При визнанні угоди недійсною (заповіту) з підстав недієздатності однієї із сторін призначення та проведення судово-психіатричної експертизи є обов'язковим (ВСУ від 13.03.2017 у справі № 6-2833цс16)

Фабула судового акту: Досить поширеними є спори про визнання заповітів недійсними з підстав недієзданості померлої особи. Так і в цьому випадку особа звернулася до суду із позовом про визнання заповіту недійсним, мотивуючи це тим, що при відкритті спадщини після своєї померлої матері від нотаріуса вона дізналася про існування заповіту складеного на користь інших осіб. Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка вказала, що заповіт від імені матері підписаний не нею, а іншою особою, його зміст не відповідав її волі, за станом здоров’я мати не усвідомлювала значення своїх дій, що є підставами для визнання останнього недійсним.

Судом першої інстанції, з рішенням якого погодився суд першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено. ВССУ ж в свою чергу було відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог міськрайонний суд послався на те, що факт належності підпису померлій особи доведено висновком судово-почеркознавчої експертизи. Водночас надана позивачкою та досліджена в судовому засіданні медична документація не містить висновків щодо наявності у спадкодавця психічного або іншого захворювання, яке б позбавляло її дієздатності.

Проте, ВСУ переглядаючи справу та скасовуючи рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанції, посилаючись на порушення судами ч. 1 ст. 145 ЦПК України та ч. 1 ст. 255 ЦК України зазначив, що для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи хоча б однією зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Аналізуйте судовий акт: Спадковий договір розірвано, оскільки його умовами не передбачено можливість невиконання набувачем умов цього договору за певних обставин, навіть поважних (Справа № 638/2581/16-ц, ухвала від 23.02.17)

Підставою для визнання заповіту недійсним може бути не просто хвороба, навіть, важка, а абсолютна неспроможність заповідача в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (ВССУ, № 343/1571/14-ц, від 26.10.16)

Знайшовся заповіт, і це є підставою для надання особі судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори (ВССУ від 01 лютого 2017р. у справі № 306/27/15-ц)

Дарування родичу нерухомості є фіктивним та недійсним, коли дарувальник знає про судове рішення про стягнення з нього боргу (ВСУ у справі №6-1873цс16 від 19 жовтня 2016р.)

Що треба розуміти під терміном «вплив тяжкої обставини» та «вкрай невигідні умови» для визнання недійсним правочину за ст. 233 ЦК України (Постанова ВСУ у справі № 6-551цс16 від 06 квітня 2016р.)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання заповіту недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 7 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5. Вона є єдиною дочкою померлої та спадкоємцем за законом першої черги.

24 березня 2015 року вона подала приватному нотаріусу Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 заяву про прийняття спадщини та дізналась, що існує заповіт від 5 серпня 2014 року, складений на користь відповідачів, згідно з яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б не складалось, ОСОБА_5 заповіла відповідачам.

Посилаючись на те, що заповіт від імені матері підписаний не ОСОБА_5, а іншою особою, його зміст не відповідав її волі, за станом здоров’я мати не усвідомлювала значення своїх дій, на підставі статей 203, 215 та 225 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) позивачка просила визнати заповіт недійсним.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема статті 225 ЦК України, та неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статті 145 ЦПК України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1 посилається на ухвали Верховного Суду України від 16 січня та 10 грудня 2008 року, 11 лютого та 25 березня 2009 року, 24 лютого, 2 червня та 7 липня 2010 року, 26 січня та 26 жовтня 2011 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року та 6 липня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 64 роки померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1, виданим повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області 17 березня 2015 року.

5 серпня 2014 року ОСОБА_5. склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим НОМЕР_2, яким на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: усе її майно, що буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, а також все те, на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2, 1972 року народження, та ОСОБА_3, 1972 року народження. Позивачка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є дочкою ОСОБА_5.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ОСОБА_5, діючи вільно та відповідно до своєї внутрішньої волі вчинила заповіт, який було складено з дотриманням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. Підпис на заповіті вчинений нею особисто, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 6 травня 2016 року. Надана позивачкою та досліджена в судовому засіданні медична документація не містить висновків щодо наявності у спадкодавця психічного або іншого захворювання, внаслідок якого ОСОБА_5 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Разом з тим у наданих для порівняння судових рішеннях суди виходили з того, що для визначення наявності стану, коли громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи, призначення якої є обов’язковим.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 225 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи хоча б однією зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Проте зазначені вимоги залишилися поза увагою судів.

Отже, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норми статті 225 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень у частині визнання заповіту недійсним на підставі статті 225 ЦК України.

Наведені в заяві доводи щодо порушення норм процесуального права не свідчать про наявність підстав для перегляду судових рішень згідно з пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360-2 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині вирішення вимог про визнання заповіту недійсним на підставі статті 225 ЦК України слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360-3, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2016 року в частині позовних вимог про визнання заповіту недійсним на підставі статті 225 Цивільного кодексу України скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Підписи суддів