05.02.2018 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КЦС: Зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, не позбавляє адвоката можливості отримати оплату за надані юридичні послуги (№ 750/3888/16-ц від 25.01.2018)

Фабула судового акту: "Он проглотил 10 центов? Скорее звони адвокату! Он достанет деньги отовсюду"

Майже усі адвокати у своїй практичній діяльності стикалился з нечистими на руку клієнтами, які уселяким чином намагаються недоплатити гонорар, який визначено відповідно до договорів про надання юридичних послуг. При цьому займаючи таку позицію остання мотивують своє небажання повного розрахунку і неякісною роботою адвоката і "нашестям прибульців з Марсу" і ще казна чим.

Однак, жоден з них повною мірою не розуміють, що договір, який якладається між адвокатом та клієнтом є майже законом і його потрібно виконувати.

У даному випадку мало того, що клієнт відмовився повністю сплатити гонора так і звернувся зі скаргою до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури зі скаргою на адвоката внаслідок чого останнього притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю. 

При цьому нерадивий клієнт як на одну з підстав відмови у сплаті решти гонорару зазначив саме притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальльності.

У зв'язку із цим адвокат звернувся до суду із позовом про стягнення зазначених коштів.

Судами першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги адвоката задоволено.

В свою чергу Верховний суд погодився з такими висновками та зазначив, що відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Невідповідність договору про надання правової допомоги адвокатом вимогам Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як аргумент звільнення її від обов'язку по оплаті послуг, про що також зазначено у рішенні Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів є безпідставним, так як остання правочин недійсним у судовому порядку не визнавала, питання про його розірвання не порушувала та умови не оспорювала, а тому вказаний правочин є правомірним з огляду на положення статті 204 ЦК України.

Аналізуйте судовий акт: Гонорар адвокату може бути невиплачен, якщо строк договору про надання правової допомоги закінчився до ухвалення вироку суду (ВССУ від 6 липня 2016р. у справі № 161/18522/15-ц)

Незважаючи на ухвалення обвинувального вироку гонорар адвокату виплачується згідно умов договору про надання правової допомоги (Ухвала ВССУ від 20 січня 2016 р. у справі №6-29021ск15)

Державний герб України

Постанова

Іменем України

25 січня 2018 року                                                                                                                                                                     м. Київ

справа № 750/3888/16-ц

провадження № 61-1811св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова у складі головуючого судді Карапута Л. В. від 02 вересня 2016 року та ухвалу колегії суддів апеляційного суду Чернігівської області у складі головуючого судді Висоцької Н. В., суддів Губар В. С., Євстафіїва О. К. від 10 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

16 квітня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 20 грудня 2014 року між сторонами було укладено договір про надання правової допомоги із розрахунком суми гонорару за послуги в розмірі 1 218 грн.

Посилаючись на те, що перелік робіт, обумовлений договором нею виконаний повністю, однак ОСОБА_5 не виплачено всю узгоджену між ними суму коштів за надану правову допомогу, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача 218 грн в якості недовнесеного гонорару.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 10 жовтня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг в розмірі 218 грн за договором про надання правової допомоги від 20 грудня 2014 року та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_5 не виконано в повному обсязі взяті зобов'язання по оплаті наданих послуг перед позивачем за договором від 20 грудня 2014 року, що й стало підставою для вчинення дій по його розірванню з боку ОСОБА_4

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що правові підстави для стягнення боргу відсутні, так як позивач неналежним чином виконувала обов'язки за договором та не надала компетентної правової допомоги, чим допустила порушення правил адвокатської етики, за що й була притягнута до дисциплінарної відповідальності; умови укладеного між сторонами договору не відповідають вимогам законодавства, оскільки не містять положень щодо порядку обчислення, зміни, сплати та повернення гонорару; спір щодо зазначеної суми боргу судом уже розглянуто; за надані з боку ОСОБА_4 послуги відповідач розрахувалася наперед та в повному обсязі; договір розірвано позивачем в односторонньому порядку, а тому саме ОСОБА_4 зобов'язана відшкодувати відповідачу завдані збитки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із частиною другою статті 29 Закону договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Відповідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судами встановлено, що 20 грудня 2014 року між адвокатом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір про надання правової допомоги адвокатом та надання юридичних послуг, а саме: юридичної консультації, складання заяв, скарг, клопотань, апеляційних, касаційних скарг, представництво інтересів в судах, в органах державної влади та на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності. Клієнт може розірвати договір у будь-який час з причини або без будь-якої причини, але зобов'язується оплатити всі витрати по справі (а.с. 62).

Згідно із розрахунком суми гонорару за надану правову допомогу, який підписано сторонами у справі, з 01 грудня 2014 року по 21 січня 2015 року, адвокатом ОСОБА_4 за вищевказаним договором відповідачу надано такі послуги: попередня консультація, вивчення і проведення правового аналізу матеріалів справи та підготовка процесуальних документів, вартістю по 243 грн 60 коп. кожна, а також 21 січня 2015 року проведено захист інтересів в суді (орієнтовно) 487 грн 20 коп., а всього на суму 1 218 грн, з яких ОСОБА_5 сплачено 1 000 грн (а.с. 61).

Обставини щодо сплати клієнтом адвокату згаданої суми коштів за надані юридичні послуги також підтверджуються квитанцією від 21 грудня 2014 року (а. с. 63) та сторонами не заперечуються.

Таким чином, суди, встановивши на підставі доказів, яким було надано належну оцінку, ті факти, що договір укладався за взаємною згодою та вільним волевиявленням сторін, а ОСОБА_5, підписавши його та розрахунок суми гонорару, та в подальшому сплативши позивачу частину обумовленої суми, фактично погодилася з умовами та розміром гонорару адвоката, дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач зобов'язана доплатити ОСОБА_4 решту суми гонорару за надані їй послуги в погодженому сторонами розмірі.

При цьому, з рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2016 року та ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 23 травня  2016 року, якою залишено без змін вказане рішення суду першої інстанції у справі між тими самими сторонами, вбачається, що предметом спору є сума боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 5 843 грн 25 коп. та 3 % річних у розмірі 143 грн 10 коп. (а.с. 22-23, 31-33).

Однак підтвердження наявності судового рішення, яким вирішено питання безпосередньо щодо суми боргу у розмірі 218 грн за надані 01 грудня 2014 року і 21 січня 2015 року юридичні послуги, в матеріалах справи відсутні.

Посилання ОСОБА_5 на невідповідність договору про надання правової допомоги адвокатом від 20 грудня 2014 року як аргумент звільнення її від обов'язку по оплаті послуг, про що також зазначено у рішенні Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів є безпідставним, так як остання правочин недійсним у судовому порядку не визнавала, питання про його розірвання не порушувала та умови не оспорювала, а тому вказаний правочин є правомірним з огляду на положення статті 204 ЦК України.

Факт накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, не позбавляє його можливості отримати оплату наданих юридичних послуг, за відсутності доказів, які б підтверджували наявність підстав для відповідальності позивача за завдання збитків замовнику невиконанням або неналежним виконанням умов договору про надання послуг за плату з його вини.

Так само не надано відомостей, які б достовірно вказували на те, що відповідачем було сплачено за послуги адвоката 3 000 грн, при цьому відповідно до вимог частини четвертої статті 60 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, в редакції від 07 липня 2010 року, що була чинною на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

5
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення