ВСУ закрив провадження: справа про незаконність рішення про виділення землі "ТОВ Євроофісбуд" для будівництва офісного комплексу по вул. Стрітенська, 10 у буферній зоні Софіївського собору (Постанова ВСУ від 6 жовтня 2015р.)

Фабула судового акту: В 2010 году Киевсовет передал фирме «Евроофисбуд» участок в 700 кв.м. по ул. Стретенской, 10 в аренду с правом выкупа – для строительства офисного центра с паркингом. Вскоре прокуратура оспорила в Окружном административном суде столицы это решение, поскольку оно противоречило требованиям Конвенции об охране Всемирного культурного наследия та природного наследия, а проектная документация не была согласована с органом охраны культурного наследия.

Згадайте новину: Как ни странно, но ВСУ отменил решения судов, которыми выделение земли под строительство офисного центра возле Софии Киевской было признано незаконным

Суд первой инстанции отказался удовлетворить просьбу прокуратуры, ссылаясь на короткий срок аренды указанный в решении – пять лет. В 2014 году вопрос попал на рассмотрение Киевского апелляционного административного суда, который отменил решение. Аналогичное мнение оказалось и у Высшего административного суда в 2015 году.

Не согласившись с решением кассационной инстанции, «Евроофисбуд» обратился в Верховный Суд Украины. Рассмотрев все материалы, Коллегия судей пришла к выводу, что решение Киевсовета о передаче участка в аренду является ненормативным актом (т.е. таким, который применяется однократно), и, следовательно, отмена такого акта не порождает последствий для арендатора участка, поскольку вопрос об арендуемой собственности должен решаться по нормам гражданского законодательства. Соответственно, иск, предметом которого является спорное решение Киевсовета, вообще не должен рассматриваться, поскольку избранный прокуратурой способ защиты нарушенных прав города не обеспечивает их реальной защиты.

Таким образом, Коллегия судей постановила отменить постановления судов первой, апелляционной и кассационной инстанций, и закрыть производство по этому делу.

Анализируйте судебный акт: Ненормативные акты горсовета, которые исчерпываются путём однократного применения, не могут быть отменены горсоветом, если заинтересованные лица возражают против этого (Постановление ВСУ по делу № 21-1457а15 от 4 ноября 2015г.)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКоротких О.А.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Гриціва М.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради (далі - Київрада), треті особи: Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), товариство з обмеженою відповідальністю «Євроофісбуд» (далі - Товариство), про скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2011 року, керуючись статтею 21 Закону України від 23 грудня 2010 року № 2889-VI «Про прокуратуру», заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом до Київради, про визнання протиправним та скасування рішення Київради № 370/5182 від 16 грудня 2010 року «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Євроофісбуд» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом на вул. Стрітенській, 10 у Шевченківському районі міста Києва» (далі - рішення № 370/5182).

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване рішення прийняте без належного погодження проектної документації з органом охорони культурної спадщини та без урахування вимог Конвенції про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини. Крім того, законність надання Київрадою зазначеної земельної ділянки з таким же цільовим призначенням була предметом судового розгляду, за результатом якого визнане недійсним рішення відповідача від 8 лютого 2007 року № 98/759 про передачу цієї ж земельної ділянки комунальному підприємству «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» для будівництва житлового будинку з офісними приміщеннями.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 травня 2014 року в задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваним рішенням Київради Товариству передавалась земельна ділянка в короткострокову оренду у розмірах, необхідних для обслуговування будівлі, власником якої є Товариство, відповідно до статті 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК).

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 липня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції, позовні вимоги задовольнив: визнав протиправним та скасував рішення Київради від № 370/5182.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 березня 2015 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням касаційної інстанції, Товариство звернулося із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме положень статті 150 ЗК та статті 32 Закону України від 8 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини».

На обґрунтування заяви додано копії постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2013 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що надаючи Товариству у короткострокову оренду на 5 років з правом викупу земельну ділянку для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом на вул. Стрітенській, 10 у Шевченківському районі м. Києва, відповідач фактично вилучив земельну ділянку із земель архітектурної охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, зробивши це із порушенням частин другої, третьої статті 150 ЗК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про визнання неправомірним та скасування рішення Київради № 370/5182, оскільки оскаржуваним рішенням було змінено цільове призначення земельної ділянки на землі будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом, що фактично є вилученням земельної ділянки з архітектурної охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору у м. Києві, що були затверджені 26 квітня 2007 року рішенням Київської міської ради № 477/1138 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 27 січня 2005 року № 11/2587 «Про правила забудови м. Києва».

У рішеннях судів касаційної інстанції, які надані на підтвердження наведених у заяві доводів, зазначено таке.

У постанові Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року, цей суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що чинне законодавство не забороняє будівлю в деяких зонах охорони пам'яток, а лише встановлює певні обмеження режиму використання земельної ділянки. Оскільки будівництво на земельній ділянці не здійснювалося, то умови її використання порушенні не були, отже, рішення Київради про відведення земельної ділянки не суперечить чинному законодавству.

В ухвалі Вищого адміністративного суду від 21 травня 2013 року цей суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що оспорюване рішення прийнято Львівською міською радою у межах її компетенції у визначеному законом порядку, оскільки відповідно до довідки про правовий статус спірної земельної ділянки, виданої Управлінням земельних ресурсів у м. Львові 23 липня 2009 року, земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного рішення міськради від 3 грудня 2009 року відносилася до земель житлової та громадської забудови, а не до земель природно-заповідного фонду.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 16 грудня 2010 року Київрада прийняла рішення № 370/5182. Відповідно до цього рішення було укладено договір оренди земельної ділянки від 16 вересня 2013 року, об'єктом оренди якого є земельна ділянка по вул. Стрітенській, 10 у Шевченківському районі м. Києва розміром 696 кв. м для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом строком на 5 років з правом викупу

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте Київрадою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу Товариству в оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

З огляду на наведене постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2014 року, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, ухвала Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2015 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Євроофісбуд» задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2014 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2015 року скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.А. Коротких Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік М.І. Гриців А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник В.В. Кривенко В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.І. Потильчак О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький І.Б. Шицький