27.12.2017 | Автор: Олександр Боков
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Розглядаючи спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, слід з’ясувати, чи дійсно були зміни в організації виробництва, скорочення чисельності або штату, чи пропонувались працівникові наявні вакансії (спр. № 752/15056/15-ц, 15.11.17)

Фабула судового акта: Не виключенням є випадки, коли керівництво підприємства не знаходить більш слушного варіанту, щоб позбавитися від неугодного працівника, як звільнення за скороченням штатів. Можливо у справі, що пропонується увазі читачів, превалювали інші чинники та інтереси, але факт залишається фактом, - скорочення штату  є один із тих способів звільнення, що вимагають суворого дотримання процедур.

Позивач працював на посаді національного директора з продажу, відділу продажу групи товарів  Товариства з обмеженою відповідальністю та з ним був укладений відповідний письмовий трудовий договір. Наказом Товариства від 12 червня 2015 року було внесено зміни в штатний розпис підприємства та в зв'язку із складною економічною ситуацією виведена посада національного директора з продажу у кількості 1 штатна одиниця. Працівникові було повідомлено про зміну штатного розпису підприємства 25 червня 2015 року, а згідно з наказом від 25 серпня 2015 року його було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку із скороченням штату працівників.

Наведені події та обставини і стали підставою для звернення колишнього працівника до суду з позовом, в якому він просив скасувати наказ про припинення трудового контракту (договору), поновити його на роботі на посаді національного директора з продажу, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю середній заробіток за час вимушеного прогулу, який станом на 30 червня 2016 року, з врахуванням отриманої допомоги по безробіттю, становив 933 489 грн 30 коп.

Рішенням апеляційного суду негативне для позивача рішення районного суду було скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог, з чим також погодився і суд касаційної анстанції.

При цьому суди вважали встановленим той факт, що з моменту повідомлення позивача про наступне вивільнення і до моменту звернення його до суду відповідач здійснював набір нових працівників на роботу. В якості доказу цієї обставини ВССУ вказав  відомості Державної фіскальної служби України про те, що у спірний період у  Товаристві здійснювався набір нових працівників.

Як видно з матеріалів справи, жодної вакантної посади на підприємстві при звільненні позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України  не пропонувалось,  хоча роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

В цій справі суди не зазначили, що на підприємстві фактично не відбулось скорочення чисельності або штату працівників, хоча аналіз судової практики показує, що нерідко можна спостерігати, наприклад, наступні висновки:

«…змін в організації виробництва і праці, у розумінні пункту  1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, фактично не відбулося, оскільки мало місце перейменування органу, в якому працював позивач без його подальшої ліквідації із введенням у новій структурі і штатному розписі посади, аналогічній за змістом та обсягом посадових обов'язків і функціонального навантаження тій, з якої звільнено…» (18 жовтня 2016 р., № К/800/15700/16, ВАСУ);

«…фактично відбулась внутрішня реорганізації юридичної особи …. (шляхом впровадження змін в організаційній структурі підприємства), а не її ліквідації, тому звільнення … на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією … здійснено без дотримання вимог ч. 3 ст. 36, ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України» (1 лютого 2017 р., №  127/24811/15-ц, ВССУ).

Аналізуйте судовий акт: При поновленні працівника на роботі, якого було звільнено на підставі скорочення штату, виплачена одноразова грошова допомога підлягає поверненню роботодавцю (ВСУ у справі № 6-2711цс16 від 1 лютого 2017р.)

Якщо на момент скорочення працівника немає вакантних посад, які відповідають його освіті та кваліфікації, то роботодавець НЕ зобов’язаний пропонувати йому іншу роботу та звільняє (ВСУ від 9 серпня 2017р. у справі № 6-1264цс17)

ВССУ: Визнання наказу про звільнення незаконним АВТОМАТИЧНО тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов'язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (справа № 223/30/16-ц від 25.09.2017)

Законодавство не передбачає строк позовної давності для стягнення працівником заборгованості із заробітної плати (ВСУ від 26 жовтня 2016р. у справі № 6-1395цс16)

Відповідальність роботодавця, передбачена статтею 117 КЗпП України, продовжується і після рішення суду про стягнення заборгованості із заробітної плати у випадку затримки виплати по день фактичного розрахунку. (ВСУ -№ 6-144ц13 від 29 січня 2014 р.)

 

Ухвала

іменем  України

15 листопада 2017 року                                                                                                                                                  м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого  Мостової Г.І., суддів:  Євграфової Є.П.,  Мазур Л.М.,  Завгородньої І.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер України» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер України» - Манойленко Катерини Володимирівни на рішення апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом та з урахуванням його уточнень просив скасувати наказ від 25 серпня 2015 року № 161-к про припинення трудового контракту (договору) від 19 грудня 2013 року № 144 та звільнення з роботи  ОСОБА_3, поновити його на роботі на посаді національного директора з продажу, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер України» (далі - ТОВ «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер України») середній заробіток за час вимушеного прогулу, який станом на 30 червня 2016 року, з врахуванням отриманої допомоги по безробіттю, становив 933 489 грн 30 коп.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 19 грудня 2013 року працював на посаді національного директора з продажу у ТОВ «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер Україна». 25 червня 2015 року отримав повідомлення за від 12 червня 2015 року № 1325/2 про заплановане вивільнення з підстав скорочення чисельності та штату працівників товариства на підставі наказу від 12 червня 2015 року № 110/1-ОД про внесення змін до штатного розпису, відповідно до якого виведена зs штатного розпису лише одна посада - національного директора з продажу.

25 серпня 2015 року його було звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у з'язку зі скороченням штату працівників.

Зазначене звільнення вважає незаконним, оскільки на підприємстві фактично не відбулось скорочення чисельності або штату працівників, так як з моменту його повідомлення про наступне вивільнення і до моменту звернення до суду відповідач здійснював набір нових працівників на роботу. Крім того, ТОВ «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер України» не було дотримано положень ст. 49-2 КЗпП Українипри його звільненні, а саме: не запропоновано будь-якої наявної вакансії за його кваліфікацією, які були на підприємстві, положення ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі, ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки з 21 серпня 2015 року він перебував на лікарняному, а також щодо необхідності отримання згоди профспілки на його звільнення.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Визнано незаконним наказ ТОВ «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер України» № 161-к від 25 серпня 2015 року про звільнення ОСОБА_3 Поновлено ОСОБА_3 на посаді національного директора з продажу ТОВ «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер України» з 20 жовтня 2016 року.

Стягнуто з ТОВ «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 290 011 грн 70 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ТОВ «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер України» - Манойленко К.В., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_6, представників ТОВ «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер України» - Великодної А.В., Цвєткової К.В., перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача не було допущено порушень вимог

ст. ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що звільнення позивача з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП Українивідбулось із порушенням ст. ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України, а саме відповідач не запропонував ОСОБА_3 усі наявні вакантні посади на підприємстві та звільнив останнього в період його тимчасової непрацездатності.

Колегія суддів погоджується із висновками суду  апеляційної інстанції з наступних підстав.

Встановлено, що 19 грудня 2013 року ОСОБА_3 на підставі наказу № 71-01/13П був зарахований на посаду національного директора з продажу, відділу продажу побутової хімії ТОВ «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер Україна» та з ним був укладений відповідний письмовий трудовий договір.

Наказом від 12 червня 2015 року № 110/1-ОД було внесено зміни з 25 серпня 2015 року в штатний розпис підприємства та в зв'язку із складною економічною ситуацією виведена посада національного директора з продажу у кількості 1 штатна одиниця.

ОСОБА_3 було повідомлено про зміну штатного розпису підприємства 25 червня 2015 року.

Згідно з наказом від 25 серпня 2015 року № 161-к ОСОБА_3 було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку із скороченням штату працівників.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у п. п.  1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п. 1  ст. 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.  

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

Матеріалами справи підтверджено, що жодної вакантної посади на підприємстві при звільненні ОСОБА_3 за п. 1 ст. 40 КЗпП України йому не пропонувалось, при цьому згідно з відомостями Державної фіскальної служби України у спірний період у ТОВ «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер України» здійснювався набір нових працівників.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, перевірив дотримання відповідачем норм ст. ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України при звільненні позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України, надав вмотивовану оцінку наявним в матеріалах справи доказам та дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем норм законодавства, які регулюють вивільнення працівника, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо їх оцінки.

Докази та обставини, на які посилається представник ТОВ «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер України» - Манойленко К.В. у касаційній скарзі були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції та при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 343-345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Реккітт Бенкізер Хаусхолд Енд Хелс Кер України» - Манойленко Катерини Володимирівни відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                              Г.І. Мостова

Судді:                                                                         Є.П. Євграфова

                                                                                    І.М.Завгородня

                                                                                    Л.М.Мазур

                                                                                    О.В. Попович

 

 

0
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення