Як стягнути заборгованість за договором транспортного експедирування, якщо його не було укладено у вигляді єдиного документу

Новітні технології дедалі активніше впроваджуються в діяльності суб’єктів господарювання. Контрагентам набагато простіше узгодити умови договору, обмінявшись електронними листами, а потім уточнити їх за допомогою мессенджеру, аніж зустрічатися особисто, щоб підписати договір.

Разом з тим, не можна забувати про те, що, у разі порушення зобов’язань однією з сторін, необхідно буде довести факт укладання договору і те, які саме істотні умови узгодили сторони.

Користуйтеся консультацією: Водитель-экспедитор: материальная ответственность за сохранность груза и автомобиль компании работодателя в случае ДТП.

У нашій практиці був випадок, коли експедитор належним чином надав послуги своєму клієнтові, а той відмовився не лише оплатити їх, а й компенсувати понесені витрати, адже єдиного документу – договору транспортного експедирування – не було. Домогтися справедливості вдалося в суді, який стягнув не лише всю суму заборгованості, а й витрати на правничу допомогу адвоката.

У таких справах доказуванню підлягають дві основні обставини:

1. Укладення договору.

2. Виконання договору експедитором і прийняття виконання клієнтом.

Докази укладення договору транспортного експедирування

В Господарському кодексі України (ст. 180) визначено, що договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є ті умови, які законом визначені обов’язковими для договорів певного виду, або узгодження яких вимагає одна із сторін.

Перелік істотних умов договору транспортного експедирування визначено в Законі України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (ст. 9), причому перелік є досить широким. Такими умовами є:

• відомості про сторони договору;
• вид послуги експедитора;
• вид та найменування вантажу;
• права, обов’язки сторін;
• відповідальність сторін;
• розмір плати експедитору; порядок розрахунків;
• пункти відправлення та призначення вантажу;
• порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта;
• строк (термін) виконання договору;
• інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Щоб договір вважався укладеним, необхідно дійти згоди щодо кожної з них.

Ще одна обов’язкова вимога до договору транспортного експедирування – письмова форма. Тут слід звернути увагу на те, що письмова форма і форма єдиного документу – це не одне і те ж.

Нормами Господарського кодексу України (ст. 181) допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. І цей перелік – не вичерпний.

Закон не вимагає укладання договору про транспортне експедирування саме у формі єдиного документу. Тому, щоб довести факт укладання такого договору, не обов’язково мати єдиний документ.

Конкретно в нашій справі сторони обговорили істотні умови договору по телефону і в електронних листах.

Важливо зауважити, що просто надати роздруківки електронних листів або скрін-шоти повідомлень – не достатньо.

До такого абсолютно однозначного висновку прийшов Верховний Суд.

Так, з постанови Верховного Суду від 28.12.2019 року у справі № 922/788/19 вбачається, що електронне листування між сторонами справи не може вважатись належним письмовим доказом. Це пов’язано з тим, що просто роздруковані електронні листи не є електронними документами або їх копіями.

Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний підпис – обов’язковий реквізит електронного документу. Саме він дозволить встановити, хто саме склав та/або підписав документ.

Таким чином, якщо електронний лист не підписаний електронним цифровим підписом, довести, що цей лист написав саме контрагент, неможливо. І якщо істотні умови договору було узгоджено саме шляхом обміну електронними листами без електронного підпису, а будь-яких інших доказів договірних відносин між сторонами немає, довести факт укладання договору буде фактично неможливо.

Така практика є усталеною, адже аналогічні висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 11.06.2019 року у справі № 904/2882/18 та від 24.09.2019 року у справі № 922/1151/18.

Тим не менш, якщо умови договору дійсно узгоджувалися в електронних листах, не підписаних за допомогою електронного цифрового підпису, надати їх роздруківку до суду все ж варто. У сукупності з іншими належними доказами вони зможуть додатково підтвердити позицію сторони у справі. Але підкреслюємо: саме у сукупності з іншими належними та допустимими доказами.

При цьому варто надати докази того, що електронна пошта, з якої направлялися листи, дійсно належить певній особі, наприклад, вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або на веб-сайті клієнта. Те ж стосується і номера телефона.

Доказами досягнення згоди щодо істотних умов можуть слугувати:

• щодо предмету – довіреність, електронні листи, телефонограми;
• щодо ціни, строку, пунктів відправлення та призначення вантажу, відомостей про сторони – електронні листи, повідомлення, акти надання послуг, виставлені рахунки на оплату;
• щодо виду послуг експедитора – довіреність;
• щодо виду та найменування вантажу – надання клієнтом експедитору контракту, інвойсу, інших товаросупровідних документів;
• щодо прав, обов’язків та відповідальності сторін – сторони мають право не узгоджувати їх окремо, а керуватися нормами чинного законодавства та звичаями ділового обороту;
• щодо порядку погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта – узгоджено конклюдентними діями сторін, які вирішували всі питання шляхом обміну електронними листами та повідомленнями.

Таким чином, наведеною сукупністю доказів було доведено факт укладання договору транспортного експедирування. Втім, в кожній конкретній ситуації «набір» доказів може відрізнятися.

Одним з основних доказів у нашій справі стала довіреність, якою клієнт уповноважив експедитора здійснити отримання, експедирування та доставку вантажу, при цьому здійснювати всі пов’язані з цим транспортно-експедиторські операції, здійснювати з транспортними та іншими організаціями грошові розрахунки з оплати транспортних послуг, навантажувально-розвантажувальних робіт, зберігання, індосувати коносамент тощо. Видачею такої довіреності клієнт фактично підтвердив укладання договору транспортного експедирування.

Не варто забувати про положення ст. 218 Цивільного кодексу України, згідно з якою недодержання письмової форми правочину не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Якщо одна зі сторін заперечує факт укладання договору, інша може довести протилежне за допомогою письмових доказів, аудіо- та відеозаписів, інших доказів. Проте показання свідків у такому разі допустимими доказами не будуть.

Крім того, якщо договір транспортного експедирування, який обов’язково має укладатися в письмовій формі, укладено усно, суд може визнати його дійсним. Для цього необхідно одночасне дотримання двох умов: експедитор вчинив дії на виконання договору, а клієнт прийняв виконання. Це підводить нас до другої обставини, яка підлягає доказуванню: факт належного виконання договору експедитором і прийняття виконання клієнтом.

Читайте статтю: Проблеми набуття права власності на допоміжні приміщення у багатоповерхових будинках

Докази виконання договору експедитором і прийняття виконання клієнтом

На виконання договору про транспортне експедирування експедитор має вчинити ряд дій, багато з яких вимагають істотних грошових витрат. Конкретні дії, які зобов’язується вчинити експедитор, визначаються домовленістю сторін. До таких дій відносяться, зокрема, замовлення фрахту, організація морського перевезення, організація вивантаження контейнеру, оформлення нарядів на його навантаження, здійснення доставки вантажу за певними адресами.

Оскільки в ході виконання договору експедитор, як правило, несе витрати, він має надати документи на їх підтвердження, наприклад, інвойси, рахунки, акти, платіжні доручення тощо.

Витрати можуть бути пов’язані, зокрема, з фрахтом, збором за користування та обслуговування контейнеру, зберіганням товару, перевезенням, понаднормовим використанням автотранспорту, страхуванням, стоянкою та обслуговуванням автотранспорту, інформаційними послугами тощо. Наявність документів, що підтверджують витрати, з одного боку, дозволяє отримати їх відшкодування, а з іншого – додатково доводить факт виконання договору.

Договір транспортного експедирування є повністю виконаним після того, як клієнт (або особа за дорученням клієнта) отримає вантаж. Доказом прийняття може слугувати, наприклад, підпис на накладній, вчинений від імені клієнта, лист-підтвердження отримання вантажу. Ідеальним варіантом, безумовно, є підписання сторонами акту приймання-передавання, але якщо клієнт заперечує сам факт укладання договору, то розраховувати на підписання ним акту не варто.

Важливо розуміти, що довести сам лише факт виконання договору недостатньо. Обов’язково необхідно надати докази прийняття виконання клієнтом. Інакше стягнути борг не вдасться.

Також тут варто згадати про довіреність, видану в на ім’я експедитора клієнтом. Сама довіреність може слугувати достатньою підставою того, щоб стягнути з клієнта всі витрати, понесені на виконання доручення, а також винагороду. Тобто якби факт укладання договору транспортного експедирування довести не вдалося б, права експедитора все одно були б захищені.

Так, видача довіреності фактично свідчить про укладання договору доручення, який може бути усним. Дії, які мав вчинити повірений – тобто фактично експедитор – були чітко вказані в довіреності.

В ст.ст. 1002 та 1007 Цивільного кодексу України передбачено, по-перше, право повіреного на винагороду, яку довіритель зобов’язаний виплатити після виконання доручення навіть в тому випадку, коли вона не визначена в договорі виходячи зі звичайних цін на такі послуги, і, по-друге, право повіреного на відшкодування довірителем витрат.

Таким чином, права експедитора будуть захищені.

Користуйтеся консультацією: Перевезення пасажирів та їх багажу автобусами, обслуговування пасажирів на автостанціях. Права та обов’язки пасажирів, водія та перевізника.

Підводячи підсумки

Недобросовісні клієнти, які розраховують, що відсутність «класичного» письмового договору транспортного експедирування у вигляді єдиного документу дозволить їм не платити і уникнути відповідальності, помиляються. Закон надає експедиторам механізми захисту їх прав у таких випадках.

Права добросовісної сторони договору захищаються не лише національним, а й міжнародним законодавством. Варто згадати рішення Європейського суду з прав людини у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 року, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року, де Суд зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності». Стаття 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, якщо клієнт не здійснює оплату за договором транспортного експедирування, експедитор має право на «законне очікування», що йому будуть виплачені вказані кошти. Не виплата цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу Конвенції.

Таким чином, існують дієві механізми захисту прав експедитора, коли клієнт порушує свої зобов’язання.

Автор статті: Гніздовська Ганна Михайлівна – кандидат юридичних наук, адвокат, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Юріс Феррум», старший викладач кафедри економіки, права та управління бізнесом ОНЕУ

Киреєва Наталія Сергіївна – помічник адвоката адвокатського об’єднання «Юріс Феррум», аспірант кафедри господарського права і процесу ОНУ «ОЮА»