14.12.2016 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

За ст. 286 КК України стан алкогольного сп’яніння водія не впливає на кваліфікацію злочину, проте є обтяжуючою обставиною при призначенні покарання і має зазначатись у вироку (ВСУ у справі № 5-368кс(15)16 від 1 грудня 2016р.)

Фабула судового акту: На наш погляд стаття 286 КК України – «порушення правил безпеки дорожнього руху» звісно недосконала і не в частині санкцій, а в частині складу злочину.  В деяких країнах сам факт перебування водія у нетверезому стані є злочином, а якщо «нетверезий» чи «наркотичний» порушив правила ПДР внаслідок чого загинула людина, то це прирівнюється до умисного вбивства з великими термінами ув’язнення у колонії суворого режиму.  

В цій справі, яка розглядалась судами неодноразово,  на жаль загинула людина, і суд застосував до засудженого ч. 2 ст. 286 КК України, яка при встановленні порушення ПДР, передбачає:  «Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження,- караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.»

Отже, поки що в нас кримінальний закон гуманний до цього виду злочину, проте і тут виникають питання, на які цією постановою ВСУ відповів наступне. Алкогольне сп’яніння обвинуваченого водія не є ознакою злочину, яка впливає на його кваліфікацію, а є  обставиною, яка обтяжує покарання,  у відповідності до ст. 67 КК України. Тому, ВСУ було відмовлено у заяві засудженого про вилучення з вироку, тієї обставини, що він був п’яний за кермом. Ця умова не є обов'язковою для засудження, проте покарання за іі наявності суд має призначати "по максимуму". 

УВАГА: До цієї постанови ВСУ є окрема думка (див. тут нижче)

Аналізуйте судовий акт: За порушення права на захист, слідчий експеримент, у справі про ДТП, визнали недопустимим доказом (Петриківський районний суд Дніпропетровської області, ухвала від 30 травня 2016 року)

М’який вирок водію, який збив людину і вона померла, скасовано за скаргою потерпілого на підставі істотного порушення вимог КПК - ст. 349 КПК України (Апеляційний суд Вінницької області від 8 вересня 2016р.)

Кримінальна відповідальність особи виключається, якщо ця особа порушила ПДР вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала ТЗ (Постанова ВСУ у справі №5-218кс15 від 5 листопада 2015р.)

Одного Протоколу замало для підтвердження стану алкогольного сп’яніння водія і без належних доказів суд закриває справу (Постанова Деснянського районного суду м. Києва від 9 листопада 2016р., суддя Броновицька О.В )

Без доказів перевищення швидкості та надання їх суду вина водія є недоведеною, тому склад адміністративного правопорушення за ст. 122 КУпАП в діях водія відсутній (Дзержинський районний суд м. Харкова, суддя Шестак О. І.)

 

                                                                                                             

П О С Т А Н О В А 

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

1 грудня 2016 року                                                                                                                                                                                            м. Київ

Судова  палата у кримінальних справах

                          Верховного Суду України у складі:

головуючого

судді-доповідача   Короткевича М.Є.,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

суддів:

Вус С.М., Гошовської Т.В., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Кузьменко О.Т., Пошви Б.М., Школярова В.Ф.,

за участі:

 

при секретарях:

прокурора Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,

Коваленко О.В., Тімчинській І.О.,


розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою захисника Шостака В.В. про перегляд ухвали суду касаційної інстанції щодо засудженого ОСОБА_1,

                                                                              у с т а н о в и л а:

вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня   2015 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ року народження, громадянина України, який має середню освіту, не працює, несудимого, засуджено за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі – КК) до позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Вирішено цивільний позов потерпілої ОСОБА_2.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 8 липня 2014 року приблизно о 15 год. 30 хв., керуючи технічно справним легковим транспортним засобом марки «ВАЗ 21063», державний номерний знак НОМЕР_1, на 9 км+500 м автодороги «Т 0303», сполученням Луцьк – Радомишль – Демидівка – Дубно, рухаючись по сухій ділянці асфальтобетонної дороги у напрямку с. Радомишль Луцького району, неподалік с. Лаврів, порушив вимоги пунктів 2.9 (а), 12.1, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху (далі – ПДР), а саме, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння та здійснюючи обгін, проявив безпечність та неуважність, не дотримався безпечної дистанції та інтервалу, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, що призвело до зіткнення з вантажним автомобілем марки «Мерседес Бенц», державний номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_3, у результаті чого вантажний автомобіль з’їхав на узбіччя, де зіткнувся з придорожнім деревом. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, у тому числі тяжкі, від яких 16 липня 2014 року помер. У прямому причинному зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою і наслідками, що настали, перебуває порушення ОСОБА_1 пунктів 2.9(а), 12.1. 13.1. 13.3 ПДР.

16 квітня 2015 року Апеляційний суд Волинської області змінив вирок. На підставі статті 75 КК звільнив ОСОБА_1 від відбування основного покарання, призначеного за частиною 2 статті 286 КК, з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, та поклав на нього обов’язки, передбачені статтею 76 КК. Також на підставі частини 2 статті 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) із мотивувальної частини вироку виключив посилання на порушення ОСОБА_1 пункту 2.9(а) ПДР як на обставину, що перебуває в прямому причинному зв’язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

12 квітня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ задовольнив касаційні скарги сторони захисту та скасував ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 квітня 2015 року і призначив новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

23 травня 2016 року Апеляційний суд Волинської області залишив вирок без зміни.

18 липня 2016 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Шостака В.В. на судові рішення щодо ОСОБА_1.

У заяві захисник Шостак В.В. просить скасувати зазначене рішення касаційного суду на підставі неоднакового застосування норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, а саме частиною 4 статті 67 КК, і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції зі стадії відкриття провадження. Захисник стверджує, що касаційний суд безпідставно не виключив з вироку посилання суду на обтяжуючу покарання обставину вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, оскільки при встановленні об’єктивної сторони злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, таку обставину судом вже було враховано. На думку заявника, касаційний суд неправильно тлумачить кримінальний закон, погоджуючись із твердженням суду апеляційної інстанції у цій справі про те, що «вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння у даному випадку не буде ознакою злочину, яка впливає на його кваліфікацію» за умов, коли порушення ОСОБА_1 пункту 2.9(а) ПДР одночасно вказане в обвинувальному акті й у вироку як одна з ознак злочину і як обставина, що обтяжує покарання.

Як приклад правильного застосування норми права заявник наводить висновки суду касаційної інстанції в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2011 року щодо іншої особи, де з мотивувальної частини вироку виключено посилання на обтяжуючу покарання обставину «вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння» з огляду на те, що, визнавши цю особу винуватою за частиною 2 статті 286 КК у зв’язку з порушенням пунктів 1.3, 1.5, 2.3(б, в), 2.9(а), 10.1, 12.1, 12.4 ПДР та вказавши, що порушення пункту 2.9(а) ПДР перебуває в причинному зв’язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, суд, виходячи з положень частини 4 статті 67 КК, не мав права визнавати обставину вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння такою, що обтяжує покарання.

Потерпіла ОСОБА_2 та її представниця ОСОБА_4 подали заперечення на заяву, в якому зазначають, що оскарженим судовим рішенням обґрунтовано відмовлено стороні захисту у відкритті касаційного провадження, що захисник безпідставно стверджує про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми права, передбаченої частиною 4 статті 67 КК, звертають увагу на правову позицію Верховного Суду України (далі – Суд) з цього приводу, викладену в постанові № 5-28кс11, та просять відмовити в задоволенні заяви.

Судова палата у кримінальних справах Суду заслухала суддю-доповідача, міркування прокурора, який вважав, що підстав для задоволення заяви немає, дослідила матеріали справи, вивчила наукові висновки фахівців Науково-консультативної ради при Суді, обговорила доводи заяви і дійшла висновку про таке.

1. Справа ОСОБА_1 переглядається на підставі, передбаченій пунктом 1 частини 1 статті 445 КПК. Предметом розгляду є застосування судом касаційної інстанції норми права, передбаченої частиною 4 статті 67 КК, а саме питання про те, чи може обставина вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння бути врахована при призначенні покарання як така, що його обтяжує, у випадку, коли особу, засуджену за частиною 2 статті 286 КК, визнано винуватою в порушенні пункту 2.9(а) ПДР, який забороняє водієві керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

2. Згідно з частиною 5 статті 453 КПК, Суд переглядає судові рішення у межах поданої заяви. Положення глави 33 КПК обмежують Суд також установленими у справі фактичними обставинами, які викладено в судових рішеннях, що набрали законної сили.

3. ОСОБА_1 був обвинувачений у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого. Формула обвинувачення не містить посилання на конкретні пункти ПДР, порушення вимог яких утворило ознаки даного злочину. У фабулі обвинувачення зазначено, що водій ОСОБА_1, усупереч підпункту «а» пункту 2.9 ПДР, керував автомобілем у стані алкогольного сп’яніння та грубо порушив вимоги пунктів 12.1, 13.1, 13.3 ПДР.

Висновки судової авто-технічної експертизи, яку суд першої інстанції призначив за клопотанням сторони захисту, не містять відповідей на поставлені експерту питання: як мали діяти учасники дорожньо-транспортної пригоди у дорожній ситуації, що склалася; чи було допущено ними порушення ПДР і якщо так, то ким саме та які; чи є причинний зв’язок між діями учасників дорожньо-транспортної пригоди і настанням зіткнення – з огляду на те, що в протоколах огляду місця дорожньо-транспортної пригоди й огляду транспортних засобів відсутні дані про дії водіїв у цій дорожній ситуації.

При формулюванні у вироку обвинувачення, яке визнане доведеним, суд першої інстанції вказав, що у прямому причинному зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою і наслідками, що настали, перебуває порушення ОСОБА_1 пунктів 2.9(а), 12.1. 13.1. 13.3 ПДР. У мотивувальній частині вироку суд зазначив, що ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння та здійснюючи обгін, проявив безпечність та неуважність, не дотримався безпечної дистанції та безпечного інтервалу, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, щоб мати змогу контролювати рух.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_1, суд визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 23 травня  2016 року доводи захисника про неправомірне визнання обставини вчинення злочину в стані сп’яніння такою, що обтяжує покарання, з огляду на те, що її визнано однією з причин дорожньо-транспортної пригоди, відхилено у зв’язку з тим, що вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння «в даному випадку не буде ознакою злочину, яка впливає на його кваліфікацію».

Суд касаційної інстанції, не знайшовши підстав для задоволення касаційної скарги захисника, дійшов висновку про дотримання судом вимог кримінального закону при призначенні покарання, послався на наявність обставини, що обтяжує покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, та зазначив, що доводи касаційної скарги захисника за змістом близькі доводам його апеляційної скарги, які були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та визнані безпідставними. Висновки апеляційного суду колегія суддів назвала переконливо вмотивованими та обґрунтованими.

Отже, касаційний суд у справі ОСОБА_1 дійшов висновку про правильне застосування норм матеріального права та не знайшов підстав для перегляду судових рішень щодо нього.

4. З рішення суду касаційної інстанції від 16 серпня 2011 року, яке надане заявником на підтвердження підстави для перегляду, вбачається, що у подібних правовідносинах в іншій справі касаційний суд дійшов інакшого висновку. Громадянина, засудженого за частиною 2 статті 286 КК, визнано винуватим у тому, що він під час руху на закругленні автодороги праворуч, у зв’язку зі зниженням уваги та реакції від вживання алкогольних напоїв, проявив неуважність і не врахував дорожню обстановку та її зміни, порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б, в), 2.9 (а), 10.1, 12.1, 12.4 ПДР, проявив злочинну недбалість та самовпевненість, відволікся від контролю за дорогою і від керування транспортним засобом, виїхав на ліве узбіччя, наїхав на стовп і з’їхав у кювет, де автомобіль перекинувся. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля спричинено тяжкі тілесні ушкодження. Касаційний суд погодився з доводами скарги прокурора про неприпустимість визнання такою, що обтяжує покарання, обставини вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння за умови, коли цю обставину суд визнав частиною об’єктивної сторони даного злочину. Пославшись на положення статті 67 КК, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виключив посилання на обтяжуючу покарання обставину вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння із мотивувальної частини вироку щодо даної особи.

Тобто в подібній правовій ситуації суд касаційної інстанції констатував порушення вимог кримінального закону, а саме заборони враховувати при призначенні покарання обставину, яка одночасно є ознакою злочину.

5. Суд вже висловлював свою правову позицію щодо застосування норми права, передбаченої частиною 4 статті 67 КК, у справах даної категорії (постанова Суду від 9 лютого 2012 року № 5-28кс11).

Вирішуючи поставлене в заяві питання, Суд керується таким.

Згідно з положеннями частини 4 статті 67 КК, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Водночас аналіз норми статті 286 КК свідчить, що цей злочин належить до злочинів із так званим матеріальним складом, а тому ознакою його об’єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у частинах 1, 2 або 3 цієї статті, і отже, перебувають із ними у причинному зв’язку.

Про необхідність з’ясовувати і зазначати у вироках, чи є причинний зв’язок між учиненими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками, зазначено також у роз’ясненні, яке міститься в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».

У справі ОСОБА_1 суд визнав доведеним, що дорожньо-транспортна подія сталася внаслідок дій засудженого, який, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, не впорався з обгоном і зіштовхнув попутний автомобіль з проїзної частини дороги, де той врізався в дерево, внаслідок чого водій отримав тяжкі тілесні ушкодження і помер в лікарні.

Таким чином, стан алкогольного сп’яніння, у якому ОСОБА_1 керував транспортним засобом, характеризував лише його певний психофізичний (фізіологічний) стан, який сприяв порушенню ним інших норм правил безпеки дорожнього руху, проте саме порушення пункту 2.9(а) ПДР не було безпосередньою причиною настання суспільно небезпечних наслідків.

Враховуючи викладене, зазначене порушення ОСОБА_1 правил безпеки дорожнього руху не належить до ознак об’єктивної сторони злочину, що впливають на його кваліфікацію.

А тому, виходячи з положень частини 4 статті 67 КК України, рішення касаційного суду про відсутність підстав для касаційного перегляду даної справи з метою виключення з вироку посилання суду на обтяжуючу покарання обставину вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння є обґрунтованим.

Підстав для задоволення заяви захисника Шостака В.В. не вбачається.

Керуючись статтями 453, 454, 456 КПК, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

відмовити в задоволенні заяви захисника Шостака В.В.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

Головуючий            

Судді    

Окрема думка

суддів Короткевича М.Є. та Пошви Б.М. стосовно

постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 1 грудня 2016 року у провадженні № 5-368кс(15)16

за заявою захисника Шостака В.В. про перегляд судових рішень

у справі засудженого ОСОБА_1.

У цій справі більшість проголосувала за відмову в задоволенні заяви у зв’язку з тим, що, виходячи з положень частини 4 статті 67 КК, рішення касаційного суду про відсутність підстав для касаційного перегляду даної справи з метою виключення з вироку посилання суду на обтяжуючу покарання обставину вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння є обґрунтованим.

Поділяючи позицію більшості про те, що матеріальний склад злочину, передбаченого статтею 286 КК, означає, що ознаками його об’єктивної сторони можуть бути лише обставини, які перебувають у прямому причинному зв’язку з наслідками для життя і здоров’я потерпілого, до яких не може належати порушення пункту 2.9(а) ПДР, не погоджуємося з висновком, що в даній справі таке порушення не було віднесено до ознак об’єктивної сторони вчиненого ОСОБА_1 злочину, а отже й не спричинило порушення приписів частини 4 статті 67 КК та неоднакового застосування цієї норми у порівнянні з рішенням касаційного суду, яке надано заявником на підтвердження підстави для перегляду.

Однією із загальних засад призначення покарання, які відображено в статті 65 КК, є призначення покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, входить до вичерпного переліку обставин, які обтяжують покарання, що встановлений у статті 67 КК. Згідно з    частиною 4 цієї статті, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Стаття 286 Особливої частини КК не передбачає конкретних порушень правил безпеки дорожнього руху як ознак злочину, що впливають на його кваліфікацію. Диспозиція цієї норми є бланкетною – для встановлення ознак об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого цієї статтею КК, належить звертатися до аналізу нормативно-правових актів, у яких сформульовано правила безпеки руху й експлуатації транспорту.

Із точки зору теорії кримінального права, порушення ПДР умовно поділяються на дві групи:

1) порушення, які самі по собі не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені в статті 286 КК (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп’яніння, у хворобливому стані, у стані стомлення чи транспортним засобом без належного номерного знаку);

2) ті з них, які самі по собі створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній дорожньо-транспортній пригоді (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів, розвороту, обгону, заборони виїзду на зустрічну смугу руху, перевищення швидкості руху).

Відтак, з огляду на матеріальний склад злочину, передбаченого статтею 286 КК, ознаками його об’єктивної сторони можуть виступати тільки порушення ПДР, які належать до другої групи, адже лише вони створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у цій нормі, і виступають причиною їх настання у кожному конкретному випадку дорожньо-транспортної пригоди.

Дійсно, розглядаючи справу, суд зобов’язаний установити і зазначити у вироку всі порушення ПДР, які допустив обвинувачений, і при цьому чітко вказати, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених у статті 286 КК (тобто перебували у причинному зв’язку з ними), а які лише сприяли порушенню цих правил. Про це йдеться і в роз’ясненнях Пленуму Верховного Суду України в постанові від 23 грудня 2005 року № 14. Іншими словами, при розгляді справ про злочин, передбачений нормою з бланкетною диспозицією, суд самостійно визначає ознаки його об’єктивної сторони, які прямо не передбачені в тексті норми.

У справі ОСОБА_1 суд зазначив у вироку всі порушення ПДР, інкриміновані обвинуваченому, в тому числі керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, і чітко вказав, що всі вони перебувають у прямому причинному зв’язку з наслідками, що настали. За таких умов врахування обставини вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння як такої, що обтяжує покарання, прямо суперечить приписам частини 4 статті 67 КК. Однак суди апеляційної й касаційної інстанції не побачили в цій справі порушення кримінального закону.

Доводи заявника про те, що виключенню підлягала вказівка на стан алкогольного сп’яніння як обставини, що обтяжує покарання, а не ознаки інкримінованого ОСОБА_1 злочину, вважаємо помилковими. Однак його твердження про порушення в цій справі прямої законодавчої заборони, встановленої в частині 4 статті 67 КК, залишилося не спростованим. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права заявник надав протилежне за змістом судове рішення, ухвалене в ідентичній правовій ситуації. Хоча у справі, рішення в якій надано для порівняння, порушення засудженим пункту 2.9(а) ПДР було помилково віднесено до ознак злочину, передбаченого статтею 268 КК, однак, на відміну від справи ОСОБА_1, касаційний суд виправив порушення приписів частини 4 статті 67 КК та усунув одночасне врахування судом керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння і як ознаки злочину, і як обставини, що обтяжує покарання.

Справді, Верховний Суд України вже висловлював свою правову позицію щодо застосування норми права, передбаченої частиною 4 статті 67 КК, у справах даної категорії (постанова від 9 лютого 2012 року     № 5-28кс11). На противагу усталеній практиці, спираючись на яку прокурор у провадженні № 5-28кс11 (як і захисник ОСОБА_1) вважав, що неправильним є врахування стану алкогольного сп’яніння як обставини, що обтяжує покарання, одночасно з інкримінуванням особі порушення пункту 2.9(а) ПДР, Верховний Суд України, дослідивши висновки фахівців  Науково-консультативної ради, дійшов до переконання, що помилковим є якраз віднесення цієї обставини до ознак об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 268 КК. Заяву прокурора було відхилено і постанова не містить висновку про правильне застосування норми, передбаченої частиною 4 статті 67 КК, у поєднанні зі статтею 286 КК.

За таких обставин залишення заяви захисника Шостака В.В. без задоволення вважаємо неправильним. На нашу думку, заява підлягала частковому задоволенню, а справа – направленню на розгляд до касаційного суду, адже його висновок про те, що в справі ОСОБА_1 не порушено вимог кримінального закону (частини 4 статті 67 КК), вбачається безпідставним. Водночас, установивши неоднакове застосування норми права, Верховний Суд України повинен був, керуючись частиною 4 статті 455 КПК, сформулювати висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, що була неоднаково застосована.

                 Суддя

Верховного Суду України                                                   М.Є. Короткевич

                 Суддя

Верховного Суду України                                                           Б.М. Пошва                                                                                      

4
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення