Як під час поділу спільного майна подружжя не допустити розподілу «вигаданих» одним з подружжя боргових зобов’язань.

Під час розлучення перед чоловіком і дружиною доволі часто постає питання не лише про поділ майна, але й про поділ боргів. Саме боргові зобов’язання, яких вони набули у шлюбі, часто стають основною причиною виникнення затяжних судових спорів.

Одна річ, коли йдеться про боргові зобов’язання, які дійсно були набуті в період шлюбу, а зовсім інша, коли один із подружжя уникаючи рівнозначного розподілу спільного майна, намагається покласти на іншого «вигадані» ним боргові зобов’язання.

На практиці, як правило, це відбувається шляхом пред’явлення іншим з подружжя зустрічного позову, в якому він окрім запропонованого ним варіанту розподілу спільного майна, просить здійснити розподіл також й боргів, начебто набутих подружжям перед третіми особами в період шлюбу.

Незважаючи на те, що обидві сторони у спорі розуміють, що в дійсності, правовідносин, за якими виникли боргові зобов’язання ніколи не існувало, однак, це не позбавляє обов’язку заінтересованої сторони у процесуальний спосіб спростовувати існування боргових зобов’язань, що в протилежному випадку може призвести до покладення на кожного з подружжя солідарного обов’язку з їх виконання.

За яких умов борги, за правочином одного з подружжя, є спільними та підлягають розподілу?

Перш за все, для того щоб зрозуміти за яких умов боргові зобов’язання набуті одним з подружжя є спільними та, відповідно, підлягають поділу між сторонами, слід визначити період, коли чоловік та дружина проживали спільно сім’єю.

Правочин, на підставі якого виникли боргові зобов’язання повинен бути укладений під час шлюбу.

У справі № 367/7110/14-ц Верховний Суд вказав, що квартира, придбана за кредитні кошти, отримані подружжям під час шлюбу, відтак, право на це майно в рівних частках набули і позивач, і відповідач, при цьому боргові зобов`язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», судам роз’яснено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Відповідно до положень ч.3 ст.61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Наведена норма кореспондується також з ч.4 ст.65 СК України, за якою договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Крім того, для визначення, чи є боргові зобов’язання, набуті одним з подружжя спільними та чи підлягатимуть вони врахуванню під час поділу майна, потрібно з’ясувати чи укладено договір в інтересах сім’ї, а не у власних, а також чи використано одержане за договором в інтересах сім’ї.

У разі, якщо, один з подружжя уклавши відповідний правочин, отримує кошти чи інше майно, яке використовує в інтересах сім’ї, то у іншого із подружжя виникає зобов’язання щодо повернення цих коштів. Однак, якщо кошти одержано для власних потреб, тоді таке боргове зобов’язання розподілу не підлягає.

Верховний Суд відзначив, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку про те, що спірне нерухоме майно, придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за кредитні кошти, які використані в інтересах сім`ї, а тому таке майно підлягає поділу між ними в рівних частинах (постанова Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі №320/3072/18).

Отже, умовою належності майна, яке одержане за договором одного із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні - не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Яким чином можна себе захистити від штучно створених проблем з розподілом «вигаданих» боргів?

Насамперед, правочин не підтверджує тих обставин, що кошти, які одержані на його виконання були реально витрачені на придбання майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 року у справі № 1316/3987/12-ц вказав, що суди не дослідили у чиїх інтересах укладені договори позики та які докази свідчать, що саме вказані грошові кошти були витрачені на придбання спірних квартир.

Отже, власне, сам борговий документ не доводить того факту, що грошові кошти, які були отримані за цим документом, витрачено на придбання спільного майна, в результаті чого може виникнути спільний обов’язок з їх повернення.

В іншій постанові від 30.01.2019 року у справі № 372/1558/16-ц Верховний Суд вказав, що наявна в матеріалах справи розписка не дає підстав для висновку, що договір позики укладено в інтересах сім’ї, а одержані в борг грошові кошти витрачені в інтересах сім’ї, оскільки доказів про надання дружиною згоди на укладення договору позики, як і доказів про те, що вона знала про існування такого договору та про придбання спірних будинку й земельної ділянки за одержані в борг за розпискою грошові кошти, не надано.

Поряд з тим, для спростування факту укладення правочину, на підставі якого заінтересована сторона доводить, що виникли боргові зобов’язання, доцільно ініціювати призначення судово-технічної експертизи документу.

На вирішення експерта слід поставити питання: Чи виконано тексти документу та підписи в ньому у час, вказаний в документі? Чи відповідає давність виконання документу, вказаній у ньому даті? Чи виконано текст документу та підписи в ньому особою, яка вказана в документі або іншою особою?

У випадку, якщо дата зазначена в документі буде відмінною від установленого експертом часу створення цього документу, то це буде свідчити про те, що такий правочин в дійсності не вчинявся. При цьому, варто також звернути увагу на необхідності витребування оригіналів документів, оскільки експерт зможе зробити висновок лише на підставі оригіналів документів, а не їх копій.

Також, в залежності від конкретних обставин справи, доцільно також ініціювати допит осіб, які приймали участь в укладені правочину, за яким виникли боргові зобов’язання, оскільки правильно обрана тактика допиту зазначених свідків, дасть змогу установити розбіжність у їх показаннях та спростувати факт вчинення відповідного правочину.

Автор статті: Адвокатське об'єднання "Вишневий і Партнери"