Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у цьому будинку (квартирі), користують жилим приміщенням нарівні з власником (справа № 463/3711/16-ц, 23.11.17)

Фабула судового акта: За змістом нижченаведених норм закону члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі) користують жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири). Але при цьому визначення кімнат, в яких будуть проживати означені члени сім’ї відноситься до повноважень власника.

До такого висновку дійшли суди у справі за позовом про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, встановлення порядку користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом чоловіка позивацки про виселення (в зустрічному позові було відмовлено).

Підставою для позову позивачка визначила перешкоди, які позивач чинить їй та їх дітям у користуванні будинком, категорично відмовивляєся пустити їх в помешкання, у зв'язку з чим вона та діти не мають можливості потрапити до будинку, не зважаючи на те, що вона зверталась до правоохоронних органів, іншого житла вона не має.

Отже, відповідно до ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За змістом ст. 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших члені» сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 16 цього Кодексу.

Згідно із ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом і ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Аналізуйте судовий акт:

Власник житла усуває перешкоди в користуванні цим житлом зареєстрованою особою шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом та зняття з реєстрації (ВСУ від 16 листопада 2016 р., № 6-709цс16)

Повнолітня донька військовослужбовця, яка вийшла заміж, не перестає бути членом його сім'ї, як ї її чоловік, якщо вони постійно проживають з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ВАСУ від 7 грудня 2016р. у справі № К/800/66214/13)

Приховування батьками прав дитини на нерухомість в момент укладання іпотечного договору позбавляє їх права визнати іпотеку недійсною (ВСУ від 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16)

Банк на підставі іпотеки може забрати нерухомість у і дитини, без згоди органу опіки, якщо буде доведено, що внаслідок цього права дитини не порушуються (Постанова ВСУ від 20 січня 2016р. у справі №6 - 2940 цс 15)

Без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено з службового жилого приміщення одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними (ВССУ, справа № 495/4400/15-ц, 26.04.17)

У х в а л а

іменем україни

23 листопада 2017 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Гримич М.К., Маляренка А.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, до ОСОБА_7, третя особа - Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, встановлення порядку користування житловим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6, на рішення Личаківського районного суду м. Львова від

20 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від

29 червня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року ОСОБА_4, яка діє в свої інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, звернулась до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 20 липня 2002 року перебуває у шлюбі з відповідачем, від якого мають двох дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

З 2008 року зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1, їх діти також проживають та зареєстровані за вказаною адресою з дня свого народження.

Зазначала, що протягом останніх місяців стосунки між нею та відповідачем зіпсувались, внаслідок чого між сторонами виникають сварки. Крім того, її чоловік став погрожувати, що виселить її та дітей з будинку, в якому вони проживають, оскільки останній є його приватною власністю.

У подальшому, відповідач звернувся до суду з позовом до неї про розірвання шлюбу, а 26 червня 2016 року самовільно змінив замки в будинку, коли її не було вдома.

Посилаючись на те, що відповідач чинить їй та їх дітям перешкоди у користуванні будинком, категорично відмовився пустити їх в помешкання, у зв'язку з чим вона та діти не мають можливості потрапити до будинку, не зважаючи на те, що вона зверталась до правоохоронних органів, іншого житла вона не має, просила, із урахуванням уточнених позовних вимог, усунути перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення до вказаного будинку, передати їй ключі від зазначеного житлового приміщення; зобов'язати ОСОБА_7 в подальшому не чинити перешкоди їй та малолітнім дітям у користуванні житловим будинком; встановити порядок користування цим будинком, зокрема, їй та малолітнім дітям виділити в користування приміщення першого поверху будинку, а саме: коридор, що позначений на плані під літ. 1-1, площею 12,9 кв. м, комора 1-2 - 5,7 кв. м, житлова кімната 1-3 - 12,7 кв. м, житлова кімната 1-4 - 17,5 кв. м, коридор І - 7.2 кв. м; відповідачу виділити в користування приміщення другого поверху будинку, а саме: коридор, що позначений літ. 1-6, площею 13,1 кв. м, житлова кімната 1-8 - 13,5 кв. м, житлова кімната 1-9 - 18,5 кв. м, житлова кімната 1-10 - 9,8 кв. м; приміщення кухні, що позначена літ. 1-5, площею 9,7 кв. м, та санвузла 1-7 -5.7 кв. м залишити у спільному користуванні сторін.

У жовтні 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду з зустрічним позовом, мотивуючи його тим, що він є власником зазначеного вище будинку та на даний час проживає в ньому одноосібно.

Зазначав, що підставою зміни замків стали дії ОСОБА_4 щодо псування належного йому майна, порушення останньою правил співжиття. Крім того, остання погрожувала йому, що викликало занепокоєння за своє життя.

Посилаючись на наведене та на те, що позивач, як член його сім'ї, не виконувала обов'язку щодо дбайливого ставлення до житлового будинку, не брала участі в його утриманні та брати участь в утриманні будинку, однак в дійсності, остання таких обов'язків взагалі не виконувала, відтак втратила право користування належним йому житловим будинком, просив виселити ОСОБА_4 з будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2017 року, позов ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, задоволено частково.

Усунуто перешкоди ОСОБА_4, ОСОБА_5, та ОСОБА_6 в користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення до вказаного будинку, передачі ключів від зазначеного житлового будинку.

У задоволенні решти позову відмолено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні її позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити її позов, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, отже у касаційному порядку не переглядаються (ч. 1 ст. 335 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За змістом ст. 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших члені» сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 16 цього Кодексу.

Згідно із ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом і ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, за змістом вказаних норм право членів сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі) на користування жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири) визначено та встановлено законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права проживати у зазначених ним конкретно визначених кімнатах, оскільки, відповідно до ст. 405 ЦК України житлове приміщення, яке ОСОБА_4 та неповнолітні діти, мають право займати, визначається його власником.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.В. Кафідова

М.К. Гримич

А.В. Маляренко