Законодавством не передбачена компенсація з державного бюджету доходів ФОПам, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (ВССУ, справа № 452/3197/15 від 22.03.17)

Фабула судового акту: Порядком виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105, не передбачено проведення компенсації з державного бюджету доходів фізичних осіб-підприємців.

На підставі цього припису чинного законодавства суд апеляційної інстанції скасував рішення районного суду і відмовив у позові громадянину, якого було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації та направлено до складу сил та засобів, які залучаються та беруть участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.

Обґрунтовуючи свій позов до Управління соціального захисту населення, позивач зазначав, що у зв'язку із призовом на військову службу він змушений був припинити свою підприємницьку діяльність, що потягло за собою припинення одержання ним прибутку - заробітної плати, яку отримував від цієї діяльності і витрачав на утримання сім'ї, і яку просив компенсувати на підставі ст. 119 КЗпП України.

Крім того, мотивуючи своє рішення, ВССУ зазначив, - підприємницька діяльність характеризується такими ознаками, зокрема, як самостійність. Це означає, що фізична особа повинна здійснювати свою діяльність самостійно, тобто, від власного імені. Фізична особа-підприємець є самозайнятою особою (ст. 14 Податкового кодексу України). Самозайнятість передбачає самостійну організацію власної трудової діяльності, самостійне розпорядження вигодами від цієї діяльності та несення всіх пов'язаних із нею ризиків.

Аналізуйте судовий акт: При поновленні працівника на роботі, якого було звільнено на підставі скорочення штату, виплачена одноразова грошова допомога підлягає поверненню роботодавцю (ВСУ у справі № 6-2711цс16 від 1 лютого 2017р.)

Не застосовується одночасне (подвійне) стягнення з роботодавця середнього заробітку і за ст. 117 КЗпПУ, і за ст. 235 КЗпПУ у випадку порушення прав звільненого працівника – обираємо щось одне (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі № 6-2912цс16)

Законодавство не передбачає строк позовної давності для стягнення працівником заборгованості із заробітної плати (ВСУ від 26 жовтня 2016р. у справі № 6-1395цс16)

Відповідальність роботодавця, передбачена статтею 117 КЗпП України, продовжується і після рішення суду про стягнення заборгованості із заробітної плати у випадку затримки виплати по день фактичного розрахунку. (ВСУ -№ 6-144ц13 від 29 січня 2014 р.)

Звільнення з підстави втрати довіри, передбачає перевірку судом вчинення працівником умисно або необережно дій, які дають власнику підстави для втрати до нього довіри (ВСУ у справі № 6-100цс16 від 20 квітня 2016р.)

Водій, який працює за цивільно-правовим договором, а не за трудовим договором, не може де-юре завдати шкоду третій особі під час виконання трудових обов’язків і далі перекласти її відшкодування на роботодавця (ВССУ від 2 грудня 2015 р.)

Ухвала

іменем україни

22 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Самбірської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа - Самбірський об'єднаний міський військовий комісаріат Львівської області, про виплату компенсації середнього заробітку за час призову на військову службу під час мобілізації, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Львівської області від 31 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, у якому просив стягнути з Управління соціального захисту населення Самбірської районної державної адміністрації Львівської області компенсацію середнього заробітку за час призову його на військову службу під час мобілізації у розмірі 54 531 грн 02 коп.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що з 25 травня 2004 року він зареєстрований у Єдиному Державному реєстрі юридичних та фізичних осіб як фізична особа-підприємець.

26 березня 2015 року Самбірським об'єднаним міським військовим комісаріатом Львівської області його призвано на військову службу за призовом під час мобілізації та направлено до складу сил та засобів, які залучаються та беруть участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.

У зв'язку із призовом на військову службу він змушений був припинити свою підприємницьку діяльність, що потягло за собою припинення одержання ним прибутку - заробітної плати, яку отримував від цієї діяльності і витрачав на утримання сім'ї, і яку просить компенсувати на підставі ст. 119 КЗпП України.

Посилаючись на те, що з часу призову на військову службу до теперішнього часу органами соціального захисту населення у Самбірському районі Львівської області йому не компенсовано середній заробіток за час перебування на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період, просив позов задовольнити.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 січня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто із Управління соціального захисту населення Самбірської районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_3 компенсацію середнього заробітку за час призову на військову службу під час мобілізації у розмірі 54 531 грн 02 коп.

Додатковим рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 15 березня 2016 року стягнуто із Управління соціального захисту населення Самбірської районної державної адміністрації Львівської області судовий збір у дохід держави у розмірі 551 грн 20 коп.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 31 травня 2016 року рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 січня 2016 року та додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 15 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду від 12 січня 2016 року.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що 26 березня 2015 року ОСОБА_3 призваний на військову службу Самбірським об'єднаним міським військовим комісаріатом Львівської області до військової частини № 1494.

Згідно з витягом із наказу від 23 липня 2015 року № 204 капітан ОСОБА_3 13 липня 2015 року прибув до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь у Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.

Відповідно до довідки Мостиського прикордонного загону (1 категорії) Західного регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби від 08 вересня 2015 року капітан ОСОБА_3 є військовослужбовцем Мостиського прикордонного загону Державної прикордонної служби України, який призваний на військову службу по мобілізації і направлений у складі оперативно-бойової комендатури «Мостиська-1» до населеного пункту Сартана, м. Маріуполь із метою виконання завдань щодо посилення охорони державного кордону з 12 липня 2015 року.

Згідно із витягом із Єдиного Державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців серії АА №505965 ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що дія постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105, якою затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, поширюється не лише на працівників підприємства, установ та організацій, а й на фізичних осіб-підприємців.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у позові, виходив із того, що діючим законодавством не передбачено виплати компенсацій фізичним особам-підприємцям і Міністерством соціальної політики не спрямовувалися бюджетні кошти Управлінню соціального захисту населення Самбірської районної державної адміністрації Львівської області на ці цілі.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду.

Апеляційним судом установлено, що з 25 травня 2004 року ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець у Єдиному Державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, реєстраційний номер НОМЕР_1.

За змістом ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємницька діяльність характеризується такими ознаками, зокрема, як самостійність.

Це означає, що фізична особа повинна здійснювати свою діяльність самостійно, тобто, від власного імені.

Фізична особа-підприємець є самозайнятою особою (ст. 14 Податкового кодексу України).

Самозайнятість передбачає самостійну організацію власної трудової діяльності, самостійне розпорядження вигодами від цієї діяльності та несення всіх пов'язаних із нею ризиків.

За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку відповідно до ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, урахувавши обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем і не відноситься до кола осіб, яким передбачена виплата за рахунок коштів державного бюджету, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

При цьому, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи скарги ОСОБА_3 про те, що він має право на компенсацію середнього заробітку на час призову на військову службу відповідно до ст. 119 КЗпП України, колегія суддів відхиляє, оскільки Порядком виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105, не передбачено проведення компенсації з державного бюджету доходів фізичних осіб-підприємців.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду також не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити оскаржуване рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 31 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

В.І. Журавель

О.В. Закропивний

С.Ф. Хопта