ВС заявив про неконституційність ч. 4 ст. 75 СКУ: факт отримання одним із подружжя пенсії, яка формально забезпечує прожитковий мінімум не може позбавляти права на аліменти (ВС/КЦС у справі № 759/6629/19 від 24.06.2021).

Фабула судової справи: Справа скоріше відноситься до виключень. Справа про підтримку подружжя «в горі і радості», про неспроможність держави забезпечити своїх громадян належною матеріальною підтримкою у разі хвороби та про відчай у безвихідних ситуаціях.

До суду звернулась жінка із позовом до свого чоловіка, із яким вона перебуває у зареєстрованому шлюбі, про стягнення з нього аліментів на її утримання у розмірі половини всіх його заробітків.

Позов обґрунтовувала тим, що до вступу у шлюб у неї був виявлений рак, її майбутній чоловік про це знав. Після лікування лікарі встановили ремісію і вона продовжувала жити повноцінно.

Однак, згодом хвороба повернулась, виявились метастази, у зв’язку із чим, позивачка втратила працездатність, отримала інвалідність 2 групи та пенсію з інвалідності близько 4000 грн.

Чи можна прожити на таку пенсію із подібним захворюванням, думаю кожен розуміє наскільки це нереально.

Чоловік спочатку допомагав матеріально, однак, перестав це робити, незважаючи на те, що має фінансову можливість на це.

Суд першої інстанції позов задовольнив, в обґрунтування зазначив, що пенсія має забезпечувати прожитковий мінімум, натомість вона ледь покриває витрати на ліки для підтримки життєдіяльності, тому вимоги є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції з таким рішенням не погодився і скасував його, позов залишив без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги у розумінні ч. 4 ст. 75 СК України.

Позивачка звернулась до суду касаційної інстанції.

ВС зазначає, що ч. 2 ст. 75 СК України надає перелік загальних умов для надання утримання одному з подружжя: 1) його непрацездатність; 2) потреба у матеріальній допомозі; а також здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. В даному випадку мова йде про юридичний склад, який містить юридичні факти, що є підставою для набуття одним з подружжя права на утримання і створення обов`язку для іншого з подружжя таке утримання надавати.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 75 СК України один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. ВС наголосив, що у даному випадку можна вести мову про кореляцію нужденності із розміром прожиткового мінімуму, яка неодноразово критикувалась в доктрині сімейного права з огляду на саме визначення прожиткового мінімуму, наведене у ст. 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Тобто цей мінімум можна визнати допустимим у випадках лише нормального життєзабезпечення людини, але він не є достатнім у разі, якщо мова йде про непрацездатну особу, зокрема, яка позбавлена можливості працювати.

При цьому, необхідні потреби непрацездатної людини, як правило, не обмежені тими звичайними потребами, які має здорова людина, тому вимагають додаткових витрат на лікування, оздоровлення, харчування, що зумовлено іншим, відмінним способом життя такої людини.

В даному випадку відсутні будь-які форми зловживання з боку дружини, щодо отримання аліментів, передбачені ст. 83 СК України.

Тож, ВС зазначив, що факт отримання одним із подружжя пенсії, яка формально забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, слід тлумачити змістовно, виходячи із реального розміру цієї пенсії, а також витрат, які несе ця особа на лікування й на потреби із забезпечення свого життя. Також варто враховувати обов`язок подружжя із забезпечення (утримання) іншого подружжя, який визначений як в ч.1 ст. 75 СК України, так і в низці інших приписів СК України.

У своїй постанові ВС вказав на очевидність факту того, що позивачка вимушена робити вибір між можливою загибеллю від відсутності відповідного лікування, або від відсутності достатнього харчування, що прямо порушує принцип верховенства права щодо визнання в Україні людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, утвердження і забезпечення прав і свобод якої є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Натомість, у ч. 4 ст. 75 СК України не передбачено можливості визнання особою з інвалідністю такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо її пенсія забезпечує встановлений законом прожитковий мінімум.

Тому колегія суддів ВС дійшла до висновку, що приписи ч. 4 ст. 75 СК України, відповідно до якої один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом, не відповідають нормам статей 3, 8 та 48 Конституції України, тому суд її не застосовує.

З огляду на зазначене, ВС скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір аліментів до 1/3 всіх доходів відповідача.

Аналізуйте судовий акт: Аліменти на утримання одного з подружжя призначаються лише за наявності сукупності умов, в тому числі, - потреба в матеріальній допомозі і нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення справа (ВС/КЦС, № 161/16931/16-ц, 11.10.18)

З доходу від відчуження нерухомого майна аліменти СТЯГУЮТЬСЯ (ВС/КЦС у справі № 234/15413/17 від 31.07.2020)

Встановивши, що матір потребує матеріальної допомоги, яку дочка не надає, правильним є висновок про стягнення з неї аліментів. В цьому випадку - у розмірі 1/10 частини усіх видів заробітку щомісячно (ВС/КЦС, № 761/35717/16ц,10.06.19)

Дохід від продажу нерухомості, який не збільшує майно платника аліментів, не враховується при визначенні розміру аліментів (КЦС/ВС у справі № 758/10761/13-ц від 25.01.2021)

Постанова

Іменем України

24 червня 2021 року

м. Київ

справа № 759/6629/19

провадження № 61-15018св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 на її утримання аліментів у розмірі 1/2 частини від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 08 квітня 2019 року, на час існування інвалідності.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 04 березня 2016 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Ще до укладення шлюбу у неї виявлено онкологічне захворювання, про що відповідачу було відомо, та завдяки прийому спеціальних препаратів вона досягла стійкої ремісії й жила повноцінним життям. Проте у 2017 році при медичному обстеженні у неї було виявлено метастази у хребті і легенях.

