Навіть якщо і виграєш суд, то судовий збір не стягнеш з відповідача, який законом звільнений від його сплати?! (ВСУ від 28 лютого 2017р. у справі № 21-3829а16)

Фабула судового акту: Актуальне та суперечливе рішення, яка у випадку програшу справи дає імунітет на стягнення судового збору з певної категорії осіб, які статтею 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнені від обов’язку його сплачувати при зверненні до суду. Тобто, позивач в будь-якому випадку навіть стягнув з таких відповідачів кошти не має права стягнути сплачений ним до бюджету судовий збір. При цьому звичайно держава судовий збір позивачу добровільно не повертає, а суди у своїх рішеннях в цьому випадку НЕ зобов’язують державу сплачений судовий збір повернути.

Ось така суперечність. А актуальність полягає в тому, що таких випадків дедалі буде ставати тільки більше. Наприклад, багато інвалідів в принципі давно вже не мають можливості сплачувати комунальні послуги, і ЖЕКи так чи інакше будуть подавати на них позови про стягнення боргів. За подання цих позовів ЖЕКи будуть сплачувати судовий збір. А судовий збір у нас давно вже «не копеечный»…

Правова позиція ВСУ від 1 березня 2017 року у справі № 6-152цс17: Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України, зокрема якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Встановивши, що відповідно до посвідчення та довідки до акту огляду МСЕК відповідач є інвалідом II групи, суди безпідставно задовольнили вимоги в частині стягнення судового збору з відповідача, який відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати.

Аналізуйте судовий акт: Судовий збір не сплачується при поданні позову щодо захисту порушеного права споживача (ВССУ у справі № 757/32520/16-к від 18 травня 2016р.)

Довідка про заборгованість із виплати заробітної плати є підставою для звільнення від сплати судового збору за подання позову оскільки підтверджує скрутний стан позивача (ВАСУ від 03 листопада 2016р. у справі № К/800/18502/16)

Суд НЕ має право повертати скаргу без розгляду, якщо не подобається документ про сплату судового збору, а зобов’язаний витребувати від особи підтвердження сплати збору від Держказначейства (ВГСУ у справі № 910/10286/16 від 9 листопада 2016р.)

За подання апеляційної чи касаційної скарги при оскарженні постанови про адміністративне правопорушення судовий збір НЕ сплачується (ВСУ від 13 грудня 2016 р. у справі 306/17/16-а)

Вирішення питання про розподіл судових витрат відбувається і при ухваленні процесуальних судових рішень та покладається на сторону проти якої таке рішення ухвалене, в тому числі на Держказначейство (ВАСУ у справі №820/19471/14)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 березня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сміла енергоінвест» до ОСОБА_1, третя особа – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Артема 134», про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення місць загального користування за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Сміла енергоінвест» (далі – ТОВ «Сміла енергоінвест») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Артема 134» (далі – ОСББ «Артема 134»), про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення місць загального користування.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач є власником квартири за АДРЕСА_1, в якій встановлено індивідуальне (автономне) опалення та яку від’єднано від системи центрального теплопостачання. ТОВ «Сміла енергоінвест» є виконавцем житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку НОМЕР_1 за зазначеною вище адресою на підставі рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради від 21 червня 2007 року НОМЕР_2.

Позивач посилався на те, що свої зобов’язання з теплопостачання зазначеного жилого будинку він виконує належним чином, але відповідач не оплачує отриманих ним комунальних послуг з централізованого опалення місць загального користування, у зв’язку з чим виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на свою користь.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 березня 2016 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Сміла енергоінвест» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сміла енергоінвест» 707 грн 61 коп. заборгованості за послуги з централізованого опалення місць загального користування та 1 тис. 759 грн 40 коп. судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення касаційної та апеляційної інстанцій у частині стягнення з нього судового збору та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, 16 травня 2016 року та рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, 18 лютого 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Згідно зі статтею 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири за АДРЕСА_1, в якій встановлено індивідуальне (автономне) опалення та яку у визначеному законом порядку від’єднано від системи центрального теплопостачання.

ТОВ «Сміла енергоінвест» є виконавцем житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку НОМЕР_1 за зазначеною вище адресою на підставі рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради від 21 червня 2007 року НОМЕР_2. Свої зобов’язання з теплопостачання цього жилого будинку позивач виконує належним чином, але ОСОБА_1 не сплачує за отримані ним комунальні послуги з централізованого опалення місць загального користування.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Сміла енергоінвест», суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 своїх зобов’язань щодо сплати вартості послуг з централізованого опалення місць загального користування будинку, які надає позивач, належним чином не виконує, у зв’язку із чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню. При цьому суд стягнув з відповідача судові витрати (судовий збір) у розмірі 1 тис. 759 грн 40 коп., незважаючи на те, що ОСОБА_1 є інвалідом II групи та відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати.

Разом з тим, у справах, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, 16 травня 2016 року та рішення цього ж суду від 5 лютого 2014 року, 18 лютого 2015 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, суди, задовольняючи позовні вимоги в частині основних позовних вимог та відмовляючи в частині стягнення судового збору з відповідачів, виходили з того, що відповідачі є інвалідами II групи та відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Суд установив, що відповідно до посвідчення НОМЕР_3 від 28 липня 2006 року та довідки до акту огляда МСЕК НОМЕР_4 від 28 липня 2006 року ОСОБА_1 є інвалідом II групи.

Проте суд апеляційної інстанції на наведене належної уваги не звернув та безпідставно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення судового збору з відповідача, який є інвалідом II групи та відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати. Зазначені порушення вимог закону залишилися і поза увагою суду касаційної інстанції.

Ураховуючи зазначене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції та рішення суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, в частині позовних вимог про стягнення судових витрат є незаконними.

Оскільки неправильне застосування судами апеляційної та касаційної інстанцій зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до її неправильного вирішення, то відповідно до частин першої, другої статті 360⁴ ЦПК України ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог про стягнення судових витрат підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в стягненні судового збору.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 16 травня 2016 року в частині стягнення із ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 1 тис. 759 грн 40 коп. скасувати.

Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Сміла енергоінвест» у стягненні із ОСОБА_1 судових витрат.

Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Підписи суддів