Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. (справа № 682/1783/16-ц, 03.07.17)

Фабула судового акта: Не секрет, що у банківській діяльності досить часто практикуються різного роду доплати за одержувану клієнтом послугу, штучно встановлюються різноманітні комісії за непотрібні клієнтові внутрішньобанківські технологічні операції. Певною мірою ця судова справа і це. Вона свідчить про досить усталену практику судів в подібних ситуаціях.

Умовами кредит договору банк передбачив сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту в сумі 210 грн, що згодом не сподобалось клієнту. Звернувшись до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору, позивач зазначив, що обов'язок сплачувати комісію ж несправедливою умовою договору, яка суперечить ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, позивач стверджував, що п 4.1 цього кредитного договору містить третейське застереження, яким передбачено, що всі спори, що виникають при виконанні даного договору, підлягають розгляду у третейському суді, що теж суперечить вимогам Закону України «Про третейські суди», що також не узгоджується з приписами чинного законодавства.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено, визнано недійсним кредитний договір.

Але апеляційний суд хвалив нове рішення, яким позов задоволено частково, а саме, - визнав недійсним п. 1.2 «в» щодо встановлення комісії за обслуговування кредиту та п. 4.1 кредитного договору щодо третейського застереження. З цим рішення погодився і суд касаційної інстанції

Судові рішення базуються на наступному. Установивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. Отже, позивач фактично був змушений сплачувати за послуги, що супроводжували кредит, а така умова договору не відповідає вимогам справедливості та суперечить ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, не відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди» пункт 4.1 кредитного договору щодо того, що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні даного договору чи у порушення, припинення або визнання недійсним, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16.

У зв’язку з зазначеним (визнанням судом першої інстанції недійсним всього кредитного договору, а апеляційним судом – лише двох його пунктів) доречно було б нагадати норму ст. 217 ЦК України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Аналізуйте судовий акт: Отримувач кредиту був введений банком в оману щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки. Кредитний договір визнано недійсним (ВССУ від 23 січня 2017р. у справі №569/19957/14-ц)

Ухвала ВССУ від 22.10.2014 про визнання кредитної угоди (валютний кредит) недійсною. Позитивна судова практика.

Валютний кредитний договір визнано удаваним оскільки фактично кредит було надано у гривні. (Господарський суд Харківської області: суддя Аюпова Р. М.).

Несправедлива умова у кредитному договорі: плата за обслуговування та дострокове погашення кредиту не є конкретною сумою, а визначається за формулою із змінними величинами ( Постанова ВСУ №6-80цс12 від 12 вересня 2012р).

Комісії щомісяця за обслуговування кредиту є незаконними, якщо банк не доведе, які саме послуги надаються позичальнику за таку комісію (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-1746цс16)

Ухвала

іменем україни

03 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євграфової Є.П., Ізмайлової Т.Л., Кузнєцова В.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Платинум Банк» на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2016 року, рішення апеляційного суду Хмельницької області від 21 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року ОСОБА_4, звернулася до суду з позовом до ПАТ «Платинум Банк» про визнання недійсним кредитного договору, зазначаючи, що 10 липня 2015 року між нею та ПАТ «Платинум Банк» був укладений кредитний договір з грейс періодами. Укладання цього договору здійснювалось відповідно до Умов споживчого кредитування банку, які є невід'ємною частиною кредитного договору. За умовами кредитного договору банк надав їй грошові кошти у тимчасове платне користування на поточні потреби, сума кредиту - 8 403 грн 98 коп., а вона зобов'язувалась повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за обслуговування кредиту. Строк повернення кредиту - до 04 липня 2020 року.

Зазначала, що договір споживчого кредиту був укладений з порушенням принципу рівності сторін та загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності й розумності, зокрема, при його укладенні банк не надав повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умов кредиту перед укладанням та під час укладання договору, не провів розрахунки сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту.

Умовами договору передбачено щомісячну комісію за обслуговування кредиту в сумі 210 грн. Обов'язок сплачувати комісію позивач вважав несправедливою умовою договору, яка суперечить ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, п 4.1 кредитного договору містить третейське застереження, яким передбачено, що всі спори, що виникають при виконанні даного договору, підлягають розгляду у третейському суді, що теж суперечить вимогам Закону України «Про третейські суди».

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір від 10 липня 2015 року № 2268/5248DCLRG1PT, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «Платинум Банк».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 21 грудня 2016 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано недійсним п. 1.2 «в» щодо встановлення комісії за обслуговування кредиту та п. 4.1 кредитного договору від 10 липня 2010 року № 2268/5248DCLRG1PT, укладеного між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_4

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ПАТ «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Платинум Банк» просить ухвалені в справі рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що в кредитному договорі плата за обслуговування кредиту (комісія) визначена із змінними величинами у різних кредитних періодах, абсолютне подорожчання кредиту внаслідок сплати комісії становить 49,26 % річних (прихований реальний відсоток плати за кредит), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, що є порушенням ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, положення п. 4.1 кредитного договору щодо третейського застереження суперечать Закону України «Про третейські суди».

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, зазначав, що пунктом 1.2 «в» в рамках строку кредитування встановлена комісія за обслуговування кредиту для кожного кредитного періоду, а саме: з 05 жовтня 2015 року до 04 липня 2020 року - 210 грн. Установивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. Отже, позивач фактично був змушений сплачувати за послуги, що супроводжували кредит, а така умова договору не відповідає вимогам справедливості та суперечить ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, не відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди» пункт 4.1 кредитного договору щодо того, що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні даного договору чи у порушення, припинення або визнання недійсним, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

При цьому апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (ст. 212 ЦПК України).

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити та залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Платинум Банк» відхилити.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 21 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Є.П. Євграфова

Т.Л.Ізмайлова

В.О.Кузнєцов