У листопаді 2017 року їй присвоєно ІІ групу інвалідності, а в 2020 року - ІІ групу інвалідності довічно, внаслідок чого вона не працює та позбавлена можливості одержати будь-які додаткові джерела доходу, окрім пенсії за інвалідністю, яка складає 4 300,00 грн.

Посилаючись на те, що її матеріальне становище є важким, є потреба у постійному догляді та лікуванні, а відповідач, у свою чергу, спроможний таку допомогу надати, однак не бажає цього робити добровільно у необхідному об`ємі, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2020 року у складі судді Ул`яновської О. В. позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання дружини ОСОБА_1 у розмірі 1/2 частини від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 08 квітня 2019 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачка отримує пенсію у розмірі одного прожиткового мінімуму, встановленого Законом, однак, виходячи із вказаної норми, ця пенсія має забезпечувати прожитковий мінімум. Проте з огляду на тяжку онкологічну хворобу вона потребує коштовного лікування, пенсія покриває, перш за все, ці витрати. Наявні у матеріалах справи докази вартості ліків доводять, що витрати на забезпечення підтримуючого життя лікування становлять понад 4 300,00 грн на місяць. Згідно закону позивач повинна мати принаймні стільки ж на забезпечення харчування, транспортування до лікарень, сплату комунальних послуг, що і обґрунтовує наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги у розумінні частини четвертої статті 75 СК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №6- 3066цс15, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Суд не звернув увагу на те, що без одержання аліментів від чоловіка, із яким вона перебуває у зареєстрованому шлюбі, навіть при одержанні нею єдиного доходу - пенсії у розмірі прожиткового мінімуму, зокрема 4 300,00 грн, людина з онкологічною хворобою не може забезпечити собі ані проживання, ані харчування, ані лікування від онкологічної хвороби, необхідне для підтримання її життя.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Соболівського А. М. подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Витребувано з Святошинського районного суду міста Києва справу № 759/6629/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної дружини.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року справу № 759/6629/19 призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Обставини справи

Суди встановили, що з 04 березня 2016 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 18 грудня 2019 року їй встановлена ІІ група інвалідності довічно (у зв`язку з онкологічним захворюванням), вона є непрацездатною, потребує стороннього догляду. Позивачка отримує пенсію по інвалідності в розмірі 4 300,00 грн, інших джерел доходу не має.

Окрім того, встановлено, що ОСОБА_1 потребує щоденних додаткових витрат на лікування, розмір яких перевищує розмір прожиткового мінімуму, гарантованого державою, та фактичний розмір пенсії, який вона отримує.

Відповідач протягом 2019 року (09 квітня, 17 серпня, 24 серпня, 27 серпня, 28 серпня 2019 року) надавав матеріальну допомогу дружині шляхом перерахування коштів на її картковий рахунок. Згодом таку допомогу надавати припинив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року є посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №6- 3066цс15, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1-3 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю І, II чи III групи.

Чинне законодавство у частині другій статті 75 СК України надає перелік загальних умов для надання утримання одному з подружжя: 1) його непрацездатність; 2) потреба у матеріальній допомозі; а також здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. В даному випадку мова йде про юридичний склад, який містить юридичні факти, що є підставою для набуття одним з подружжя права на утримання і створення обов`язку для іншого з подружжя таке утримання надавати.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 75 СК України один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. У даному випадку можна вести мову про кореляцію нужденності із розміром прожиткового мінімуму, яка неодноразово критикувалась в доктрині сімейного права з огляду на саме визначення прожиткового мінімуму, наведене у статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року. Тобто цей мінімум можна визнати допустимим у випадках лише нормального життєзабезпечення людини, але він не є достатнім у разі, якщо мова йде про непрацездатну особу, зокрема, яка позбавлена можливості працювати.

Необхідні потреби непрацездатної людини, як правило, не обмежені тими звичайними потребами, які має здорова людина, тому вимагають додаткових витрат на лікування, оздоровлення, харчування, що зумовлено іншим, відмінним способом життя такої людини.

Аналіз норм СК України свідчить, що четвертою істотною умовою виникнення права одного із подружжя на утримання є відсутність зловживання правом з її боку. Форми такого зловживання визначені у частині першій статті 83 СК України, згідно з якою рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо:

1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;

2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного кримінального правопорушення;

3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;

4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

Таким чином, за умови відсутності зловживань, визначених у частині першій статті 83 СК України, або передумов обмеження права одного із подружжя на утримання з боку іншого подружжя, які передбачені частиною 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, непрацездатне подружжя має право на матеріальну допомогу в сенсі статті 75 СК України.

В розумінні положень частини четвертої статті 75 СК України один із подружжя, який є особою з інвалідністю, не є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його пенсія забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, однак, внаслідок наявності у нього інвалідності (онкологічного захворювання) така особа обтяжена необхідністю несення додаткових витрат на своє лікування.

З цієї точки зору факт отримання одним із подружжя пенсії, яка формально забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, слід тлумачити змістовно, виходячи із реального розміру цієї пенсії, а також витрат, які несе ця особа на лікування й на потреби із забезпечення свого життя. Також варто враховувати обов`язок подружжя із забезпечення (утримання) іншого подружжя, який визначений як в частині першій статті 75 СК України, так і в низці інших приписів СК України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 СК України утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі.

Таким чином, зміст частини четвертої статті 75 СК України слід тлумачити системно, враховуючи встановлений іншими статтями СК України обов`язок подружжя утримувати інше подружжя й міжнародні стандарти правового захисту осіб з інвалідністю, яким у даній справі є подружжя, яке потребує матеріальної допомоги.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Останній, зокрема, полягає у визнанні людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції).

Конституція України в статті 1 проголошує, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно з Основним законом України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян. Одним з найважливіших соціально-економічних прав людини є право на достатній життєвий рівень для особи та її сім`ї (стаття 48), між тим поняття «достатній життєвий рівень» в Конституції України не розкривається і не визначається, як він співвідноситься із прожитковим мінімумом. В той же час у Рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року зазначено, що «у державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини» (речення друге абз.1 пп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини). Це зобов`язує державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення (абз.4-5 пп.2.3 п. 2 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України).

Отже, призначення особі з інвалідністю відповідної пенсії по інвалідності або іншої соціальної виплати не може знаходитися у зв`язку із виплатами, які здійснює подружжя на утримання іншого подружжя, яке є особою із інвалідністю. Факт призначення державою пенсії по інвалідності не може впливати на факт призначення судом аліментів на утримання подружжя або ж виключати його.

Окрім Конституції України, права та свободи людини знаходяться під захистом міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому останні є частиною національного законодавства України (стаття 9 Конституції).

Зокрема, невід`ємною частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції ратифіковані Верховною Радою України 17 липня 1997 року (далі - Конвенція).

Вищезазначені міжнародні документи та відповідне законодавство України, включаючи її Конституцію, становлять концептуальний каркас розуміння принципу верховенства права.

Відповідно до статті 2 Конвенції про захист прав і основних свобод людини право кожного на життя охороняється законом.

Згідно зі статтею 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права на Державах-підписантах лежить обов`язок створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби. В свою чергу Конвенція про права осіб з інвалідністю, визнаючи важливою доступність охорони здоров`я, зобов`язує Держави-учасниці Конвенції вживати усіх належних заходів для забезпечення доступу осіб з інвалідністю до послугу сфері охорони здоров`я (стаття 12 Конвенції).

Таким чином, державні органи України, в тому числі судової гілки влади при розгляді питань, пов`язаних з правом особи на охорону життя і здоров`я, повинні керуватися вищезазначеними положеннями Конституції України та міжнародних документів як основоположних нормативно-правових актів, в яких знаходить своє втілення принцип верховенства права.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що за станом здоров`я її майновий стан є вкрай нужденним, у зв`язку з чим просила стягнути з ОСОБА_2 , з яким перебуває у зареєстрованому шлюбі, аліменти на її утримання.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги у розумінні частини четвертої статті 75 СК України.

Між тим, аналіз матеріалів справи свідчить про те, що вартість лікування позивачки перебільшує розмір прожиткового мінімуму, гарантованого державою, та фактичного розміру пенсії, який вона отримує. В результаті цього, право останньої на достатній життєвий рівень для себе, гарантований статтею 48 Конституції України, буде порушене і обов`язок держави щодо створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби, буде невиконаний (стаття 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права).

Зазначене випливає з того очевидного факту, що позивачка вимушена робити вибір між можливою загибеллю від відсутності відповідного лікування, або від відсутності достатнього харчування, що прямо порушує принцип верховенства права щодо визнання в Україні людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, утвердження і забезпечення прав і свобод якої є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

У частині 4 статті 75 СК України не передбачено можливості визнання особою з інвалідністю такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо її пенсія забезпечує встановлений законом прожитковий мінімум.

Тому колегія суддів вважає, що приписи частини четвертої статті 75 СК України, відповідно до якої один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом, не відповідають нормам статей 3, 8 та 48 Конституції України, тому суд її не застосовує.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки, якій встановлена друга група інвалідності у зв`язку із важкою хворобою та яка потребує матеріальної допомоги, аліментів на її утримання, з врахуванням можливості відповідача надавати таку допомогу, та колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір стягнутих судом аліментів з 1/2 частини до 1/3 частини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення постановлене без додержання норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду із зміною рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір стягнутих аліментів з Ѕ до 1/3 частини.

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Керуючись статтями 10 400 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року скасувати.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2020 року змінити, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_2 аліментів на утримання дружини ОСОБА_1 з 1/2 до 1/3 частини.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун