Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається (ВС/КЦС № 711/6330/17 від 20.06.2018)

Фабула судового акту: Досить часто автоперевізники відмовляють пільговикам у безплатному проїзді. Проте, як правило таке право жорстко відстоюють лише АТОшники які є як правило людьми принциповими, молодими та соціально активними.

Однак більшість пільговиків ледь не на колінах випрошують щоб їх безоплатно довезли, хоча таке право прямо передбачено чинним законодавством.

Ця справа є яскравим прикладом того, як інвалід все ж таки відстояв своє право на безкоштовний проїзд, яке гарантоване законом.

Відповідно до матеріалів справи позивачу, який є інвалідом І групи водій рейсового автобусу відмовив у безкоштовному проїзді, оскільки зі слів останнього в цьому автобусі пільгового проїзду немає та запропонував або оплатити проїзд або вийти з автобуса.

Такі незаконні дії стали підставою для звернення інваліда до суду оскільки відмова водія у пільговому перевезенні суперечить статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що потягло спричинення позивачу моральної шкоди, яку було оцінено у 6 000 грн.

Місцевий суд, на мою думку, з надуманих причин, а саме керуючись тим, що перевізник діяв правомірно, не надаючи позивачу пільговий проїзд, оскільки останній передбачений відповідними договорами та здійснюється іншими рейсами, про що позивач був обізнаний у позові відмовив.

Проте, апеляційний суд став на бік інваліда та задовольнив позов, оскільки Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено право відповідного пільговика на безкоштовний проїзд не залежно від вирішення питання про відшкодування перевізнику відповідних витрат, а вимогами статті 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається, а тому є усі підстави для стягнення моральної шкоди.

Таке рішення стало підставою для звернення перевізника до суду касаційної інстанції. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що факт відмови позивачу у перевезенні відповідачем не підтверджений належними доказами, рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 23, 1167 ЦК України та не взяв до уваги, що відшкодування моральної шкоди у договірних відносинах здійснюється виключно у випадках, прямо передбачених законом або умовами договору.

Касаційний цивільний суд погодився із висновками апеляційного суду та вказав, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надається безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи.

За матеріалами справи, а саме згідно договорів, копії яких долучено, укладених між УСЗН та автоперевізником рейс, яким хотів скористатися позивач, до пільгової категорії не включений.

Проте, згідно положень статті 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

В свою чергу нормами ст. 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус.

Таким чином, Законом України «Про автомобільний транспорт» встановлено право пасажира, який користується пільгами на транспорті, безпосередньо скористатися пільговим проїздом, пред’явивши водієві автобусу посвідчення встановленого зразка.

Окрім цього, ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що зокрема, інваліди І групи мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі). Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.

Отже в даному випадку відмовою відповідача у здійсненні пільгового перевезення позивача, який має відповідне право, яке встановлене законом, є неправомірною, чим допущено порушення прав останнього.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Оскільки законодавство чинне на момент отримання ушкодження здоров'я не містило положень щодо обов'язку з відшкодування моральної шкоди, підстави для її стягнення відсутні (ВС/КЦС, справа № 333/71/17, 23.04.18)

ВС/КСЦ: Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги (справа № 331/5300/14, 30.01.18)

ВСУ: Не виконання судового рішення про перерахунок пенсії НЕ є збитками в розумінні ст.ст. 22, 1166 ЦК України (справа № 6-1388цс17 від 13.09.2017)

Підставою для стягнення моральної шкоди є делікт, за порушення договору моральна шкода не стягується, в тому числі і при порушенні прав споживачів (ВСУ у справі № 6-1575цс16 від 9 листопада 2016р.)

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 711/6330/17-ц

провадження № 61-438св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ПророкаВ. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Черкасиавтотранс»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, Управління праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Черкасиавтотранс» на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Качана О. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Черкасиавтотранс» (далі - ПрАТ «Черкасиавтотранс») про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що він має статус інваліда війни І групи та 20 червня 2017 року, перебуваючи на автобусній зупинці «Садове товариство «Дружба» в с. Будище Черкаського району, очікував автобус для того, щоб доїхати до м. Черкаси.

Приблизно о 14 год. 50 хв. на зупинку під'їхав рейсовий автобус № 120, який належить ПрАТ «Черкасиавтотранс». Зайшовши в салон автобуса, позивач пред'явив водію посвідчення інваліда війни І групи, однак водій йому повідомив, що в цьому автобусі пільгового проїзду немає та запропонував або оплатити проїзд або вийти з автобуса. Після цього позивач вийшов з автобуса та на попутному автомобілі доїхав до траси, а звідти рейсовим автобусом за маршрутом «Канів-Черкаси» до м. Черкаси.

Позивач вважає, що відмова водія у пільговому перевезенні суперечить статті 13 Закону України «Про статус інвалідів війни, гарантії їх соціального захисту». Неправомірними діями водія підприємства позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі та гідності.

Просив суд стягнути з ПрАТ «Черкасиавтотранс» 6 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач діяв правомірно, не надаючи позивачу пільговий проїзд, оскільки останній передбачений відповідними договорами та здійснюється іншими рейсами, про що позивач був обізнаний.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Черкасиавтотранс» на користь ОСОБА_4 1 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено право відповідного пільговика на безкоштовний проїзд не залежно від вирішення питання про відшкодування перевізнику відповідних витрат, а вимогами статті 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається. Враховуючи ступінь вини відповідача та те, що позивач є інвалідом І групи у зв'язку із пораненням, отриманим при виконанні інтернаціонального обов'язку, особою похилого віку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 зазнав відповідних душевних страждань внаслідок неправомірних дій відповідача, у зв'язку з чим він був змушений докладати зусиль для нормальної організації свого життя, що свідчить про спричинення йому моральної шкоди.

У касаційній скарзі ПрАТ «Черкасиавтотранс» просить, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення суду апеляційної інстанції апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що факт відмови позивачу у перевезенні відповідачем не підтверджений належними доказами, рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 23 1167 ЦК України та не взяв до уваги, що відшкодування моральної шкоди у договірних відносинах здійснюється виключно у випадках, прямо передбачених законом або умовами договору.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що судом правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надається безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи.

Суд установив, що позивач ОСОБА_4, 1940 рокународження, є інвалідом І групи у зв'язку із пораненням, отриманим при виконанні інтернаціонального обов'язку, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (посвідчення НОМЕР_2 безтермінове).

20 червня 2017 року у період часу з 14:40 до 14:50 год., після посадки позивача на зупинці садове товариство «Дружба» в автобус ПрАТ «Черкасиавтотранс», марки ПАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, що здійснював рейс за маршрутом № 120 «с. Єлизаветівка - м. Черкаси», працівник відповідача - водій ОСОБА_5 відмовив ОСОБА_4 у здійсненні пільгового перевезення.

20 червня 2017 року о 17:20 год. ОСОБА_4 звернувся до поліції із усною заявою про вчинене кримінальне правопорушення, в якій повідомив, що 20 червня 2017 року о 14:50 год. у с. Будище Черкаського району, садове товариство «Дружба», водій маршрутного транспортного засобу № 120 на ім'я ОСОБА_5 відмовив здійснити пільгове перевезення позивача - інваліда війни та попросив вийти з автобуса.

У ході перевірки заяви ОСОБА_4, проведеної Черкаським районним відділенням поліції Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, особа водія автобуса, який відмовив у безкоштовному перевезенні, не встановлена.

Згідно з довідкою ПрАТ «Черкасиавтотранс» та інформацією приватного акціонерного товариства «Черкаське обласне підприємство автобусних станцій» 20 червня 2017 року рейс за маршрутом № 120 «с. Єлизаветівка - м. Черкаси», який має зупинку садове товариство «Дружба», з часом відправлення о 14:40 год., виконував водій ПрАТ «Черкасиавтотранс» ОСОБА_5 на автобусі марки ПАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1.

Також суд установив, що на підставі договору з перевезення пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування, який не виходить за межі території району від 04 жовтня 2013 року № 49, укладеного між ПрАТ «Черкасиавтотранс» як перевізником та Черкаською районною державною адміністрацією як замовником, відповідач здійснює перевезення пасажирів у звичайному режимі руху на приміському автобусному маршруті № 120 «м. Черкаси - с. Єлизаветівка». Строк дії договору з 04 жовтня 2013 року до 16 вересня 2018 року.

Згідно з пунктом 2.1.13 цього договору перевізник зобов'язаний здійснювати перевезення пільгових категорій громадян відповідно до законодавства України та договору державного замовлення на пільгове перевезення, укладеного в установленому порядку на поточний рік.

03 березня 2017 року між Управлінням праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації як замовником та ПрАТ «Черкасиавтотранс» як перевізником укладений договір № 1 про державне замовлення на пільговий проїзд окремих категорій громадян на автобусних маршрутах загального користування, зі строком дії до 30 червня 2017 року включно.

Згідно з пунктами 1.1 та 2.5 цього договору № 1 перевізник перевозить пільгові категорії громадян визначених законодавством на автобусному маршруті № 120 «м. Черкаси - с. Єлизаветівка» одним оборотним рейсом у вівторок відповідно до розкладу руху: час відправлення із с. Єлизаветівка о 8.40 год., з м. Черкаси - о 13.15 год.

Згідно з пунктом 1.2 договору № 1 компенсація перевізнику коштів за пільговий проїзд громадян на умовах цього договору здійснюється за рахунок коштів районного бюджету, сільських рад та Білозірської об'єднаної територіальної громади.

Рейс, яким хотів скористатися позивач, до пільгової категорії не включений.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус.

Таким чином, Законом України «Про автомобільний транспорт» встановлено право пасажира, який користується пільгами на транспорті, безпосередньо скористатися пільговим проїздом, пред'явивши водієві автобусу посвідчення встановленого зразка.

Статтею 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що зокрема, інваліди І групи мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі). Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Установивши, що позивач, як ветеран війни - учасник бойових дій, на підставі пункту 7 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на безоплатний проїзд, зокрема, автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання. Разом з тим, відповідачу як автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом (стаття 37 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Отже в даному випадку відмовою відповідача у здійсненні пільгового перевезення позивача, який має відповідне право, яке встановлене законом, є неправомірною, чим допущено порушення прав останнього.

Доводи скарги про те, що факт відмови позивачу у перевезенні відповідачем не підтверджений належними доказами, рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях, не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 23 1167 ЦК України є безпідставними, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права на пільговий проїзд як особи з інвалідністю, яке йому надане Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а статтею 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що таке право не може бути звужене.

При вирішенні справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Черкасиавтотранс» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді