Згідно з ч. 5 ст. 93 СК України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ВС/КЦС, № 522/25760/16-ц,15.05.19)

Фабула судового акта: В період перебування у шлюбі між сторонами був укладений шлюбний договір щодо врегулювання майнових відносин подружжя, пунктом 3.5 якого передбачалось, що у випадку розірвання шлюбу нижчезазначене в цьому пункті майно переходить в особисту приватну власність чоловіка, а саме: мотоцикл "DUKATI DIAVEL CARBON ABS", 2013 року випуску, який належав дружині до реєстрації шлюбу; автомобіль "Audi Q7", 2014 року випуску, що був набутий в період шлюбу; майнові права на машиномісце, набуті в період шлюбу.

Визнання недійсним вказаного пункту шлюбного договору і стало предметом позову до колишнього чоловіка, який районний суд задовольнив. Рішення залишене без змін ухвалою апеляційного суду. Судові рішення мотивовані тим, що пункт 3.5. шлюбного договору суперечить положенням ч.ч. 4, 5 ст. 93 СК України, а тому відповідно до статей 203, 215 ЦК України є недійсним.

Касаційна скарга відповідача мотивована тим, що шлюбний договір відповідає вимогам чинного законодавства, сторони були вільними при його укладенні, а тому суди дійшли помилкового висновку про його недійсність з підстав, встановлених статтями 203, 215 ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, залишаючи без змін зазначені судові рішення, виходив з того, що сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 93 СК України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Установивши характер спірного пункту шлюбного договору та те, що за його умовами передається у власність одному із подружжя нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, суди дійшли обґрунтованого висновку, що він суперечить ч. 5 ст. 93 СК України, а тому правильно визнали пункт 3.5 шлюбного договору недійсним з підстав, встановлених частинами першими статей 203, 215 ЦК України.

Аналізуйте судовий акт: У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. (Справа № 447/66/15-ц, 29.03.17)

«Надзвичайно невигідне матеріальне становище» сторони у шлюбному договорі доводиться позивачем в порядку, передбаченому ст. 10 ЦПК України (ВСУ у справі №6-230цс14 від 28 січня 2015р.)

Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 522/25760/16-ц

провадження № 61-1692св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником ОСОБА_4 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Чернявської Л. М. від 08 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Калараша А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

від 23 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним шлюбного договору.

Позов мотивовано тим, що з 27 грудня 2013 року по 20 березня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого, а сааме 24 листопада 2015 року уклали між собою шлюбний договір. Пунктом 3.5. цього договору передбачено, що після розірвання шлюбу у власність відповідача переходить майно, яка зареєстровано за нею. Посилаючись на те, що зазначена умова суперечить статтям 60 92-95 СК України, позивач просила визнати недійсним пункт 3.5. шлюбного контракту на підставі статей 203 215 ЦК України.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним пункт 3.5 шлюбного договору, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Судові рішення мотивовані тим, що пункт 3.5. шлюбного договору суперечить положенням частини четвертої та п'ятої статті 93 СК України, а тому відповідно до статей 203 215 ЦК України є недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що шлюбний договір відповідає вимогам чинного законодавства, сторони були вільними при його укладенні, а тому суди дійшли помилкового висновку про його недійсність з підстав, встановлених статтями 203 215 ЦК України.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 27 грудня 2013 року по 20 березня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

24 листопада 2015 року (в період перебування у шлюбі) між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюбний договір щодо врегулювання майнових відносин подружжя, пунктом 3.5 якого передбачено, що у випадку розірвання шлюбу нижчезазначене в цьому пункті майно переходить в особисту приватну власність чоловіка, а саме: мотоцикл "DUKATI DIAVEL CARBON ABS", 2013 року випуску, який належав дружині до реєстрації шлюбу; автомобіль "Audi Q7", 2014 року випуску, що був набутий в період шлюбу; майнові права на машиномісце під № АДРЕСА_3 , набуті в період шлюбу.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами першою, дев`ятою статті 7 СК Українисімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Оскільки договір, в тому числі шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Так, частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Отже принцип свободи договору відповідно до статей 6 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.

Виходячи зі змісту статей 9 103 СК України, статей 203 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною п`ятою статті 93 СК України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Установивши характер спірного пункту шлюбного договору та те, що за його умовами передається у власність одному із подружжя нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, суди дійшли обґрунтованого висновку, що він суперечить частині п`ятій статті 93 СК України, а тому правильно визнали пункт 3.5 шлюбного договору недійсним з підстав, встановлених частинами першими статей 203 215 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що договір відповідає вимогам чинного законодавства є необґрунтованими, оскільки пункт 3.5спірного шлюбного договору суперечить статтям 93 97 СК України, у зв`язку з тим, що його зміст передбачає перехід права власності від одного власника до іншого на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С . Ф. Хопта