06.12.2017 | Автор: Олександр Боков
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Відсутність нотаріального посвідчення договору лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи свідчить про його нікчемність, оскільки такій договір містить елементи договорів найму та купівлі-продажу (справа № 757/15611/16-ц, 25.10.17)

Фабула судового акта: У січні 2016 року між ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто»  (лізингодавець, відповідач) та  позивачем (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу, відповідно до якого лізингодавець зобов'язався  придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно - трактор, вартістю 21 296,30 доларів США, що станом на час підписання договору було еквівалентно 575 тис. грн, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. При цьому договором було встановлено, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо.

З огляду ні ці та інші обставини  лізингоодержувач, незважаючи на те,  що сплатив лізингодавцю авансовий платіж у розмірі 57 500 грн., звернувся  до нього з позовом про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів. Підставою позову стали наступні обставини, - істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, несправедливі умови, що є порушенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не визначений предмет договору як його істотна умова.

Рішенням районного суду позов був задоволений. У зв’язку з недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору суд визнав цей договір нікчемним,  стягнувши на користь   позивача сплачений ним раніше авансовий платіж. Але це рішення було скасоване апеляційним судом, який відмовив у задоволенні позову. При цьому апеляційний суд зазначив, що позивачем не заявлялися позовні вимоги про визнання нікчемним указаного договору, у зв'язку з чим він вважав, що спору з цього приводу між сторонами не було.

ВССУ погодився саме з рішенням суду першої інстанції, пославшись на наступні приписи чинного законодавства:

- договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України;

- згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню;

- відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

- оскільки під час розгляду справи з'ясувалося, що цей договір є нікчемним, адже за формою не відповідає установленим законом вимогам, у суду першої інстанції були всі підстави для  визнання нікчемним оспорюваного договору і застосування наслідків нікчемності договору.

Крім того, касаційний суд погодився з висновками суду першої інстанції і про те, що в укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо), у договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 806-808 ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Аналізуйте судовий акт: Транспортний засіб в лізинг або як заплатити гроші і не отримати машину (ВСУ від 18 січня 2017 року у справі 6-648цс16)

Несправедливі умови договору, це умови які призводять до істотного дисбалансу між договірними права та обов’язками сторін та є підставою для визнання такого договору недійсним (ВСУ від 8 червня 2016 р. у справі № 6-330цс16)

Визнання судом права власності на об’єкт нерухомого майна на підставі договору не посвідченого нотаріусом ( Постанова Верховного Суду України).

Несправедливі умови договору, це умови які призводять до істотного дисбалансу між договірними права та обов’язками сторін та є підставою для визнання такого договору недійсним (ВСУ від 8 червня 2016 р. у справі № 6-330цс16)

 

Ухвала

іменем україни

25 жовтня 2017 року                                                                                                                                                          м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:                

головуючого     Ступак О.В.,

суддів:                  Євграфової Є.П.,            Іваненко Ю.Г.,      

                              Леванчука А.О.,         Маляренка А.В.,        

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 11 січня  2017 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати договір фінансового лізингу від 20 січня 2016 року   № 002411, укладений між сторонами, недійсним; стягнути з відповідача на свою користь сплачені за вказаним договором кошти у розмірі 57 500 грн; стягнути з відповідача на свою користь вартість юридичних послуг у розмірі 3 тис. грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 січня 2016 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 002411, відповідно до   якого відповідач зобов'язався передати трактор МТЗ КИЙ 425, вартістю    21 296,30 доларів США, що еквівалентно на дату підписання договору    575 тис. грн. Позивач сплатив відповідачу авансовий платіж у розмірі    57 500 грн. Проте вказаний договір фінансового лізингу, на думку позивача, підлягає визнанню недійсним, оскільки існує істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, містить несправедливі умови, що є порушенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Предмет, як істотна умова договору, не визначений, що є підставою для визнання договору недійсним.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі - ТОВ «ЛК «Ваш Авто») на користь    ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 57 500 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2017 року скасовано заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня    2016 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Стаття 1 ЦПК України передбачає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі ст. ст. 15, 16 ЦК України та ст. ст. 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Судом установлено, що 20 січня 2016 року між ТОВ «ЛК «Ваш Авто» та ОСОБА_3 укладено договір фінансового лізингу № 002411, відповідно до якого лізингодавець ТОВ «ЛК «Ваш Авто» зобов'язався  придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно - трактор МТЗ КИЙ 425, вартістю 21 296,30 доларів США, що станом на час підписання договору було еквівалентно 575 тис. грн, а лізингоодержувач ОСОБА_3 зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.

Згідно з п. 1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу авансовий платіж у розмірі 57 500 грн.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату.

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Разом із тим відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Положення ст. 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Крім того, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону, згідно з якою умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції виходив із того, що в укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо). Крім того, у договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (п. 12.1 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Посилаючись на викладене, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір не відповідає вимогам ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 807 ЦК України.

Також суд дійшов висновку, що оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як у договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то п. 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням ст. 808 ЦК України.

Крім того, із посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16 грудня 2015 року у справі   № 6-2766цс15, суд правильно зазначив наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем спеціфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Посилаючись на викладене, зважаючи на те, що при укладенні договору сторонами не дотримано положення законодавства щодо нотаріального посвідчення договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний позивачем договір є нікчемним, тому наявні правові підстави, передбачені ст. 216 ЦК України, для застосування наслідків нікчемності договору та стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого останнім авансового платежу у розмірі   57 500 грн.

Крім того, керуючись ст. ст. 84, 88 ЦПК України, Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», суд обґрунтовано стягнув із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 2 тис. грн, а також на користь держави судовий збір у сумі 575 грн.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58-60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору, усупереч вимогам ст. ст. 303, 304, 309, 316 ЦПК України належним чином не з'ясував характеру і суті заявлених позовних вимог, а також на порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212, 303 ЦПК України не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд не погодився із висновками місцевого суду про те, що договір порушує норми Закону України «Про захист прав споживачів».

Також апеляційний суд не погодився із висновками місцевого суду щодо нікчемності вказаного договору та застосування наслідків цього, зазначивши, що суд у такий спосіб вийшов за межі заявлених позовних вимог, що забороняється законодавством, адже позивачем не заявлялися позовні вимоги про визнання нікчемним указаного договору, у зв'язку з чим апеляційний суд вважав, що спору з цього приводу між сторонами не було.

Проте такі висновки є помилковими і спростовуються наступним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним не лише тоді, коли не визнаний судом недійсним, але й у тому випадку, коли його недійсність прямо не встановлена законом.

Отже, правочин, недійсність якого прямо встановлена законом, є нікчемним. Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається, тобто для сторін правочину він не спричиняє правових наслідків, крім наслідків його недійсності.

Згідно з ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, на яку послався суд першої інстанції у своєму рішенні, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16.

Однак апеляційний суд не врахував вищевказаних висновків Верховного Суду України, і не зазначив мотивів відступлення від указаної правової позиції, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вимоги ст. ст. 11, 303, 309 ЦПК України, положення   ст. ст. 1, 4 ЦПК України, а також те, що позивач оспорював указаний договір фінансового лізингу і просив визнати його недійсним, проте під час розгляду справи з'ясувалося, що цей договір є нікчемним, адже за формою не відповідає установленим законом вимогам, колегія суддів вважає, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції про визнання нікчемним оспорюваного договору і застосування наслідків нікчемності договору.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

          Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.  

Рішення апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2017 року скасувати, заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня   2016 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                   О.В. Ступак                                                                      

Судді:                                                              Є.П. Євграфова

                                                                               Ю.Г. Іваненко

                                                                                   А.О.Леванчук

                                                                                   А.В.Маляренко

                                                                                  

 

3
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення