Споживач, право якого порушене, звільняється від сплати судового збору за подання позовної заяви, але має обов’язок щодо його сплати при оскарженні рішення суду першої інстанції (справа № 6-916цс17, 11.10.17)

Фабула судового акту: Нещодавно на сторінках юридичного інтернет-ресурсу «Протокол» публікувалась стаття, в якій містилась інформація про розглянуту Верховним Судом України справу № 6-185цс17. В постанові від 06 вересня 2017 р. у цій справі ВСУ сформував позицію, яка полягає в наступному - споживач, право якого порушене і який у зв’язку саме з цим подає позов, відповідно до статті 22 Закону України від 12.05.1991 № 1023-XII «Про захист прав споживачів», звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але має обов’язок щодо сплати судового збору при вчинені відповідних дій у всіх інших судових інстанціях та у Верховному Суді України.

За висновком ВСУ, оскільки споживач не звільняється від сплати судового збору за подання до суду інших документів як окремих об’єктів справляння судового збору, зокрема апеляційної, касаційної скарг, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, то у таких випадках він зобов’язаний сплатити судовий збір у розмірі ставки, визначеної відповідно до статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Можна відверто сказати, що такий підхід до цієї болючої теми викликав, якщо не відверте обурення, то очевидне нерозуміння юридичної спільноти, не кажу вже про тих, хто в у зв’язку з порушенням прав споживача змушений вдаватись до судової тяганини.

Але 19 жовтня 2017 р. на сайті ВСУ з’явилась Постанова від 11 жовтня 2017 року № 6-916цс17, в якій аналогічна позиція викладена вже в окремому правовому висновку, наступного змісту:

«Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-916цс17

Стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством, і встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Разом з тим застосовувати частину третю статті 22 цього Закону обов’язково слід у системному зв’язку з нормами статей 1 – 6 Закону України «Про судовий збір», тобто враховуючи характеристику об’єкта справляння судового збору та правило врегулювання темпоральної колізії, відповідно до якого пізніше прийнятий закон відміняє закон, якій був прийнятий раніше.

Отже, споживач, право якого порушене і який з огляду на це подає позов, відповідно до статті 22 Закону «Про захист прав споживачів», звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але має обов’язок щодо сплати судового збору при вчиненні відповідних дій в інших судових інстанціях та у Верховному Суді України.

Оскільки споживач не звільняється від сплати судового збору за подання до суду інших документів як окремих об’єктів справляння судового збору, зокрема апеляційної, касаційної скарг, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, то у таких випадках він зобов’язаний сплатити судовий збір».

Що стосується предмету розгляду судів в цій справі, то ним, зокрема, був зустрічний позов позичальника (споживача) до ПАТ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору удаваним, доведення відсутності заборгованості перед ПАТ «УкрСиббанк», в задоволенні якого було відмовлено.

Але ж, виходячи з того ж Закону України «Про судовий збір», таку позицію важко назвати логічною.

Адже, відповідно до ст. 4 цього Закону судовий збір справляється у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору за подання до суду апеляційної та касаційної скарг, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України становлять, відповідно, 110, 120, 130 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Але нагадаю, в нашому випадку за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції не було сплачено жодної копійки.

Характерно, що 4 жовтня 2017 р. у справі № 522/22268/16-ц Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України відступила від позиції, що була висловлена ВСУ у вказаній постанові у справі № 6-185цс17, зазначивши, що системний і комплексний аналіз Закону України «Про судовий збір» і ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у встановленому у вказаній нормі (ст. 5 Закону України «Про судовий збір») переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. В ухвалі від 11 жовтня 2017 р. у справі № 711/6490/15-ц, ВССУ також відступив від позиції, сформованої Верховним судом України.

