Засновник приватного підприємства, яке має статус юридичної особи, не відповідає за зобов`язаннями цієї створеної ним юридичної особи (ВС/КЦС, № 607/3095/16-ц, 06.11.19)

Фабула судового акта: Рішенням господарського суду від 29 вересня 2015 року з Приватного підприємства (ПП), засновником якого є відповідач у справі, що пропонується увазі читачів, стягнено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ, позивач) 24 520,55 грн - основного боргу, 18 183,61 грн - інфляційних нарахувань, 33 303,46 грн - 48% річних, а також 1 812,05 грн сплаченого судового збору. З метою виконання вказаного судового рішення ТОВ у жовтні 2015 року звернулось із заявами до відділу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно ПП, а також про накладення арешту на майно його засновника.

Державним виконавцем відділу ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про накладення арешту на майно боржника – ПП,оголошено заборону на його відчуження, але у задоволенні заяви про накладення арешту на майно засновника ПП - відмовлено. У зв’язку з наведеними обставинами ТОВ у березні 2016 року звернулось з позовом до останнього про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 29 вересня 2015 року стягнено з Приватного підприємства «Хлібодар» (далі - ПП «Хлібодар»), засновником якого є ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Тернопільхлібпром» 24 520,55 грн - основного боргу, 18 183,61 грн - інфляційних нарахувань, 33 303,46 грн - 48% річних, а також 1 812,05 грн сплаченого судового збору. Посилаючись на те, що рішення господарського суду не виконане боржником, ТОВ просило стягнути з відповідача, як засновника цього ПП наведені грошові суми.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених документами та законом, з чим також повністю погодився і апеляційний суд.

Касаційна скарга ТОВ мотивована тим, що, вирішуючи справу, суди застосовували ст. 96 ЦК України, втім, застосуванню підлягала ч. 2 ст. 128 ГК України, відповідно до якої громадянин -підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду судові рішення залишив без змін, підтвердивши правову позицію про те, що ст. 128 ГК передбачено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Отже, положення цієї статті стосуються громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність за умови державної реєстрації їх як підприємців без статусу юридичної особи. Тому до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки відповідач є засновником приватного підприємства, яке має статус юридичної особи, і, відповідно, він як учасник (засновник) не відповідає за зобов`язаннями створеної ним юридичної особи.

Аналізуйте судовий акт: Право подружжя на вимогу (зобов'язальне право) при внесенні спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства (Постанова ВСУ у справі № 6-5 цс14 від 19 лютого 2014р.)

Майно ФОП є особистою приватною власністю особи, а не спільною сумісною власнітю подружжя (Постанова ВСУ у справі № 6-79цс13 від 2 жовтня 2013р.)

Перевірка обсягу повноважень представника при наданні оцінки законності правочинів, укладених такою особою є ОБОВ’ЯЗКОВОЮ (ВС/КГС № 927/899/17 від 16.01.2017)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 607/3095/16-ц

провадження № 61-1755св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром», подану його представником - Іващуком Володимиром Михайловичем, на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2016 року, ухвалене у складі судді Стельмащука П. Я., та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» (далі - ТОВ «Тернопільхлібпром») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 29 вересня 2015 року стягнено з Приватного підприємства «Хлібодар» (далі - ПП «Хлібодар»), засновником якого є ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Тернопільхлібпром» 24 520,55 грн - основного боргу, 18 183,61 грн - інфляційних нарахувань, 33 303,46 грн - 48% річних, а також 1 812,05 грн сплаченого судового збору.

23 жовтня 2015 року товариство звернулось із заявами до відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно ПП «Хлібодар», а також про накладення арешту на майно засновника - ОСОБА_1

Головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції 28 жовтня 2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а 10 листопада 2015 року - постанову про накладення арешту на майно боржника - ПП «Хлібодар» та оголошено заборону на його відчуження.

У задоволенні заяви про накладення арешту на майно засновника - ОСОБА_1 відмовлено.

У листопаді 2015 року товариство повторно звернулося до відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції із заявою про накладення арешту на майно ОСОБА_1 у розмірі суми стягнення за виконавчим листом та про оголошення заборони відчуження майна, у задоволенні якої також було відмовлено.

Посилаючись на те, що рішення господарського суду Тернопільської області від 29 вересня 2015 року не виконане боржником, товариство просило стягнути з ОСОБА_1 , як засновника цього підприємства, 24 520,55 грн - суму основного боргу, 18 183,61 грн - інфляційних нарахувань, 33 303,46 грн - 48% річних, а також 1 812,05 грн сплаченого судового збору.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених документами та законом.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2016 року заочне рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ТОВ «Тернопільхлібпром», суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи. Апеляційний суд також вказував на те, що позивач не надав доказів, що ОСОБА_2 як засновник ПП «Хлібодар» несе додаткову відповідальність щодо зобов`язань юридичної особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2016 року представник ТОВ «Тернопільхлібпром» - Іващук В. М. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, вирішуючи справу, суди застосовували статтю 96 ЦК України, тоді як, на думку заявника, застосуванню підлягала частина друга статті 128 ГК України, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 29 вересня 2015 року стягнено з ПП «Хлібодар», засновником якого є ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Тернопільхлібпром» 24 520,55 грн - основного боргу, 18 183,61 грн - інфляційних нарахувань, 33 303,46 грн - 48% річних, а також 1 812,05 грн сплаченого судового збору.

На виконання рішення господарського суду Тернопільської області 29 вересня 2015 року видано виконавчий лист про примусове виконання судового рішення, на підставі якого головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції 28 жовтня 2015 року відкрив виконавче провадження, а 10 листопада 2015 року постановою наклав арешт на майно боржника - ПП «Хлібодар» та оголосив заборону на його відчуження.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Обґрунтовуючи позов, ТОВ «Тернопільхлібпром» посилалось на те, що рішення господарського суду від 29 вересня 2015 року не виконується ПП «Хлібодар», тому просило стягнути заборгованість із засновника вказаного підприємства - ОСОБА_1 .

Згідно з частиною статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (стаття 83 ЦК України).

Відповідно до частини першої та третьої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 29 вересня 2015 року стягнено з юридичної особи - ПП «Хлібодар» на користь ТОВ «Тернопільхлібпром» заборгованість, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки засновник юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями цієї юридичної особи.

Крім того, суди також вважали, що право позивача на стягнення заборгованості реалізоване у зв`язку із задоволенням його вимог господарським судом.

З висновками судів попередніх інстанцій погоджується і касаційний суд, оскільки до таких висновків суди дійшли на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи заявника стосовно того, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 96 ЦК України, оскільки ці правовідносини врегульовані частиною другою статті 128 ГК України, касаційний суд відхиляє з огляду наступне.

Статтею 128 ГК України передбачено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Отже, положення цієї статті стосуються громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність за умови державної реєстрації їх як підприємців без статусу юридичної особи. Тому до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки ОСОБА_1 є засновником ПП «Хлібодар», яка має статус юридичної особи, і, відповідно, він як учасник (засновник) не відповідає за зобов`язаннями створеної ним юридичної особи.

Твердження, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються переоцінки доказів у справі, є аналогічними доводам, викладеним у апеляційній скарзі, які були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні судом апеляційної інстанції були дотримані норми процесуального права.

В силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром», подану його представником - Іващуком Володимиром Михайловичем, залишити без задоволення.

Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук