05.02.2018 | Автор: Олександр Боков
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Для підтвердження права одинокої матері на додаткову відпустку має бути пред'явлений будь-який офіційно та засвідчений документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини (справа б/н, 01.06.16)

Фабула судового акта: Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і  має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається  щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 (до 01 січня 2010 року - 7) календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Частиною 1 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічне положення закону передбачено й ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Наведені норми права досліджувались судами при розгляді справи за позовом працівниці, що позиціювала себе як одинока матір,  про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди. В якості доказу на користь своїх вимог позивачка зазначала, що під час оформлення на роботу вона, зокрема, надала свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про розірвання шлюбу, а також довідку про те, що виховує дитину одна. Судом першої інстанції позов був задоволений частково, але це рішення скасовано апеляційним судом, з чим також погодився і ВССУ.

Ухвалюючи нове рішення, суд зазначив, що позивачем не надано доказів того, що вона є одинокою мамою, оскільки на підтвердження вказаного позивачем надано свідоцтво про розірвання шлюбу та фотокопію довідки  зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні, яка не може бути в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦК України належним та допустимим доказом оскільки не завірена, а її оригінал не надано.

Можливо відповідний запит суду до закладу освіти за клопотання позиваки вирішив би справу на її користь, але цього не відбулось.

Мотивація рішення ВССУ заслуговує на увагу, оскільки досить докладно окреслює підходи до вирішення подібних справ. Так суд зазначає, що  чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити матері, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Відтак, для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Зокрема, одним з таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

ВССУ, крім того нагадав, що визначення «одинокої матері» наведено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від  06 листопада 1992 року № 9 та п. 5 ч. 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки».

Аналізуйте судовий акт: ВССУ: Розглядаючи спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, слід з’ясувати, чи дійсно були зміни в організації виробництва, скорочення чисельності або штату, чи пропонувались працівникові наявні вакансії (спр. № 752/15056/15-ц, 15.11.17)

Якщо на момент скорочення працівника немає вакантних посад, які відповідають його освіті та кваліфікації, то роботодавець НЕ зобов’язаний пропонувати йому іншу роботу та звільняє (ВСУ від 9 серпня 2017р. у справі № 6-1264цс17)

Місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Справа № 367/6233/14-ц,21.06.17)

ВССУ: На сумісника поширюються всі, передбачені законодавством про працю, гарантії, тому його звільнення під час перебування на лікарняному є протизаконним (справа № 199/1258/16-ц, 27.09.17)

Захист трудових прав працівників (щодо належного оформлення позовної заяви та доданих до неї документів)

ВСУ: У разі реорганізації підприємства та скороченні посади роботодавець ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ запропонувати працівнику посаду за відповідною професією чи спеціальністю (№ 6-1723цс17 від 18.10.2017)

 

 

У х в а л а

іменем  україни

01 червня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого                Дем'яносова М.В.,

суддів:                           Маляренка А.В.,

                                      Парінової І.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Ріхтер Гедеон Нрт», третя особа - Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв, про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва   від 03 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 15 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ВАТ «Ріхтер Гедеон Нрт», третя особа - Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв, про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що  вона працювала на посаді представника з медичних питань з 01 травня 2004 року в представництві Ріхтер Гедеон Нрт»в Україні.

Під час оформлення на роботу надала документи, як такі: паспорт, трудову книжку, диплом, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про розірвання шлюбу, довідку, що виховує дитину одна та повідомила роботодавця, що виховує дитину одна.

25 березня 2014 року позивач звернулася до Глави Представництва Ріхтер Гедеон Нрт» із заявою про звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, в якій просила виплатити грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки.

Наказом від 25 березня 2014 року № 57-і позивача було звільнено з роботи на підставі ст. 36 КЗпП України.

25 березня 2014 року з позивачем провели розрахунок, крім виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки з 2004 по 2014 роки

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 вересня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ВАТ «РіхтерГедеон Нрт» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану додаткову відпустку в розмірі 23 323,02 грн.

Стягнуто з ВАТ «РіхтерГедеон Нрт» на користь ОСОБА_2 заробіток за час не проведення розрахунку в розмірі 14 060,18 грн. та 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 квітня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 вересня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та  ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

  Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і  має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається  щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 (до 01 січня 2010 року - 7) календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Визначення «одинокої матері» наведено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від  06 листопада 1992 року № 9 та п. 5 ч. 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки».

Так згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Оскільки п. 5 ч. 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки» визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання (аліменти) для надання відпустки значення не має.

Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Частиною 1 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічне положення закону передбачено й ст. 24 Закону України «Про відпустки».

У ч. 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити матері, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Відтак, для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Зокрема, одним з таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.  Отже, з урахуванням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення апеляційний суд указував на те, що позивачем не надано доказів того, що вона є одинокою мамою, оскільки на підтвердження вказаного позивачем надано свідоцтво про розірвання шлюбу та фотокопію довідки від 24 березня 2014 року № 73 зі школи про те, що батько не буре участі у вихованні, яка не може бути в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦК України належним та допустимим доказом оскільки не завірена, а її оригінал не надано.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні та в основному зводяться до   переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

         Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити,   рішення апеляційного суду м. Києва від 15 квітня 2015 року залишити без змін.  

         Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий:                                                              М.В. Дем'яносов

Судді:                                                                          А.В. Маляренко

                                                                                     І.К.Парінова

7
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення