру. Таким чином, в даному випадку має місце ухилення ОСОБА_1 від досудового слідства, що виключає можливість його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 49 КК України.

Потерпіла та її законний представник при обговоренні вказаного клопотання, у його вирішенні покладалися на розсуд суду.

Заслухавши обвинуваченого та його захисника, потерпілу, законного представника потерпілої, прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що клопотання обвинуваченого та його захисника підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки : три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Уст. 49 КК України визначено матеріально-правові підстави та умови для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Так, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили: минули зазначені у законі строки (ці строки диференційовані залежно від тяжкості вчиненого злочину); протягом цих строків особа не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.

Відповідно до ч. 2ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Зупинення спливу строку давності у випадку ухилення особи від досудового слідства або суду є посткримінальною санкцією, заходом кримінально-правового характеру, покликаним забезпечувати здійснення кримінального переслідування і реалізацію кримінальної відповідальності.

Під ухиленням від слідства або суду з огляду на положення ч. 2ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, імітація своєї смерті тощо).

Відповідно до ч. 1ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук.

Причому підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин не встановлено його місцезнаходження.

Саме тому зупинення досудового розслідування у зв'язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства.

При зясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально-процесуальний статус особи, яка скоїла злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобовязана зявлятись до правоохоронних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обовязок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обовязку. Разом з тим на особу, яка скоїла злочин, законодавством не покладається обовязок самовикриття, а тому, якщо вона до моменту виникнення вказаного обовязку, в порядку реалізації конституційного права на свободу пересування, змінила місце свого проживання (навіть з метою уникнення кримінальної відповідальності), про юридично значуще ухилення від слідства говорити не можна.

Аналогічні висновки висловив Верховний Суд України в постанові від 19 березня 2015 року по справі № 5-1кс15.

З матеріалів справи вбачається та ніким не оспорюється, що злочин вчинено 14 квітня 2013 року, 15 квітня 2013 року ОСОБА_3 був допитаний в якості свідка у даному кримінальному провадженні та напротязі двадцяти днів фактично виконані всі процесуальні дії та зібрані докази по справі (виконана судово-медична експертиза, про що свідчить висновок експерта № 196-КП/13 від 16 квітня 2013 року, 18 квітня 2013 року залучено до участі у справі законного представника потерпілої, 18 квітня 2013 року проведено допит потерпілої). В травні 2013 року останній, користуючись конституційним правом на свободу пересування, змінив місце проживання, і лише після цього, 26.09.2013 року йому надано статус підозрюваного у кримінальному провадженні, тому в даному випадку питання про юридично значуще ухилення від слідства виключається.

ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, санкція якої передбачає покарання у вигляді штрафу від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п'яти років, та яке в силу ст. 12 КК України, є злочином невеликої тяжкості.

Враховуючи вищевикладене, позицію потерпілої та законного представника потерпілої, особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України є раніше несудимим, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується задовільно, вину визнає, щиро розкаюється у вчиненому, обставини, які свідчать, що обвинувачений не ухилявся від досудового слідства, сплив строків давності, суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 49 КК України та закрити кримінальне провадження.

Згідно п.2ч.1ст.284 КПК Україникримінальне провадженнязакривається судом у звязку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 КК України звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.

Згідно з ч. 3ст. 288 КПК Українисуд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Керуючись ст. 49 КК України, ст.ст. 281 284 286 288 376 КПК України, суд

постановив:

Клопотання ОСОБА_1 та захисника про звільнення від кримінальної відповідальності, в порядку ч. 4 ст. 286 КПК України та закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, ч. 1 ст. 49 КК України задовольнити.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця,громадянина України,ІНФОРМАЦІЯ_3, неодруженого, не працюючого, зареєстрованого заадресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,в силуст. 89 КК України не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, від кримінальної відповідальності, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України у звязку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження № 12013220370000841 від 16.04.2013 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв?язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

На ухвалу може бути подана апеляціядо Харківського апеляційного суду через Борівський районний суд протягом 7днів з наступного дня після їїпроголошення.

Повний текст ухвали виготовлений та проголошений о 15 годині 00 хвилин 27.03.2019 р.

Головуючий-суддя Гуляєва Г. М.