У справі був висновок експертизи про параноїдальну шизофренію дарувальника квартири, проте договір дарування суд недійним НЕ визнав (ВССУ від 26 липня 2017р.)

Фабула судового акту: Ще одна невдала спроба визнати договір дарування недійсним на підставі ст. 225 ЦК України та /або шляхом доведення обмеженої дієздатності в момент укладання такого договору. Предметом договору дарування була половина квартири, яку батько подарив своїй дочці в обхід згоди жінки. При цьому жінка наполягала на тому, що хоча нерухомість і була «записана» на чоловіка, проте належала до спільної сумісної власності подружжя. Окрім цього в розпорядженні позивача (жінки) був висновок комплексної амбулаторної психолого-психіатричної експертизи, про те що станом на дату укладання договору її чоловік – дарувальник страждав хронічним хворобливим розладом психічної діяльності у формі параноїдальної шизофренії з вираженим дефектом в емоційно-вольовій сфері та не міг усвідомлювати значення своїх дій. І головне, в першій інстанції це спрацювало.

Проте, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Суд касаційної інстанції з цим погодився.

Так, відмовляючи у позові, суд зазначив, що недієздатність особи або обмежена недієздатність встановлюються тільки на підставі рішення суду, якого у справі немає. І тільки при наявності такого рішення правочини укладені такою особою, зокрема договір дарування, можуть бути визнані недійсними з підстав недостатнього обсягу цивільної дієздатності, що передбачено ст. 203, 39, 40 ЦК України.

Що стосується підстави, яка передбачена ст. 225 ЦК України, та суд прийшов до висновку, що подібний позов може подавати лише сама особа – дарувальник ( у випадку якщо згодом після укладання договору її не визнано судом недієздатною), і лише після її смерті – інші особи, які вважають що їх права порушені таким правочином. Тому, у задоволенні позову жінки дарувальника слід відмовити.

Аналізуйте судовий акт: Юридичні факти для визнання договору дарування нерухомості удаваним та визначення його договором купівлі-продажу (ВСУ від 7 вересня 2016 р. у справі № 6-1026цс16)

Помилка при укладанні договору дарування, яка має істотне значення і є підставою для визнання укладеного договору недійсним (ВСУ у справі 6-372цс16 від 27 квітня 2016р.)

Дарування родичу нерухомості є фіктивним та недійсним, коли дарувальник знає про судове рішення про стягнення з нього боргу (ВСУ у справі №6-1873цс16 від 19 жовтня 2016р.)

Ухвала

іменем україни

26 липня 2017року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоКоротуна В.М., суддів: Карпенко С.О., Кафідової О.В.,Фаловської І.М., Писаної Т.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - державний нотаріус Шостої львівської державної нотаріальної контори Гузела Н.М., про визнання недійсним договору дарування, за касаційними скаргами ОСОБА_10 та ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2009 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, укладеного 22 березня 2005 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідченого державним нотаріусом Шостої львівської державної нотаріальної контори Гузелою Н.М., з тих підстав, що відповідач ОСОБА_7 страждає тяжким психічним захворюванням, а тому не володів достатнім обсягом цивільної дієздатності для укладення оспорюваного договору.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 04 березня 2010 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, укладений 22 березня 2005 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідчений державним нотаріусом Шостої львівської державної нотаріальної контори Гузелою Н.М. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційних скаргах ОСОБА_10 та ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_7 на момент укладення оспорюваного позивачем договору дарування не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки відповідно до висновку комплексної амбулаторної психолого-психіатричної експертизи від 12-16 жовтня 2009 року, станом на 22 березня 2005 року страждав хронічним хворобливим розладом психічної діяльності у формі параноїдної шизофренії з вираженим дефектом в емоційно-вольовій сфері та не міг усвідомлювати значення своїх дій.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що права позивача оспорюваним договором дарування не порушено, оскільки ОСОБА_7 розпорядився належною йому на праві приватної власності Ѕ частини спірної квартири, яку відчужив на користь своєї дочки.

При цьому судом зазначено, що ОСОБА_7 у встановленому законом порядку недієздатним не визнавався, договір дарування не оспорював.

Такі висновки є правильними та відповідають встановленим у справі обставинам.

Судом встановлено, що 22 березня 2005 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

На підставі вказаного договору ОСОБА_8 (дочка ОСОБА_7.) зареєструвала своє право власності на вказану вище частину квартири.

Також встановлено, що на момент укладення вказаного договору відчужувана дарувальником частка квартира належала останньому на підставі рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 липня 2004 року, яке набрало законної сили та у встановленому законом порядку не скасовано.

ОСОБА_6, звертаючись до суду із указаним позовом, обґрунтовувала, його тим, що відповідно до висновку комплексної амбулаторної психолого-психіатричної експертизи від 12-16 жовтня 2009 року, станом на 22 березня 2005 року ОСОБА_7 страждав хронічним хворобливим розладом психічної діяльності у формі параноїдної шизофренії з вираженим дефектом в емоційно-вольовій сфері та не міг усвідомлювати значення своїх дій.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила на момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Таким чином, апеляційний суд, встановивши обставини у справі та перевіривши докази, якими вони підтверджуються, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7, укладаючи оспорюваний правочин, розпорядився належною йому на праві приватної власності Ѕ частини квартири, а тому права ОСОБА_6, якій на праві приватної власності належить інші Ѕ частини спірної квартири, не порушено.

Доводи ОСОБА_10 про те, що судом не вирішено питання про її права та свободи та не залучено до участі у справі, необґрунтовані, оскільки предметом розгляду у вказаній справі є договір дарування частини спірної квартири від 22 березня 2005 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а ОСОБА_10 набула права власності на частину спірної квартиру на підставі договору дарування від 09 вересня 2010 року, законність вчинення якого оспорюється ОСОБА_8

Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судом при розгляді скарги допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК Українияк підстави для скасування рішення.

Доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подані касаційні скарги слід відхилити, а рішення апеляційного суду - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційні скарги ОСОБА_10 та ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.М. Коротун Судді: С.О. Карпенко О.В. Кафідова І.М. Фаловська Т.О. Писана