ЗАГАЛЬНИХ ФРАЗ НЕДОСТАТНЬО ДЛЯ ЗМЕНШЕННЯ СУМИ ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ СМЕРТЮ ВНАСЛІДОК ЛІКАРСЬКОЇ ПОМИЛКИ (ВС/КЦС від 28 листопада 2018 р. у справі 490/3471/16-ц)

Обставини справи: Батьки звернулися до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю доньки внаслідок неналежного виконання своїх обов’язків медичним персоналом та представниками адміністрації міського пологового будинку під час пологів. Завдану моральну шкоду кожен з батьків оцінив у 500 000,00 грн. Мати померлої також просила стягнути витрати на поховання в розмірі 14 430,76 грн.

Донька позивачів перебувала на обліку з приводу вагітності в жіночій консультації, що є структурним підрозділом міського пологового будинку. В анамнезі в 1988 році вагітна мала оперовану вроджену ваду серця - відкрита артеріальна протока та дефект міжпередсердної перетинки. Захворювання потягло за собою встановлення данці вкрай високого (7 балів) ступеня ризику виникнення перинатальної та материнської патології та зумовило, відповідно до Наказу МОЗ України № 503 «Про удосконалення амбулаторно акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні», необхідність постійного обліку та контролю з боку лікаря-терапевта та лікаря акушера-гінеколога, які повинні організовувати лікувально-діагностичний процес, надавати лікувально-діагностичну допомогу вагітній та вирішувати питання про можливість виношування вагітності і пологорозрішення.

У терміні 26-27 тижнів вагітності лікарем-терапевтом, вагітну доньку направлено на консультацію до Національного інституту педіатрії, акушерства та гінекології для вирішення питання щодо можливості виношування вагітності. З огляду на термін та неможливість переривання вагітності, було рекомендовано госпіталізацію на час пологів у терміні 37-38 тижнів до Національного інституту педіатрії, акушерства та гінекології м. Києва, як до медичного закладу вищої акредитації. Зазначене підтверджується висновком Національного інституту педіатрії, акушерства та гінекології.

15 грудня 2008 року з терміном 34-35 тижнів вагітності донька, з метою проведення підготовки до пологів у Національному інституті педіатрії, акушерства та гінекології, направлено терапевтом до відділення патології вагітних міського пологового будинку.

22 грудня 2008 року донька буда оформлена на лікування у відділення патології вагітних міського пологового будинку. При госпіталізації у відділення акушерської патології пологового будинку у доньці був встановлений вкрай високий (7 балів) ступінь ризику виникнення перинатальної та материнської патології, про що терапевт була обізнана. Із 23 грудня 2008 року вагітна почала скаржитися на загальну слабкість, посилення задухи.

26 грудня 2008 року у донки передчасно розпочалася пологова діяльність, у зв'язку з чим, вона прибула до міського пологового будинку. З огляду на наявність пороку серця та на передчасний початок пологової діяльності, а також на те, що план пологів терапевтом заздалегідь розроблений не був, було скликано консиліум лікарів різних спеціальностей, за участю терапевта, на якому розроблено план ведення пологів та вирішено вести пологи консервативно в операційній під постійним кардіомоніторингом та наглядом лікарів. При цьому лікар-кардіолог терапевтом на пологи не викликався.

У цей же день донька самостійно природним шляхом народила живу доношену дитину - хлопчика. Одразу після пологів, у неї проявилися та зберігалися клінічні ознаки недостатнього кровообігу: акроціаноз обличчя та нігтьових фаланг, коливання артеріального тиску, задуха при незначних фізичних навантаженнях, тахікардія, що вказувало на недостатність кровообігу і було першими ознаками некомпенсованої серцево-судинної діяльності, зумовленої фізичною та емоціональною напругою, що виникла під час пологів.

29 грудня 2008 року донька із триваючими скаргами на задуху, прискореним серцебиттям та присутнім акроціанозом, переведена до 2-го акушерського пологового відділення міського пологового будинку. В подальшому її стан лише погіршувався.

Незважаючи на погіршення її стану, лікар-кардіолог для консультації, встановлення стану хворої, питання щодо лікування не викликався, питання щодо госпіталізації до спеціалізованого відділення не вирішувалося.

Лише о 13 год 00 хв терапевтом викликано бригаду швидкої медичної допомоги для зняття електрокардіограми та призначена консультація лікаря кардіолога. Після проведення електрокардіограми, незалежно від погіршення стану, хворій продовжували лікування згідно з листком призначень, корекцію терапевтом проведено не було. Питання щодо необхідності госпіталізації не вирішувалось.

У зв’язку із значним погіршенням стану здоров’я, було рекомендовано продовжити її лікування та нагляд у палаті інтенсивної терапії, в подальшому в реанімаційному відділенні, а через деякий час хвору направлено для госпіталізації до кардіологічного відділення міської лікарні.

Того ж дня, донька близько 17 год 05 хв у вкрай важкому стані доставлено та госпіталізовано до відділення реанімації міської лікарні, де о 17 год 00 хв зафіксовано клінічну смерть, а о 17 год 35 хв зафіксовано біологічну смерть.

За фактом неналежного виконання професійних обов’язків медичними працівниками міського пологового будинку, що призвело до смерті пацієнтки, 24 січня 2013 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 140 КК України, кримінальне провадження.

Також за фактом неналежного виконання професійних обов’язків головним лікарем міського пологового будинку, що призвело до смерті пацієнтки, 10 грудня 2015 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 140 КК України, кримінальне провадження.

Ухвалами районного суду від 22 січня 2016 року та від 20 лютого 2016 року, залишеними без змін ухвалами Апеляційного суду від 14 березня 2016 року та від 06 квітня 2016 року, кримінальні провадження у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України закрито, а осіб звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення на підставі статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав.

На підставі статей 128, 129 КПК України цивільні позови потерпілих – батьків померлої про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що керівник пологового будинку не забезпечив взаємодію з медичними закладами вищої акредитації для забезпечення повноцінної медичної допомоги донці позивачів, не проконтролював роботу медичного персоналу, не організував і не надав повноцінну спеціалізовану допомогу жінці, яка може бути реалізована за умови плідної співпраці акушерсько-гінекологічних закладів із іншими профільними службами.

Лікар-терапевт міського пологового будинку, виконувала свої службові обов’язки не в повному обсязі, поверхово, що призвело до настання тяжких наслідків.

Завідувач акушерським відділенням пологового будинку та за сумісництвом лікуючий лікар донки позивачів, була зобов’язана провести діагностику стану, вести спостереження за вагітними, породіллями, надавати допомогу, виявляти ранні ускладнення вагітності та пологів, лікувати та наглядати за породіллями. Але, перебуваючи у медичному закладі, маючи достатній досвід та кваліфікацію, усі необхідні умови та засоби для проведення лікування та лабораторних досліджень, провівши огляд доньки позивачів та, враховуючи показники її здоров’я, з огляду на хворобу в анамнезі, не прийняла заходів, направлених на встановлення та дослідження об’єктивного стану хворої, що спричинило в подальшому тяжкі наслідки для породіллі, а саме смерть останньої.

Лікуючий лікар та завідувач відділенням не організувала та не прийняла заходів для госпіталізації доньки позивачів до профільного відділення, як того потребував її стан. Лікування породіллі з екстрагенітальною патологією продовжили в міському пологовому будинку медичному закладі 2 (другого) рівня.

Лікар акушер-гінеколог міського пологового будинку та заступник головного лікаря з медичної частини зобов’язана була організовувати роботу пологового будинку, надавати лікувально-діагностичну допомогу вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим, та безпосередньо керувати лікувально-профілактичною і санітарно-протиепідемічною роботою всіх структурних підрозділів пологового будинку.

Доказова база: Факт неналежного надання медичної допомоги зі сторони лікарів міського пологового будинку при лікуванні та проведенні пологів доньки позивачів, підтверджується також висновком Кримського республіканського бюро СМЕ від 31 серпня 2011 року № 75.

Згідно із висновком смерть настала внаслідок гострої декомпенсації хронічної серцево-судинної недостатності на фоні вродженого пороку серця. Експертами встановлено, що медичний нагляд за вагітною проводився не в повному обсязі, призначення та введення 31 грудня 2008 року серцевого препарату гликозида-коркгюкона показано не було, так як це могло призвести до збільшення навантаження на праві відділи серця та посилити гіпертензію в малому кругу кровообігу; тактика зниження артеріального тиску обрана неправильно; 31 грудня 2008 року після огляду кардіолога, враховуючи погіршення стану хворої, вирішення питання щодо подальшого її лікування прийнято необґрунтовано; хворій було протипоказано пересуватися самостійно під час її транспортування. Відсутність своєчасного лікування, збільшення фізичного навантаження в період транспортування хворої з пологового будинку могли сприяти виникненню декомпенсації серцево-судинної діяльності. Основним ускладненням стану здоров’я доньки позивачів є прогресування серцевої недостатності, про що лікуючий лікар зобов'язаний був знати. Крім того, 26 грудня 2008 року після пологів хвора з вадою серця та зростаючими ознаками серцевої недостатності повинна була бути переведена для подальшого лікування в спеціалізоване кардіологічне відділення, згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України № 620. Після огляду кардіолога, 31 грудня 2008 року хворій мала б бути проведена корекція лікування з урахуванням призначення спеціаліста. Також у висновку зазначено, що зі сторони медичних працівників допущені порушення, які могли стати причиною виникнення декомпенсації серцевої діяльності у пацієнтки.

Висновок експертної групи Кримського республіканського бюро СМЕ підтверджується також висновком експерта № 589/11 Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України від 29 жовтня 2011 року, згідно із яким у пацієнтки мала місце хронічна серцево-судинна недостатність, що виникла на фоні вродженої вади серця та дефекту міжпередсердної перетинки, яка в післяпологовому періоді ускладнилася гострою декомпенсацією серцево-судинної діяльності, що і призвело до настання смерті.

22 грудня 2008 року при госпіталізації у відділення акушерської патології та встановлення у пацієнтки вкрай високого ступеня ризику виникнення перинатальної та материнської патології, жінку відповідно до додатку 1 до Методичних рекомендацій щодо організації надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 29 грудня 2003 року № 620, для родорозродження необхідно було направити в лікувальний заклад третього рівня (міські, обласні пологові будинки, перинатальні центри та центри репродуктивного здоров’я, які є клінічними базами кафедр акушерства та гінекології третього та четвертого рівня акредитації, а також пологові будинки відділення обласних лікарень, які мають у своєму складі відділення акушерської реанімації та інтенсивної терапії новонароджених, інститут педіатрії та гінекології, що не було виконано.

Крім того, в допологовому періоді, після госпіталізації, незважаючи на постійні скарги вагітної на прискорене серцебиття та задуху, не було забезпечено постійний моніторинг стану жінки; з огляду на підвищення артеріального тиску після пологів 26 грудня 2008 року, а в подальшому виявлення ознак декомпенсації серцево-судинної діяльності, проведення інтенсивної терапії в умовах відділення інтенсивної терапії було необхідним, однак не було зроблено. Лікувальні заходи, застосовані 31 грудня 2008 року, нагляд та лікування в реанімаційному відділенні, були рекомендовані із запізненням і вже не могли змінити фатальний перебіг патологічного процесу; а в період часу з 14 год 30 хв до 17 год 00 хв 31 грудня 2008 року лікувальні заходи взагалі не застосовувалися; транспортування пацієнтки інший лікарняний заклад було протипоказано, або ж у крайньому випадку могло відбуватися в лежачому положенні реанімобілем, а не самостійно. За умови усунення вище перерахованих порушень зі сторони різних лікарів та адміністрації міського пологового будинку збереження життя пацієнтки було б можливим.

Наведене підтверджується також і додатковим висновком експерта Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України від 04 листопада 2014 року №91/14.

Експертна група МОЗ України під час перевірки випадку смерті доньки позивачів, підтвердила висновки судово-медичних комісійних експертиз та прийшла до висновку, що обрана лікарська тактика надання допомоги була необґрунтованою.

Крім того, наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями медичних працівників міського пологового будинку та смертю пацієнтки встановлено рішенням районного суду від 08 грудня 2016 року, залишеним без змін у цій частині рішенням Апеляційного суду від 20 лютого 2017 року, у цивільній справі за позовом чоловіка померлої до про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданою смертю дружини.

Судові рішення у справі:

Рішенням районного суду від 16 січня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто із міського пологового будинку на користь кожного з позивачів 200 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також на користь матері померлої - на відшкодування майнової шкоди суму в розмірі 14 430,76 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову щодо відшкодування завданої моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням причин смерті доньки позивачів, а також страждань позивачів внаслідок смерті доньки. Задовольняючи позов у частині відшкодування майнової шкоди, суд виходив із доведеності останньою заявлених вимог та наданням відповідних доказів.

Рішенням Апеляційного суду від 28 березня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди змінено. Стягнуто із міського пологового будинку на користь кожного з позивачів по 100 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що із урахуванням конкретних обставин справи, засад розумності та справедливості, достатньою компенсацією за спричинені позивачам душевні страждання та переживання у зв’язку зі смертю їхньої доньки є сума в розмірі 100 000,00 грн на кожного із позивачів.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційним судом не враховано глибини моральних страждань позивачів, які раптово втратили єдину доньку, у яких значно погіршився стан здоров’я внаслідок душевних страждань та хвилювань, тобто судом не враховано засад розумності та справедливості при вирішенні питання розміру компенсації моральної шкоди.

Оскільки на час смерті доньки позивачів зазначені вище лікарі перебували у трудових відносинах із міським пологовим будинком, то згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України останній має відшкодовує шкоду, завдану їхніми працівниками під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Покладення на юридичну відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов’язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність:

• загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв’язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника);
• спеціальних умов, до яких належить виконання трудових (службових) обов’язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов’язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).

Причинно-наслідковий зв’язок у цьому виді деліктних зобов’язань може мати складний характер, тобто позивач зобов’язаний довести не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов’язків.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

• наявність такої шкоди;
• протиправність діяння її заподіювача;
• наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача;
• вина останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з’ясувати:

• чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру;
• за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні;
• в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить;
• інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позиція ВС/КЦС: Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, урахував глибину та тривалість моральних страждань позивачів, яких вони зазнали внаслідок смерті доньки та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку, що необхідним та достатнім розміром грошового відшкодування моральної шкоди позивачам є сума в розмірі 200 000,00 грн. на кожного із них.

Разом з тим, відповідно до статті 309 ЦПК України 2004 року підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норма матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Змістом статті 316 ЦПК України 2004 року передбачено, що рішення апеляційного суду складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. При цьому в мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються мотиви зміни рішення суду першої інстанції.

Проте, у цій справі апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір відшкодування позивачам моральної шкоди до 100 000,00 грн, не навів підстав, передбачених процесуальним законом, для зміни рішення суду першої інстанції, обмежився лише загальними фразами, що зазначена сума буде достатньою компенсацією за спричиненні позивачам душевні страждання.

Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не навів нової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, та не зробив власних висновків щодо обставин справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції не зазначено норми матеріального чи процесуального права, які порушені судом першої інстанції, а також не зазначено, що стало підставою для зміни рішення, це свідчить, що апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції без наявних на то підстав, що не відповідає вимогам процесуального закону.

Отже, ВС/КЦС дійшов висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням вимог статей 309, 316 ЦПК України 2004 року, а тому підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 490/3471/16-ц

провадження № 61-17463св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

Погрібного С.О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Управління охорони здоров'я Миколаївської міської ради, міський пологовий будинок № 1 м. Миколаєва,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_9 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2017 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначив, що внаслідок неналежного виконання своїх обов'язків медичним персоналом та представниками адміністрації міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва під час пологів, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його донька ОСОБА_10 Неправомірними діями відповідачів, що призвели до смерті його доньки, йому завдана моральна шкода, яку він, оцінивши у розмірі 500 000,00 грн, просив стягнути з відповідачів на його користь.

01 червня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із аналогічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в обґрунтування якого зазначила, що внаслідок непрофесійних дій лікарів міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва під час пологів померла її донька ОСОБА_10 На виготовлення пам'ятника та облаштування могили покійної доньки вона понесла витрати в розмірі 14 430,76 грн. Крім того, їй завдана моральна шкода, розмір якої позивач оцінює в 500 000,00 грн.

Посилаючись на наведене, просила стягнути з відповідачів на свою користь 14 430,76 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 500 000,00 грн моральної шкоди.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2016 року зазначені позови ОСОБА_3 та ОСОБА_4 об'єднані в одне провадження. Ухвалами цього ж суду до участі у справі в якості співвідповідачів залучені Управління охорони здоров'я м. Миколаєва та міський пологовий будинок № 1 м. Миколаєва.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2017 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто із міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 200 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування майнової шкоди суму в розмірі 14 430,76 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову щодо відшкодування завданої моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням причин смерті ОСОБА_10, а також страждань позивачів внаслідок смерті доньки. Задовольняючи позов у частині відшкодування на користь ОСОБА_4 майнової шкоди, суд виходив із доведеності останньою заявлених вимог та наданням відповідних доказів.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди змінено. Стягнуто із міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 кожному по 100 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що із урахуванням конкретних обставин справи, засад розумності та справедливості, достатньою компенсацією за спричинені позивачам душевні страждання та переживання у зв'язку зі смертю їхньої доньки є сума в розмірі 100 000,00 грн на кожного із позивачів.

У квітні 2017 року представник ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - ОСОБА_9 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2017 року, в якій просила скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційним судом не враховано глибини моральних страждань позивачів, які раптово втратили єдину доньку, у яких значно погіршився стан здоров'я внаслідок душевних страждань та хвилювань, тобто судом не враховано засад розумності та справедливості при вирішенні питання розміру компенсації моральної шкоди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі заперечень.

У липні 2017 року головний лікар міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва подав заперечення на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу передано Верховному Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судом установлено, що ОСОБА_10, яка є донькою позивачів у справі, з 02 червня 2008 року перебувала на обліку з приводу вагітності в жіночій консультації № 1 м. Миколаєва, що є структурним підрозділом міського пологового будинку № 1м. Миколаєва.

В анамнезі в 1988 році вагітна мала оперовану вроджену ваду серця - відкрита артеріальна протока та дефект міжпередсердної перетинки. Захворювання потягло за собою встановлення ОСОБА_10 вкрай високого (7 балів) ступеня ризику виникнення перинатальної та материнської патології та зумовило, відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 503 «Про удосконалення амбулаторно акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні», необхідність постійного обліку та контролю з боку лікаря-терапевта та лікаря акушера-гінеколога, які повинні організовувати лікувально-діагностичний процес, надавати лікувально-діагностичну допомогу вагітній та вирішувати питання про можливість виношування вагітності і пологорозрішення.

У терміні 26-27 тижнів вагітності лікарем-терапевтом ОСОБА_8, вагітну ОСОБА_10 направлено на консультацію до Національного інституту педіатрії, акушерства та гінекології для вирішення питання щодо можливості виношування вагітності. З огляду на термін та неможливість переривання вагітності, ОСОБА_10 рекомендовано госпіталізацію на час пологів у терміні 37-38 тижнів до Національного інституту педіатрії, акушерства та гінекології м. Києва, як до медичного закладу вищої акредитації. Зазначене підтверджується висновком Національного інституту педіатрії, акушерства та гінекології від 23 жовтня 2008 року.

15 грудня 2008 року з терміном 34-35 тижнів вагітності ОСОБА_10, з метою проведення підготовки до пологів у Національному інституті педіатрії, акушерства та гінекології, направлено терапевтом до відділення патології вагітних міського пологового будинку № 1 у м. Миколаєві.

22 грудня 2008 року ОСОБА_10 оформлена на лікування у відділення патології вагітних міського пологового будинку № 1 у м. Миколаєві. При госпіталізації у відділення акушерської патології пологового будинку у ОСОБА_11 був встановлений вкрай високий (7 балів) ступінь ризику виникнення перинатальної та материнської патології, про що терапевт ОСОБА_8 була обізнана. Із 23 грудня 2008 року вагітна почала скаржитися на загальну слабкість, посилення задухи.

26 грудня 2008 року у ОСОБА_10 передчасно розпочалася пологова діяльність, у зв'язку з чим, вона прибула до міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва. З огляду на наявність пороку серця та на передчасний початок пологової діяльності, а також на те, що план пологів терапевтом заздалегідь розроблений не був, було скликано консиліум лікарів різних спеціальностей, за участю терапевта, на якому розроблено план ведення пологів та вирішено вести пологи консервативно в операційній під постійним кардіомоніторингом та наглядом лікарів. При цьому лікар-кардіолог терапевтом на пологи не викликався.

У цей же день ОСОБА_10 самостійно природним шляхом народила живу доношену дитину - хлопчика, вагою 2800 г. Одразу після пологів, у ОСОБА_10 проявилися та зберігалися клінічні ознаки недостатнього кровообігу: акроціаноз обличчя та нігтьових фаланг, коливання артеріального тиску, задуха при незначних фізичних навантаженнях, тахікардія, що вказувало на недостатність кровообігу і було першими ознаками некомпенсованої серцево-судинної діяльності, зумовленої фізичною та емоціональною напругою, що виникла під час пологів.

29 грудня 2008 року ОСОБА_12 із триваючими скаргами на задуху, прискореним серцебиттям та присутнім акроціанозом, переведена до 2-го акушерського пологового відділення міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва. В подальшому її стан лише погіршувався.

Незважаючи на погіршення її стану, лікар-кардіолог для консультації, встановлення стану хворої, питання щодо лікування не викликався, питання щодо госпіталізації до спеціалізованого відділення не вирішувалося.

Лише о 13 год 00 хв ІНФОРМАЦІЯ_1 терапевтом викликано бригаду швидкої медичної допомоги для зняття електрокардіограми та призначена консультація лікаря кардіолога. Після проведення електрокардіограми, незалежно від погіршення стану, хворій продовжували лікування згідно з листком призначень, корекцію терапевтом проведено не було. Питання щодо необхідності госпіталізації не вирішувалось.

У зв'язку із значним погіршенням стану здоров'я ОСОБА_10, було рекомендовано продовжити її лікування та нагляд у палаті інтенсивної терапії, в подальшому в реанімаційному відділенні, а через деякий час хвору направлено для госпіталізації до кардіологічного відділення міської лікарні № 1 м. Миколаєва.

Того ж дня, ОСОБА_10 близько 17 год 05 хв у вкрай важкому стані доставлено та госпіталізовано до відділення реанімації міської лікарні № 1 м. Миколаєва, де о 17 год 00 хв зафіксовано клінічну смерть, а о 17 год 35 хв зафіксовано біологічну смерть ОСОБА_10

За фактом неналежного виконання професійних обов'язків медичними працівниками міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, що призвело до смерті ОСОБА_10, 24 січня 2013 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 140 КК України, кримінальне провадження № 12013160020000464.

Також за фактом неналежного виконання професійних обов'язків головним лікарем міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва, ОСОБА_5, що призвело до смерті ОСОБА_12, 10 грудня 2015 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 140 КК України, кримінальне провадження № 1201510000000528.

Ухвалами Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2016 року та від 20 лютого 2016 року, залишеними без змін ухвалами Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2016 року та від 06 квітня 2016 року, кримінальні провадження № 12013160020000464, № 1201510000000528 за обвинуваченням ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України закрито, а вказаних осіб звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення на підставі статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав.

На підставі статей 128 129 КПК України цивільні позови потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_5, здійснюючи керівництво пологовим будинком № 1 м. Миколаєва, не забезпечив взаємодію з медичними закладами вищої акредитації для забезпечення повноцінної медичної допомоги ОСОБА_10, не проконтролював роботу медичного персоналу, не організував і не надав повноцінну спеціалізовану допомогу жінці, яка може бути реалізована за умови плідної співпраці акушерсько-гінекологічних закладів із іншими профільними службами.

ОСОБА_8, будучи лікарем-терапевтом міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва, виконувала свої службові обов'язки не в повному обсязі, поверхово, що призвело до настання тяжких наслідків.

ОСОБА_7, обіймаючи посаду завідувача акушерським відділенням пологового будинку № 1 м. Миколаєва та за сумісництвом лікуючим лікарем ОСОБА_10, була зобов'язана провести діагностику стану, вести спостереження за вагітними, породіллями, надавати допомогу, виявляти ранні ускладнення вагітності та пологів, лікувати та наглядати за породіллями. Але, перебуваючи у медичному закладі, маючи достатній досвід та кваліфікацію, усі необхідні умови та засоби для проведення лікування та лабораторних досліджень, провівши огляд ОСОБА_10 та, враховуючи показники її здоров'я, з огляду на хворобу в анамнезі, не прийняла заходів, направлених на встановлення та дослідження об'єктивного стану хворої, що спричинило в подальшому тяжкі наслідки для породіллі, а саме смерть останньої.

ОСОБА_7, як лікуючий лікар та завідувач відділенням, не організувала та не прийняла заходів для госпіталізації ОСОБА_10 до профільного відділення, як того потребував її стан. Лікування породіллі з екстрагенітальною патологією продовжили в міському пологовому будинку № 1 м. Миколаєва медичному закладі 2 (другого) рівня.

ОСОБА_6, будучи лікарем акушером-гінекологом міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва, та заступником головного лікаря з медичної частини, зобов'язана організовувати роботу пологового будинку, надавати лікувально-діагностичну допомогу вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим, та безпосередньо керувати лікувально-профілактичною і санітарно-протиепідемічною роботою всіх структурних підрозділів пологового будинку.

Однак ОСОБА_6 виконувала свої службові обов'язки не в повному обсязі, поверхово, що призвело до настання тяжких наслідків.

Факт неналежного надання медичної допомоги зі сторони лікарів міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва при лікуванні та проведенні пологів ОСОБА_10, підтверджується також висновком Кримського республіканського бюро СМЕ від 31 серпня 2011 року № 75.

Згідно із висновком смерть ОСОБА_10 настала внаслідок гострої декомпенсації хронічної серцево-судинної недостатності на фоні вродженого пороку серця. Експертами встановлено, що медичний нагляд за вагітною проводився не в повному обсязі, призначення та введення 31 грудня 2008 року серцевого препарату гликозида-коркгюкона показано не було, так як це могло призвести до збільшення навантаження на праві відділи серця та посилити гіпертензію в малому кругу кровообігу; тактика зниження артеріального тиску обрана неправильно; 31 грудня 2008 року після огляду кардіолога, враховуючи погіршення стану хворої, вирішення питання щодо подальшого її лікування прийнято необґрунтовано; хворій було протипоказано пересуватися самостійно під час її транспортування. Відсутність своєчасного лікування, збільшення фізичного навантаження в період транспортування хворої з пологового будинку могли сприяти виникненню декомпенсації серцево-судинної діяльності. Основним ускладненням стану здоров'я ОСОБА_10 є прогресування серцевої недостатності, про що лікуючий лікар зобов'язаний був знати. Крім того, 26 грудня 2008 року після пологів хвора з вадою серця та зростаючими ознаками серцевої недостатності повинна була бути переведена для подальшого лікування в спеціалізоване кардіологічне відділення, згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України № 620. Після огляду кардіолога, 31 грудня 2008 року хворій мала б бути проведена корекція лікування з урахуванням призначення спеціаліста.

Також у висновку зазначено, що зі сторони медичних працівників допущені порушення, які могли стати причиною виникнення декомпенсації серцевої діяльності у ОСОБА_10

Висновок експертної групи Кримського республіканського бюро СМЕ підтверджується також висновком експерта № 589/11 Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України від 29 жовтня 2011 року, згідно із яким у ОСОБА_10 мала місце хронічна серцево-судинна недостатність, що виникла на фоні вродженої вади серця та дефекту міжпередсердної перетинки, яка в післяпологовому періоді ускладнилася гострою декомпенсацією серцево-судинної діяльності, що і призвело до настання смерті.

22 грудня 2008 року при госпіталізації у відділення акушерської патології та встановлення у ОСОБА_10 вкрай високого ступеня ризику виникнення перинатальної та материнської патології, жінку відповідно до додатку 1 до Методичних рекомендацій щодо організації надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 29 грудня 2003 року № 620, для родорозродження необхідно було направити в лікувальний заклад третього рівня (міські, обласні пологові будинки, перинатальні центри та центри репродуктивного здоров'я, які є клінічними базами кафедр акушерства та гінекології третього та четвертого рівня акредитації, а також пологові будинки відділення обласних лікарень, які мають у своєму складі відділення акушерської реанімації та інтенсивної терапії новонароджених, інститут педіатрії та гінекології, що не було виконано.

Крім того, в допологовому періоді, після госпіталізації, незважаючи на постійні скарги вагітної на прискорене серцебиття та задуху, не було забезпечено постійний моніторинг стану жінки; з огляду на підвищення артеріального тиску після пологів 26 грудня 2008 року, а в подальшому виявлення ознак декомпенсації серцево-судинної діяльності, проведення інтенсивної терапії в умовах відділення інтенсивної терапії було необхідним, однак не було зроблено. Лікувальні заходи, застосовані 31 грудня 2008 року, нагляд та лікування в реанімаційному відділенні, були рекомендовані із запізненням і вже не могли змінити фатальний перебіг патологічного процесу; а в період часу з 14 год 30 хв до 17 год 00 хв 31 грудня 2008 року лікувальні заходи взагалі не застосовувалися; транспортування ОСОБА_10 інший лікарняний заклад було протипоказано, або ж у крайньому випадку могло відбуватися в лежачому положенні реанімобілем, а не самостійно. За умови усунення вище перерахованих порушень зі сторони різних лікарів та адміністрації міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва збереження життя ОСОБА_10 . було б можливим.

Наведене підтверджується також і додатковим висновком експерта Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України від 04 листопада 2014 року №91/14.

Експертна група Міністерства охорони здоров'я України під час перевірки випадку смерті ОСОБА_10, підтвердила висновки судово-медичних комісійних експертиз та прийшла до висновку, що обрана лікарська тактика надання допомоги ОСОБА_10 була необґрунтованою.

Крім того, наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями медичних працівників міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та смертю ОСОБА_10 встановлено рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2016 року, залишеним без змін у цій частині рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 лютого 2017 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_14, Миколаївського міського пологового будинку № 1, Управління охорони здоров'я Миколаївської міської ради про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданою смертю дружини.

Відповідно до положень частини третьої статті 61 ЦПК України зазначені судові рішення є преюдиційними при розгляді цієї цивільної справи.

На час смерті ОСОБА_10, відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували у трудових відносинах із міським пологовим будинком № 1 м. Миколаєва.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов'язків. Це є одним з випадків, коли суб'єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов'язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи-підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов'язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов'язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов'язково необхідно враховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов'язаннях і не набуває будь-яких особливостей. До таких обставин частина перша зазначеної норми відносить виконання трудових (службових) обов'язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов'язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).

Причинно-наслідковий зв'язок у цьому виді деліктних зобов'язань може мати складний характер, тобто позивач зобов'язаний довести не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов'язків.

Судами правильно встановлено, що правовідносини сторін виникли з підстав відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої позивачам неправомірними діями та бездіяльністю лікарів міського пологового будинку № 1 м. Миколаєва під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, а тому саме юридична особа має відшкодувати завдану позивачам шкоду.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду необхідно встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до статті 57, частини першої статті 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60 212 ЦПК України 2004 року, урахував глибину та тривалість моральних страждань позивачів, яких вони зазнали внаслідок смерті донькита виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку, що необхідним та достатнім розміром грошового відшкодування моральної шкоди позивачам є сума в розмірі 200 000,00 грн на кожного із них.

Разом з тим, відповідно до статті 309 ЦПК України 2004 року підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норма матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

При цьому судам необхідно виходити з того, що: - неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи слід вважати неправильне визначення предмета доказування чи не з'ясування обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, або інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності тощо), неправильну кваліфікацію правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин тощо; - недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце у випадках зазначення у судовому рішенні певних обставин (фактів), які не підтверджені доказами, їх недостатність, недостовірність та (або) суперечливість, відсутність мотивів прийняття чи неприйняття доказів тощо; - невідповідність висновків суду обставинам справи вважається у тому разі, якщо останні встановлені судом повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено неправильно; - порушення або неправильне застосування матеріального чи процесуального права має місце у разі застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, унаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильного витлумачення закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і сутність сприйнято неправильно через розширене чи обмежене тлумачення.

Змістом статті 316 ЦПК України 2004 року передбачено, що рішення апеляційного суду складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. При цьому в мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються мотиви зміни рішення суду першої інстанції.

Проте, у цій справі апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір відшкодування позивачам моральної шкоди до 100 000,00 грн, не навів підстав, передбачених процесуальним законом, для зміни рішення суду першої інстанції, обмежився лише загальними фразами, що зазначена сума буде достатньою компенсацією за спричиненні позивачам душевні страждання.

Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не навів нової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, та не зробив власних висновків щодо обставин справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції не зазначено норми матеріального чи процесуального права, які порушені судом першої інстанції, а також не зазначено, що стало підставою для зміни рішення, це свідчить, що апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції без наявних на то підстав, що не відповідає вимогам процесуального закону.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням вимог статей 309 316 ЦПК України 2004 року, а тому підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2017 року скасувати, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: С. О. Карпенко

В.О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

Г.І. Усик