Зупинення провадження у справі скасовується з підстав порушення права сторони на розгляд справи у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (ВСУ від 1 лютого 2017р. у справі № 6-1957цс16)

Фабула судового акту: Серед юристів є такі, яких називають «процесуальними диверсантами» і наймають не з метою виграти справу чи захиститись від безпідставних вимог, а з для того щоб максимально затягнути справу у заздалегідь зрозумілій та безнадійній для відповідача ситуації.

Так, однією із класичних тем затягування є наступне. Позивач на підставі певного договору подає позов про стягнення коштів або інше примусове виконання зобов’язань. Відповідач подає інший позов з вимогою визнати такий договір недійсним, але не зустрічний у вже відкритій справі, і бажано в іншому суді. Далі відповідач заявляє клопотання про зупинення провадження з підстав неможливості вирішення справи по суті до тих пір, поки інший суд не ухвалить рішення у справі про визнання договору недійсним в порядку, передбаченому ст. 201 ЦПК України. Ця процесуальна схема широко практикувалась, коли ставки судового збору були низькими. Якщо при цьому із суддею, який зупиняє провадження, існує «позасудова» домовленість, то протидіяти такій схемі практично неможливо, і час на розгляд справи істотно збільшується.

В цій справі позивач двічі оскаржив ухвалу про зупинення провадження у справі, ні суд апеляційної, ні суд касаційної інстанції йому не допомогли. Проте, ВСУ скасував зупинення і направив справу на розгляд до суду першої інстанції обґрунтовуючи це в першу чергу пунктом 1, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

ВСУ підкреслив очевидне порушення права сторони на розгляд справи у розумний строк та навів у своїй постанові прецедент ЕСПЛ «Фрідлендер проти Франції», в якому розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі.

Аналізуйте судовий акт: Якщо поточне місце знаходження відповідача не встановлено, позов подається за останнім відомим місцем проживання і приймається до розгляду судом за територіальною підсудністю ( Апеляційний суд Закарпатської області, 18 липня 2016р., № 299/665/16-ц)

Відсутність у касатора повного тексту є причиною вчасного неподання скарги та безумовною підставою для поновлення строків на касаційне оскарження (ВСУ від 5 жовтня 2016 року № 6-1724цс16)

Бездіяльність суду першої інстанції є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі № 6-1250цс16)\

Дії суду цивільноїюрисдикції щодо поданого позову із декількома вимогами, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства (ВСУ від 6 квітня 2016р. у справі № 6-77цс16)

Касаційне оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про визнання мирової угоди ЦПК України не передбачає (ВСУ у справі № 6-2718цс15 від 10 лютого 2016р.)

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі за № 6-1957цс16: Визначаючи наявність підстав, передбачених статтею 201 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов’язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 4 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Згідно з частиною першою статті 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 лютого 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2016 року та ухвали Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми боргу за договором позики в розмірі 7 тис. 772 грн 34 коп. та індексу інфляції в розмірі 27 тис. 828 грн 34 коп., а всього 35 тис. 600 грн 68 коп.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 7 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 369 тис. грн, що еквівалентно 45 тис. доларів США, за умовами якого останній зобов’язався повернути борг до 6 червня 2013 року, але свого зобов’язання не виконав.

Московський районний суд м. Харкова заочним рішенням від 12 січня 2016 року задовольнив позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 7 грудня 2012 року, стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 1 млн. 57 тис. 696 грн 43 коп., що еквівалентно 45 тис. доларів США, три проценти річних в розмірі 76 тис. 916 грн 68 коп., індекс інфляції в розмірі 675 тис. 95 грн 19 коп., вирішив питання про розподіл судових витрат.

Посилаючись на те, що курс гривні щодо долара станом на 1 листопада 2015 року збільшився, у зв’язку з чим збільшилась і заборгованість ОСОБА_2 по сплаті боргу за договором позики, ОСОБА_1просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь три проценти річних від простроченої суми боргу в розмірі 7 тис. 772 грн 34 коп. за період з 1 листопада 2015 року по 1 лютого 2016 року та індекс інфляції в розмірі 27 тис. 828 грн 34 коп. за період з 1 жовтня 2015 року по 1 січня 2016 року, а всього 35 тис. 600 грн 68 коп.

Московський районний суд м. Харкова ухвалою від 12 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2016 року, зупинив провадження в справі до вирішення справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання недійсним договору позики від 7 грудня 2012 року, що розглядається Харківським районним судом Харківської області.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 8 липня 2016 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження.

У серпні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2016 року та ухвали Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2016 року посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, а саме пункту 4 частини першої статті 201 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2016 року та ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2016 року, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

За змістом статті 360⁴ ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди установили, що заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 січня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 1 млн. 57 тис. 696 грн 43 коп., що еквівалентно 45 тис. доларів США, три проценти річних в розмірі 76 тис. 916 грн 68 коп., індекс інфляції в розмірі 675 тис. 95 грн 19 коп., вирішив питання про розподіл судових витрат.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 трьох процентів річних від простроченої суми боргу в розмірі 7 тис. 772 грн 34 коп. за період з 1 листопада 2015 року по 1 лютого 2016 року та індексу інфляції в розмірі 27 тис. 828 грн 34 коп. за період з 1 жовтня 2015 року по 1 січня 2016 року.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що розгляд даної справи є неможливим до вирішення іншої справи про визнання недійсним договору позики, тому дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження в справі на підставі пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявником на підтвердження наявності підстави для перегляду судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України, містяться такі висновки:

30 в ухвалі від 20 січня 2016 року суд касаційної інстанції визнав необґрунтованими та такими, що не відповідають пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України висновки суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором до вирішення іншої цивільної справи про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, тому скасував ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направив до цього суду для продовження розгляду;

31 в ухвалі від 25 травня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який виходив із відсутності обставин, які б унеможливлювали розгляд справи, і відмовив у зупиненні провадження в даній справі. При цьому, суд зазначив, що предмети позовів у справах є різними, у справі, яка розглядалась, предметом позову є захист права власності шляхом усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, у іншій справі - визнання заповіту недійсним та оскарження дій нотаріуса;

32 в ухвалі від 1 червня 2016 року суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу передав до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки суди, зупиняючи провадження в справі, не врахували вимог статті 157 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку і зупинили провадження в справі всупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 157, пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, суд зобов’язаний зупинити провадження у цій справі.

Визначаючи наявність підстав, передбачених статтею 201 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов’язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 4 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Згідно з частиною першою статті 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвненції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

У справі, яка переглядається, предметом спору є стягнення трьох процентів річних від суми боргу за договором позики, заборгованість за яким стягнуто на підставі судового рішення, та індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов’язання.

Підставою для зупинення провадження у справі став факт розгляду судом цивільної справи про визнання недійсним договору вказаного позики.

Проте, суд на порушення вимог пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України, зазначивши конкретну іншу справу, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, не проаналізував предмети спорів у справах і не вказав обставини, які б давали підстави для висновку про те, що наявність спору у справі про визнання недійсним договору позики виключає можливість на підставі наявних доказів самостійно встановити при розгляді даної справи наявність обставин, якими ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги, та можливості застосування відповідальності за порушення грошового зобов’язання, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 пред’явлено позов саме з таких підстав.

Крім того, зупинивши провадження у справі, суд порушив право позивача на розумні строки розгляду справи.

Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди порушили норми процесуального права, а саме частину першу статті 157, пункт 4 частини першої статті 201 ЦПК України, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а це відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ цього Кодексу є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі, та передачі справи на розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁴ ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2016 року та ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2016 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко