Для визнання особи психічнохворою і такою, що не повинна повертати кредит, висновок експерта повинен бути категоричним та не допускати іншого змісту ніж зазначений (ВСУ від 19 жовтня 2016р. у справі №6-384цс16)

Фабула судового акту: Цікаве рішення про спробу визнання особи недієздатною подальшим наслідком якого, може бути визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним або звільнення особи, як недієздатної від виконання прийнятих на себе зобов’язань за цими договорами. Головне, що особа була визнана недієздатною за участю органу опіки та піклування в судах трьох інстанцій, проте ВСУ скасував ці рішення за заявою банка і направив справу на новий розгляд.

В цій справі родичі особи, яка взяла кредит, намагались довести, що позичальник страждав і страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого, в нього виникає абсолютна неспроможність розуміти значення своїх дій та керувати ними, в тому числі брати кредити та передавати в іпотеку майно. У більшості випадків у справах про визнання особи недієздатною вирішальне значення для суду мають результати експертизи. ВСУ не сподобався висновок експерта і він підкреслив наступне: висновок експерта повинен бути повним та категоричним, та не має допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначений. Визнаючи особу недієздатною лише на основі висновків акту амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи НОМЕР_1, суди не звернули уваги на відсутність у тексті експертного дослідження відомостей про час, з якого часу особа страждає на психічні захворювання, відсутність категоричного висновку щодо наявності в особи саме хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Так чи інакше відбуваються спроби побудувати нову схему ухилення від повернення кредиту, яка базується на психічних захворюваннях. Тому, очікуємо, нову більш витончену операцію, яка задовільнить ВСУ.

Аналізуйте судовий акт: В яких випадках висновку експерта достатньо для визнання особи недієздатною ( ВСУ від 19 жовтня 2016 року №6-384цс16)

Читайте статтю: Визнання кредитних договорів недійсними: тенденції судової практики

Комісії щомісяця за обслуговування кредиту є незаконними, якщо банк не доведе, які саме послуги надаються позичальнику за таку комісію (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-1746цс16)

Стягнення предмету іпотеки допускається без судового рішення, і навіть в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, проте не на підставі постанови держвиконавця (ВСУ у справі №6-1680цс16 від 28 вересня 2016р.)

Приховування батьками прав дитини на нерухомість в момент укладання іпотечного договору позбавляє їх права визнати іпотеку недійсною (ВСУ від 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, заінтересована особа – орган опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна за заявою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року донька ОСОБА_2 – ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про визнання свого батька недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення опікуна, посилаючись на те, що її батько впродовж останніх років страждає на хронічний стійкий психічний розлад, який утворився у зв'язку з низкою серйозних хвороб, внаслідок чого він не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Заявниця також зазначала, що її батько зловживає алкогольними напоями, постійно перебуває в нетверезому стані, що з огляду на зазначені обставини створює багато проблем як для заявниці та її родини взагалі, так і для сторонніх загалом.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 січня 2015 року, заяву задоволено. Ухвалено визнати громадянина України ОСОБА_2 недієздатним. Призначено ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» відхилено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 січня 2015 року залишено без змін.

ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції з передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 39 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) і статті 3 Закону України «Про судову експертизу» та неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статті 147 ЦПК України щодо здійснення оцінки висновку експертизи в сукупності та взаємозв’язку з іншими доказами, що наявні у справі.

У заяві ПАТ «Укрсоцбанк» порушує питання про скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 березня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 15 січня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2015 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1.

На підтвердження своїх доводів ПАТ «Укрсоцбанк» наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня, 17 червня 2015 року, 27 січня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника та представника позивача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_2 страждає на хронічний психічний розлад у вигляді посттравматичного стресового розладу, ускладненого хронічним алкоголізмом. Психічні розлади виражені у ОСОБА_2 значно, вони позбавляють його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, що підтверджується висновком акта амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи НОМЕР_1.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 страждає на хронічний психічний розлад у вигляді посттравматичного стресового розладу, ускладненого хронічним алкоголізмом. Психічні розлади виражені у ОСОБА_2 значно, вони позбавляють його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, що підтверджується висновком акта амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи НОМЕР_1.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільнихі кримінальних справ від 9 квітня 2015 року, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 березня 2014 року залишене без змін, апеляційна скарга ПАТ «Укрсоцбанк» відхилена з тих підстав, що вказане рішення не порушує прав та охоронюваних законом інтересів останнього.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував вимог процесуального закону, що встановлюють принцип диспозитивності цивільного судочинства та, порушивши положення статей 11, 303 ЦПК України, вийшов за межі вимог заяви та доводів апеляційної скарги. Тобто, суд апеляційної інстанції не дослідив вимог, розглянутих судом першої інстанції, не перевірив законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а розглянув вимоги, які заявлені не були.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2015 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні заявлених вимог про визнання особи недієздатною, послався на те, що суд першої інстанції розглянув вказану справу без участі заінтересованих осіб.

Відтак, наведені вище ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2015 року та 17 червня 2015 року не свідчать про неоднакове застосування судом вищезазначених норм матеріального права.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що визнання особи недієздатною відповідно до статті 39 ЦК України можливе за умови, якщо особа страждає стійким хронічним захворюванням, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними. Крім того, зазначені обставини повинні встановлюватись судом на підставі висновків судово-психіатричної експертизи про наявність саме стійкого хронічного захворювання в сукупності з іншими обставинами й доказами, поданими стороною у справі.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 39 ЦК України та статті 3 Закону України «Про експертизу».

Поряд із цим усі наведені приклади, надані заявником на обґрунтування своєї заяви щодо неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, не свідчать про неоднакове застосування судами статті 147 ЦПК України.

Усуваючи розбіжності в застосуванні норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

При цьому зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов’язаний визнати фізичну особу недієздатною.

Частиною другою статті 39 ЦК України встановлено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України.

Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з’ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя визначає Закон України «Про судову експертизу».

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження (стаття 3 цього Закону).

Законодавство України про судову експертизу складається також з інших нормативно-правових актів, зокрема Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08 жовтня 2001 № 397 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 35 Порядку висновок експертизи повинен бути обґрунтованим і містити відповіді на поставлені перед ним питання у межах його компетенції, мати конкретний характер. У разі виявлення експертом важливих фактів, з приводу яких йому не були поставлені запитання, він дає відповідь з власної ініціативи. Відповіді не можуть мати форму рекомендацій або вказівок слідству чи суду.

З аналізу наведених норм вбачається, що висновок про недієздатність фізичної особи слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в сукупності за умови, що особа страждає саме хронічним, стійким психічним розладом, внаслідок чого у особи виникає абсолютна неспроможність особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про визнання особи недієздатною не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Отже, при проведенні експертизи щодо наявності в особи хронічного, стійкого психічного розладу експерт повинен дослідити стан психічного здоров’я особи протягом певного часу, пославшись на медичні документи, їх аналіз та особисте дослідження особи, зробити висновок щодо наявності в особи саме стійкого, хронічного психічного розладу, визначити час, з якого в особи виникло таке захворювання, встановити чи повністю особа не здатна внаслідок цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Відтак, з зазначених питань висновок експерта повинен бути повним та категоричним, та не має допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначений.

Визнаючи ОСОБА_2 недієздатним лише на основі висновків акта амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи НОМЕР_1, суди не звернули уваги на відсутність у тексті експертного дослідження відомостей про час, з якого часу особа страждає на психічні захворювання, відсутність категоричного висновку щодо наявності в особи саме хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Таким чином, висновки судів про позбавлення ОСОБА_2 дієздатності є передчасними.

За таких обставин відповідно до статті 360⁴ ЦПК України рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктами 1, 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360³, частинами першою, другою статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 березня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 січня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк