Звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, не обмежується будь-яким строком (ВС/КЦС,справа № 134/1781/16-ц, 05.12.18)

Фабула судового акта: Судами встановлено, що відповідно до наказу відділу освіти районної державної адміністрації від 29 травня 2015 року позивач був звільнений з посади у зв'язку із скороченням штату працівників та припиненням діяльності районного методичного кабінету відділу освіти на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та з останньою було проведено розрахунок при звільненні. Однак, при звільненні позивача не було нараховано та виплачено у повному розмірі індексацію заробітної плати, що і стало підставою для позову про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати з компенсацією та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Скасовуючи позитивне для позивача – працівника, звільненого у зв'язку із скороченням штату працівникіка, рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що для звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк. Апеляційний суд вважав, що з дня проведення розрахунку при звільненні позивач міг дізнатися про порушення свого права на виплату індексації і з цього часу повинен обраховуватися тримісячний строк звернення до суду з відповідним позовом. Однак, з позовом останній звернувся 20 грудня 2016 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду визнав такий висновок хибним, залишив в силі рішення суду першої інстанції і, зокрема, зазначив.

Аналіз норм статтей 116, 117 КЗпП України свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Спір про стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці (Рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року).

Аналіз змісту ч. 2 статті 233 КЗпП України свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Аналізуйте судовий акт: Місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Справа № 367/6233/14-ц,21.06.17)

Суд повинен з’ясувати чи було в момент видачі наказу про звільнення волевиявлення працівника, що оскаржив своє звільнення (ВС/КАС, справа №821/761/17, 11.07.18)

Саме звільнена особа зобов’язана надати докази про те, що вона не писала заяву про звільнення, або абсурдне тлумачення принципу змагальності сторін (Шевченківський районний суд м. Києва 23 серпня 2016 р., суддя Піхур О. В.)

Звільнення з підстави втрати довіри, передбачає перевірку судом вчинення працівником умисно або необережно дій, які дають власнику підстави для втрати до нього довіри (ВСУ у справі № 6-100цс16 від 20 квітня 2016р.)

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 134/1781/16-ц

провадження № 61-23397св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - відділ освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області,

представник відповідача - Іванчук Віта Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Вінницької області

від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М., Войтка Ю. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відділу освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати з компенсацією та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що 16 липня 2015 року її було звільнено з роботи з посади методиста районного кабінету відділу освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. При проведенні розрахунку при звільненні відділом освіти не було виплачено індексацію заробітної плати.

У зв'язку із тим, що 29 грудня 2016 року відділом освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області їй було виплачено індексацію заробітної плати, ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила суд стягнути з відділу освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16 липня 2015 року по день фактичного розрахунку - 29 грудня 2016 року.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 10 квітня 2017 року у складі судді Зарічанського В. Г. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з відділу освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області на користь ОСОБА_1 48 874 грн 08 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що в день звільнення ОСОБА_1 відділом освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької областіне були виплачені останній всі належні до виплати суми, а саме - індексація заробітної плати, а тому на підставі статей 116, 117 КЗпП України на користь позивачки стягнуто середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 16 липня 2015 року по 29 грудня 2016 року (день виплати індексації).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 16 травня 2017 року апеляційну скаргу відділу освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області задоволено. Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 10 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що для звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого починається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. У справі встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з роботи 16 липня 2015 року та проведено відповідний розрахунок при звільненні.Тобто з дня проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 могла дізнатися про порушення свого права на виплату індексації і з цього часу повинен обраховуватися тримісячний строк звернення до суду з відповідним позовом. Однак, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернулася 20 грудня 2016 року. Остання не довела, що була позбавлена можливості дізнатися у день звільнення та проведення з нею розрахунку при звільненні, чи здійснено нарахування та виплата всіх сум, що належать їй від роботодавця. Суд першої інстанції питання дотримання строку звернення до суду не вирішував, мотивів його поновлення у рішенні суду не наводив. Оскільки ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду за захистом своїх трудових прав, поважних причин пропуску цього строку нею не доведено, тому вказане є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог останньої.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним та необґрунтованим. ОСОБА_1 посилалась на те, що індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, що передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України. Вказувала на те, що звернулась до суду за захистом свого порушеного права у строк, визначений законом, оскільки про своє порушене право вона дізналась, коли звернулась за правовою допомогою до Вінницької обласної організації Профспілки працівників освіти і науки, якою було встановлено порушення прав працівників районного методичного кабінету відділу освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте вказаним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що відповідно до наказу відділу освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області від 29 травня 2015 року № 104-к/тр-к, в який внесено зміни наказом від 16 липня 2015 року № 121-к/тр-к, ОСОБА_1 була звільнена з посади методиста районного методичного кабінету відділу освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області з 16 липня 2015 року у зв'язку із скороченням штату працівників та припиненням діяльності районного методичного кабінету відділу освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та з останньою було проведено розрахунок при звільненні.

При звільненні ОСОБА_1 не було нараховано та виплачено у повному розмірі індексацію заробітної плати.

29 грудня 2016 року відділ освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області здійснив розрахунок з ОСОБА_1 в частині індексації заробітної плати у розмірі 5 921 грн 55 коп. (а.с. 32).

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі за конституційним зверненням ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналіз змісту частини другої статті 233 КЗпП України свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відділом освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької областіне були виплачені останній у день звільнення всі належні до виплати суми, а саме - індексація заробітної плати, а тому на підставі статей 116, 117 КЗпП України на користь позивачки стягнуто середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 16 липня 2015 року по 29 грудня 2016 року (день виплати індексації).

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про те, що з дня проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 могла дізнатися про порушення свого права на виплату індексації і з цього часу повинен обраховуватися тримісячний строк звернення до суду з відповідним позовом. При цьому не врахував зазначені вимоги закону й те, що відділ освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області 29 грудня 2016 року здійснив розрахунок з ОСОБА_1 в частині індексації заробітної плати у розмірі 5 921 грн 55 коп., тому висновок апеляційного суду про відмову у позові ОСОБА_1 за пропуском трьохмісячного строку звернення до суду за захистом своїх трудових прав, не ґрунтується на встановлених обставинах та наведених вимогах закону.

Отже, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, додержуючись норм матеріального та процесуального права, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі, належним чином давши оцінку наданим сторонами доказам, які є належними та достатніми для вирішення зазначеного спору.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 16 травня 2017 рокускасувати, рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 10 квітня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта