Позов про захист честі, гідності та ділової репутації не задоволений з огляду на те, що дії і твердження відповідача мали характер оціночних суджень і вчинялись стосовно публічної особи (ВССУ, справа № 569/568/15-ц, 15.03.17)

Фабула судового акту: Предметом представленої сьогодні судової справи є позов про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, що був заявлений слідчим прокуратури області, який свого часу проводив розслідування кримінальної справи відносно чоловіка відповідачки.

Остання, за твердженням позивача, поширила стосовно нього у деяких Інтернет-виданнях інформацію, яка не відповідає дійсності, є недостовірною, порушує його особисті немайнові права - честь, гідність і ділову репутацію, та підлягає спростуванню з відшкодуванням моральної шкоди.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом в задоволенні позову відмовлено, з чим також погодився і ВССУ, виходячи з нижчевикладених позицій.

В подібних справах ситуація має розглядається судами під кутом того, чи мали місце в діях і твердженнях відповідача сповіщення про факти, або йдеться про оціночні судження відповідача, оскільки існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання доведенню не підлягає.

Законодавство розмежовує інформацію фактичного характеру, яка має бути доведена й оціночними судженнями, якими, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (ст. 30 Закону України «Про інформацію»).

Другою важливою обставиною, що обумовила прийняття негативного для позивача рішення, було те, що така інформація стосувалась позивача, як публічної особи та його професійної діяльності на посаді слідчого прокуратури області, а тому публічна особа повинна бути готова до неї, оскільки межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою.

Це, зокрема, випливає з Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У статтях 3, 4, 6 зазначеної Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту.

Аналізуйте судовий акт: Обізвати особу «шлюхою» та «проституткою» - це образа, тому у позові про захист честі та гідності, а головне у стягненні моральної шкоди слід відмовити (Яготинський районний суд Київської області)

Клевета в Фэйсбуке перестаёт быть безнаказанной: депутат Мураев выиграл суд у конкретных лиц о защите чести, достоинства и деловой репутации (Днепровский районный суд г. Киева от 9 августа 2016г, дело № 755/7842/16-ц, судья Бартащук Л. П.)

Пашинський програв: Оприлюднена в ефірі інфо щодо нафтопродуктів Курченка є оціночним судженням, за яку не настає відповідальність (Печерський районний суд м. Києва, справа № 757/17511/15-ц, суддя Цокол Л.)

Встановивши розповсюдження недостовірної негативної інформації суд зобовязав відповідача цю информацію спростувати та відшкодувати моральну шкоду (Рівненський міський суд, суддя Доля В. А.)

ВИРОК: Розміщення особою постів в соціальній мережі кваліфіковано судом як злочин проти основ національної безпеки України (Вирок - Зарічний районний суд м. Суми у справі №591/442/16-к від 2 лютого 2016р.)

Ухвала

іменем україни

15 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Кафідової О.В., Умнової О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, приватного підприємства «Рівне Вечірнє», ОСОБА_5, ОСОБА_6 про захист честі, гідності ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 13 квітня 2016 року,

встановила:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати недостовірною, такою що не відповідає дійсності, інформацію, що поширена ОСОБА_4 у наступних в статтях: «ІНФОРМАЦІЯ_1»;

«ІНФОРМАЦІЯ_2»; «ІНФОРМАЦІЯ_3»; «ІНФОРМАЦІЯ_4»; «ІНФОРМАЦІЯ_5»; «ІНФОРМАЦІЯ_6»; «ІНФОРМАЦІЯ_3». Зобов'язати ОСОБА_4 розмістити спростування поширеної нею недостовірної інформації відносно ОСОБА_3 у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, шляхом розміщення публікації про те, що поширена нею інформація у зазначених Інтернет-виданнях стосовно: «привласнення ОСОБА_3 її власних коштів сумі 44 000 грн, які були вилучені під час обшуку в ході кримінального провадження стосовно її чоловіка ОСОБА_7; «сфабрикування чи підробки ОСОБА_3 доказів і матеріалів справи при розслідуванні кримінальної справи стосовно ОСОБА_7, чоловіка ОСОБА_4; «погроз з боку ОСОБА_3 в адресу ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_7» та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 6 000 грн моральної шкоди.

Вважав, що вищевказана інформація є недостовірною, порушує його особисті немайнові права - честь, гідність і ділову репутацію, а тому підлягає спростуванню з відшкодуванням моральної шкоди.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 13 квітня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності позивачем факту того, що поширена про нього інформація є відомостями, які містять фактичні дані, інформація поширена відповідачем з явним злим умислом, а не з метою сформувати свою думку про позивача. Зазначав, що у викладеній відповідачем інформації відсутні факти, які б доводили, що висловлювання щодо публічної особи, якою є позивач як державний службовець та прокурор Генеральної прокуратури, мотивовані цілеспрямованими діями з метою принизити його честь, гідність чи ділову репутацію.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

У законодавстві при цьому робиться чітке розмежування між інформацією фактичного характеру, яка має бути доведена й оціночними судженнями, які не підлягають доведенню і спростуванню (ст. 47-1 Закону України «Про інформацію»).

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Негативна інформація, поширена про особу вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила не доведе протилежного.

Установлено, що ОСОБА_3, працюючи слідчим прокуратури Рівненської області, проводив розслідування кримінальної справи відносно чоловіка відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7, обвинуваченого у вчиненні злочину передбаченого ст. 368 КК України.

В Інтернет - виданнях статтях: «ІНФОРМАЦІЯ_1»; «ІНФОРМАЦІЯ_2»; «ІНФОРМАЦІЯ_3»; «ІНФОРМАЦІЯ_4»; «ІНФОРМАЦІЯ_5»; «ІНФОРМАЦІЯ_6»; «ІНФОРМАЦІЯ_3» міститься інформація щодо привласнення ОСОБА_3 власних коштів ОСОБА_4 у сумі

44 000 грн, які були вилучені під час обшуку в ході кримінального провадження стосовно її чоловіка ОСОБА_7, сфабрикування чи підробки ОСОБА_3 доказів і матеріалів справи при розслідуванні кримінальної справи стосовно ОСОБА_7, чоловіка ОСОБА_4 та погроз з боку ОСОБА_3 в адресу ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_7

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 зазначав, що твердження про «привласнення» ним коштів у сумі 44 000 грн не відповідає дійсності, оскільки 15 травня 2009 року ОСОБА_4 власноручно було написано розписку про отримання нею належних їй 44 000 грн, вилучених 28 січня 2009 року за місцем її проживання в АДРЕСА_1. Та, що є відповідні рішення прокуратури про відсутність порушень з боку

ОСОБА_3 та відмова у внесенні до ЄРДР відповідних відомостей про вчинення кримінального правопорушення.

Частина 1 ст. 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

За положенням ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст.10 Конвенції.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 15, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №1від 27 лютого 2009 року « Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Вирішуючи спір, суди вірно застосували положення ст. 277 ЦК України, на підставі наданих сторонами доказів, яким дали оцінку відповідно до ст. 212 ЦПК України, встановили фактичні обставини справи та прийшли до правильного висновку, що інформація, про спростування якої пред'явив вимоги ОСОБА_3 не підлягає визнанню недостовірною, оскільки така інформація стосується позивача, як публічної особи та його професійної діяльності на посаді слідчого прокуратури Рівненської області, а тому він повинен бути готовим до неї, оскільки межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою.

Доводи касаційної скарги на висновки суду не спростовують.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 13 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає. ГоловуючийО.С. Ткачук Судді:В.С. Висоцька М.К. Гримич О.В. Кафідова О.В. Умн