Обов'язок доведення причин пошкодення майна внаслідок залиття квартири та вини осіб, які таке залиття допустили покладається на позивача (ВСУ у справі № 6-2125цс16 від 23.07.2017)

Фабула судового акту: Позивачі звернулись до суду першої інстанції із вимогами щодо відшкодування шкоди завданої залиттям належної їм квартири. Судовим рішенням вимоги задоволено. Задовольняючи позов суд зазначив, що відповідно до положень ст. 1166 ЦК України саме відповідачі мали довести відсутність своєї вини у залитті квартири позивачів.

Натомість суд апеляційної інстанції з висновками якого погодився і ВССУ у задоволенні позову відмовив, посилаючись на те, що позивачами не надано належних та допустимих доказів про наявність вини відповідачів у спричиненні шкоди.

Так, після виявлення позивачами факту нібито залиття належної їм квартири відповідні акти із залученням представників обслуговуючої організації складено не було, акт, який біло складено, виготовлено лише через 6 місяців післі ймовірного пошкодження майна, не містить відомостей щодо самого затоплення, зокрема дат, причин, наслідки затоплення; акт складено за відсутності самих відповідачів, що позбавляє їх можливості подання доказів на його спростування.

Окрім того, проведеним експертним дослідженнням не встановлено причину залиття.

З вказаними рішеннями погодився і ВСУ, зазначивши при цьому, що відповідно до ст. 60 ЦПК України обов'язок доведення факту залиття квартири покладено на позивача. Зокрема, останній до матеріалів позовної заяви мав додати комісійний акт, складений за участю представників обслуговуючої організації, яким би було зафіксовано сам факт затоплення, а також докази причин затоплення та розміру завданих збитків.

Аналізуйте судовий акт: ВССУ: Відповідно до загальних підстав відповідальності за завдану майнову шкоду існує презумпція завдавача шкоди, згідно якої не позивач доводить вину відповідача, а відповідач доводить відсутність своєї вини (справа № 6-1648ск16, 20.04.16)

Утримання внутрішніх мереж водопостачання є обов᾿язком власника квартири, і ухилення від цього обов’язку з наслідками у вигляді шкоди, тягне за собою відповідальність (Апеляційний суд Дніпропетровської області, № 209/151/16-ц від 15.11.16)

Неналежне обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення та гарячого водопостачання є підставою для відшкодування виконавцем послуг власнику квартири майнової та моральної шкоди (ВССУ, № 638/9832/15-ц від 06.03.17)

Залиття квартири: відповідає і ЖЕК і власник квартири зверху і особа, що у проживає у квартирі зверху (Стрийський міськрайонний суд Львівської області, суддя Янів Н. М.)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – Комунальне підприємство «Добробут», про відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідачі неодноразово затоплювали їхню квартиру, востаннє це сталося 7 грудня 2014 року. Згідно з висновком експертного дослідження від 22 січня 2015 року НОМЕР_1 позивачам завдано матеріальних збитків на суму 4 тис. 519 грн, які вони просять стягнути з відповідачів разом з моральною шкодою, яку вони оцінили у 6 тис. грн.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивачів 4 тис. 519 грн майнової шкоди, 1 тис. 500 грн за проведення експертного дослідження. Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 18 лютого 2016 року рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 190 Житлового кодексу Української РСР, статей 22 23 1166 1167 Цивільного кодексу України (далі − ЦК України), пунктів 4, 7, 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 5).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_2 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року та ухвалу Верховного Суду України від 2 червня 2010 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника та представника позивача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи суди установили таке.

Позивачі є власниками квартири НОМЕР_2 АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на житло від 13 січня 1998 року.

Відповідачі є власниками квартири НОМЕР_3, що знаходиться за тією ж адресою та розташована над квартирою позивачів.

Упродовж 2014 року, у тому числі й 7 грудня 2014 року, квартира позивачів (кухня та ванна кімната) затоплювалась з розташованої вище квартири, в якій мешкають відповідачі.

Згідно з актом обстеження систем від 18 червня 2015 року на момент обстеження в квартирі НОМЕР_3 у ванній кімнаті та на кухні витоків та розгерметизації на трубопроводах не виявлено, трубопроводи знаходяться в задовільному стані. Цей акт складений через шість місяців від імовірного затоплення, без участі обслуговуючої організації систем загального користування - Комунального підприємства «Добробут»; не містить відомостей щодо самого затоплення, зокрема дат, причин, наслідки затоплення; акт складено за відсутності самих відповідачів, що позбавляє їх можливості подання доказів на його спростування.

Відповідно до висновку експертного дослідження НОМЕР_1 від 22 січня 2015 року приміщення квартири позивачів (кухня та ванна кімнати) були залиті внаслідок протікання води через дерев'яне перекриття із розміщеного вище приміщення кухні. Разом з цим експерт зазначив, що причина залиття експертом не досліджувалася, будь-які акти комісій про залиття відсутні.

Допитана судом свідок ОСОБА_8, яка проживає поверхом нижче під позивачами, пояснила, що в грудні 2014 року, прийшовши додому з роботи, побачила, що зі стелі капає вода. Вона піднялася до сусідів, а коли повернулася, то вже і в її квартирі на кухні через мийку витікали нечистоти. У зв'язку із цим вона також викликала аварійну машину і в її квартирі прочищали труби. Витікання з мийок відбувається постійно, акти щодо затоплення не складались.

Згідно з повідомленнями комунального підприємства «Міськтепловоденергія» і позивачі, і відповідачі протягом 2014 року зверталися в диспетчерську службу цього підприємства з приводу затоплення. Згідно з журналом реєстрації заявок їхні заявки були виконані. При цьому причина затоплення не вказувалась.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з положеннями статті 1166 ЦК України саме відповідачі мали довести відсутність своєї вини у залитті квартири позивачів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що позивачі не довели факту залиття їхньої квартири, оскільки належних доказів, які б підтверджували факт залиття їхньої квартири, до матеріалів справи не додано. Зокрема, позивачі не надали комісійного акта, складеного за участю представників обслуговуючої організації, яким би було зафіксовано сам факт затоплення, а також причини затоплення та завдані пошкодження.

Разом з тим у наданій заявницею ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2016 року суд касаційної інстанції, погодившись з висновком судів про задоволення позовних вимог, виходив з того, що обставини спричинення шкоди та встановлення відповідальних за її спричинення осіб підтверджені позивачами у справі належними доказами.

В ухвалі Верховного Суду України від 2 червня 2010 року суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки у справі не були встановлені фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема суди, установивши факт залиття квартири, не з’ясували причини залиття квартири позивачів та не установили особу, відповідальну за завдану шкоду.

Отже, висновки, які містяться у судовому рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечать судовим рішенням, наданим заявницею на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року немає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Судді