Аналізуйте судовий акт: Споживач звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але має обов’язок щодо сплати судового збору при вчинені відповідних дій у всіх інших судових інстанціях (ВСУ у справі № 6-185цс17, 06.09.17)

Мінливий ВСУ: цього разу вирішив звільнити споживача від сплати судового збору за розгляд його скарги у суді на підставі ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» (ВСУ від 29 листопада 2016 р. у справі 761/14537/15-ц);

Судовий збір не сплачується при поданні позову щодо захисту порушеного права споживача (ВССУ у справі № 757/32520/16-к від 18 травня 2016р.);

ВССУ: Сплата судових збору не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (справа № 363/181/16-ц, 16.08.17);

За подання апеляційної чи касаційної скарги при оскарженні постанови про адміністративне правопорушення судовий збір НЕ сплачується (ВСУ від 13 грудня 2016 р. у справі 306/17/16-а);

ВСУ: Якщо обидві сторони спору звільнені законом від сплати судового збору, то суд незалежно від змісту рішення НЕ стягує судовий збір як з позивача, так і з відповідача - платить держава (ВСУ від 31 травня 2017р. у справі № 6-3077цс16).

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору удаваним за заявою ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2, про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору НОМЕР_1 від 27 жовтня 2006 року удаваним, доведення відсутності заборгованості перед ПАТ «УкрСиббанк».

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 вересня 2016 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 від 27 жовтня 2006 року, яка станом на 9 березня 2016 року склала 4 тис. 730 доларів США 90 центів та 14 тис. 10 грн 63 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 6 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2, було залишено без руху та надано строк, який не може перевищувати п’яти днів з дня отримання ухвали, на усунення вказаних в ухвалі недоліків, зокрема сплати судового збору в розмірі 2 тис. 299 грн.

Ухвалою цього ж суду від 21 жовтня 2016 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2, було повторно залишено без руху та надано строк, який не може перевищувати п’яти днів з дня отримання ухвали, на усунення вказаних в ухвалі недоліків, зокрема сплати судового збору в розмірі 2 тис. 299 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2, визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та направити справу для розгляду до суду апеляційної інстанції з передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме частини третьої статті 22 Закону України № 1023-XII від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» та статті 5 Закону України № 3674-VI від 8 липня 2011 року «Про судовий збір» (далі – Закон № 3674-VI).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня (у справах № 753/22632/15-ц та 756/13114/15-ц), 18 травня (у справах № 405/7915/15-ц та 565/1557/15-ц), 8 та 22 червня, 20 липня, 7 та 9 вересня, 14 вересня (у справах № 565/1061/15-ц та 565/34/16-ц), 21 вересня (у справах № 342/1094/15-ц та 752/7597/15-ц), 28 вересня (у справах № 565/1640/15-ц та 565/1606/15-ц), 5 жовтня, 19 жовтня (у справах № 757/29939/14-ц та 758/8916/15-ц), 26 жовтня, 2 листопада (у справах № 522/1423/16-ц, 565/183/16-ц та 565/931/15-ц), 9, 16, 23 та 29 листопада, 21 грудня (у справах № 470/264/16-ц та 489/1916/16-ц) 2016 року, 16 січня, 1 лютого, 15 лютого (у справах № 739/16734/15-ц та 522/7388/16-ц) та 1 березня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «УкрСиббанк» - ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1 та 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

У справі, про перегляд якої подано заяву, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, виходив з такого.

Закон № 3674-VI є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, отже саме правові приписи, закріплені в наведеному законі, підлягають застосуванню під час обчислення судового збору, його сплати, а також звільнення осіб від його сплати у випадках, визначених у статті 5 цього Закону.

Оскільки цією статтею не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору, посилання ОСОБА_1 про звільнення її від такої сплати на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими.

Разом з тим у наданих заявницею як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права судових рішеннях суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку та виходив з того, що споживачі звільнені від сплати судового збору за позовами про захист їх прав на всіх стадіях розгляду справ.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального та процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За правилами статті 79, пункту п’ятого статті 119, частини другої статті 297, частини другої статті 328, абзацу третього частини першої статті 358 ЦПК України судовий збір належить до судових витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів, зокрема при розгляді позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги чи заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи–підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом № 3674-VI (стаття 2 цього Закону).

Сплата судового збору особами, які звертаються до суду, – це процесуальний обов’язок, який визначається нормами цивільного процесуального закону (ЦПК України) та Закону № 3674-VI. При цьому процесуальна норма частини другої статті 79 ЦПК України є бланкетною і в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до окремого закону, зокрема Закону № 3674-VI.

Об’єкти справляння судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 Закону № 3674-VI.

Такими об’єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга, заява про перегляд судового рішення тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється (частина друга цієї статті).

Стосовно документів, за подання яких судовий збір справляється, стаття 4 Закону № 3674-VI установлює розміри ставок судового збору. При цьому розміри ставок судового збору так само залежать від характеристики об’єкта справляння – позовна заява, скарга чи інша заява (в деяких випадках – у поєднанні з характеристикою суб’єкта, який звертається до суду).

Пільги щодо сплати судового збору визначені статтею 5 Закону № 3674-VI. При цьому передбачені в цій статті особи, які мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої цієї статті.

Пункт сьомий статті 5 Закону № 3674-VI у первісній редакції передбачав звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, пов’язаними з порушенням їхніх прав.

Одночасно частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Разом з тим від часу прийняття Закону № 3674-VI до нього неодноразово вносилися зміни.

Найпомітніші зміни відбулися внаслідок прийняття Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (далі – Закон № 484-VIII).

Цим Законом суттєво підвищено ставки судового збору та водночас значно скорочено перелік суб’єктів, які звільняються від його сплати (відповідно викладено в новій редакції і статті 4, 5 Закону № 3674-VI).

Так, Законом № 484-VIII стаття 5 Закону № 3674-VI викладена у новій редакції, відповідно до якої з переліку осіб, звільнених від сплати судового збору, такі особи як споживачі, виключені.

Зазначений перелік є вичерпним щодо сплати судового збору у всіх судових інстанціях.

Разом з тим зміни до чинної редакції частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», за якою споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав, не внесено, а тому після набрання чинності Закону № 484-VIII спостерігається збіг темпоральної (часової) та змістовної (сутнісної) колізій правових норм одного й того ж рівня.

Так, Закон № 3674-VI є спеціальним законом у питаннях звільнення від сплати судового збору. Стаття 5 цього Закону передбачала безумовне звільнення від сплати судового збору споживачів, але внаслідок викладення її в новій редакції згідно із Законом № 484-VIII споживачі на сьогодні відсутні в переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору у всіх судових інстанціях.

При цьому частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», який є спеціальним законом саме в цій сфері захисту прав споживачів, звільняє споживачів від сплати судового збору за подання позову на захист своїх порушених прав.

З метою подолання цієї колізії слід виходити з такого.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством, і встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними до положень статті 5 Закону № 3674-VI, оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб’єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об’єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій. У цьому Законі не йдеться про звільнення споживачів від оплати судового збору загалом за подання до суду будь-якої інстанції будь-якого з об’єктів справляння судового збору.

Разом з тим застосовувати частину третю статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» обов’язково слід у системному зв’язку з нормами статей 1 – 6 Закону № 3674-VI, тобто враховуючи характеристику об’єкта справляння судового збору та правило врегулювання темпоральної колізії, відповідно до якого пізніше прийнятий закон відміняє закон, якій був прийнятий раніше.

Як уже зазначалося вище, статті 3 і 4 Закону № 3674-VI визначають, що об’єктом справляння судового збору є процесуальний документ – позовна заява, інша заява, апеляційна, касаційна скарги, заява про перегляд судового рішення Верховним Судом України тощо. Розмір ставки судового збору так само залежить передусім від об’єкта справляння судового збору.

Аналізуючи норму частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у її системному зв’язку з положеннями статей 1–6 Закону № 3674-VI, зокрема статті 5 зазначеного Закону в редакції Закону № 484-VIII, можна зробити висновок, що споживач, право якого порушене і який з огляду на це подає позов, відповідно до статті 22 Закону «Про захист прав споживачів», звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але має обов’язок щодо сплати судового збору при вчиненні відповідних дій в інших судових інстанціях та у Верховному Суді України.

Оскільки споживач не звільняється від сплати судового збору за подання до суду інших документів як окремих об’єктів справляння судового збору, зокрема апеляційної, касаційної скарг, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, то у таких випадках він зобов’язаний сплатити судовий збір у розмірі ставки, визначеної відповідно до статті 4 Закону № 3674-VI.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року в справі № 359/3241/16-ц, йому відповідають судові рішення, про перегляд яких подано заяву.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись пунктами 1, 2 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Підписи суддів: